Стрімер

Біля університетської бібліотеки до нас приєднався Ігор. Охоронець на вході аж очам своїм не повірив, коли побачив усю братію разом.

- Раніше ти ходив сюди один і то, тихцем. А тепер що?

Вавилон мовчки дістав телефон, щось знайшов на ньому і показав дисплей охоронцю. Той пильно вчитувався, тоді мовчки пропустив нас, не приховуючи власного обурення.

- Що ти йому показав? — поцікавився Валерій.

- Читацький квиток, — коротко реготнув Вавилон, крокуючи вперед.

- А я думав, пенсійне посвідчення, — плентаючись позаду, прошепотів Ігор.

Пані Божена, дружина Євгена Павловича, якраз проводила екскурсію музеєм. Але цього разу відвідувачі одягнуті в костюми й старшого віку. Наша четвірка сильно виділялась, тож ми вирішили не світитись перед ними зайвий раз. З холу на другому поверсі, доносився голос Євгена Павловича Грома. Не довго думаючи, ми вирішили піднятись нагору. Лише Вавилон сказав, що чекатиме нас в архіві в підвалі.

Будь-який мисливець, котрому доводилось ходити у вилазки на сіру зону, знав дорогу вниз, закриту для звичайних туристів. Навіть Ігор у вільний час навідувався сюди. Перший час я теж заходив, шукав усе про можливих чудовиськ, на яких я збирався полювати. До сих пір пам'ятаю, як заснув, роблячи записи про здичавілих упирів, коли стара карга Божена розбудила мене.

- Джини виступили ініціаторами мирної угоди та незалежними арбітрами! — до нас донісся голос Євгена Павловича.

Він сидів на кріслі за столом, поряд з книгою. На одній з колон висіла листівка в чорно-червоних тонах, про обмежений наклад книг. Я знав, що тираж планується аж через півтора року, проте рекламну кампанію він почав вже тепер. Ось і зараз тихо продавав обмежений наклад не так давно написаної книги. Що цікаво, зала була напівпорожня, але й чтиво це не для масової аудиторії. Переважно сиділи в більшості студенти та старші люди. Кількох я впізнав, ще коли проходив навчання. Кількох навіть в очі не бачив. Ми тихо вмостились на крісла позаду.

- Вони виступили за розведення військ і змусили польових командирів підписати пакт, знаний тепер Великою Рівновагою, — продовжував Павлович. — Так, ми знаємо, що до цього доклади руку й профспілки суккубів, проте лобіювались їхні інтереси виключно серед чудовиськ. Гільдія джинів пішла далі, запропонувавши умови, прийнятні для всіх. Ці події також описані у книзі. Я вважаю, що це важливий процес історичного формування кордонів теперішнього Еліосу. І, змушений розчарувати тих з вас, хто чекав на дискримінаційну версію походження сірих зон. Не має доказів, значить місця на сторінках теж не буде.

- Про що він? — не зрозумів Ігор.

Я нахилився до нього, щоб не створювати зайвий шум.

- Кажуть, що сірі зони названі так на честь джинів. Точніше, на честь їх сірої шкіри. Мирний договір передбачив сірі зони, як незалежну територію, щоб відгородити людей та чудовиськ.

- Джини мають багато загадок, — продовжував Євген Павлович Грім. — Невідоме їх літочислення, вони старанно приховували свій конфлікт з асурами, проте найбільшою загадкою була їх судова система. Як відомо, у вампірів рішення приймає носферату, або будь-який інший виконувач обов'язків голови клану. У перевертнів вирішує вся зграя. Тепер, мені особисто вдалось задокументувати весь процес. Свідчення очевидців, колег науковців. Та моя особиста присутність, відкрила ще одну завісу невідомої нам могутньої раси, з дивною схильністю до торгівлі.

- Це він нас назвав колегами науковцями, чи Цепеша? — шепотом поцікавився Ігор.

Ми з Валерієм пирснули, намагаючись не зареготати. Хтось повернувся до нас, свердлячи мовчазним осудливим поглядом, тож ми набрали вдаваної серйозності.

- Джини вміють поєднувати свою свідомість в один колективний розум! — захоплено продовжував Павлович. — З перевірених джерел відомо, що для сторонніх це звучатиме немов музика. Поки ми все ще досліджуємо цей феномен, але я виснував гіпотезу, що ритм мелодії залежить від індивіда, з котрим джини зливають свідомість...

По залу пронеслось захоплене: Ах! Ого! Я не розумів, що там такого, але для тих розумників це було важливо. Одразу ж посипались запитання, чи не вважає професор Павлович джинів новою стадією еволюції? Все було в такому дусі.

