Стрімер

- Значить і руку потиснув, і в лице плюнув, — сказав Ігор. — Відправив до тебе Марка Рейджа. Ти готуєш одного мудя для двобою проти іншого мудя. І як він?

- Все ще йолоп.

Більше Ігор не питав. Розумів, що Рейдж без шансів, але не знає цього.

***

На тренувальному майданчику було холодно. Вітер спеціально знаходив, рани, щоб поцілити в них. Я йшов першим, Рейдж з охоронцями йшли позаду. Пройшли полігон, де бігали молоді мисливці. Солдата годують ноги — казали в університеті Ван Хельсінга. Пройшли до тиру. Інтендант, закутавшись в брезентову куртку, приніс два Звіробоя.

- Ми не могли зайти всередину? — Марк аж зіщулився від вітру.

Місце майже відкрите, заховатись ніде. Розписався на папері після звірення серійників. Колись давно доводилось би й розписуватись за кожний патрон, але навала монстрів довела безглуздість цього.

Нема коли карлючки ставити — потрібно тиснути на гачок.

Місце для стрільбища мало кілька доріжок для стрільби по мішенях. Провівши тут багато часу, я знав, що відстань у двадцять метрів з п'ятьма мішенями розміром з аркуш А4 по чотири метри одна від одної. Двадцять метрів не просто так. Шкура найтовстішого для куль чудовиська в усьому Еліосі не витримує постріл зі старого Ак-Звіробій ближче двадцяти метрів. Теперішня Гроза піднімає дистанцію ще на десять метрів. Проте Грози для тренувань не давались, бо дорогі в обслуговуванні, хоч і перепльовували старі, місцями списані (хоч ні в який утиль їх часто не здавали) звіробої.

- Простий в користуванні й підтримує будь-що до 7,62, — випередив запитання Рейджа, показавши на один з двох сірих автоматів. — Хочеш, хоч цвяхами стріляй, або забивай прикладом.

- Трясця, тут вітер! — зіщулився Рейдж.

- В тому й справа, — повернувся до нього лицем. — Цепеш зробить все так, наче ти полюватимеш на нього. А значить, він вестиме тебе по сірій зоні.

- Хіба не мисливець веде?

- Лише, якщо знає сіру зону краще за здобич.

Марк Рейдж промовчав. У нього був десь павільйон на першій сірій, але далі він не ліз. Чудовиськ йому приносили на тарілочці туди. Цепеша в павільйоні не буде. Ніхто його туди не притягне.

- Може ти добре стріляєш.

- Краще за тебе, забув?

- Але...

Взяв один з автоматів. Прицілився. Вітер ставав сильнішим, але завжди має бути вікно, коли він на мить стихає. Треба чекати.

Не чекав, що потраплю в яблучко, але дурням щастить.

- А ти підтягнув стрільбу, — криво всміхнувся Рейдж.

- Твоя черга, — вказав на автомат.

***

Вітру не стало, варто було лише завершити тренування з Рейджем. Біля мого будинку було гамірно. Прийшли перші гості. Сходились сусіди.

Мою маму всюди любили. Ми з батьком винесли стіл у двір, біля гаража. Мама з сусідками накривала на стіл та розкладали, що й де має бути. Чоловіки несли стільці, щоб могли поміститись всі запрошені. Гості приносили також свою їжу. На першій зеленій багатих не було. Всі були в рівних умовах. Тому не було заздрощів та жлобства. Багатії з другої та третьої зеленої зони не розуміли, як це: мати все, не маючи нічого.

Звісно, стільців не вистачило. Багато стояли, вступивши місце старшим або жіночкам. Я вітався з всіма знайомими, тиснув руки, цілував в щоки жіноцтво. Проживаючи біля кордону та чудовиськ ми навчились ладнати поміж собою, щоб могти згуртуватись в разі потреби.

Колись, у фільмах та книгах про апокаліпсис розписували ницість людської душі. Брат на брата, друг на друга — кожний сам за себе. Насправді все зовсім по іншому.

Один за всіх, як в Дюма. Людина — соціальна істота. Печерні люди гуртувались в зграї, щоб вижити. Відтоді нічого не змінилось. І зараз вся зграя першої зеленої була разом. Проводжали мешканців свого племені.

- Дякую всім, що зібрались сьогодні! — батько підняв келих догори. — Знаю, ви прийшли переконатись, що ми таки поїдемо геть. Поїдемо, запевняю.

Натовп зареготав.

- А якщо серйозно, — продовжив Віктор Лютий, коли сміх стих. — Я радий, що мав честь знати кожного з вас. Побажаю вам всім залишатись такими ж відкритими одне до одного! Лише в нашій єдності сила. За вас, за нашу один-Зет!

- Будьмо! — підтримав хор голосів.

Того вечора я не думав ні про що. Не було Рейджа, Цепеша, кощія та третьої сірої. Я пив і веселився з усіма. Не було Ліки, Аніки, берегині. Тоді було добре. Заграла музика і люди розводились по парах, влаштувавши танці прямо в тісних коридорах між будинками. Хоча б на вечір ніхто не думав про біди та злидні. Хоча б на вечір всі про все забули.

Коли стало зовсім темно, у квартирах на других поверхах увімкнули світла. Музика грала все гучніше. Добряче хильнувши, я поринув у танці.

Руки знайшли долоні молодої дівчини. Моя сусідка, впізнав її по веснянках на щоках. Її карі очі на мить нагадали Аніку. Не думай про неї, — прошепотів собі. Хоча б на вечір. Спогади відступили. Сьогодні я про неї забув. Сьогодні було добре...