Стрімер

Додому я добрався аж коли почало світати. Мовчки протиснувся між натовпом людей, котрі знову влаштували демонстрації. Одні хотіли припинення вогню. Інші хотіли, щоб мисливці втрутились, і показали чудовиськам, чия то земля. Я не хотів нічого.

Відчуття власного безсилля лише наганяло на мене втому. Варто мені було пройти ворота, і будь-які емоції зникли. Мені не було діла до сірих зон. Нехай роблять, що їм заманеться. Не я це почав. Немає чого лізти туди, де моя присутність непотрібна.

Думав, що не засну, але я впав замертво на ліжко, варто було лише закрити очі. Проснувся я через чотири години від дзвінка Валерія.

- Чого тобі? Я сплю!

- Чувак, Марка Рейджа хтось побив! Він в лікарні. На другій сірій зоні була війна сьогодні вночі! Кажуть бійня була ще та! М'ясорубка просто! Оресте, ти стільки всього проспав!

- І не кажи.

- Я серйозно, чувак! А, ще Марк Рейдж з Цепешом домовились про поєдинок.

- Це вже знаю.

- Очманіти просто! Вставай, відео самі себе не знімуть!

Я протер очі і солодко позіхнув

- Що, які відео, Валерію?!

- Оресте, Стрімер змінює формат. Сьогодні ти захисник знедолених. Є кілька локацій, де можуть бути потопленики. Звуки бою відлякали їх, і погнали на першу сіру. Легка робота.

- Чудовиська самі дадуть їм раду.

- Наші підписники ставлять вподобайки нам, а не чудовиськам! Так що вставай! Буду біля тебе за п'ятнадцять хвилин.

- Ні, стій...

Валерій кинув слухавку. Трясця! Поволі піднявся з ліжка. Він не дасть спокою. Та й сам факт відсутності відео в Рейджа дозволить переманити нову аудиторію. Я іноді зустрічав коментарі: в Рейджа контент цікавіший, якісніший. Поки що буде лише мій. А коли Марк зійдеться з Цепешом в двобої — буде ЛИШЕ мій.

Без жодних докорів сумління, я вийшов з кімнати. На кухні мама з татом дивились новини. Не варто їм бачити мої синяки.

- Я зустрінусь з Валерієм! — крикнув їм з коридору.

Валерій вже палив під під'їздом. Він питально глянув на моє лице, проте не сказав нічого. Потисли руки. До воріт на сіру зону йшли мовчки.

Демонстрантів було менше. Може вони підтягнуться ввечері. Кілька людей стояли з плакатами по різні боки, та перегукувались між собою, посипаючи одне одного образливими жартами. Мисливці стояли біля стіни в повному екіпіруванні і посміювались. Головне, щоб без кровопролиття.

Нас пропустили без зайвих запитань. Кілька з них доброзичливо кивнули нам на знак привітання. Після сутички з перевертнем до мене вже не ставились зневажливо. Іноді мені пригадувався той випадок, коли мене ледь не пристрелили мисливці. Але я не тримав образ. Знали б вони...

Дрон просканував нас, показавши необхідну кількість відсотків людяності, і ворота відчинились. Ми пройшли на першу сіру.

Потопленики завжди мешкали біля водойм. А в першій сірій їх було цілих дві. Одна була біля першої червоної. Звідти лились відходи, що йшли під землю. Чудовиськам екологія та навколишнє середовище було ще більш до одного місця, ніж нам. Не здивуюсь, якщо виявиться, що розлом стався, бо вони загидили свій світ до ручки.

Друга водойма була зліва від воріт на першу зелену. Випалена земля, що служила територією попередження для нелюдей, якраз впиралась в болото, на котре перетворилась та територія. Казали, то був колишній парк. Тепер там був ліс на болоті, що до нього не показувалось сонце. В самому лісі можна було знайти безліч спусків в каналізацію, котра йшла під всім Еліосом. Там часто мешкали болотяники. Вперше, коли я полював на них для пілотного відео на канал, мені потрібно було виманювати їх звідти. Зараз ж, по словам Валерія, вони повилазили самі.

Я поправив шлейки на рюкзаку. Дробовик надійно зачеплений збоку. Револьвер в кобурі висів на поясі. Меч прикріплений на зап'ясті. Рюкзак тарабанив жестяними банками з консервами. Це про всяк, щоб виманити їх. Не буду ж я лізти в каналізацію.

За кілька метрів до болота Валерій випустив першого дрона. Маленька чорна кулька полетіла на розвідку. Інший дрон підлетів до мене. На крихітному дисплеї почався відлік.

3...2...1...

- Доброго дня, дорогі підписники! Вас вітає канал Стрімер. Мене звуть Орест Лютий, і ми починаємо.

Я намагався всміхатись, і звучати доброзичливо, проте виходило так собі. Доведеться перезняти.

- Сьогодні ми знову полюватимемо на потоплеників. В зв'язку з останніми подіями на канал прийшла інформація від кількох підписників про активність поряд з зеленою зоною. Тож, сьогодні я збираюсь це перевірити...

- Все, — обірвав Валерій. — Пішла рекалама. Можеш готуватись.

- Круто, а що рекламуємо?

- Енергетичні батончики "Енергія вогню", — Валерій кинув мені один.

Я розкрив помаранчеву обгортку. Надкусив.

- Смачно!

- А ти думав!

- Боявся, що лайно якесь. Дійсно смачні. Багато вони заплатили?

- Не дуже, тільки аванс. Я перевів тобі на рахунок твою долю... Так, реклама пройшла. Починай!

Дрон засвітився. Знову: 3...2...1... Я демонстративно відкусив ще шматок. Тоді доїв залпом весь батончик.

Запхав у вуха навушник, щоб чути Валерія. Витягнув дробовик. Перевірив ліхтар на ньому, і пішов у ліс.

Телефон завібрував. Швидко перевірив.

Повідомлення від Мереї: не ходи туди! Заховав назад в кишеню.

- Обійдусь без твоїх порад, — тихо прошепотів собі під ніс.