Зміст
  • Частина 1. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12
  • Розділ 13.
  • Частина 2. Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Частина 3. Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Частина 4. Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Частина 5. Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Частина 6. Розділ 66.
  • Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Частина 7. Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Частина 8. Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 98.
  • Розділ 99.
  • Частина 9. Розділ 100.
  • Розділ 101.
  • Розділ 102.
  • Розділ 103.
  • Розділ 104.
  • Розділ 105.
  • Розділ 106.
  • Розділ 107.
  • Розділ 108.
  • Розділ 109.
  • Розділ 110.
  • Розділ 111.
  • Розділ 112.
  • Частина 10. Розділ 113.
  • Розділ 114.
  • Розділ 115.
  • Розділ 116.
  • Розділ 117.
  • Розділ 118.
  • Розділ 119.
  • Розділ 120.
  • Розділ 121.
  • Розділ 122.
  • Розділ 123.
  • Розділ 124.
  • Розділ 125.
  • Розділ 126.
  • Частина 11. Розділ 127.
  • Розділ 128.
  • Розділ 129.
  • Розділ 130.
  • Розділ 131.
  • Розділ 132.
  • Розділ 133.
  • Розділ 134.
  • Розділ 135.
  • Розділ 136.
  • Розділ 137.
  • Розділ 138.
  • Розділ 139.
  • Розділ 140.
  • Розділ 141.
  • Частина 12. Розділ 142.
  • Розділ 143.
  • Розділ 144.
  • Розділ 145.
  • Розділ 146.
  • Розділ 147.
  • Розділ 148.
  • Розділ 149.
  • Розділ 150.
  • Розділ 151.
  • Розділ 152.
  • Розділ 153.
  • Розділ 154.
  • Розділ 155.
  • Частина 13. Розділ 156.
  • Розділ 157.
  • Розділ 158.
  • Розділ 159.
  • Розділ 160.
  • Розділ 161.
  • Розділ 162.
  • Розділ 163.
  • Розділ 164.
  • Розділ 165.
  • Розділ 166.
  • Розділ 167.
  • Розділ 168.
  • Розділ 169.
  • Розділ 170.
  • Розділ 171.
  • Частина 14. Розділ 172.
  • Розділ 173.
  • Розділ 174.
  • Розділ 175.
  • Розділ 176.
  • Розділ 177.
  • Розділ 178.
  • Розділ 179.
  • Розділ 180.
  • Розділ 181.
  • Розділ 182.
  • Розділ 183.
  • Розділ 184.
  • Розділ 185.
  • Розділ 186.
  • Епілог
  • Від Автора.
  • Розділ 149.

    В університеті був опис химер. Там їх малювали зеленими і ростом з перелесника. В двйсності вона була чорною, химернішою та в півтора рази вищою. Химера догнала нас за лічені секунди. Стрибнула на Вавилона...

    Постріл з обрізу відкинув її геть. Потвора впала на спину, перекотилась і знову кинулась на нас. За нею вже гнали фалмери.

    Ми тікали так швидко, як лише могли. До дверей були лічені метри, але тоді це здавалось недосяжною відстанню. Я вже кілька разів устиг пожалкувати про свої крики. Але нікого то не цікавило.

    Забігли у двері та миттю зачинили їх за собою. Замок тепер не працював, тож довелось припасти до них вчотирьох. І тримати, що було сил. Один з сірих фалмерів розбігся і вперіщив їх ногою. Нас відкинуло, проте Гера вчасно зреагувала.

    Відскочила і пустила в щілину, куди напирали фалмери, автоматну чергу. Ми всі знову навалились на двері.

    - Знайди чим їх приперти! — закричав Вавилон.

    Гера зникла з поля зору. Я не мав часу дивитись, куди вона побігла. Відчув лицем холодний метал. Поруч важко дихав Ігор. Валерій вперся руками над моєю головою. Вавилон, підпирав двері спиною, риючись в рюкзаку. Здавалось, він мав там все, що лише змогло б знадобитись. Але цього разу щось пішло не так. Фалмери напирали, б'ючи у двері по черзі. Нас смикало, ноги та плечі горіли, швидко наливаючись свинцем. Двері затряслись сильніше.

    - З дороги! — заверещала Гера.

