Зміст
  • Частина 1. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12
  • Розділ 13.
  • Частина 2. Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Частина 3. Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Частина 4. Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Частина 5. Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Частина 6. Розділ 66.
  • Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Частина 7. Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Частина 8. Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 98.
  • Розділ 99.
  • Частина 9. Розділ 100.
  • Розділ 101.
  • Розділ 102.
  • Розділ 103.
  • Розділ 104.
  • Розділ 105.
  • Розділ 106.
  • Розділ 107.
  • Розділ 108.
  • Розділ 109.
  • Розділ 110.
  • Розділ 111.
  • Розділ 112.
  • Частина 10. Розділ 113.
  • Розділ 114.
  • Розділ 115.
  • Розділ 116.
  • Розділ 117.
  • Розділ 118.
  • Розділ 119.
  • Розділ 120.
  • Розділ 121.
  • Розділ 122.
  • Розділ 123.
  • Розділ 124.
  • Розділ 125.
  • Розділ 126.
  • Частина 11. Розділ 127.
  • Розділ 128.
  • Розділ 129.
  • Розділ 130.
  • Розділ 131.
  • Розділ 132.
  • Розділ 133.
  • Розділ 134.
  • Розділ 135.
  • Розділ 136.
  • Розділ 137.
  • Розділ 138.
  • Розділ 139.
  • Розділ 140.
  • Розділ 141.
  • Частина 12. Розділ 142.
  • Розділ 143.
  • Розділ 144.
  • Розділ 145.
  • Розділ 146.
  • Розділ 147.
  • Розділ 148.
  • Розділ 149.
  • Розділ 150.
  • Розділ 151.
  • Розділ 152.
  • Розділ 153.
  • Розділ 154.
  • Розділ 155.
  • Частина 13. Розділ 156.
  • Розділ 157.
  • Розділ 158.
  • Розділ 159.
  • Розділ 160.
  • Розділ 161.
  • Розділ 162.
  • Розділ 163.
  • Розділ 164.
  • Розділ 165.
  • Розділ 166.
  • Розділ 167.
  • Розділ 168.
  • Розділ 169.
  • Розділ 170.
  • Розділ 171.
  • Частина 14. Розділ 172.
  • Розділ 173.
  • Розділ 174.
  • Розділ 175.
  • Розділ 176.
  • Розділ 177.
  • Розділ 178.
  • Розділ 179.
  • Розділ 180.
  • Розділ 181.
  • Розділ 182.
  • Розділ 183.
  • Розділ 184.
  • Розділ 185.
  • Розділ 186.
  • Епілог
  • Від Автора.
  • Розділ 105.

    Перелесник вкусив перевертня за шию. Кілька упирів зчепилось з низькими зеленими створіннями. Інфанти налетіли на іншого перевертня. Знову стало гаряче.

    Пролунали постріли. В закладі знаходились і люди.

    Стіни загорілись. Ламались столи, стільці. Доки я підіймався клянучи травмовану ногу, біля мене впало два тіла. Ще десь збоку пролетіла чиясь кінцівка. Дріб з обрізу знайшов першого упиря. Інший відправив у натовп. Крики та завивання наповнило заклад. Один з перевертнів рвав зубами якогось найманця. Я озирнувся навколо. Ні Ігоря, ні Аніки...

    Мене хтось збив з ніг. Обріз вилетів геть. Здоровою ногою відштовхнув супротивника геть. Одразу ж вихопив принесений Ігорем пістолет і відправив туди кілька куль. Підхопив обріз і, не гаючи часу, побіг до барної стійки. Перескочив і заховався за нею. Наді мною пронеслась хвиля вогню. Тріск битого скла. Закрився від них рукавом куртки. Відлуння від пострілів ледь перекривало нелюдські завивання.

    Озирнувся по боках і побачив Ігоря з Анікою. Вони додумались заховатись, коли все почалось.

    - Треба тобі було це починати? — прошипів Ігор. — Тут пекло твориться!

    На доказ його слів, щось вибухнуло. Стіни затряслись.