Мирний час дозволяв їм цікавитись таким, поглиблювати свої знання. Їх цікавила тональність мелодії, мене — кількість переглядів та набої, що ефективніше відправлятимуть нечисть на той світ.

Ми не стали чекати завершення презентації, оскільки час наш вичерпувався. Катя, працівниця місцевого телеканалу, передзвонила і покликала на дев'яту. І ні, я знову не впізнав її.

Тихо встали та мовчки спустились по сходах, намагаючись не потрапляти його дружині на очі. Не любила вона мене. Щось підказувало, що й від Валерія з Ігорем вона не буде в захваті.

Вавилон вже познаходив усе, що міг. П'ять чи шість книг вже були на одному зі столів. Усі розкриті. Над столом висіла яскрава лампа. Він сидів біля столу на підлозі й читав ще одну книгу.

- Уся інформація про все, що ви зустрінете на третій сірій, — видав він. — А щось з цього ви неодмінно зустрінете. Ігорю, берись за аномалії. Оресте тобі десерт, — Вавилон простягнув мені товсту книжку з інформацією про чудовиськ. І поклав ще одну згори.

- І це все там, за краєзнавчим музеєм? — ошелешено запитав Ігор.

- Мушу визнати, в нас холерно мало знань про третю сіру. Записи зроблені ще десять років тому. Важко передбачити, що там зараз. Я сам був там тричі, але далі депо не заходив. До речі, — він передав Валерію дві книжки. — Тут історичні відомості про ту територію до часів війни. А ось це, довідник туриста. Сучасні карти є лише в інквізиторів, тож орієнтуватись доведеться по старих.

- І що мені з цим робити? — не зрозумів Валерій.

Вавилон глянув на мене, мовчки чекаючи пояснень. Я глянув на розгубленого оператора, тоді знову на колишнього наставника.

- Зазвичай я робив усі записи сам, — пояснив йому. — Валерій не знає, як це робиться. Своєю чергою скажу, що я не знаю, як монтуються відео.

- Гаразд, я накидаю тобі карту, якщо Валерій погодиться пошукати книгу про клан Цепешів.

- Залюбки, — Валерій одразу ж покинув нас, щоб не пошитись в дурні.

Я спохмурнів. Вавилон залишиться на першій зеленій, готувати Марка Рейджа до дуелі з Владом Цепешем. Такі перемоги укріплять дух жителів зелених зон. Зі зміною чинної влади на території чудовиськ — ситуація склалась напружена. З останніх чуток я знав, що навіть варги з Пророком пригальмували свою м'ясорубку, чекаючи початку повномасштабної війни. Лос Камарадоси складались, як з людей так і з чудовиськ, тож вони опинились посередині внутрішніх конфліктів. Війна — складна штука. Кожний генерал хотів би, щоб вона була простішою, але тоді в генералах не було б потреби.

- Оресте, я все не запитував, але розкажи мені про Цепеша, — попросив Вавилон. — Я знаю, що ви знайомі.

Я глянув на Ігоря. Він виклично глянув у відповідь. Питання, звідки Вавилону щось відомо — відпало.

- Я не питатиму: навіщо? Знаю причини. Запитаю, кому ти ще розбазікав?

- Лише йому, — тихо відповів Ігор Лім. — І не дивись на мене так. Цепеш тобі що, друг?

- Оресте, — втрутився Вавилон. — Ти зараз намагаєшся всидіти на двох стільцях, а це невигідна позиція. Тобі доведеться вибирати...

Сам не знаю чому, але я закипів.

- Між вампіром, котрий рятував мою сраку і людиною, котра поливала мене брудом? Мені з високої гори плювати на Рейджа, нехай здихає...

- Це більше, ніж твої почуття, Оресте! — суворо перебив Вавилон. — Ти перестав нести відповідальність лише за себе, коли став відомим. Це в інтересах Еліосу...

- Я стомився це слухати. Еліос те, Еліос се! І все я дію не в інтересах Еліосу. Я чудовиськ знищив стільки, що не порахувати! Але, однаково, все вам не те! Так, наче я зрадник якийсь!

- То не поводься, як зрадник! — прошипів Вавилон. — Рейдж представлятиме інтереси людства. Ми єдині на краю світу, далі немає нічого. Варто буде чудовиськам відчути свою силу, як війна знову спалахне знову. Рейдж символ, і від тебе залежить, що буде з цим символом. Я повторю — це більше, ніж я чи ти. Це більше особистих амбіцій та вподобань. І тепер, Оресте Лютий, ти стоїш перед вибором. Переступити свою гордість і пихатість, щоб допомогти? Чи залишитись рабом власних емоцій, але не жалійся потім, що тобою маніпулюватимуть.

