Стрімер

Те, що болотяників було більше, ніж зазвичай, я зрозумів лише зайшовши в ліс. Обережно переступав покручені від вологої землі коріння дерев. Кора на деревах почорніла. Листя майже не було, лише голі гілки. Земля була вогка. Йти потрібно було обережно, щоб не потрапити в трясовину. Земля місцями провалилась і я, по необережності міг провалитись в каналізацію. А скільки болотяників там...

Хтось називав їх болотяниками, бо ті мешкали біля трясовин, хтось потоплениками. Мисливці ділили їх за кольором шкіри, мовляв: зелені в трясовинах, сині біля протічних вод. Хоч анатомічно різниці не було, а шкіра їхня змінювала колір залежно від потрапляння на неї сонячних променів. Більше жодної різниці не було. Взагалі, про цих створінь було відомо досить багато. Розлом спричинив дивні зміни в матерії. Істоти, котрі померли у воді з великою імовірністю могли переродитись. Це не мерці, але мозок в них зберіг лише інстинктивні функції. Якщо простіше: вони хотіли жерти.

Помирали вони просто. Втрата крові, вибиті мізки, травмовані внутрішні органи. Є де розгулятись. Проте недооцінювати їх будо не варто. Швидкі, сильні. Міцні зуби та кігті. Голими руками один з них відірвати від мене великий шматок плоті. На них я завжди брав багато набоїв. Проте сьогодні я розраховував зустріти лише кількох. Або й одного.

Не прогадав. Двоє схилились під одним з дерев. Вони щось (або когось) жерли. Чорний дрон гарно мене вивів. Картинка вийде чудова. Я підкрався до них непоміченим. Першого зарубав мечем, ударивши згори. Інший відволікся лише для того, щоб я забив лезо йому в ключицю. Протягнув меч, роздрібнюючи йому грудну клітину. Чорні білки очей дивились на мене, але вже не бачили. Два удари — два трупи.

Оглянув місце. Галявина досить широка. Але йти далі було небезпечно. Попереду починались болота. Очерет хитало від вітру. Проте глядачі вимагали контенту. Треба було ще кілька трупів.

З найближчого дерева я виламав гілку. Треба якось прокреслити маршрут. Земля під ногами чавкала. Я йшов обережно, намацуючи перед собою тверду поверхню. Провалитись в болото, ще й в оточені болотяників — затія так собі. Такого розвитку подій хотілось би уникнути.

Я віддалився всього на кілька метрів, коли почув каркання ворон. Птахи масово злітали з дерев. Очерет навкруги зашелестів.

- Валерій, що там таке?

- Нічого не бачу. Може вітер?

- Вітер не зганяє птахів з дерев. Пошли дрона глянути.

- Добре. Залишайся на місці.

- Ніби в мене є вибір...

Чорний, маленький дрон полетів в очерет. Я зняв дробовик. Пересмикнув затвор, зняв з запобіжника. Тепер я готовий, скільки б їх не вилізло.

- Оресте, там щось є, але я не знаю що саме, — стривожено прошепотів Валерій.

Я зігнувся. Дістав банку з консервами. Відкрив і кинув за кілька кроків від себе. Це спрацювало. Проте краще б я прислухався до повідомлення Мереї.

Створіння з видовженою головою без очей вистрибнуло з болота. В руці був довгий, кривий ніж. Зігнуте, згорблено нанесло удар по банці, але не влучило. Зупинилось, принюхадось. Вільною рукою воно занурило пальці, спробувало м'ясо на смак.

- Оресте, це ще що таке?! — заволав в наушник Валерій.

- Фалмер. — я приречено видихнув. — Це фалмер. І мені зараз гаплик.

Створіння мало сіру слизьку шкіру з горбом на спині та перетинками між пальцями. Губ не було, тож я зміг розгледіти ряд довгих жовтих зубів, гострих, наче бритва. Одягнений в подерті вицвілі штани. Голий торс з довшими, ніж в людей рядами ребер та босі, перетинчасті ступні. Сліпі від природи, вони орієнтувались на слух та нюх.

- Та що його боятись? — перепитав Валерій. — Пристрель і по всьому! Давай, підписники чекають, а ти тупиш!

- Я, трясця, якось сам розберусь! — прошепів у навушник. — Без твоїх порад!

- Він с-с-сказав, шшчо ти п-прийдеш, — фалмер розвернув свою безоку голову до мене.

Я затих, намагаючись не шуміти.

- Мис-с-сливець, с-с-с, привес-с-сти! — шипіло створіння.

- Він, що, говорить?! — вражено спитав Валерій. — Оресте, хто такі ці фалмери?

- Тобі прямо зараз розповісти?! — прошепотів я.

Фалмер тим часом кинувся до мене. Швидкий, трясовина його не сповільнювала. Він переносив вагу на всі чотири кінцівки і навіть не провалювався. Я ж поволі грузнув в землі. Цілитись не було часу. Я вистрілив з поясу. Заряд дробу відкинув фалмера назад. Створіння перекотилось і знову стало на ноги. Живіт тепер кривавив чорними згустками крові. Він підняв перепончату руку до двох дірок на лиці, котрі слугували йому носом. Понюхав власну кров. І зашипів.

