Табір: мої записи

— Соню, ей, Соню. — Настя занепокоєно почала махати рукою перед моїм обличчям.

Отак завжди: мозок не встигав швидко орієнтуватися в новій особистості, тому доводилося чекати трохи, поки відбувалася «завантаження системи». Сумніваюся, що від цього страждав кожен хворий із подібним діагнозом, тому я приписувала це до своїх «фішок». Не те, чим варто пишатися, однак вплинути на ці повільні шестерні в моїй голові я просто не в змозі.

— Вибач, що ти казала? — збентежено промовила я, намагаючись зібратися та зорієнтуватися в новому оточенні.

Виявляється, я опинилася в чужій кімнаті, мабуть, це спальня наших активісток — Насті, Іри та Єви, але що тут забула Аня, я категорично не розуміла. Судячи з питання, яким мене обдарувала Настя, діалог з Анею був цілком відволікаючим та миролюбним. Сподіваюся, Аня просто знайшла собі нових подруг, з якими їй буде приємно провести цю зміну, і мені не доведеться перечитувати її нотатки про те, наскільки ж табір — жахливе місце.

— Що між вами сталося? — абсолютно спокійно повторила своє запитання Настя, уважно розглядаючи мене.

— Між ким? — намагаючись не видаючи свою необізнаність у розмові, уточнила я. Цікаво, який діалог я тільки що перервала своєю появою?

— Тобою та Мішею! — вигукнула дівчина, ніби роздратована тим, що я добровільно прийшла до неї із цінними новинами та новою інформацією, а тепер відступала.

— Я зараз повернуся, — кинувши дівчині наприкінці, я підскочила з підлоги та вже прямуючи до виходу, дістала телефон із кишені джинсових шортів, які так любила Аня.

Поки дівчата збентежено дивилися мені услід, я швидко вискочила з двадцятої палати в коридор. Опираючись спиною на стіну навпроти кімнати вожатого, якого, сподіваюся, зараз немає в корпусі, я залізла в нотатки, не підозрюючи, що сталося за мою відсутність…

— Добре, розберемося, — пробурмотіла я собі під ніс, переварюючи все те, що ледь прочитала в записах Ані.

Так, я навіть не уявляла, яких зусиль коштувало Ані не вдарити Мішу відразу ж після того, як він увійшов до моєї кімнати. Не те щоб ми часто потрапляли в подібні ситуації, але Аня вже не раз висловлювалася про подібне завзяття. Відчуваю, це неймовірна удача, що їй вистачало сили волі, щоб стримувати агресію.

Ментально дорахувавши до десяти, я переборола себе й через пару кроків опинилася біля своїх вхідних дверей. Ривком відчинивши їх, я увійшла до спальні та практично не здивувалася тому, що об’єкт моїх втрачених нервових клітин усе ще ніби ні в чому не бувало стояв тут і душевно балакав із Поліною.

— Міша, вийди, будь ласка, — спокійно, зібравши всю волю в кулак, звернулася я до хлопця, сподіваючись, що зараз не виникне новий конфлікт.

Хлопець лише демонстративно вилупився на мене, оцінюючи з голови до п’ят, і невдоволено хмикнув, а потім ласкаво подивився на Поліну. Роздратовано блиснувши очима, юнак направився до виходу, грубо зачепивши мене плечем наприкінці. Як тільки Міша покинув палату, я подивилася на сусідок, шукаючи в них якусь реакцію на все що сталося, адже, згідно зі звітом Ані, і Поліна, і Даша були в курсі всього, що відбувалося. Проте, судячи з невдоволеного та розчарованого погляду Поліни, тут тільки що розгорталася явна сцена флірту, і я, видно, цьому завадила. Нічого, вона мені ще потім скаже спасибі за те, що із цим Мішею в неї не склалися шури-мури.

Мабуть, Поліна була категорично не згодна з моєю думкою, про що демонстративно заявила, злісно цокнула та відвернулася до стіни. Хоч ми й сусіди всього другий день, але від її характеру я вже, чесно кажучи, втомилася.

Сподіваючись відпочити в залишений час тихої години, я зручно влаштувалася у своєму ліжку, укутавшись у ковдру, хай на вулиці і спека. Проте, мені залишалося лише відганяти від себе похмурі думки про те, що тепер у мене в загоні намічався заклятий ворог.