Розділ 101.
З лікарні мене забрав батько. Йшли пішки, оскільки службовим транспортом він не обзавівся. Сказав, що протезом незручно тиснути на газ. Я не піднімав цю тему, навіть враховуючи, що батько іноді ходив так, ніби того протезу і немає зовсім.
Вдома мене одразу ж обійняла мама. Вона кинулась в десяток запитань, починаючи від: як нога, що з рукою, і чи годували мене там?
Врешті, відбившись від всіх запитань, я добрався до ноутбуку. Кілька повідомлень. Знайшов потрібні від Валерія та Цепеша. Я на мить завагався, але врешті почав з Влада.
Оресте, сподіваюсь, ти це прочитаєш, до того, як підеш на сіру зону. Кажуть, тебе шукав якийсь фалмер. Просто посиди сьогодні вдома і він піде. О, і не забудь про наш двобій з Марком. Коефіцієнти в його користь, тож не прогав можливість підняти грошей. Двобій плануємо, коли стихнуть бойові дії на другій сірій. Приходь.
Я слабо всміхнувся. Посидь сьогодні вдома, еге ж? Відкрив повідомлення від Валерія.
Чувак, знаю, що ти не по соц мережах, але просто зайди — глянь.
Зайшов, глянув. Ми нарешті перейшли поділку в п'ятдесят тисяч підписників. Я заткнув за пояс половину магазинів, спортивних залів і дискотек. До Цепеша мені не вистачало ще двадцять тисяч. Рейдж все ще переганяв мене на половину. Відео з потоплениками набрало за вісімдесят тисяч переглядів. Попередні відео вже понабирали більше дев'яноста тисяч. І лише суд поєдинком з перевертнем перевалив за двісті тисяч. Всюди були тисячі вподобайок, коментарів. В один день я прокинувся і зрозумів, що відомий. Але толку з цього?
Зайшов на електронний рахунок в банку. Валерій перелічив туди мою долю за кілька реклам. Плюс одинадцять тисяч. Дві мисливські заробітні плати, і далеко не мінімальні. Але треба більше.
Війна прорідила не лише населення, але й укріпила валюту. Може це було якось зв'язане зі значним зменшенням кількості жителів. Я не економіст — не розбирався. П'ять тисяч — заробіток хороший. Проте мені на них ще жити і жити, якщо не прилетить новий спонсор.
Аніка запитує, як ти себе почуваєш? — добрався до листа від Мереї. Я то знаю, що все добре, тільки ось дарма ти мене не послухався? Попереджала ж тебе? Попереджала. Навчись довіряти мені...
Навчусь, коли ти поясниш, чому тебе хотів здихатись Пророк? — набрав на клавіатурі, але не відправив — продовжив читати.
А, взагалі, я рада, що в тебе все добре. Поки що...
Лист обірвався. Я одразу ж відправив їй набраний текст.
Лист від Луки мав короткий зміст: часу все менше...
Це я залишу без відповіді.
Подзвонив телефон. Номер невідомий.
- Оресте Лютий? — в слухавці жіночий голос.
- Хто питає?
- Це Катерина, пам'ятаєш мене?
- Ні.
На тому боці почулось зітхання.
- Тарас Бринник, телепередача...
- А, згадав! Як ся маєш?
- Ми хочемо запросити тебе знову, в якості незалежного експерта. Репортаж буде про двобій між Владом Цепешом та Марком Рейджем...
Я відволікся на лист від Наґу. Його непокоєння я прогортав униз. Мій погляд зачепився за одне речення. Оресте, друже, я знаю, зідки взявся фалмер. Але то не горить, ти полікуйся спочатку...
- Агов, мисливцю, ти слухаєш мене? — обурилась Катерина.
- Я перетелефоную. — вибив.
Ох, Наґу-Наґу. Ти ж знаєш, що я не буду чекати одужання...
Шкутильнаючи вилетів з кімнати.
- Оресте, ти куди? — запитала мама. — Ти лишень повернувся...
- Справи.
- Які?
- Зустріч з фанатами.
Взувся, одягнув куртку. Мама стояла в коридорі, схрестивши руки на грудях.
- Я знаю, що ти не працюєш вантажником.
- Вірно.
- І ти вештаєшся по сірих зонах. Мені сусідки скидали відео...
- Мамо...
- Не мамкай! Хочеш бути, як твій батько?! Хочеш загинути там?! А про мене ти подумав?!
Її губи затряслись. Вона раптом згадала, що крім людей існують і чудовиська. Я криво всміхнувся. Я вже, як батько.
- Ні, не думав. Моє життя не впирається у вчинки, "щоб ти не хвилювалась". Я мисливець, мамо. Генетика така. Чим ти хочеш, щоб я зайнявся? Сидів у кабінеті, звіти писав? Чи мерзнув на складі, або на стіні?
- Ти ще молодий! Ще так мало прожив...
- Достатньо, щоб зрозуміти, чого я хочу. А знаєш, що ще я зрозумів? Що не можна закривати очі від реальності, яка б вона не була! І, що не варто винити когось, бо він став не таким, яким ти хотіла його бачити...
- Я не хочу, щоб мій син приходив у крові. Не хочу чекати його з лікарні.
- Мамо, — тепер і в мене затряслись губи. — Ти вихваляєшся своїм подругам, що мене показують по телебаченню. Як думаєш, чому я там? За красиві очі?
- Глянь на батька. Хочеш так само не спати по ночах? Хочеш нагадувати ходяче місиво? Хочеш, щоб твоя дружина на тебе не дивилась? Оресте, в нас крім тебе немає нікого. Що ми робитимемо без тебе?
Мама ніколи не плакала при мені. Ось і зараз вона трималась з усіх сил.
- Мамо, — я зробив глибокий видих. — Є речі, котрі я мушу зробити. Це більше ніж я, ти чи тато. Більше, ніж блог з Валерієм, слава та популярність. І я не можу пройти стороною. Не можу. І не хочу. Я більше нічого не вмію. І вміти не хочу.
Поцілував її в чоло і вийшов.
- Батько твій колись теж так говорив, — кинула мені в слід мама. — Глянь, куди його це привело.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!