Стрімер

Третя зелена зона була на диво пустою. За весь час прогулянки, акуратними алеями між білими будиночками, ми зустріли лише кількох мам з дітьми. Вони з недовірою косились на нас, але не підходили. Наче ми це воскові фігури кам'яного століття. Диковинні мавпи.

Після побаченого ми з Валерієм довго відходили. З людини просто витягли свідомість. Наче лоботомія без хірургічного інструменту. А саме головне: ми зрозуміли відправлене повідомлення. Ніщо не завадить інквізиторам зробити з нами те саме.

Валерій перестав питати, коли я випалив, що про них в університеті Ван Хельсінга не вчили нічого. Ну є такий орден. Ну, на третій зеленій живуть. Так, контр-розвідка. І все. Зажидили місце на сторінках підручників з історії. Може воно й на краще. Хоча тепер в мене закрадаються думки, скільки ще могли не написати...

- Глянь, скільки в них простору! — Валерій першим порушив тишину. — Ми на першій зеленій впритули живемо. Двоє чоловік між будинками ледь розвертаються, йти лише вперед і назад. А ці... Дідько, Оресте, глянь просто!

- Я теж тут, — похмуро нагадав йому. — Цікаво, скільки чоловік живе в одному такому будинку?

- Точно менше, ніж наших в одній квартирі. Це справедливо по твоєму?

- Не знаю. З мене ще в дитинстві вибили поняття справедливості. Мисливець має бути безпристрасним стосовно людей.

Але жаба всередині не переставала заздрісно квакати. Одним все — іншим нічого.

Згадався мій старий. Все життя віддав захисту людей. Воював, скільки міг, втрачав друзів на війні. А тепер він живе в маленькій квартирі на кордоні з чудовиськами без однієї ноги, з скаліченим тілом і душею. Проводить час в гаражі, марно намагаючись втримати маму біля себе і не дати загинути мені. Він втратив себе там. Душа його загинула на війні. Загинула, щоб на третій зеленій зоні люди жили в білих будиночках і не переймались нічим. Вони мирно гуляли по третій зеленій, доки батько все ще воював у власних думках.

- Ходімо звідси! — буркнув Валерію

- А як ж підписники?

- Нахуй підписників.

Я пішов уперед. Валерій побіг за мною, знімаючи кадри на ходу.

- Зачекай!

- До дідька це все. Інквізиторів! Цепеша! Мера! Рейджа! Всіх!

Валерій вимкнув камеру. Обігнав мене. Я хотів пройти, але він заступив мені дорогу.

- Ти злишся, Оресте, — він зняв окуляри і глянув мені у вічі. — Мисливці не мають відчувати несправедливості, забув?

- Я не мисливець, забув?!

- Я теж ні. І я теж бачу цю несправедливість. Різниця в тому, що тепер ми можемо це змінити. Не: тихо жити зі своєю злістю всередині, а змінити все. Все, шариш?!

- І як ти плануєш це змінити? — з недовірою глянув на Валерія.

Замість відповіді він похлопав рукою по камері.

***

- Доброго часу доби, дорогі підписники! З вами Орест Лютий і ви на каналі Стрімер. Сьогодні вас чекає екскурсія по третій зеленій зоні та кілька інтерв'ю з місцевими жителями. Задавайте запитання в коментарях. Ті, що наберуть найбільше вподобайок, ми задамо жителям третьої зеленої зони. Будьте впевнені, вас почують...

Я говорив так чітко, як ніколи в житті. Валерій ходив туди-сюди, знімаючи все під ряд. Я теж потрапляв в кадр.

Підсів до однієї з жіночок в парку, котра апатично дивилась, як її маленька собачка кольору та розміром з щура носиться за птахами.

- Доброго дня, пані, — чемно привітався з нею. — Мене звуть Орест Лютий, це Валерій Книжник. Ми знаходимось на каналі Стрімер. Хотіли б задати вам кілька запитань...

- Хто вас сюди пустив? — Вона гидливо відсунулась від нас.

- Пан Артур Гордий.

Вона різко змінилась в лиці. Глянула в камеру.

- Ах, раз сам пан Артур вас запросив, дай Боже йому здоров'я, тоді вітаємо.

- Ви часто буваєте на перших двох зелених зонах?

- Ні, вік не той. Але чула, що там все добре.

- А на сірій зоні ви були?

- Та ви що?! Там ж війна! Наш мер всіма силами оберігає Еліос...

Ми ходили по різних людях. А коментарі почали сипатись. Двадцять п'ять тисяч переглядів.

Немає ніякої війни! Що ви придумали ті сірі зони! Треба вибити монстрів з тієї землі.... Ви знаєте, я аполітичний... Мене не хвилює ситуація на внших зелених зонах... Дуже страшно, дуже...

За годину я опитав кілька десятків чоловік. Валерій тихо шепотів мені питання в коментарях. Людям не цікава війна. Люди не хочуть війни. А коли вона є — люди не хочуть про неї чути.