    - Захотів назад в кабінет до Василя Грома?

    - Пішов ти!

    - Нам вибиратись потрібно, — Аніка нагадала про своє існування. — Тут скоро не буде чим дихати.

    Ми переглянулись з Ігорем. Обережно виглянули з-за барної стійки.

    Упирі вчепились у вовкулаку, рвали того зубами. Вцілілий найманець розстрілював все що міг з автомата, тягнучи до себе все, що залишилось від його товариша. Перелесник намагався відірвати голову ослаблому інфанту. Асура лежав посеред закладу без ознак життя. Поспіхом поклав перед собою коробку з дробом для обрізу. Відкрив, дві пусті гільзи вилетіли з димовим шлейфом від пороху і покотились геть.

    Я виглянув ще раз, спробував знайти власника закладу. Але того ніде не було.

    - Давай на три, — запропонував Ігор.

    - Давай. Три? Три!

    Ми одночасно встали й відкрили вогонь. Спочатку з пістолетів. Хтось з нас остаточно прибив найманця, хтось пристрелив упиря, котрий налетів на перелесника. Розрядив весь магазин, але перезарядитись не встигнув. У заклад ввалились два, до того, п'яні перевертні й кинулись до нас. В хід пішли обрізи.

    Один з перевертнів упав, підкошений трьома зарядами дробу. Іншого лише похитнуло, але він добіг до нас. Я миттю схопив Аніку, потягнув на себе і відскочив убік. Якраз вчасно, бо його кігті рознесли підлогу там, де вона була. Ми впали лицем до лиця. Я відчув її запах, тепло її тіла. Дійсно красива...

    Ігор відкрив по ньому вогонь. Куля пройшла крізь щелепу навиліт, вибивши кілька зубів. Постріли повернули мене в реальність. Дістав револьвер і випустив три кулі. Одна в молоко, дві в ціль. Перевертень болісно загарчав і безсило опустився вниз, залишивши лапу на стійці.

    За межами закладу точилась бійня. Упирі, проти людей. Здається, весь підземний ринок був пороховою діжкою, а ми стали іскрою.

    Врешті двері вилетіли з завіс. Всі вцілілі поспішали на вихід. Хтось продовжив в тунелі. Хтось тікав так швидко, як лише міг. В закладі, до того моменту залишився лише один перелесник. Він обхопив тонким хвостом шию упиря і давив, доки не почув хрускоту.

    - Ну і вечір! — він спробував прийняти форму, але нічого не вийшло.

    Кілька образів занадто швидко змінювались між собою. Тоді він знову повернув собі свою синю шкіру.

    Дим повільно ставав густішим. Вогонь підходив до стелі. Ми вийшли з-за барної стійки. Його зміїна голова оцінила нас. Здавалось, пожежа, що набирала обертів, йому аніскільки не заважала.

    - Так це ви винуватці сьогоднішньої різанини? — його голос звучав на диво дзвінко, чисто і молодо.

    - Випадково вийшло.

    - Тут так завжди, — спокійно сказав перелесник. — Постійно щось випадково виходить. Наше життя, одна суцільна випадковість. Що ти не поділив з Чейзом?

    - З ким?

    - Власником цієї діри. Ось він там валяється. А ось там — його друга половина. Буквально.

    Інфант не пережив бійню. Він намагався втекти, але невідоме мені сіре створіння не дозволило цього. Правда і створіння з сірого перетворилось на обвуглене. Інфант пішов не сам. Тепер я знав, що саме вибухнуло.

    - Він, звісно, був не найприємнішим типом, але мову спільну знаходити вмів. Що ти з ним не поділив?

    - А тобі що до того?

    - Мені? Нічого. Але ми тут в дивній ситуації. Ми, четверо, вціліли. Це може і далі так бути, а може і ні. Тож пропоную все вирішити, до моменту смерті від виділень вуглецю в повітря.

    - Я шукав сліди фалмера, котрий пройшов на першу сіру через цей тунель.

    - Фалмера? — здивувався перелесник. — Вони ж не з цих тунелів. Тобі в інший бік треба було йти. Але багато ти не знайдеш, бо тунель завалено.

