Зміст
  • Частина 1. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12
  • Розділ 13.
  • Частина 2. Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Частина 3. Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Частина 4. Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Частина 5. Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Частина 6. Розділ 66.
  • Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Частина 7. Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Частина 8. Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 98.
  • Розділ 99.
  • Частина 9. Розділ 100.
  • Розділ 101.
  • Розділ 102.
  • Розділ 103.
  • Розділ 104.
  • Розділ 105.
  • Розділ 106.
  • Розділ 107.
  • Розділ 108.
  • Розділ 109.
  • Розділ 110.
  • Розділ 111.
  • Розділ 112.
  • Частина 10. Розділ 113.
  • Розділ 114.
  • Розділ 115.
  • Розділ 116.
  • Розділ 117.
  • Розділ 118.
  • Розділ 119.
  • Розділ 120.
  • Розділ 121.
  • Розділ 122.
  • Розділ 123.
  • Розділ 124.
  • Розділ 125.
  • Розділ 126.
  • Частина 11. Розділ 127.
  • Розділ 128.
  • Розділ 129.
  • Розділ 130.
  • Розділ 131.
  • Розділ 132.
  • Розділ 133.
  • Розділ 134.
  • Розділ 135.
  • Розділ 136.
  • Розділ 137.
  • Розділ 138.
  • Розділ 139.
  • Розділ 140.
  • Розділ 141.
  • Частина 12. Розділ 142.
  • Розділ 143.
  • Розділ 144.
  • Розділ 145.
  • Розділ 146.
  • Розділ 147.
  • Розділ 148.
  • Розділ 149.
  • Розділ 150.
  • Розділ 151.
  • Розділ 152.
  • Розділ 153.
  • Розділ 154.
  • Розділ 155.
  • Частина 13. Розділ 156.
  • Розділ 157.
  • Розділ 158.
  • Розділ 159.
  • Розділ 160.
  • Розділ 161.
  • Розділ 162.
  • Розділ 163.
  • Розділ 164.
  • Розділ 165.
  • Розділ 166.
  • Розділ 167.
  • Розділ 168.
  • Розділ 169.
  • Розділ 170.
  • Розділ 171.
  • Частина 14. Розділ 172.
  • Розділ 173.
  • Розділ 174.
  • Розділ 175.
  • Розділ 176.
  • Розділ 177.
  • Розділ 178.
  • Розділ 179.
  • Розділ 180.
  • Розділ 181.
  • Розділ 182.
  • Розділ 183.
  • Розділ 184.
  • Розділ 185.
  • Розділ 186.
  • Епілог
  • Від Автора.
  • Розділ 130.

    А сумніватись таки довелось. Федот так і не з‘явився, а Цепеш мовчки показав на годинник. 5 годин до світанку. Не встигнемо, значить я сам по собі.

    - Я проведу тебе тунелем, що має розвилку на третю сіру та другу червону, – сказав мені. – Далі ти сам по собі, а я повернусь додому. Згода?

    Кивнув. Що мені ще залишалось? Вампір йшов першим. Я за ним, слід в слід. По дорозі Влад розповів, що на третю сіру був безпечніший шлях, через якийсь заклад. Але власника вбито. І ніхто не знає, як відкрити ті ворота.

    - Казали, там люта бійня була, – кинув через плече. — Якийсь навіжений нахамив власнику закладу і почав бійню.

    Я промовчав. Все було не зовсім так, але бажання розповідати не було.

    В тунелі ставало темно. Світло барів залишалось позаду нас. Тепер же нас чекали темні тунелі колишнього метрополітену. А може й не метрополітену, хто його знає?

    Територія під землею була наче ще одною сірою зоною. Але її оминали та зайвий раз не згадували. Саме існування було більмом для червоних та зелених. Тут правила анархія.

    Я ввімкнув ліхтар потріскані стелі з дірками та павутиною. Щурі розбігались від світла ліхтаря.

    - Я бачу в темряві, — заявив Цепеш, закриваючись від світла. — Це заважає. Вимкни!

    - Я в темряві бачу гірше, — посвітив перед собою. — І знаю, що нічні чудовиська світла не люблять. Тому терпи.

    Цепеш плюнув собі під ноги, але пішов далі.

    Ми йшли довго. Іноді доводилось зупинятись. Раз, чи двічі Цепеш заблукав і мусили розвертатись. Вже вдруге мені доводилось проходити повз тунель з якого доносилось шипіння і смерділо мертвечиною. Тоді, в компанії з Ігорем і Анікою, ми просто швидко його минули. Тепер же мені здавалось, що до мене хтось говорить звідти. Я прислухався.

    - Навіть не думай! — гаркнув Цепеш.

    - Що там таке? — Я про всяк дістав револьвер. Але ліхтарем світити не став. Раптом щось там не любить світла?

    Шипіння ставало чіткішим. Немов у моїй голові, змушуючи мене то пітніти, то смикатись від нестерпного холоду. Тонкі голоси лунали звідусіль, але я ніяк не міг розібрати слів. Прислухався, зробив крок вперед...

    Цепеш схопив мене за плече і розвернув до себе лицем. З силою потряс, виводячи з трансу.

    - Ти запаху не чуєш, дурнику!? — пошепки запитав Цепеш. — Там смердить тілами. Ті-ла-ми! Свіжими та старими. І ніхто не приходить забрати їх звідти. А тепер назви мені аргументи, чому мене має хвилювати що там, якщо ми можемо піти геть і забути про те?! Проте, якщо ти все ж хочеш перевірити, то залиши тут рюкзак. Раптом в тебе є якісь цінні для мене речі?

    - Може іншим разом. На це немає часу.

