Зміст
  • Частина 1. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12
  • Розділ 13.
  • Частина 2. Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Частина 3. Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Частина 4. Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Частина 5. Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Частина 6. Розділ 66.
  • Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Частина 7. Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Частина 8. Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 98.
  • Розділ 99.
  • Частина 9. Розділ 100.
  • Розділ 101.
  • Розділ 102.
  • Розділ 103.
  • Розділ 104.
  • Розділ 105.
  • Розділ 106.
  • Розділ 107.
  • Розділ 108.
  • Розділ 109.
  • Розділ 110.
  • Розділ 111.
  • Розділ 112.
  • Частина 10. Розділ 113.
  • Розділ 114.
  • Розділ 115.
  • Розділ 116.
  • Розділ 117.
  • Розділ 118.
  • Розділ 119.
  • Розділ 120.
  • Розділ 121.
  • Розділ 122.
  • Розділ 123.
  • Розділ 124.
  • Розділ 125.
  • Розділ 126.
  • Частина 11. Розділ 127.
  • Розділ 128.
  • Розділ 129.
  • Розділ 130.
  • Розділ 131.
  • Розділ 132.
  • Розділ 133.
  • Розділ 134.
  • Розділ 135.
  • Розділ 136.
  • Розділ 137.
  • Розділ 138.
  • Розділ 139.
  • Розділ 140.
  • Розділ 141.
  • Частина 12. Розділ 142.
  • Розділ 143.
  • Розділ 144.
  • Розділ 145.
  • Розділ 146.
  • Розділ 147.
  • Розділ 148.
  • Розділ 149.
  • Розділ 150.
  • Розділ 151.
  • Розділ 152.
  • Розділ 153.
  • Розділ 154.
  • Розділ 155.
  • Частина 13. Розділ 156.
  • Розділ 157.
  • Розділ 158.
  • Розділ 159.
  • Розділ 160.
  • Розділ 161.
  • Розділ 162.
  • Розділ 163.
  • Розділ 164.
  • Розділ 165.
  • Розділ 166.
  • Розділ 167.
  • Розділ 168.
  • Розділ 169.
  • Розділ 170.
  • Розділ 171.
  • Частина 14. Розділ 172.
  • Розділ 173.
  • Розділ 174.
  • Розділ 175.
  • Розділ 176.
  • Розділ 177.
  • Розділ 178.
  • Розділ 179.
  • Розділ 180.
  • Розділ 181.
  • Розділ 182.
  • Розділ 183.
  • Розділ 184.
  • Розділ 185.
  • Розділ 186.
  • Епілог
  • Від Автора.
  • Розділ 146.

    Вибирались обережно. Спочатку Ігор відкрив невеличку щілину у дверях, виглянув.

    - Чисто!

    Тихо відкрити двері не вдалось. Скрип і гуркіт, здавалось, чули аж на першій сірій. Я виглянув туди з автоматом, готовий поцілити все, що там може бути. Нічого не було. Проте фалмери могли чекати за рогом. Кощій, звісно, піде за нами, та всі вцілілі йому не потрібні. Кількома він поповнить свою мертву ватагу.

    Вийшов першим, тримаючи Грозу перед собою. Один обріз у Валерія. Гера йшла слідом. Снайперська гвинтівка висіла за плечима. Вона забрала Ак Звіробій в одного з полеглих варгів. Її дрон припасований на поясі. Вавилон згодився приглядати за Валерієм. Йому було вже краще, проте вічно ліки діяти не будуть. Потрібно було будь-що доставити його на зелену зону. Ігор замикав процесію. Йому дивом дісталось найменше. Проте ніхто не залишиться тим, ким він (або вона) були раніше, повернувшись з третьої сірої. Це не просто сидіти на стіні чи знімати відео. Тут всі уявлення про людяність та правила війни зникають.

    Але чомусь тут я дихав вільніше. Тут ніхто не прикидався тим, ким він не був. Всі бажання, за кілька днів тут, звелись до необхідного мінімуму. Поїсти хоч раз в день. Хоча б кілька годин спокійно поспати. І пережити ще день. Два дні на третій сірій, а по відчуттях я постарів на кілька десятків років. А якщо подумати: скільки тут провели мисливці у заставі до приходу кощія...

    За рогом чисто. Жодної душі, лише по підлозі тягнулись криваві сліди. Кров не людська. Маючи досвід попередніх сутичок та кровопролиття — було ясно, що власник кривавої смуги — один з фалмерів. Щось напало на нього. І це щось може напасти на нас. Химера? Добре, що арсенал в іншому боці.

