Стрімер

Жителів другої зеленої заганяли геть з вулиць. Охорона іноді ввічливо, іноді палицями, відганяла людей в сховища.

Ми ж з Валерієм чимдуж кинулись до стіни. Десь там були наші батьки. І хоч я розумів, що вони знають, що робити, мені було неспокійно. Ми завернули за ріг, пірнувши між будинками. Встигли уникнути закриття території. Найгірше довелось демонстрантам з обох сторін. Пізніше виявилось, що до них застосували водомети. Але нас з Валерієм вже не було.

- Я не можу ні до кого додзвонитись! — крикнув Валерій, біжучи позаду.

Мережа перевантажена. Або відключена, щоб не заважати комунікації мисливців та охоронних компаній. Сирена повинна була повідомити про небезпеку, а замість цього викликала паніку.

Ми бігли, розштовхуючи натовп людей, котрі так само бігли нам на зустріч. Вони бігли геть від стіни. Провулки між хмарочосами поволі ставали непрохідним людським болотом з криками, збитими подихами, лайкою і плачем.

Але ми не зупинялись. Валерій тримався позаду, поки я розштовхував людей, намагаючись якомога швидше дістатись додому. Спочатку, я не розумів, що було не так. Люди намагались заховатись, не знаючи, що насправді сталось. І утворилась паніка.

Ми з Валерієм протискались між людьми, активно розштовхуючи їх руками. Хтось зарядив мені в брову. На ногу наступило вже з десяток підошов. Кілька разів я зашпортався. Довелось знову повернути в ще один провулок. Тут людей було менше. Валерій ледь встигав за мною.

Він дістав телефон, підкинув дрона вгору.

- Зараз, він розвідає дорогу! — прокричав оператор, марно намагаючись перекричати звук сирени. — Нам туди!

Так ми й петляли провулками, де майже не було людей.

На З1 люди поводилися організовано. Тут не було ні паніки, ні незрозумілою біготні. Старші люди звикли, молодші готові з дитинства. По вулицях розкладали мішки з піском, поверх них тягнули колючі сітки. Попри нас з Валерієм проходили люди зі зброєю, хто яку мав. З деякими я вітався, сусіди як-не-як. На дорогах мисливці відкривали ящики з набоями. Чоловіки, жінки, організовано ставали в чергу. Діти носили пісок і відра з водою. Найменшеньких, звісно ж, заховали.

Я ніби в інший світ потрапив. Паніка другої зеленої залишилась за кілька будинків від місця, куди я пробивався. Тут була злагоджена оборона. Жителі першої зеленої відступили на середину території. Вони знали, що їхнє завдання: зав'язати бій на вулицях, якщо не встоїть стіна. Я знав устав: до кожної групи людей, приставлений мисливець, для командування. Тут не було страху. Поки ми рухались далі, до стіни, між численних наказів, команд, я також чув радісні викрики: нарешті повоюємо, та анекдоти про чудовиськ. Хвилювання передалось і мені.

Що там може бути? Перевертні кинулись на стіну серед білого дня? Закінчився мирний договір? Готуємось до нічної вилазки носферату?

Відповідь прийшла вже біля стіни. Тривога перервалась і небо розірвав крик. Стіну перетнула чорна тінь.

На мить всі крики та лайка припинились. Весь Еліос наче затих. Я заворожено дивився у небо. І знав, що був такий не один.

- Це що, дракон? — перепитав Валерій, дивлячись на власницю тіні.

- Це Сирін, — вражено видав йому. — Трясця, це Сирін! Остання в Еліосі.

Птах нагадував гігантську жар-птицю розміром з танк. Її хвіст плавно розкрився, поділившися на п'ять частин. Могутні крила нагадували крила яструба в масштабі. Довгий дзьоб та кігті з половину мене розміром. Сирін пронизливо запищала. Люди по притискались до стін.

Я схопив Валерія за барки та потягнув у тінь до найближчої стіни.

- Але ж і красиво! — захоплено прошепотів Валерій. — То в неї броня так блищить.

- Ага, — я не зводив погляду з тіні. — Адамантова луска. Ця потвора невразлива до більшості існуючої зброї.

- І як ми мали з нею справитись? — прошепотів Валерій.

- Ніяк. Мої кулі вона навіть не почує. Меч не проб'є її. Сподіваюсь, мисливці дадуть їй раду.

Сирін тим часом зачепила кігтями край одного з будинків. Цілий шмат бетонної плити з тріском полетів униз на землю. Люди поспішали заховатись всередині.

- Чому мисливці не стріляють? — Валерій нарешті відірвав погляд від птаха і глянув у бік стіни. — Чого вони чекають?!

Відповідати йому я не поспішав. Вони думають, чим виманити Сирін за стіну, щоб не влаштовувати бійню на першій зеленій зоні. Нехай Сирін буде чиєюсь проблемою, крім них. Мені не хотілось думати, що планові скорочення мисливського бюджету довели до відмови від зброї масового ураження. Хотілось би тепер глянути на дурників-колабораціоністів.

Еліос для всіх, ага. Йди, крикни це гігантській жар-птиці...