    Ми обернулись якраз вчасно, щоб побачити, як на нас заднім ходом мчить армійський джип.

    Відскочили, залишивши їх без захисту. Вони встигли лише прочинитися і в них почали лізти фамери. Джип з гуркотом в'їхав у двері, зачинивши їх намертво та розполовинивши кількох фалмерів.

    Кров та мізки бризнули вздовж стіни.

    Вавилон миттю кинувся до машини, заліз в салон, поставив її на нейтралку. Ми з Ігорем знайшли кілька ящиків з інструментами й кинули їх під передні колеса. Тепер фалмери вже точно не зможуть її посунути. Наша п'ятірка ще деякий час стояла зі зброєю націленою на двері. Фалмери гримали, проте нічого зробити не змогли.

    На мить вони облишили свої намагання, а тоді у маленькому віконці з'явилось лице кощія. З-за білого кобилячого черепа неможливо було сказати на кого саме він дивиться, тож нам всім здавалось, що кожний з нас вартий такої честі. Гера показала йому середній палець. Вавилон плюнув собі під ноги.

    Заспокоїлись ми, коли кощій зник, а фалмери знову продовжили гупати у двері. Ми просто посідали на землю. Аж тепер втома далась взнаки. Ноги пекли та горіли, поперек віддавав болем при спробі розігнутись. Роззирнувся. Вавилон масажував коліно, тихо лаючись. Ігор скинув з себе рюкзак і верхній одяг та заходився витирати з себе ріки поту. Валерій напів лежав на рюкзаку і ковтав таблетки, котрі дбайливо давала Гера. Тоді запив їх водою.

    - Треба перевірити, чи є звідси запасні виходи! — голосно гаркнув. — Щоб зараз вони з інших дверей не вибігли.

    - От і перевіряй! — Вавилон перейшов на інше коліно, обережно розтираючи його.

    Аж тепер мені довелось роззирнутись. Приміщення, в котре ми забігли, в порівнянні з мед блоком та маленькими кімнатами, було здоровенне. Високі стелі з балками та перекриттями, з котрих звисали поодинокі лампи. Кроки на бетонній підлозі відлунювали від стін. Всюди стояла техніка різного призначення та ремонтні ями. Якби не війна — мисливці могли відкрити тут здоровенне СТО.

    Ворота були ледь відкриті. Через них сюди потрапляло сонячне світло, даючи нам хоч якесь освітлення. Дістав револьвер, зарядив його набоями. Куль майже не було. Автомат був у когось. Обріз я загубив. Розклав меч. Липкий від крові. Витер його об рукав розірваної куртки.

    Взагалі, з одягу залишились цілі хіба штани. Скинув те дрантя, що колись було курткою, залишившись в одній футболці. В рюкзаку ще був одяг, але зараз холод мене не турбував. Склав меч, дістав ліхтар, виставивши його під рукою з револьвером і, не поспішаючи пішов вперед. Досить вже сюрпризів.

    Обережно посвітив по боках. Всюди гори розібраної техніки. На ремонтних ямах стояли важкі броньовані джипи. Лише на одному стояв кулемет.

    Промінь світла показав сліди крові. Значить це оця машина везла мисливців на пошуки кощія. І на ній повернулась смерть. Поволі пройшов до однієї зі стін. Знизу догори вкладена інструментами. Хоч лежали вони не надто охайно, та певна логіка в їхньому розміщені була. Механіки тут роботу мали завжди.

    Посвітив навколо. Інших дверей з цього боку не було. Заглянув у ремонтну яму під одним з джипів. Хтось залишив інструменти після себе і не прибрав.

    А може тут був перший механік, застигнутий зненацька?

    Пішов далі. Похитав головою. Це вже моя уява.

    Прогулявшись в напівтемряві приміщення стало нагадувати лабіринт зі стінами з автівок не на ходу та таких самих на ремонтних ямах. Оминув ще одну автівку. Ліхтар знайшов те, що шукав.

    - Тут двері! — гукнув. — Чуєте? Тут...

    Договорити не встиг. З однієї з машин на мене кинулась невідома жінка. Худий маленький силует швидко скочив на мене, вчепившись руками в плечі. Світло ліхтаря на мить показало молоду, хоч і досить неохайну жінку. З вампірськими іклами.