    - Тут один з перевальних пунктів на шляху до третьої сірої. І Чейз знав, хто я. Збіг?

    Перелесник промовчав. Почухав рукою свою зміїну голову. Диму ставало все більше.

    - Цей тунель на третю сіру тепер зачинений, бо лише Чейз знав, як відчинити ті гермо ворота. А силою їх не візьмеш. Давай так, — запропонував він. — Ми зараз перемістимось в інше місце. Може там ти дізнаєшся щось про фалмера. Але укладемо перемир'я. Згода?

    Я мовчки кивнув. Але зброю забирати не поспішав. Перелесник глянув на Ігоря. Кілька зусиль і ось в закладі вже два Ігоря.

    - Важко буде пояснити, чому я у своїй справжній подобі, — сказав той голосом Ігоря. — А ви, люди, всі на одне лице.

    Я глянув на копію Ігоря та на сам оригінал. І не зміг знайти різницю.

    Виходили ми по одному, Я, Аніка, Ігор, копія Ігоря. В тунелі вже нікого не було. Точніше, нікого з живих. Кількох монстрів затоптали інші. Деякі продовжили битись поза межами тунелю. Ми йшли поволі, щоб не робити зайвого галасу.

    - Не дивуйся, тут це часто трапляється, — сказав Перелесник. — До речі, кличте мене Федотом. Приємно познайомитись, панове мисливці.

    Ми переглянулись зі справжнім Ігорем. Скопійований Ігор знизав плечима

    - Це єдине розумне пояснення, чому ви вціліли. І ви, пані, — всміхнувся Аніці. — Дивно бачити вас в такій компанії.

    - Дивно бачити перелесника, котрий домовляється з мисливцями, — Аніка не лізла за словами в кишеню.

    - Такі обставини. Краще домовитись миром. Якщо довідаються, що фалмер прийшов звідси — тут буде цілий загін мисливців. Що ж всі так фалмерів не люблять?

    Я промовчав. На це запитання знав відповідь кожний мисливець. Проте якось уникали про це говорити. Ось і зараз було незручно.

    Правда ж була в тому, що мисливці не любили створінь, котрі могли повертатись. Болотяником міг стати твій друг котрий втопився. А фалмер міг контролювати піднятих покійників. Чим, під час бойових дій, ті не гидували користуватись. Важко було солдатам стріляти в своїх померлих товаришів, нехай і неживих.

    Справа була не лише у фалмерах. Лічі, Кощії та багато іншої нечисті не могло перебувати на жодній сірій зоні. Жодних створінь, що так чи інакше могли контролювати мерців, болотяників, чи потопельників — мисливці не терпіли. Просто фалмери єдині, хто траплявся в Еліосі. Решта, якщо ще існували, то існували тихо. Вампіри, іноді теж могли таке робити, але умовами мирного договору, вони цього не робили. Офіційно це було заборонено. Навіть в плутонців на другій сірій. Ми з Ігорем бачили, як Цепеш контролював підривника варгів, але розповісти нікому не могли. Ніхто б не повірив. А Цепеш би все заперечував. Тай Бобер міг бути при смерті, але не стовідсотково мертвим.

    Кілька поворотів та розвилок, і ми вийшли на колишній перон. Федот в певний момент показав на інший тунель, і ми пішли туди. Перон, на котрий він нас привів, був майже пустий. Лише кілька наметів та кілька чудовиськ, котрі спали просто на землі.

    - Людям сюди не можна! — просичав один з вампірів.

    Виглядав кровопивця погано. Якщо він перестане отримувати кров, то здичавіє. Голова полисіла, шкіра стягнулась. Постава горбилась. Перелесник змінив форму на упирячу.

    - Свої, — тепер він скопіював голос того.

    Вампір почухав лису, стягнуту шкірою голову і відійшов убік.

    Ми пройшли в один з наметів. Йшли тихо і швидко, щоб не привертати увагу.