Сирін тим часом описала ще коло над стіною. Я, скориставшись цим, перебіг на інший кінець вулиці. Валерій не відставав. Дрон тепер був у нього в сумці, щоб зайвий раз не привертати увагу. Валерій дістав стару камеру і направив угору.

- Почну пряму трансляції для каналу! — прошепотів.

Сирін чомусь уникала сідати на стіну. І чомусь на самому мурі не було тепер жодного мисливця. Це здавалось логічним. Ніхто не хотів провокувати Сирін. Анумо, налітається тут та й полетить собі геть.

В Еліосі були гелікоптери, проте їх рідко використовували. Багаторічна війна підірвала авіаційну промисловість, а за такий час люди не встигли все відбудувати. Заради справедливості, відмічу, що летючі монстри практично винищені. І ось, зараз, над Еліосом кружляє можливо остання Сирін на планеті. Остання загроза цілому місту...

Ще один дах будинку, постраждав від її кігтів. Сирін завиграшки могла знищити весь будинок. Я марно намагався згадати, чим можна зарадити...

Постріл був доволі влучний. Відлуння пройшло між будинками, піднімаючись вгору. Я міг заприсягнутись, але чув короткий дзенькіт перед тим, як біля Сирін щось вибухнуло.

Птаха збило і кинуло на дах найближчого будинку.

- Це ще що таке?! — не зрозумів Валерій.

- Зенітна установка. Зараз її будуть садити на землю...

На стіні раптом з'явилось кілька мисливців. Вони бігцем носили ящики з набоями до зенітної установки, котрою й зібрались воювати з жар-птицею в броні.

Сирін швидко піднялась, голосно крикнула і полетіла на постріл, наче їй нічого й не сталось. Вона за кілька секунд опинилась біля стіни. Пролунала ціла черга. Тоді ще одна. Я прислухався: працювало вже дві зенітні установки.

- Думаєш, вони справляться? — поцікавився Валерій.

- Якщо бронебійними й досить великим калібром, то так. Луска Сирін витримає багато, але вона не безсмертна.

Вони могли бити як 20-мм, так і 60-мм. Але бити їм доводилось прицільно і точно. Кожний промах відправляв снаряд в чиєсь житло. Мисливці могли з героїв та захисників перетворитись на вбивць мирного населення.

Сирін виплеснула весь свій гнів на першій зенітній установці. Мисливець не встигнув злізти. Ми визирнули за ріг, щоб побачити, як уламки зенітної гармати в купі з набоями летять на землю, а вслід за ними з криком падає мисливець. Сирін невблаганна. Друга гармата, мабуть, била більшим калібром, бо Сирін не могла підступитись до неї.

Я не довго вагався і побіг до мисливця. Якщо він ще живий, імовірно Сирін його доб'є.

- Оресте, ти куди?! — прошипів Валерій.

Писк Сирін змусив його заховатись за стіну. Я біг, зігнувшись, до землі, щоб хоч якось приховати свою присутність. Перебіг дорогу. Тіло мисливця лежало на уламках. Нога та рука викривлені. Кістки стирчала назовні, напинаючи в тих місцях одяг. Йому не пощастило впасти на щось гостре. Легені пробило від уламка гармати.

Але він все ще дихав. Його кривавий кашель рознісся по провулку.

- Тихо-тихо, — заспокоїв його. — Я витягну тебе. Ти головне, потерпи!

Він хотів щось відповісти, але знову захлиснувся кашлем. Кривава цівка пішла з рота. Він глянув на мене. Я впізнав його. Це той мисливець, котрий колись пропонував мене застрелити. А його колега переконував цього не робити.

- Нумо пристрельмо його по тихому...

Я пам'ятав його слова, але зараз це було неважливо. Потрібно допомогти йому, доки Сирін не вирішила пообідати. Її крики та постріли не припинялись. Другий стрілець бив у момент її нападу. Гармата випускала 60-ти міліметрову смерть точно в ціль. Жодний танк не витримав би стільки пошкоджень. Але Сирін все ще літала над Еліосом.

Я не знаю звідки взявся Ігор Лім. В той момент я готовий був повірити в Господа, але він з'явився з болгаркою та в супроводі медиків. Клятва Гіппократа діяла впродовж століть, тож їм доводилось ризикувати.

- Оресте, ти як тут? — Ігор перекричав залп гармати.

Мовчки кивнув на мисливця. Один з медиків зняв з нього шолом. Розкрив йому повіки, посвітив туди.

- Жити буде, — сказав нам.

- Підніміть його, я розріжу під ним метал! — наказав Ігор.

Ми з медиками так і зробили. Поранений застогнав, але шум болгарки все заглушив. На мене пішли іскри. Руки обпекло. Глянув на скривлене лице медика, щоб зрозуміти, що його теж пече.

Над нами закричала Сирін.

- Я майже закінчив! — шипів Ігор. — Ще трішки!

Ми тримали. Мисливець стогнав і кашляв. На небі пронизливо кричала сирін. Гармата плювалась смертю калібру шістдесят міліметрів. А Сирін не хотіла помирати.

Ігор завершив і ми дружно переклали мисливця на ноші. Несли в чотирьох...