Гнів розгорався. Згадав, як Рейдж з якимось бидлом хотіли відправити мене в лікарню. А тепер, допоможи Оресте?

- Ти можеш відмовитись, Оресте. Я не змушуватиму тебе ні до чого. Але як тобі буде жити, знаючи, що на твоїх руках людське життя?

Не вперше вже. Проте казати я нічого не став. Між третьою сірою зоною стоїть Пророк і його кишенькова армія.

Впевнений, що на провали в пам'яті він не жаліється, і пам'ятає мені втрачених людей, хоч доказів немає. Сірі зони, з іншого боку, не мають регульованого законодавства, тож наявність доказів Пророку не була потрібна.

- Мене не обходить життя Рейджа. Це його вибір жертвувати собою. Мені начхати, якщо він помре.

- Еліос дивитиметься на нього...

- Еліос дивився і на мене! — я навмисне шепотів, щоб не заволати від люті. — Дивився, коли я бився з перевертнем. І залишив мене вмирати від отруєння! Де був Еліос, коли я пробивався крізь шабашівське кодло!? Де був Еліос, коли мені потрібна була кров?! Де був Еліос...

- Коли тебе покалічив фалмер? — теж пошепки перебив Вавилон. — Це ти хотів запитати? Вони прийшли. Мисливці прийшли по тебе. Коли летіла сирін, тебе не було на стіні, а вони були, ризикуючи собою. Я пішов з тобою, кажучи, що ти мені винен. Але я не вимагаю, а прошу. Розкажи, що тобі відомо.

До нас долинули кроки Валерія. По ньому було видно, що він все чув. Я глянув на нього, потім на Ігоря, але вони були солідарні з Вавилоном.

- Мені не подобається Рейдж, — втрутився Валерій. — Проте переворот на червоній зоні вніс певні корективи. Йому таки краще вціліти.

- Цепеш продасть тебе за першої ліпшої змоги, — промовив Ігор.

Але не продав. Ще. Погодитись з ними було легко. Ми люди, по один бік кордону. Там чудовиська. Вони вороги, їх треба винищувати. Або ми, або вони. Від спільних інтересів з Лукою чи Цепешем мене аж пересмикувало. А тут все здавалось логічним і правильним. Який, трясця Еліос для всіх? Еліос для...

Я згадав Аніку. Згадав і тепло рознеслось по тілу. Її теж мушу винищувати? Треба було тоді дати її зарізати? Але, якщо почнеться війна — вона може постраждати однією з перших. А цього дозволити я не міг.

- Я зроблю це не через Рейджа. І не через Еліос. Я зроблю це, тому що ви просите. Всі втрьох.

Про Аніку промовчав. Не сказана вголос правда — брехнею не вважається. Мене ніхто не переривав.

- Я не зрадник, хоч мої дії можна трактувати по різному. Я просто намагаюсь заробити гроші й популярність.

- Ми розуміємо твої мотиви, Оресте, — обережно сказав Вавилон.

- Цепеш сильний. І швидкий. Він міг контролювати мертвого варга, або при смерті. Він зміг контролювати Ігоря. І він надавав мені лящів у музеї, що батьку довелось зашивати мені ногу перший раз.

- Він вміє зникати, — видав Ігор.

- Не вміє, — перебив його. — Він вміє лише розчинятись у тінях та створювати відлуння голосу. Тому здається, що він телепортується, як Мерея. Але це не так. Сила Цепеша в обмані. Швидкість та два стилети, дозволяють йому використовувати все на повну. В лабораторії шабашівців Цепеш зустрівся з джином. А для джина ілюзія вампіра нічого не варта, ось він ледь не поклав там голову. З ним не можна битись у тінях, або в темряві.

- Значить використаємо світло, — пробурмотів Вавилон. — Розкажи про контроль ще.

- Цепеш активно використовує маріонеток, — продовжив, згадавши Джареда, негра, котрого розстріляли при мені мисливці. — Люди стають його слугами й він може розмовляти через них, бачити їхніми очима. Я не берусь сказати, скільки це триває якщо немає добровільної згоди. Люди без мисливського геному будуть робити все, що він накаже.

- Значить Рейдж приречений, — спокійно сказав Вавилон. — Хіба він якимось дивом отримає мисливський ген. Дякую, Оресте. Це дійсно допомогло.

- Вавилоне, — втрутився Ігор. — Орест колись сказав, що в мене тепер імунітет до такого...

- Орест любить недоговорювати, — всміхнувся Вавилон, дивлячись на мене. — Імунітет в тебе лише, якщо ти сам не дозволиш контроль над собою. Але не потрапляй ні до кого сильнішого за Цепеша. Це я про всяк...

Ігор не відповів. Весь час аж до вечора ми мовчки робили необхідні нам записи.