    Йшли повільно, хоч часу було небагато. Повинні встигнути до темряви. Або до повторного відключення генераторів. В темряві нам не вистояти. Пройшли один з коридорів. Краєм ока побачив тінь. Гера теж помітила, проте поки ми додивились — нічого не було. До арсеналу дорога пряма. А ось до гаража доведеться петляти. Проте все послідовно. Переступили свіжий труп фалмера.

    Він сидів, опершись спиною до стіни та розпрямив ноги на брудному бетоні. Руки безвільно звисали униз. Підборіддя опущене в низ. Перерізане горло. Вавилон схилився над ним.

    - В нього чотири удари ножем в живіт, —

    прошепотів. — Дивний спосіб прибрати ворога.

    Ми переглянулись. Це не химера. На заставі був ще хтось. Може вцілілі мисливці? Може хоч хтось розповість, як сюди потрапив кощій?

    Йшли далі. Те, чому ми нічого не почули, було і так зрозумілим. Всі просто полягали спати, від втоми. Я був зайнятим розповідями інквізитора і не почув. Не почув і мертвий фалмер, що було дивно.

    Відсутність очей змушує їх покладатись на слух та нюх. А може фалмер помітив, але нападник був достобіса швидким?

    Здогадуватись чи виясняти самим не хотілось. Заходимо в арсенал, беремо зброю, мінуємо по дорозі все, що можна. В гаражі шукаємо робочий транспорт і додому. Подивимось, як кощій буде встигати за машиною...

    Позаду пролунав вибух. Приміщення аж затрясло. До нас долетіла пилюка. Тинькування зі стелі посипалось на голови. А тоді донеслось тихе виття.

    - Сподіваюсь це Ігнацій остаточно забрав з собою в могилу Кощія, — пробурмотів Вавилон.

    Далі вже бігли. Якщо ми їх не зустріли тоді, значить вцілілі могли піти за нами. Згідно з картою нам потрібно було пройти ще два повороти і піднятись вгору по сходах. Не дуже розумно ставити арсенал на другому поверсі, але хто я такий, щоб сперечатись з покійними мисливцями?

    Позаду лунали кроки. Босе чалапання було все ближче...

    Ми зупинились, одночасно розвернувши п'ять одиниць зброї в той бік. Хто б там не був, а таку кількість набоїв йому не витримати.

    Кроки позаду нас зупинились. Тиша. Гера з Ігорем присіли на одне коліно. Ми з Валерієм стоячи по боках Вавилон по центрі. Нікого не було.

    Пам'ятаю оце нервове напруження. Коли краплі поту стікають по лиці, всередині все аж холоне. А ти стоїш, готовий розстріляти будь-яку потороч, варто лише їй вийти з-за рогу. Нічого так і не вийшло.

    Я повертався першим. Ще кілька метрів, тоді направо і по сходах. Коридор був заставлений різними ящиками як не з консервами та закрутками на зиму, то з всяким мотлохом. Йшли по одному.

    Цілих ламп тепер було менше, тож і видимість була гіршою. Ігор невдоволено бурчав, підганяючи нас.

    Іноді доводилось перелізати через ящики, наступаючи на гільзи. Вони потім відскакували об стіну, роблячи дзенькіт, від котрого не лаявся б хіба німий.

    - Оресте, трясця! — прошипіла Гера, коли я знову на щось наступив.

    - Та не видно ні чорта! — пробурчав у відповідь.

    Бої були й тут. Мисливці хотіли поспіхом усе перегородити, щоб хоч якось стримати навалу чудовиськ. Це не допомогло. Проте я все ще не розумів, як кощію вдалось проникнути всередину. Ми двоє з Вавилоном повкладали кількох фалмерів. Дивлячись на кількість розсипаних гільз та оцінивши діри в стінах від куль, я припускав, що монстрів тут було дуже багато. Та незрозуміло, де ділись їхні тіла. Іноді на землі зустрічались криваві смуги, проте не було самих власників. Кощій воскресив їх? Але ми бачили лише мисливців...

    Що ж, в дідька, тут трапилось? І де вбиті мисливцями противники?

    Відповідь на запитання так і не прийшла. Я вийшов з-за рогу, і одразу ж пірнув назад за стіну, ледь не збивши Геру з ніг.

    Ніхто не встигнув відреагувати, як з-за повороту пролунало кілька пострілів. Стіну зовсім близько роздробило від куль. Стукіт об землю. До нас покотилась граната...

