Стрімер

Гера з Валерієм кинулись до Ігоря. Виглядав він кепсько. Я теж хотів допомогти, але мене зупинив крик над нами. Химер більше не було, але сирін нікуди не ділась.

- Йому потрібна медична допомога! — закричала Гера.

Сирін знову набрала висоту, готуючись піти у піке. Ігор застогнав.

- Відтягніть його геть з моста! — наказав Вавилон. — Оресте, потрібна твоя допомога.

Він кинув мені невеликий зелений тубус. Холодний метал, неприємний на дотик, ще й плече, котре зачепила химера, рухалось гірше. Футболка там потемніла, проте я не звертав уваги. Потрібно виграти час для Ігоря!

- Знаєш, як стріляти з рейдера? — на диво спокійно запитав Вавилон, дивлячись, як над нами кружляє велетенський птах.

- Дулом на неї? — хмикнув.

- Значить знаєш. Вважай, це ненадійна конструкція, добре якщо не вибухне в руках...

- Тому ти віддав цю штуку мені?

Сирін набрала висоту. Зробила ще коло і полетіла на вниз. Вона вибрала зайти з сонячного боку. Якби не вічно похмуре небо на третій сірій — ми б навіть не побачили її.

- По моїй команді! — закричав Вавилон.

Він розвернув кулемет, знайшов її в приціл. Валерій та Гера підняли Ігоря. Взяли попід руки та повели геть. Він ледь переставляв сам ноги. Голова безсило впала на груди...

Кулеметна черга повернула мене у реальність від роздумів. Сирін була зовсім близько...

- Давай!

З тубуса зі скрипом вилетів снаряд. Руки обпекло, що я аж скрикнув — так той нагрівся! Вавилон полоснув її довгою чергою по клюву та очах. Сирін закричала, задерла голову, захищаючи очі. Вона не побачила, що снаряд з рейдера прилетів їй у ліве крило. Траєкторія польоту одразу ж змінилась і, замість нас, вона розтрощила поручні та, зачепивши корпусом міст, полетіла вниз. Нас аж захитало. Скрип старого мосту витіснив усі інші звуки. На мить я подумав, що конструкція не витримає. Але він лише просів.

Я обернувся. Валерій з Герою поспіхом забирались з моста. На щастя, крім двох (тепер вже мертвих) химер, ніхто з мешканців могильника не поспішав до нас. Вони прийдуть з настанням темряви. Щось підказувало — там є речі страшніші за сирін. Але дізнаватись не хотілось.

Сирін знову полетіла на нас. Проте цього разу не було піке. Вона спускалась по дузі, готуючись випустити кігті. Вавилон відкрив вогонь по тулубу, проте це не допомагало. Він не міг вцілити в незахищені ділянки. Я застрибнув у кузов машини.

Знайшов ще один снаряд для рейдера. Заряджався цей тубус, як міномет. Вкинути туди снаряд і повернути дулом в бік, куди треба стріляти. Вавилон облишив кулемет і схопив ще один рейдер.

- Треба пробити її луску, а тоді вже доб'ємо її кулями, — сказав він, не зводячи погляду з птаха.

- На стіні щось не дуже вийшло.

- На стіні не було цього, — поплескав по тубусу. — У нас мало зарядів тож цілься уважно.

Сирін була все ближче. Якщо на мить забути, що вона полює на нас, то зблизька це доволі красива істота. Нехай і не зараз, не після всіх пошкоджень та пострілів по ній. Але це величний птах. Краса в неї жахаюча. І смертельна.

Ось, можливо остання сирін все ближче й ближче до нас. Кожен з трьох кігтів на її нозі розміром з меч. Пір'я на крилах гостре, немов бритва. У неї немає слабкостей.

Вавилон вистрілив першим. Снаряд вдарив у бік. Сирін повело в сторону. Я прослідкував за нею і зробив постріл на випередження. Чорний димовий шлейф пішов за снарядом. Рейдер нагрівся так, що я скинув його на землю. Подмухав на червоні долоні. Наступного разу він точно вибухне.