    Миттю впав, виставивши перед собою ногу. Я не міг конкурувати з нею в моторності, тож використав її швидкість проти неї. Вампірка перелетіла через мене і гучно вдарилась об ящик, скинувши інструменти. Задзвеніло, здавалось, гучніше, ніж від стрілянини у вузькому коридорі.

    Миттю схопився на ноги. Побіг до неї. Вона не встигла піднятись, тримаючись за потилицю. Схопив за плечі, випрямив, вдарив коліном в живіт. Тоді ще раз. Силою розігнав її й вперіщив головою об машину, з котрої вона напала. Тонке жіноче виття.

    Вона не звикла битись. Це не ті шабашівці, котрі кидались на нас. Але вона була вампіром. Зараз вона така сама загроза, як і кощій...

    Дужі руки схопили мене за плечі та шию. Хтось збирався вкусити мене...

    Присів, не озираючись, пробив ліктем в пах. Вампір завив, але з останніх сил віджбурнув мене геть від своєї подруги. Боляче впав. Підійматися не було часу, тож я прицілився з револьвера, лежачи на спині.

    - Кидай зброю! — вампіри теж не втрачали часу.

    Два пістолети цілились в мене.

    - Ага, розігнався! — гаркнув у відповідь.

    Я відчув, як щипає у скронях. Хтось з них спробував використати ілюзію. Я б чемно опустив пістолет, а вони б націдили потім з мене крові. Але мисливська спадковість вкотре врятувала ситуацію.

    Вампірка прислухалась. Миттю обернулась, цілячись в Ігоря. Ігор повільно підходив уперед, тримаючи їх в прицілі своєї грози. З іншого боку заходив Вавилон. Я теж поволі підіймався, не спускаючи палець з курка. Знаю, що десь засіла Гера. Валерій навряд чи б зміг втриматись від того, щоб зняти все на камеру.

    Двері позаду мене відчинились і з них вилетіло ще двоє. Теж чоловік та жінка. Теж брудні та неохайні. Вони поки не страждали від нестачі крові, але це поки. Ці були озброєні вже автоматами.

    - Опустіть зброю, м'ясо! — гидливо сказав чоловік. — Нас більше!

    - Я б не був таким впевненим! — відповів йому.

    Чому вони не стріляють?

    З-за спини в у новоприбулих вампірів вийшов старий дід. Рука опиралась на палицю Чорний костюм вицвів від злиднів третьої сірої зони. Він горбився. Чим старішим був вампір — тим гірше йому було обходитись без регулярної крові. Дивно, як молоді не прибили його ще...

    - Нам не потрібно воювати, — скрипучим голосом відповів. — Там є безжальніший та жорстокіший ворог.

    - Він намагався вбити Кіру! — крикнув один з вампірів.

    До мене тепер дійшло, що всі, крім того старого, були молоді. Може навіть молодшими за мене.

    - Не дуже гарно нападати зненацька! — відповів не обертаючись.

    Вавилон зайняв зручну позицію за стелажами. Ігор забіг збоку. Краєм ока помітив збоку Валерія. Він знімав нас з ремонтної ями. Гера б не відпустила його без зброї.

    - Ми всього лише захищаємось! – продовжив старий. – Ми не бажаємо вам зла...

    - О, звісно ж ні, – презирливо крикнув Вавилон. — Ви, вцілілі шабашівці. На другій сірій ви ставились до людей, як до худоби. А тепер ви просто захищаєтесь? Віриться слабо!

    - Часи змінились! — крикнув хтось з вампірів.

    - Але не ви!

    Я згадав, як ми з Ігорем проникали до них мені по кров для переливання. Згадав, як вони називали людей м‘ясом. Пам‘ятаю регіт вампірів, коли ті хвалились, як вони повідривали руки комусь з людей і віддали упирям. А тепер купка збідованих вампірів розповідає людям, як вони не бажають нам зла...

    - Кладіть зброю! – крикнув вампірам обабіч старого.

    - Сам клади! — крикнув мені один з них. — Нас більше!

    - А ми стріляємо краще!

    - Знаю, – спокійно відповів старий. — Стріляєте ви краще. Бачив розстріляні вами тіла. Я знаю, хто напав на нас тоді. Хто довів нас до такого становища. Я знаю, Оресте Лютий...

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.