Стрімер

Нічний ринок спав. Прилавки тепер закривались швидше, оскільки така злива відлякувала клієнтів. Я намагався не потрапляти на світло. Цікаво, хто прийшов по неї?

Перші голоси я почув, як тільки промайнув торгові ряди. Зблиснуло і я нарешті побачив їх. Сірі балахони з каптурами. Пророк вивів свою кишенькову армію на полювання.

- Вона не могла втекти далеко, браття! — донеслось до мене. — Вона на калясці! Шукайте це породження зла!

Серед монстрів ширились чутки про його людей, котрі панують тепер на першій сірій. Я чомусь думав, що вони зникли, або перебиті десь на С2.

Припав до стелажу. Я тоді не дуже добре розійшовся з ними, хтозна, як вони відреагують на мою присутність.

Але й залишити Мерею я не міг. Пророк милосердним до неї не буде.

Обережно прокрався крізь торгівельні ряди. Ось я майже біля дому Мереї. Але де її шукати, якщо там її немає.

- Її немає! — крикнув хтось з "балахонів".

- Це суккуб, вона могла наслати ілюзію і заховатись в домі.

- То спалити тут все!

Я вийшов з тіні. Небо освітило блискавкою.

- Зупиніться! — крикнув їм.

Балахони одночасно глянули на мене. Хтось з них прошепотів моє ім'я.

- Що ви тут забули?!

- Не твоя справа, мисливцю!

- Ще й як моя! Ви прийшли по суккуба. Пропоную вам сказати Пророку, що ви її не знайшли!

Запанувала мовчанка. Я блефував, звісно. Але якщо вони не повірять, що тоді?

Поволі йшов до них. Двоє балахонів вийшли з дому Мереї. Ще двоє вийшли з тіні ринку.

- Пророк знав, що ти прийдеш! — один з них звернувся до мене. — Він сказав, що тобі варто зробити вибір! Ти або з нами, або проти нас!

Двоє позаду поволі обійшли мене збоку. Двоє попереду теж розійшлись по боках. Я все ще приховував тесак під піджаком. Ситуація розверталась по найгіршому сценарію.

- Мисливці не вчинять шкоду людям, — нагадав один з балахонів. — Тож приєднуйся, або йди геть! Тобі нічоно тут робити!

- Можу сказати вам теж саме! — крикнув у відповідь. — Залиште в спокої Мерею!

- То ти знаєш її ім'я?! Ти зрадник людства! Пророк передбачив і такий розвиток подій...

Договорити він не встиг. Десь збоку з'явився ще один послідовник в балахоні. За собою він тягнув тіло. Тягнув грубо, за волосся, без мук совісті, іноді, відвішуючи кілька копняків, коли чув спротив.

- Я знайшов її! — закричав він. — Знайшов!

Всередині в мене все похололо. Її тепер вб'ють на моїх очах.

Я смикнувся до неї, проте один з балахонів заступив мені дорогу.

- Ти зробив свій вибір мисливцю, — з деяким сумом в голосі сказав він. — За зраду проти людства твій вирок смерть. Так заповів Пророк!

- Тут сіра зона, довбню, — холодно нагадав йому. — Тут немає законів.

- Слово Пророка є закон!

Кілька клацаючих звуків. Балахони позаду мене дістали розкладні мечі, як в мисливців.

- Не протився і все буде швидко.

Я дістав тесак. Швидко, аякже! Я так не думаю.

- Виконати волю Пророка!

Я не став чекати, доки вони порубають мене. Швидко кинувся навтьоки, до торгівельних палаток.

- Зупинити його!

Позаду пролунали постріли. Серйозно вони взялись за мене. Я пірнув убік і залетів під найближчий навіс. Ох, Наґу, де ти є, коли так потрібний?!

Постріли припинились. Здається, зброя була лише в одного.

- Трясця, заклинило! — я не впевнений, але розмова йшла про зброю.

- Що з Суккубом?! — крикнув один з балахонів.

- Під ніж!

- Ні! Тоді він втече?!

- І дійсно. Мисливцю, виходь, або ми її кишковик по всій сірій зоні розкладемо!

Ага, зараз! Але вони праві. Я не міг дозволити мереї померти. Її смерть буде на моїй совісті.

Швидко вилетів з під навісу. Найближчий балахон не бачив мене. Ніяких свідків!

- Я його бачу! — прокричав хтось здалеку.

Балахон повернувся до мене лицем і виставив перед собою меч.

- Останній шанс піти, — звернувся до нього.

Він кинувся на мене. Меч свиснув згори до низу. Я не став відбивати. Відскочив вбік і наніс удар тесаком в лице. Бризнула кров. Балахон випустив меч і впав на коліна. Я не розрахував силу удару і верхньої половини лиця в нього вже не було.

Піддаватись мукам совісті не було часу. Ще двоє вилетіли з різних боків. Підібрав меч померлого і перехопив тесак в ліву руку.

Вони кинулись до мене одночасно. Я не став чекати, доки вони затиснуть мене, і стрибнув через торгівельний ряд. Головне зараз — розділити їх.