    Цепеш лише фиркнув, проте я розумів: він теж відчув той страх, що тепер передавався мені. Аніка тоді якимось чином захистила нас. А сьогодні захисту не було. Мисливський імунітет мене підвів. Добре, що Цепеш був поряд...

    Ми пішли далі. Знову поворот.

    - До речі, — Цепеш намагався говорити спокійно, хоч це ніяк не вдавалось. — Бій з Рейджем через три дні. Ти вже чув, мабуть.

    - Та ні, — чесно признався йому. — Не доводилось.

    - Він написав після твого інтерв'ю про неможливість миру між нами. Ви там змагаєтесь за цілування дупи старого Платона.

    - Хто мені це говорить?

    - Та я кепкую з тебе. Добре, що наша дуель таки відбудеться...

    Якщо Рейдж написав Цепешу, значить Вавилон щось придумав. Дарма ти радієш раніше перемоги, Владику. Але казати цього я не став.

    - Значить, можна вважати, що наша угода виконана? — запитав його.

    - Так, мисливцю, — спокійно відповів Влад. — Ти зіграв свою роль.

    Цепеш вивів нас на роздоріжжя. Я вимкнув ліхтар, оскільки тут було досить добре видно. Зупинився. Зліва були сходи вниз. Там були гермо ворота з намальованим червоним хрестом. Вхід на червону зону. Я глянув вправо. Тунель тягнувся ще метрів десять, а тоді завершувався завалами. Шматки бетону намертво перекривали подальший прохід. Лише крізь невеликий отвір у стелі пробивався самотній промінь світла, кидаючи місячне світло на ржаві рейки та зелений мох на стінах.

    - Ну і де обіцяний прохід? — Я озирнувся туди, звідки прийшли. — Ти знову заблукав?

    - Ні, мисливцю, — якось на диво спокійно сказав Влад. — Ми прийшли.

    - В глухий кут?

    - Хіба для тебе...

    Я швидко розвернувся і направив револьвер на Цепеша. Навіщо йому було мене рятувати, щоб привести в глухий кут? Щось не складалось.

    Влад ніяк не відреагував на револьвер націлений йому межи очі. Між нами було кілька метрів, але я не промахнусь з такої відстані.

    - Твоя роль зіграна, Оресте, — сумно всміхнувся Цепеш.

    Але ось він знову взяв себе в руки й на мене дивився зверхній, самовпевнений Влад. Він свиснув і раптом, немов нізвідки нас оточило четверо вампірів. Точніше, вампірів було двоє, але кожного з них супроводжував слуга упир. Я навіть задивився на них, оскільки ті були близнюками.

    Молоді, худорляві юнаки з голубими очима та світлим волоссям. Взагалі ніякої різниці. Упирі виглядали більш широкоплечими. Лисі голови, гострі вуха, напружені м'язи на майже оголених тілах. Цепеш відійшов на крок.

    - Я не розумію. Навіщо весь цей цирк? — я повернувся, переводячи револьвер на одного з вампірів. — Не легше було просто дати мені загинути?

    Упирі не зводили з мене чорних очей. Гангрели, як ті, що колись в музеї. Тільки виглядали краще (на скільки взагалі може "краще" виглядати упир). Близнюки одночасно глянули на Влада. Він лише знизав плечами.

    - Нічого особистого. Розумієш, друже Оресте, — Цепеш поволі зливався з тінями. — Твоя передчасна смерть нічого б не дала. Ти був потрібним, щоб змусити Марка Рейджа битись за свої позиції серед блогерів. Для цього мені було потрібно, щоб ти успішно винищував чудовиськ. Що ти доволі успішно робив і без мене. І це спрацювало. Тепер його дні завершені, а твоя роль зіграна...

    Упирі та вампіри оточили мене так, щоб я не міг вирватись з кола. Близнюки дістали криві змієподібні мечі — крисс. В давнину такі використовувались для жертвоприношень. Упирі пригнулись, плавно обходячи мене по колу. Я бачив їхні гострі кігті, котрими вони готові вчепитись у мене.

    - Але вбивати тебе просто так немає жодного змісту, — продовжував Цепеш, остаточно змішавшись з тінями. — Переводити намарно такий матеріал просто недопустимо...

    Скинув рюкзак на землю. За нею впала куртка. Показово прокрутив барабан у револьвері. Махнув рукою, розкладаючи меч. Легко я не дамся!

    - Тому моя сім'я пішла на мирову угоду з головним кланом. А ти станеш подарунком для них. Ці молоді люди, сини носферату клану гангрел. Вони спілкуються лише телепатично. Але мій батько вважає їх перспективними спадкоємцями.

    - І я стану їх заявкою на прийняття влади, вірно? — запитав у пустоти. Погляд прикутий до одного з близнюків.

    - Вони приведуть тебе на червону зону. Трохи покаліченого, але живого. Відомий винищувач монстрів, Орест Лютий, здурів на стільки, що вирішив прокрастись на червону зону, щоб влаштовувати різню і там...

    Один з близнюків кровожерливо усміхнувся мені. Я вже вирішив, що відправлю першу кулю в нього. Прямо межи голубі очі. За те, що так паскудно всміхається.

    - В цьому є й плюси, мисливцю, — продовжував Цепеш. — Ти станеш символом. І для нас, і для своїх. Хіба міг простий блогер мріяти про таке?

    - Ховаєшся, залишаючи всю брудну роботу комусь іншому?! — крикнув йому. — Чого ж не приєднаєшся до них?!

    - Мені потрібно готуватись до поєдинку з Рейджем, — байдуже відповів Цепеш. — Ну, бувай. Краще не чини опору...

    Я вистрілив.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.