Стрімер

- Вони тут! Триво...

Постріл.

По сходах до нас покотилось тіло. Ще постріл вже в лежачого. Кроки. Гуркіт чобіт по підлозі. Рипіння дверей десь за поворотом. У відповідь теж відкрили вогонь. Ми розбіглись в різні сторони. Темний коридор освітило від свинцевого дощу. Вниз по сходах полетіли димові шашки.

Я вистрілив у замок, смикнув двері найближчої квартири на себе і забіг всередину. Василь Грім прикривав. Віддихався, марно намагаючись заспокоїтись і відкрив вогонь по них. Василь Грім висадив двері з ноги та заховався на іншому кінці коридору.

Різників залишилось п'ятеро. Один з Валерієм, четверо засіли на сходовій і гатили по нас з усього, що мали. Я не чув нічого, крім свисту куль та дроблення стін. Дим заважав нам розгледіти бодай щось. Всередині було темно. Будинок ще не здали, тож зробити встигли лише коридор. Потрібно буде переробляти.

Пауза. Відкрили вогонь у відповідь. Знову заховались, оскільки різники не залишили нашу стрілянину без відповіді.

- Граната! — закричав Василь.

Я не знаю, як він це почув, чи побачив. Але це врятувало мене. Заховався за стіною, замість того, щоб відкрити вогонь. Затулив руками вуха. Вибух здався мені глухим. На мить в коридорі зникло світло. Я знову виглянув. Відкрив вогонь. Василя Грома видно не було. Невже його зачепило?

- У нас заручник! — закричали з гори. — Виходьте, інакше він помре!

Якщо ми вийдемо, то помремо всі троє. Глянув на годинник. В мене двадцять годин. До ранку Валерій не доживе.

- Є ідея краще! — гукнув у відповідь. — Кидаєте зброю і тікайте з Еліоса! Інакше живими ви звідси не вийдете!

Нагорі засміялись. І знову почали стріляти. Кілька куль просвистіли зовсім близько до мене. Я відкрив вогонь навмання. У них перевага у висоті. Звідси я їх не дістану...

Постріл. Тоді коротка автоматна черга. Чиясь лайка. Знову черга. Хтось покотився по сходах. Виглянув. Внизу тепер лежали два тіла. Обидва різники.

- Виходь! — гукнув Василь Грім. — Все чисто.

Він не брехав. Два тіла внизу. Ще один тримався за живіт на сходах. Під ним розтікалась калюжа крові. Не виживе. По сходах йшов обережно, намагаючись не шуміти. Василь Грім не жартував про: не залишати свідків.

Піднявся вище. Ще два тіла, сперті до стіни. І Василь Грім, з автоматом напоготові.

- Як? — запитав, оглядаючи тіла.

- Виліз по балконах, поки вони по тобі стріляли, — пояснив Грім. — Я цю будівлю знаю, як свої п'ять пальців.

Валерій знаходився поверхом вище. Мисливців вчать скептично ставитись до всіх наявних релігій, але тоді я молився, щоб з ним все було добре. Василь мовчки показав на двері. Останній з різників був там з моїм найкращим другом.

Дійти не встигли, як двері продірявило від куль. Одну я зловив бронежилетом, решта просвистіли повз. Ми припали до землі.

- Цілий? — пошепки запитав Грім.

Торкнувся рукою. Куля застрягла в пластині. Синець залишиться, проте мені не звикати. Василь навів автомат на двері.

- Ні! — прошипів. — Зачепимо Валерія.

- То який в нас план?

- Мене звуть Орест Лютий! — закричав. — Тебе прислали по мою голову! Пропоную обмін!

- Ти на твого друга?! — перепитали з-за дверей. — Що заважає мені вбити вас обох?

- У твоїх друзів не вийшло. А тобі я даю шанс. Візьмеш мене у заручники й відведеш до Себастьяна Гангрела. Він заплатить більше за живого.

- Хто мене випустить з Еліоса?

- Про це потрібно було думати до того, як ви приперлись на першу зелену!

Мовчання. Василь поклав палець на спуск. Слова: врятувати Валерія, втрачали в ціні. Наші життя його не надто цікавили — він хотів винищити різників, щоб він не розповідав мені перед тим.

Василь хотів дати сигнал впливовим чудовиськам, що так не можна. Якщо завтра діалог про не ведення бойових дій не вдасться — мисливці почнуть розправу на сірих зонах. І навіть, якщо вдасться, завтра буде кілька порушників, котрі підійдуть до стіни.

