Стрімер

Гангрели, перевертні, перелесники, асури, інфанти, джини, упирі, гарпії, був навіть архангел, але я ніколи їх до цього не бачив, тож міг помилятись. Вони торгували, перекрикувались, сперечались. Все, як на ринку зверху. Майже...

Варто нам було повернути в боковий тунель, звідки, за словами джина, прийшов фалмер, як весь шум стихнув. Джин попереджав нас, що не варто туди йти, якщо ти вперше під землею. Але все, що зі мною ставалось за життя — ніколи б не сталось, якби я дослухався здорового глузду.

Вздовж стін тунелю, по котрому колись їхали чисельні вагони метро, розташовувались намети. Одні більші, інші менші. Це теж були торговельні ряди, проте торговці не поспішали виставляти товари на показ. І книги скарг в них точно не було.

Освічувалось все це дійство лампами згори, проте їх слабке світло дозволяло лише розбирати дорогу без відволікання на зайві деталі.

Ми повернули навмання, обравши той поворот, звідки світило яскравіше. Решта були темними, або таким, що нічого не видно. Тунелі охоплювали місто, мов павутина. Головне — не заблукати та знайти дорогу назад...

- Заходьте, до нас, — радісно, але шепотом кликав джин. — Мої дівчатка виконають будь-які ваші забаганки. Можна і втрьох...

Ми пройшли далі. Вздовж стіни лежало кілька людських тіл, до яких жадібно присмоктувались упирі. Вони не звертали на нас жодної уваги.

Ігор, про всяк дістав обріз, але заховав його під курткою. Аніка зблідла.

- Не дивись, — прошепотів їй.

До нас наближався ще один з упирів. Помітивши націлену зброю, він підняв догори руки.

- Твоя кров! Продавати? Добре платити.

- Не продається, — процідив, крізь зуби.

Я чекав суперечок, чи спроб переконати, але упир лише розвів руками й зник в одному з наметів.

Пройшовши далі, та повернувши в наступний тунель, ми застали вже іншу картину. Кілька людей тримали упиря, скрутивши тому руки. Біля них, один з перелесників (змінювався він рідше, ніж торговець, зі старого діда, на маленьку дівчинку) з плоскогубцями в руках, гучним басом, а потім високим альтом розповідав про страшні вчинки упиря. Натовп зівак сонно підбурював того почати розправу.

Найбільшим гріхом тут було шулерство, борги та крадіжка. За останнє перелесник, закріпившись в образі старого лисого діда, схопив того за щелепи й почав видирати плоскогубцями ікла.

- Міцніше його тримайте! — кричав людям під схвальні крики натовпу.

Упир смикався, але дужі руки його не відпускали. Перелесник, мав неймовірну фізичну силу. Він підняв над головою плоскогубці з розторощеним шматком ікла, зірвавши схвальні відгуки.

- Наземний ринок, проти цього ще вершина пацифізму, — прошепотів Ігор.

Я промовчав. Нагорі теж могло таке трапитись. В мене вже якось був інцидент з інфантами. Тоді мене ледь не розірвав натовп. Але там розуміли сусідство з людьми та чудовиськами. Там не хотіли ескалацій конфліктів, керуючись жорстокістю. Але там теж траплялись такі випадки. Просто не так показово.

З одного з тунелів чулось тихе шипіння. Ми б його не почули, якби не сморід трупів звідти ж. Ми поспіхом пішли далі. Аніка була бліда, як смерть. Занадто багато для неї.

Повернули в єдиний доступний поворот. І вперлись в дерев'яну огорожу. Стіна з дерева посеред тунелю мала на швидку руку зроблені сходи, вікна та двері. Під стіною спав п'яний перевертень. Склався калачиком, там де міг би справляти потреби. Інший сидів на сходах і втомлено глянув на нас червоними від сп'яніння очима.

- Хто такі? — запитав він, гикнувши.

- А ти хто такий? — поцікавився Ігор.

Вовкулака піднявся, але в останній момент його повело вбік і він впав. Ми переглянулись з Ігорем.

- Точно не хочеш повернути назад? — запитав у Аніки.

- Мені довірятимуть тут більше, — мило всміхнулась суккуб. — Може все пройде тихо?

Я, про всяк, перевірив, як закріплений меч. Ми зайшли всередину.

Двері вели в шинок. Кілька столів, за котрими сидів різний контингент: вампіри, люди, перевертні, інфанти. Були й створіння, назв яких я і не знав. Зелені, низькі, сірі, високі. Офіціантка, асура, з трьома жіночими обличчями носила в кожній з шести рук по таці. За одним зі столів мірялись силою перелесник і перевертень. Вони зчепились руками, як в армреслінгу. Від напруження перелесник перестав змінювати свою подобу і тепер я бачив, як вони виглядають насправді. Синє, слизьке довготелесе тіло з тонкими руками (котрі не поступались силою перевертню) і зміїна голова. По землі рухався тонкий хвіст.

Навколо зібрались охочі. Коефіцієнти постійно змінювались. Руки як були перпендикулярно столу — так і залишались.

- Чого бажаєте? — до нас заговорило одне з облич Асури.

Кілька перевертнів недобре дивились на всіх гостей. Двоє інфантів активно вели дискусію з одним сірим довготелесим створінням без жодних рис обличчя. Ще десь тихо сиділи низькі зелені істоти. Вони єдині, хто просто пив.

- Шукаємо прохід, — відповів створінню.

Десь збоку пролунала лайка в купі з криками упирів. Люди обіцяли зробити собі намисто з зубів упирів. Молодий вампір пив в оточені своїх слуг. Він не реагував ні на що. І це злило людей ще більше.

