Табір: мої записи

Через відчинене вікно я зовсім змерзла і все-таки прокинулася. Я трохи зігрілася, але навколо було настільки холодно, що я не змогла знову зануритися в сон. Вийшовши з дрімоти, я зрозуміла, що буквально лежала в калюжі.

«Звідки вода?»

Вода була не тільки навколо мене, вона була скрізь. Шар вологи сягав одного-двох сантиметрів. Я встала, трохи відтрусилася і почала віджимати одяг, намагаючись зрозуміти, що сталося.

Шум доносився з ванної. Я попрямувала туди, голосно хлюпаючи на кожному кроці. У санвузлі світло було вимкнене. Картина, яку я побачила в темряві, налякала мене до жаху і викликала мурашки по шкірі від страху. На кахельному бортику душової сидів Слава зі скляним поглядом. Він не рухався і не відреагував на мою появу. Він просто дивився на текучу воду з крана, ніби був загіпнозований.

«Що відбувається?»

— Слава, ти що робиш? — шепотом запитала я, намагаючись зберегти тишу й не будити хлопців.

Я простягнула руку до крана, але хлопець завадив мені, вхопившись за зап’ястя мертвою хваткою. Слава все ще мовчав. Я спробувала вирвати руку, але він лише сильніше стискав долоню.

— Слава, мені боляче! — проскиглила я, майже кричачи, але хлопець продовжував робити все болісніше.

Його погляд був безжиттєвим: він дивився вперед, але не на мене, а ніби крізь.

Я була добре підготовлена до екстрених ситуацій, знала, як надати першу допомогу та як надати моральну підтримку. Однак я була в розгубленості, що робити, коли мені завдає біль сновида. Як можна достукатися до свідомості хлопця, який бачить лише те, що відбувається уві сні? Слава не чув мене й не розумів, що відбувається в реальності.

Страждаючи від вогняного болю в зап’ясті, я усвідомила, що опинилася в безвиході. Єдине, що я змогла зробити, — це дотягнутися до крана і вимкнути воду. Ледь я почала закручувати його, як Слава відпустив мою руку і схопився за шию. Я доклала всі зусилля, щоб визволитися: намагалася розтиснути його руку, билася, намагалася збити його з ніг, натискала на болючі точки, — робила все, що знала й могла в цій ситуації. Але хлопець не піддавався і лише сильніше стискав моє горло. Я не знала, що і хто йому сниться, але уві сні Слава явно був не шістнадцятирічним худорлявим підлітком, що ледь дотягував зростом до метра сімдесяти. Дихати ставало все важче.

Намагаючись вдихати ротом маленькі порції повітря, я почула в кімнаті шарудіння. У наш бік направлялися важкі кроки, що пробиралися крізь воду.

— Що відбувається? Що за шум? Що за крики? Звідки стільки води? — почувся голос Льоші.

Я зраділа, що на допомогу прийшов той, хто найкраще справлявся з алкоголем і, ймовірно, зможе мене врятувати. Я щиро сподівалася, що Льоша буде діяти швидко й безжалісно, адже в тісній хватці Слави навколо мого горла мені залишалося не так багато часу на беззмістовне з’ясування стосунків. Я стояла спиною і не могла повернути голову, але молилася, щоб юнак сам усе зрозумів. Льоша намагався щось роздивитись у повній темряві, але, здається, йому це не вдалося.

Засвітився світло. Льоша обійшов мене, щоб краще розглянути ситуацію. Він стояв, завернутий у ковдру, яка стрімко вбирала воду з підлоги. Він кинув на нас здивований погляд.

— Слава, що ти робиш?! Відпусти її!

Скинувши свою ковдру на підлогу, Льоша спробував відтягнути хлопця.

— Він тебе не чує, — ледь-ледь промовила я.

Льоша намагався збити Славу з ніг, але той лише трохи похитнувся, не звертаючи на Льошу уваги. Юнак був шокований: зазвичай такий маневр діяв на будь-кого. Він встав перед Славою і спробував розтиснути його пальці, але безрезультатно.

Льоша виглядав настільки здивованим, що я почала втрачати в нього віру. Якщо навіть чемпіон у єдиноборствах не зможе мене врятувати, то більше нікому. Однак Льоша швидко зорієнтувався і натиснув на певні точки на тілі Слави. Це змусило його трохи ослабити хватку. Льоша, узявши Славу за шию ззаду, схилив його голову і став топити його в раковині з водою. Усе сталося так швидко, що я навіть не встигла прийти до тями.

Слава все ще спав, він не опирався, і, ймовірно, не розумів, що тоне. Через хвилину з води почали виходити бульбашки повітря, і Слава став вириватися з хватки Льоші. Ніхто йому не заважав, тому Слава стрибнув, вдарившись головою об змішувач.

— Ти що робиш, йолоп? — вигукнув Слава, відштовхуючись від води, яка потрапила йому в дихальні шляхи. — Ти хотів мене вбити?

«Таким Славу я ще ніколи не бачила. Тепер він швидше не меланхолік, а холерик. Невже в нього й дійсно є той самий характер, який я все бажала в ньому знайти?»

— Це ти що робиш? — Я втрутилася в діалог. — Ще трохи, і ти б мене просто задушив! Подивися, що ти натворив! — Я обвела рукою кімнату, де скрізь була вода.

— Що за… — почав говорити Слава, але його перервав раптовий шум: хтось тягнув ручку вхідних дверей.

Ми одночасно повернули голову в ту сторону й нахмурилися. Льоша поцокав і пішов до дверей. Ми зі Славою не висунулися з ванної і просто замовкли, чекаючи, що буде далі.

Анна Андріївна влетіла в палату.

— Звідки вода? У вас трубу прорвало, чи що? — Вона оглянула кімнату й нарешті помітила нас. — Ви що тут робите? А ну швидко по ліжках! А хоча ні, спочатку приберіть тут усе. Зранку поговоримо.

Навіть не отримавши жодних пояснень, вожата покинула палату.

Ми з хлопцями переглянулися і спільно зітхнули.

— Пропоную підняти сумки, і що у вас там ще на підлозі, і винести килим, — видихнула я.

Іншого плану ніхто не запропонував, тому мої «компаньйони» покірно послухали й розпочали діяти.

Льоша кивнув сам собі й пішов до ліжка, щоби підняти речі з підлоги. Ми зі Славою зібрали килим і спробували віджати його у ванній, але, не досягнувши бажаного результату, просто понесли його в кінець коридора на сушки. Потім я зайшла в комору за ганчірками і швабрами. Я роздала кожному «інструменти», і ми почали прибирати воду, яка, здавалося, не закінчувалася.

Через пів години, закінчивши «вологе прибирання», ми розійшлися спати. Я відчувала, що завтра нас чекає неприємна розмова.