Небезпека фалмерів полягала не в їх швидкості, силі, чи безшумності. Фалмери могли керувати всіма болотяниками та упирями в радіусі свого сичання.

Що він щойно і зробив. Я не встиг поворухнутись, як з води навколо виринули зеленошкірі створіння. Що більше сичав фалмер, то більше їх було. Не встигнув отямитись, як мене схопили за ноги дві пари рук. Потягнули і земля під ногами зникла.

Лице відчуло багнюку на дотик. Миттю перевернувся на спину. Потопленики зволали від болі, коли я повідрубував кінцівки мечем. Не встаючи, направив дробовик на фалмера. Але не вистрілив. Його ніде не було.

- Чувак, тут болотяники з лісу повиходили.

- Валерію! Якщо ти все ще там — вшивайся! Я наздожену.

- Впевнений?

- Ноги в руки — і бігом звідси! Клич підмогу.

З протилежного боку галявини вибігли ще два потопленики. Миттю підхопився і відкрив по них вогонь. Ще два тіла плюхнулись на землю.

- Привес-с-с-ти його!

Голос фалмера звучав скрізь. Я озирнувся, але не побачив його. Хитрі створіння. Поступаючись іншим монстрам фізичною силою, вони діють хитро. Нападають завжди з засідки. Мені пощастило обдурити його з консервами. Але наступного разу номер не пройде.

Думай, Оресте! Треба вивести його на відкриту місцевість. Ага, так він і піде за мною. Так, зачекай, він сліпий! — говорив сам до себе.

- Я тут відстрілюю потоплеників! — крикнув до очерету. — Можемо розійтись миром!

- Він с-с-казав привес-с-с-ти мис-с-сливця! — слова долинали скрізь.

Згори чулось каркання ворон. Подув вітер, що аж гілки затріщали. Якщо я залишусь, коли потемніє — він матиме вагому перевагу.

- Хто?! Хто наказав привести мене і куди?

Мовчанка. З-за дерев з усіх боків виходили потопленики. Ще кілька показало голови з болота, зовсім поруч.

- Приведу, то й дізнаєш-с-с-ся.

Я озирнувся, оцінюючи ситуацію. Все складалось не в мою користь.

Притиснув дробовик до себе. В іншу руку взяв палицю. Треба повертати назад.

- Тобі не втекти! — лунало звідусіль.

- А ти спробуй завадити!

- Як хочеш-с-с.

Болотяники кинулись на мене з усіх боків. Я відкрив вогонь. Розвернувся в інший бік. Дроб клав мертві тіла на землю, але їх було занадто багато. Не гаючи часу, я став прострілювати собі дорогу назад.

Я не знаю, яким дивом я вцілів. Не знаю, як мені нареші вдалось дістатись до галявини, де я вклав перших двох болотяників. Проте до кінця цього шаленого тиру я залишився без набоїв. Вистріляв усе що мав. Залишився лише один барабан в револьвері. Популяція болотяників сьогодні істотно скоротилась. Перехопивши дробовик в ліву, я махав мечем, по кому лише бачив. Одяг просяк багном та кров'ю. Витер лице.

- Не втечеш-с-с!

І знову я не знав де він.

- Ти казав це десять потоплеників тому! — крикнув, не знаючи куди. — Це все на що ти здатний?!

Замість відповіді, фалмер вискочив з болота. Я махнув мечем, проте не влучив. Фалмер ударив мене кулаком в груди. Я впав на землю. З під землі раптом виросла пара рук і вони схопили мене за одяг. Потопленики брались, ніби, нізвідки. Ось один з них зловив мене за руку. Ще один вп'явся зубами в ногу. Я заволав від болю. Вільною рукою намацав револьвер. Приклав тому до голови, вистрілив. Наступну кулю пустив тому, хто тримав мене за руку. Залишилось чотири кулі.

Встав. Хтось зловив за рюкзак. Миттю скинув його. На одну ногу я більше не міг спиратись. Револьвер взяв у ліву. Підняв меч. Головне пристрелити фалмера. Але його знову не було. Він ховався. Знав, що кулі для нього смертельні. Замість нього галявину заповнювали потопленики.

- Та скільки ж вас, трясця?! — крикнув їм.

- Привес-с-с-ти! — знову засичав фалмер.

Болотяники кинулись на мене. Одного я зніс ударом меча. Інший забіг збоку і протаранив мене. Від падіння мене врятував стовбур дерева, в котрий я боляче врізався плечем. Відпихнув того рукою вбік, але мене придавили наступні. Хтось вп'явся зубами в ліву руку і я випустив револьвер від болі.

- Живий! — фалмер знову з'явився переді мною. — Потрібен живий!

- Ну так підійди сам!

- Привес-с-сти! — сичав фалмер.