    - Ласкаво прошу, — всміхнувся перелесник. — Мій дім — ваш дім.

    Біля намету були залишки вогнища, над яким висів казан. В наметі ми ледь потіснились. Невеличкий ліхтар, підвішений згори, був лампою. Підлогу застеляли брудні матраци. І більше нічого. Федот сів з одного боку. Ми втрьох — з іншого. Аніка тихо взяла мене за руку. Я хотів забрати свою долоню, але в останній момент міцно її стиснув.

    - Чому всі ці істоти живуть під землею? — поцікавився Ігор.

    Федот прийняв свій звичний вигляд.

    - Вороги серед мешканців наземного світу, контрабанда, любов до замкненого простору, скоєні злочини. Асури, наприклад, закляті вороги торгової гільдії джинів з Еліосу. А гільдія тут сильна.

    - А перелесники?

    - Ми боїмось сонця. Не всі, проте більшість. Не одні лише вампіри та упирі. Я теж боюсь. Меланін для мене смертельний.

    - А в іншому вигляді?

    - В іншому я можу ходити, але ризик втратити подобу занадто великий.

    - Ти можеш перекинутись на будь-кого? — запитав я.

    - На тебе не можу, — подумавши, відповів перелесник. — На прекрасну панянку теж не можу. Можу лише відзеркалити когось, кого бачив, чи пам'ятаю. Перелесники не берегині, мисливцю.

    - А в чому саме різниця?

    - Ну? — Федот поколупався кігтем між своїх зубів. — Берегиня може прийняти будь-який вигляд. Але не може відзеркалити когось миттєво. Вона приймає будь-який вигляд, може комбінувати все, що завгодно. І найголовніше — якщо вона перекинеться у вампіра — зможе пити кров. Якщо в інфанта — зможе спалити все на своєму шляху. Це я мовчу про те, що вона може переконати будь-кого в будь-чому. Боги ходять серед нас, друзі. Ми не можемо так. Лише ілюзія. Лише дзеркало.

    - Тому в вас стільки фізичної сили?

    - Так, саме тому. Ну, я на ваші запитання відповів. Тепер ваша черга.

    Ми ще раз переглянулись. Врешті, що такого він може запитати?

    - Скільки мисливців на стіні? — максимально безневинним тоном запитав Федот.

    Він підняв руки з криком: "Жарт!" швидше, ніж ми з Ігорем випустили заряди дробу з обрізів. Встигнули лише навести зброю на нього.

    - Трясця, та знаю я, що ніхто цього не скаже! — він переводив погляд з одного обріза на інший.

    З такої відстані від нього лише дрантя залишиться. Але ми не поспішали стріляти. Настрілялись за сьогодні

    - Гаразд, поставлю нормальне запитання, — сказав Федот. — Навіщо ти здався фалмеру? Точніше, навіщо ти комусь з третьої сірої зони?

    - Це я збирався довідатись сам.

    Перелесник звузив свої зміїні очі, але не сказав ні слова. Може він розумів, що я не брехав.

    - Розстрілюючи всіх, ти не дізнаєшся. Чейз точно знав, але ти не додумався до підкупу. І тепер він лежить поділений на двоє.

    Я відчув на собі обурені погляди Ігоря та Аніки. І чому я не додумався?

    - Гаразд, — він перевів погляд на Аніку. — Чому ти допомагаєш людям?

    - Вона мій боржник, — відповів замість неї.

    - Я запитав суккуба, — Федот не зводив погляду з Аніки.

    Суккуб дивно глянула на мене, тоді довго дивилась у вічі перелеснику. Не сказала ні слова. Але й перелесник нічого не питав.

    - На них діє твоя ілюзія? — врешті поцікавився він.

    - Лише на нього, — кивнула в бік Ігоря.

    - Дивно, є люди на котрих це не працює. Чому?

    Він уважно вивчав мене. Здавалось, його погляд зчитував усі деталі. Він знову питально глянув на Аніку. Вона кивнула.

    - Фалмер був у цьому наметі, — врешті сказав Федот. – Тому я вас сюди й привів...

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.