Я не засуджував. Людям потрібно дати зрозуміти, що вони в безпеці за стіною. Жодний монстр не може дозволити собі безкарно посягнути на життя в зелених зонах. Чудовиська не жаліли людей, то чого жаліти їх. Все, що я хотів тоді — щоб локальні страти не переросли в геноцид.

Ця війна не матиме переможців. Частково я розумів Артура. А з Лукою на боці чудовиськ — геноцид почнеться на зелених зонах.

- Заходи без зброї! — крикнув різник.

Василь заперечно хитнув головою. Я поклав автомат на землю. Піднявся.

- Я заходжу! — крикнув.

Ніколи в житті я не відчиняв двері на стільки повільно. В кімнаті було пусто. Лише по центру стояв Валерій. Позаду був останній з різників. Він цілився автоматом у потилицю оператору.

- Оресте, не треба було... — почав Валерій, але різник тицьнув йому дулом автомата в потилицю.

- Ми ж найкращі друзі, — глянув йому у вічі. — Ти б зробив те саме...

- Заткнись і клади зброю! — гаркнув різник.

- Я без зброї, — сказав, обережно поклавши револьвер на землю.

- Меч теж клади! — крикнув мені. — Клади все на землю! Хутчіше! І відійди тепер. Не туди!

- Ти ж сказав, відійти.

- Сюди підійди. А ти не рухайся! Вниз дивись!

Це вже стосувалось Валерія. Оператор не зводив з мене погляду. Йому трохи дісталось, але в порівнянні з тим, як могло бути — легко відбувся.

Зліва самотнє вікно. В куті відсунута табуретка. Я повільно обходив їх по колу. Різник інколи переводив дуло автомата на мене, тоді знову цілився у Валерія. Він зовсім молодий. Нагадав мені молодиків, котрі пішли на третю сіру за Пророком. Але ті були просто дурниками. А цей заслужив рубець на щоці. Він червонів, потім бліднув. На шкірі були краплі поту. Рухи дуже швидкі. Вони залишили найменш досвідченого охороняти Валерія.

- Ми можемо зробити обмін, — я не зводив погляду з автомата.

- Руки тримай високо!

- Тримаю-тримаю, — підняв їх перед собою.

- На коліна! Спиною до мене!

Він вистрілить. Його старші товариші розпластані у власній крові, що на першій сірій, що на сходовій. Він загнаний в кут. Тож я не став сперечатись. Занадто далеко я зайшов.

- Відпусти Валерія і бери мене в заручники, — сказав йому. — Я виведу тебе на першу сіру.

- Щоб без фокусів! Хай твій друг в коридорі кине зброю!

- Ще чого!? Виходь, забереш!

Різник впер дуло автомата мені в потилицю. Воно наче пульсувало. Кожна клітина мене відчула дотик металу.

- Я зараз вб'ю обох! — крикнув той.

- Тоді ти звідси не вийдеш, — нагадав йому. — А так, в тебе є шанс...

Постріл. Різник скрикнув, але встояв на ногах. Валерій скористався моментом, доки той в мене цілиться, зірвався з місця і схопив револьвер. Проте з однієї кулі він того не звалив. Різник відповів короткою чергою. Я не став чекати. Миттю розвернувся і схопив того за ноги. Автфомат повело вбік і кулі продірявили спочатку стіну, а потім стелю. Звалив на землю. Автомат вилетів геть. Різник відпихнув мене ногами. Впав на спину. Знайшов поглядом товариша...

Валерій лежав на землі й не рухався. Невже...

Я міг дістатись до автомата швидше, ніж він. Міг навіть прицілитись і розстріляти його. Але лють затуманила мені очі.

З криком кинувся на різника. Обоє влетіли у стіну. Вдарив його кулаком в обличчя. Я вклав усю злість в удар, але цього було замало. Він відповів коліном в пах. Тоді ліктем в щелепу. Ноги підкосились і я гупнув на підлогу. Копняк по ребрах і замість дихання з легень виходить кашель.

- Це за моїх братів! — крикнув мені...

Знову постріл. Тоді ще один. Я підняв голову, але в обличчя бризнула кров. Поруч по стіні з'їхав останній з різників. Василь Грім стояв у дверях.

- Цілий? — запитав мене.

- Цілий...

Валерій застогнав. Я хотів кинутись до нього, але побачив, що Грім не опустив зброю. Тепер він цілився у мене.