    Думати не було коли, тож Гера просто відкопнула її за кут і, перед вибухом, ми почули, як вона покотилась униз. Знову постріли. Я миттю схопив Геру за рюкзак і потягнув на себе. Ми обоє заточились на землю. Ігор миттю перескочив через нас, висунувся за кут, відкрив вогонь і швидко назад. Він нікуди особливо не цілився. Власне, нікуди й не попав, бо як тільки він заховався за стіну — знову пішов дощ з куль.

    - Живим не дамся! — прокричав чоловічий голос.

    Я піднявся, допоміг встати Гері, але до неї вже підскочив схвильований Валерій.

    - На хрін ти нам здався?! — прокричав Ігор у відповідь. — Ми шукаємо вцілілих мисливців, а не психопата, котрий по них лупить!

    Я обережно виглянув. Дорога в арсенал для нас закрита. Ніяких сходів на другий поверх не було, зате були вниз, розбиті та потріскані. Подекуди з них проглядала арматура.

    - Я останній мисливець! — стрілка не було видно, але було чути.

    Він ховався за мішками з піском на котрих згори встановлений кулемет. Якби він стріляв з нього, а не з автомата — Від стіни за котрою ми сховались не залишилось би нічого.

    - Ми прийшли з зелених зон! — продовжив Ігор. — На допомогу. І ми зазнали втрат.

    - Ну так вшивались би звідси! — стрілок випустив коротку чергу в мене, але не попав.

    Я знову заховався за стіною. Кулі роздробили землю біля мене.

    - Ти там зовсім здурів?! — заволав. — Свої! Свої, чуєш?!

    - Мене не проведеш! — закричав у відповідь. — Зараз я вас пропущу, а вас ікла, як в тих вампірів...

    Ми переглянулись. Вампіри? А потім до мене дійшло.

    Коли ми рознесли ферму шабашівців, Ілай вигнав вцілілих на третю сіру. Ну звісно, вцілілі шабашівці скористались бійнею тут і прийшли, доки Кощій вбивав останніх захисників.

    - Як це все почалось? – запитав Вавилон. – З чого почався напад?

    - А то ви, монстри, не знаєте...

    - Ми люди! – гаркнув Вавилон. — І ми намагаємось дізнатись правду і передати її на зелену зону!

    - Ну так кладіть зброю і виходьте з піднятими руками, раз люди! А я вас роздивлюсь...

    Якось не було необхідності згадувати дивний факт про мисливців до цього моменту: ніколи не довіряй мисливцям на сірих зонах. Особливо, якщо він прийняв тебе за ворога. Роздивлявся він би нас хіба в приціл. І недовго...

    - Ти розповідай, а нам звідси чути! — прокричав Вавилон.

    Я прикинув відстань до наступної стіни. Близько шести метрів. У п'ятьох точно не встигнемо перебігти. В те, що вдасться домовитись з останнім мисливцем вже ніхто не вірив. Він міг погано спати, не їсти, весь цей час відбиваючись від чудовиськ. Розум міг затуманитись, а серце одного дня не витримати, бо я більш ніж впевнений, що сидів він на стимуляторах, як ось адреналін 200. Хоча, думаю одним адреналіном він не обмежувався...

    - Спочатку до нас дійшли чутки, що група вампірів збирається розбудити Сирін, — почав стрілець. — Ми відправили групу на перевірку.

    - І вони не повернулись?

    - Повернулись. І відчинили ворота кодлу чудовиськ. Доки ми боролись з химерою, сюди зайшов кощій з фалмерами. І вбив моїх братів. А кого не вбив він — догризли вампіри. Це єдиний вхід до арсеналу і ні ви, покидьки, ні кощій сюди не добереться.

    - Ми вже зустріли кощія по дорозі! Він забрав кількох наших. І, можливо, йде за нами з когортою фалмерів та ходячих мерців.

    - Нехай йде сюди! Нехай всі приходять!

    - Дай нам пройти!

    - Ще чого?! Зійдете за приманку!

    Останні слова супроводжувались тихим гоготінням. Валерій хотів вийти, але я миттю схопив його за барки й втиснув у стіну. Ще чого захотів...

    - Ми не одурманені й не вампіри! — оператор не приховував власного обурення.

    У відповідь кілька куль знову пробили стіну, осипавши нас шпаклівкою.

    - Ті теж не зізнавались! — крикнув навздогін.

    Він оглянув нас в пошуках підтримки. Але ми мовчали. Хтось з нас виглядав втомленим, хтось у тихому відчаї, що останній вцілілий мисливець, мабуть, єдиний вцілілий — не вірить нам. Для нього вже немає різниці — друзі чи вороги. Він урівняв усіх по цей бік від кулемета. Для нього тепер є лише те, що рухається. І те, що вже ні.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.