Як виявилось, я підбив сирін крило. Вона впала прямо на міст. Один з численних тросів, котрі тримали міст, не витримав. Пролунав скрип. Міст похилило вбік. Ящики з набоями зі скрипом поїхали. Машина теж плавно покотилась до лежачої на мості сирін. Все ще жива, її очі невідривно стежили за нами. Гадаю, ми просто втомили її. Невідомо, скільки їй потрібно, щоб перевести дихання. Ми зістрибнули з машини. Вавилон встигнув прихопити останній снаряд до рейдера.

Я повернувся, шукаючи поглядом друзів. Валерій, Гера та Ігор вибирались з могильника. Мені стало легше, коли я повернувся та не побачив їх на мості.

- Оресте, — покликав Вавилон втомленим голосом.

Він кинув мені чорну кулю, котру ми знайшли в інквізитора. Наш білет через мінне поле.

- Переведи їх і повертайся, — мисливець зігнувся, опершись долонями в коліна.

- А ти?

Сирін, як виявилось, лише вдавала, що втомлена.

Варто було автомобілю докотитись до неї, як вона вмить піднялась. Ударом крила перекинула машину набік. Позашляховик прокрутився в повітрі, розсипаючи решту набоїв, і з гуркотом впав на бік. Кілька ящиків з набоями полетіли вниз за поручні. Кулемет придавило машиною.

Вона метнулась стрілою у височину. Не знаю, стосовно втоми, а от розізлили точно.

- Біжи до своїх друзів, Оресте! — не розгинаючись сказав Вавилон. — І біжи швидко.

Він опустився на одне коліно. Старість давалась взнаки.

- Ми встигнемо двоє!

Я підійшов до нього, подав руку. Але мисливець відштовхнув її.

- Я повернувся в Еліос, коли лише дійшли чутки, що тут залишилась сирін, — поглянув на мене, важко дихаючи. — Другого шансу в мене не буде. Вона відновиться і знову прилетить на зелену зону. Біжи, ти потрібний своїм друзям...

Я хотів заперечити. Те, що задумав Вавилон, було відвертим самогубством. Але крик з неба відбив будь-яке бажання це робити. Ми обмінялись кивками і я побіг геть.

Сирін стрілою падала вниз. Вавилон випустив у неї магазин пістолета, щоб привернути увагу. Це спрацювало. Я забув про біль в тілі. Забув про втому. Біг, що було сил. У вухах стукало, дихання збилось. Але я не зупинявся.

Лише перед самим зіткненням, сирін перевернулась в повітрі, виставивши перед собою кігті. Вона не збиралась відпускати Вавилона. А він не збирався відступати...

Постріл пролунав, коли кігті мали ось-ось вхопити Вавилона. Останній снаряд з рейдера чітко потрапив у груди, але цього разу сирін не зупинилась. Вона протаранила Вавилона, врізавшись у міст. Кріплення не витримало. І залізний перехід через могильник почав падати вниз. Шлях почав набирати вертикальний напрям. Сталеві троси, що тримали міст, натягувались та рвались.

Зробивши кілька останніх кроків, я встиг зіскочити перед самим падінням моста вниз. На очах з'явились сльози, проте я витер їх рукою. Не зараз! Той що, що наставник?! Немає коли розслаблятись! Зберись, мисливцю!

Я вдивлявся у темряву, де зник міст, Вавилон та сирін. Він знав, що не повернеться. А не знав, то здогадувався. Чи хотів він цього? Ану витри сльози! Потім сумуватимеш!

Такий був задум старого легендарного мисливця — похоронити сирін на дні могильника, придавивши уламками...

І план не спрацював.

Сирін піднялась вгору. Її сповнений болю крик змусив мене здригнутись. Крила важко махали, щоб втримати її в повітрі. Я залишився з нею сам на сам.