Здоровою ногою я відштовхнувся від стовбура. Болотяники мене не втримали, і ми впали на землю. Меч я не випустив. Одразу ж заходився рубати ним, стрибаючи на одній нозі.

- Нас-с-с більше! — сичав фалмер.

- Ненадовго! — перерізав горло останньому з них.

Решта чекали у воді. Фалмер не міг контролювати всіх. Це вимагало неабияких зусиль.

Револьвер був під горою тіл і я не бачив його. Він вже не тікав. Підняв голову, принюхався.

Шкутильгаючи, я направився до нього. Фалмер дістав з-за поясу кривий тесак.

- Принес-с-су по час-с-стинах!

Я замахнувся, але той ухилився і тепер вже мені довелось ухилятись від тесаку. Лезо пролетіло зовсім близько біля мого обличчя. Я зупинився.

Фалмер перестав мене чути. Сліпота не дозволяла йому мене бачити. Тож тепер варто було не шуміти. Раніше я не міг собі цього дозволити, оскільки в болотяників очі були. Але поки їх немає — це мій шанс. Ось він принюхався, почув запах моєї крові і знову напав. Я відскочив назад, впав на землю і миттю відкотився вбік. Дострибав до найближчого дерева і приклав закривавлену ногу до стовбура, залишаючи там багряні плями. Тоді пострибав до наступного, приклав до того руку. Треба збити фалмера зі сліду.

Це спрацювало. Тесак фалмера рубанув по стовбуру дерева, що аж кора розлетілась.

- Хитрий мис-с-сливець!

Цього разу я промовчав. Він схилився на чотири кінцівки, закинув свою овальну голову вгору і принюхався.

- Ти с-с-слабшаєш-с, мис-с-сливцю! — пришипів, розвернувши голову в мій бік.

Прокушений зап'ясток притиснув до себе. Потрібно дістатись до рюкзаку і перемотати ногу. Добре, що хоч вкусили нижче коліна. Перегризли б стегнову артерію і все: фалмер тягнув би кудись мій труп.

Він знову кинувся до мене. Не спрацювала хитрість з розмазуаанням крові по деревах. Я кинувся вперед, виставивши меч у випаді. Фалмер зігнувся, пройшов під ним і зачепив мене ножем по нозі. Я просичав, махнув мечем згори вниз, але знову мимо. І скрикнув, коли ніж вп'явся мені в стегно. Я не міг говорити, але, здавалось, його ікла скривились від задоволення. Я закричав, коли він провернув ніж. Спробував розрубати його, але він перехопив мою руку. Здавив її щосили. І знову провернув ніж в моїй нозі. І знову я закричав від болі.

- С-с-слабкий мис-с-сливець! — прошипів фалмер. — Розчарований...

Я вдарив його головою в лице. Фалмер сильніше здавив мою руку з мечем. Я миттю склав його.

Пальці правої руки розчепились і випустили меч...

Перехопив його лівою. Приклав руків'я фалмеру до грудей. Провернув механізм і розкрив лезо. Фалмер зойкнув. Його руки відпустили моє зап'ястя. Я обхопив руків'я двома руками і потягнув лезо вниз. По грудях пішла чорна цівка крові.

- Хто тепер слабкий?! — я зібрав в роті криваву слину і плюнув йому в обличчя.

Він відійшов від мене. Я не мав більше сил тримати меча. Впав на коліна, скривившись від болі в нозі. Легені горіли, не в силах зробити глибокий вдих. Фалмер впав на одне коліно. Витер кров з свого обличчя, проте вона лишень сильніше розмазалась по ньому. Руками схопився за руків'я меча. І почав витягувати його з себе.

- Ти мертвець, с-с-с! — сичав він, витягуючи меч.

Я тим часом відповзав від нього. Швидко не виходило, адже рука та нога були серйозно травмовані. Я залишав криваві сліди за собою.

Спробував витягнути ніж зі стегна, але той глибоко сидів. Треба хірурга, бо, здається, він зачепив кістку. А я ризикував зробити гірше.

Спина вперлась в тіла потоплеників. Перелізти їх не виходило. Фалмер тим часом витягнув меч. Його похитнуло, проте він встояв. Піднявся. І поволі рушив на мене. З його рота вирвалось сичання. Він кликав потоплеників.

- С-с-сьогодні тобою повечеряють.

- Ти цього вже не побачиш!

Я не міг показати страх. Нехай і перед неминучою смертю. Він був все ближче. Мої руки хаотично намагались знайти щось, чим я б міг захиститись.

Ось він за кілька кроків від мене.

- Це буде повільно! — його переповнювало ненавистю.

Я, не відвертаючись від нього, шукав навмання хоч щось. Рука намацала руків'я револьверу, під одним з болотяників. Потягнув на себе...

В барабані було чотири кулі, але я клацав доки фалмер не перестав дихати. Він лежав у калюжі з власних мізків і крові. Мій меч лежав поряд з ним. Я не промахнувся.