Направився до виходу з ряду. Один з них перекрив мені дорогу. Відбив випад мечем, рубанув тесаком по передпліччю, тоді укол мечем в живіт. Балахон повис на ньому. Швидко витягнув, потягнувши за собою кишковик того, і прийняв тесаком удар іншого послідовника Пророка. Знову ухилився, ще один відбив мечем. Врізався в нього плечем, полоснув тесаком по лиці (лише подряпав), а мечем по стегнам. Балахон відійшов назад, а за мить звалився на землю. Я перерізав стегнову артерію. Кілька секунд і втрата крові стає критичною. Залишилось ще двоє.

Вийшов до того, котрий чекав мене за ринком. Ще один тримав меч біля горла суккуба.

- Ви маєте шанс піти, — звернувся до них.

- Після того, що ти зробив?! — закричав один з них. — Ти зрадник! Ти пішов проти людства!

- І піду далі, якщо ви її не відпустите!

Той, що тримав ніж меч біля шиї Мереї, коротким ударом у вісок відключив її.

- Потім з нею розберемось.

Вони напали одночасно. З різних боків. Перший удар відбив, від іншого невдало ухилився. Плече закололо. Розсік таки. Я скрикнув від болі проте меча не випустив. Ще два удари по мені, але швидко відбив їх. Першого ударив тесаком по щоці. Інший ухилився, але нехай. Підбив ноги, доки балахон тримався за щоку. Ударив мечем по ребрах. Тріск та хрускіт. Тоді ще раз. До тріщання додався чавкаючий звук, але той ще дихав. Повернувся до вцілілого.

Страху не було. Сумління теж не було. Мисливців перетворювали на машини. І тепер механізм робив свою роботу, доведену до автоматизму. Випад в мій бік і одразу ж короткий ріжучий збоку. Відбив випад, рубанув по грудях. Прийняв на меч його удар. Різнув по бровах. Знову пустив дугу мечем тому по грудях і наніс ріжучий тесаком по стегну. Коротка серія ударів по корпусу. Балахон безсило відійшов на кілька кроків. Його руки незграбно повисли. Він хотів глянути на мене, але його лице залило кров'ю.

З останніх сил він махнув мечем згори вниз. Я ухилився, зайшовши йому збоку. Рубанув мечем під коліно, опустивши його на обидва. І, не вагаючись, опустив тесак тому на голову. Бризнула кров в перемішку з мізками. Я витягнув тесак з хрускотом і передостанній з них впав лицем в багнюку.

Останній все ж зміг встати і, навіть звідкись дістати револьвер, котрий зовсім недавно заклинив. Ось він ледь підняв руку...

Я метнув у нього тесаком. І, що дивно, попав межи очі. Сам не чекав такого. Останній з послідовників Пророка випустив з рук револьвер і впав на спину.

Вдарила блискавка, освітивши криваве поле бою. Ріки дощу швидко змивали всю кров з землі.

Сьогодні я переступив межу.

Але часу гаяти я не міг. Побіг до Мереї. Закинув її на плече і поніс в дім.

Запалив гасову лампу. Скинув з себе одяг, щоб не простудитись. Вклав Мерею на диван...

- Ти хто така? — видав, побачивши її лице.

Суккуб була схожою на Мерею. Світле волосся, її риси обличчя, крихітні ріжки, як у неї. Але не вона. Занадто молода. М'язи на ногах не атрофовані, як в прикутих до візка.

- Що?! Ти мене врятував? Чому ти роздягнений?

- Хто ти така, і де Мерея?!

Вона закліпала очима, в котрих вже збирались сльози. Я схопив її за плечі і підняв. З грудей вирвався крик.

- Я запитав, хто ти така?!

- Не турбуй її, мисливцю! — розвернувся і побачив Мерею в візку позаду. — Вона і так постраждала ні за що.

Відпустив суккуба і вона впала на ліжко. Повернувся лицем до Мереї.

- Де ти була?

- Ховалась, де ще? — фиркнула та. — Ти спізнився, ти знаєш?

- А це хто? — показав пальцем на суккуба, котру я врятував.

- Племінниця моя! — Мерея під'їхала до неї.

Ніжно погладила її по волоссю.

- Казала тобі, що варто швидше бігати. Що ж ти не тікала?

- Я хотіла відвести їх до червоної зони, — залементувала та вся в сльозах. — За що вони хотіли мене вбити?

- Фанатики, — сказала Мерея. — Що з них візьмеш? Гарна робота, Оресте.

Я промовчав. Там п'ятеро нарізаних мною в капусту людей. П'ятеро синів  більше не повернуться додому.

- Ти переступив межу, Оресте! — сказала Мерея.

- Знаю.

- Я думала, ти владнаєш все миром.

- Ні, не думала.

- Жалієш, що допоміг моїй племінниці?

- Яка вже тепер різниця?

Я кинув піджак і сорочку на пічку. Зняв туфлі, викрутив шкарпетки. Виглянув у вікно. Злива не вщухне до ранку.

- Оресте, Пророк небезпечний суперник...

- Мене він не лякає.

В голові пролунало почуте від нього: ...лише зброя, мисливцю. Зброя не в тих руках...

Мерея тим часом дістала телефон. Я повернувся до неї лицем.

- Треба подбати про тіла.

- Якраз цим займаюсь. Алло, Лука? Потрібна твоя допомога...