- Він закритий, — до нас повернулось інше обличчя Асури. — Присідайте, де вільно. Я скоро до вас підійду.

Я роздратовано відштовхнув її рукою і пішов вперед. За барною стійкою стояв інфант. Він не зводив з нас очей з самого нашого прибуття.

Я зупинився, оперся руками на стійку. Ігор з Анікою стали в кутку, щоб бачити весь заклад. Все ж слово, дане Наґу, треба було тримати. А може Ігор просто вподобав суккуба? Не моя справа.

- Так це по тебе приходив фалмер? — тихо поцікавився інфант, озираючись, чи ніхто не підслуховує. — Я думав ти старший, Оресте Лютий.

Витримка змусила мене втримати здивування. Хоч і не без зусиль.

- Балакучий сучий син той фалмер, не думаєш? — хмикнув інфант. — Рідкісний йолоп для найманого вбивці. Описав тебе в усіх деталях, що важко було не впізнати. Але він порішив двох моїх охоронців. Славні були перевертні. Ті, що тебе впустили...

- Сплять, п'яні, — тихо, але твердо сказав, дивлячись йому у вічі.

Одну руку я опустив вниз. Намацав рукою обріз...

Інфант розчаровано всміхнувся.

- Я чомусь подумав, що ти прийдеш сюди, — продовжив інфант. — Раз немає фалмера вже тиждень, значить скоро сюди мав прийти той, хто його вклав. Як це було?

- Непросто.

- Далі буде складніше. Я не знаю, хто його послав. Він не казав, а навіть якби й сказав — я б забув у ту ж мить. Ось, що я тобі скажу, Оресте Лютий: посидь, випий з усіма, знайди потім кімнату і проспи там до завтра. Прокинься і забудь, навіщо ти сюди приходив. Я пригощаю.

- Скільки заплатили за мою голову? — я міцніше перехопив обріз.

Інфант всміхнувся. Недобре всміхнувся. Я непомітно впер обріз в дерев'яну барну стійку. За нею мав би бути його шлунок.

- Хтось прийшов і запропонував тобі, або твоїм п'яним перевертням завершити справу? Чи ти вирішив не чекати, доки проллється ще кров, коли сюди прийде наступний фалмер? Візьмеш справу у свої руки?

- В нас тут жартів не люблять, Оресте, — інфант продовжив усміхатись. — Бачив по дорозі сюди упирів, що тамували голод тілами людей? Бачив, можеш не відповідати. Не хочеш стати кормом для когось, то не став дурних запитань.

Я вгадав. Знаю, що вгадав.

- Дозволиш пройти через твій заклад на третю сіру?

- Не дозволю. Звідти рідко хтось повертається. А якщо повертається, то не сам. Фалмера притягнули недавно. А тепер тут ти...

- Можу тебе переконати, що хвостів не буде.

- Сьогодні вже не переконаєш. Тут ти мій гість, Оресте Лютий. Але ти зловживаєш гостинністю. Дозволю тобі покинути це місце. Тобі та твоїм супутникам.

Я глянув на напруженого Ігоря, котрий стійко зносив усі погляди чудовиськ. Аніка була в паніці. Суккуби чутливі до емоцій інших. І вона відчувала, що ось-ось монстри піддадуться негативним емоціям.

- Нас тут занадто багато, — прошепотів інфант. — Когось ти знищиш, раз зміг розібратись з фалмером. Але не всіх. І ти звідси не вийдеш. І прекрасна суккуб точно не вийде. Готовий на безглузді жертви?

Я зустрівся поглядом з Анікою. Вона аж тремтіла від напруження. Мені теж було страшно весь цей час. Але з мисливців викорінюють страх. Не показувати нічого! Відставити боягузство! Тобі не може бути страшно, якщо в тебе залишились набої! Зберись, мисливцю!

- Ти дав мені слово, — згадав слова Наґу.

Повернувся до інфанта. Глянув йому в очі. Всміхнувся настільки паскудно, на скільки взагалі міг.

- Я повернусь сюди, — поволі прошепотів йому. — Повернусь, щоб пройти на третю сіру. Тоді ти відчиниш мені двері. І навіть рота не розкриєш зайвий раз. А поки бувай. І, дякую за гостинність.

- Мені не подобається твій тон, – здимів інфант.

Я повернувся до нього спиною і попрямував на вихід. Не подобається йому, бачте. Переживе.

Як же я тоді помилився...

Те, що інфант нападе зі спини, я відчув ще до того, як повернувся тією самою спиною. Як і відчув, що відпускати мене ніхто не збирається. Він намагався по дурному схопити мене хитрістю. Не вийшло, значить в нього мав бути запасний план. Тим більше, навіщо дозволяти таку щедрість? Фалмер мене шукав. А тут я сам прийшов. В кубло чудовиськ. Яка різниця замовнику, кому за мене платити? Лише одного він не знав: комусь я був потрібен живим...

Інфант напав. Тоді я не думав про це, але пізніше згадав, на скільки інфанти піддаються гніву. Занадто вони імпульсивні. Я знав, як в нього з пальців та ніздрів іде дим. Він розпрямив руку і пустив смугу вогню мені в спину. Я миттю кинувся вбік, в останню мить уникнувши спалення. Інфант зупинив полум'я, але було пізно. Тріск, гупання, запах смаленого. Асура марно намагалась збити з себе полум'я. Ще кілька монстрів волало від опіків.

На мить запалала тиша. А тоді понеслось...