Зміст
  • Частина 1. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12
  • Розділ 13.
  • Частина 2. Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Частина 3. Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Частина 4. Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Частина 5. Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Частина 6. Розділ 66.
  • Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Частина 7. Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Частина 8. Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 98.
  • Розділ 99.
  • Частина 9. Розділ 100.
  • Розділ 101.
  • Розділ 102.
  • Розділ 103.
  • Розділ 104.
  • Розділ 105.
  • Розділ 106.
  • Розділ 107.
  • Розділ 108.
  • Розділ 109.
  • Розділ 110.
  • Розділ 111.
  • Розділ 112.
  • Частина 10. Розділ 113.
  • Розділ 114.
  • Розділ 115.
  • Розділ 116.
  • Розділ 117.
  • Розділ 118.
  • Розділ 119.
  • Розділ 120.
  • Розділ 121.
  • Розділ 122.
  • Розділ 123.
  • Розділ 124.
  • Розділ 125.
  • Розділ 126.
  • Частина 11. Розділ 127.
  • Розділ 128.
  • Розділ 129.
  • Розділ 130.
  • Розділ 131.
  • Розділ 132.
  • Розділ 133.
  • Розділ 134.
  • Розділ 135.
  • Розділ 136.
  • Розділ 137.
  • Розділ 138.
  • Розділ 139.
  • Розділ 140.
  • Розділ 141.
  • Частина 12. Розділ 142.
  • Розділ 143.
  • Розділ 144.
  • Розділ 145.
  • Розділ 146.
  • Розділ 147.
  • Розділ 148.
  • Розділ 149.
  • Розділ 150.
  • Розділ 151.
  • Розділ 152.
  • Розділ 153.
  • Розділ 154.
  • Розділ 155.
  • Частина 13. Розділ 156.
  • Розділ 157.
  • Розділ 158.
  • Розділ 159.
  • Розділ 160.
  • Розділ 161.
  • Розділ 162.
  • Розділ 163.
  • Розділ 164.
  • Розділ 165.
  • Розділ 166.
  • Розділ 167.
  • Розділ 168.
  • Розділ 169.
  • Розділ 170.
  • Розділ 171.
  • Частина 14. Розділ 172.
  • Розділ 173.
  • Розділ 174.
  • Розділ 175.
  • Розділ 176.
  • Розділ 177.
  • Розділ 178.
  • Розділ 179.
  • Розділ 180.
  • Розділ 181.
  • Розділ 182.
  • Розділ 183.
  • Розділ 184.
  • Розділ 185.
  • Розділ 186.
  • Епілог
  • Від Автора.
  • Розділ 134.

    В тунелі було пусто. Ні слизу, ні холоду. Я стояв у ньому один. Хоч і було темно, але ця темрява була якась темно-блакитна. Чорний великий вовк плавно наближався до мене.

    Хода повільна, впевнена. За кілька кроків він зупинився. Я стояв непорушно, не в змозі видати ні звуку. Вовк повернувся до мене спиною і пішов геть. Я без слів зрозумів. Потрібно було йти за ним. Йти стало легко. За плечима не було рюкзаку. Не було меча. В кишенях не було жодного набою. На руках не було подряпин. Я йшов, наче тільки що не було бою.

    Наче я не впав у нерівній боротьбі. Страху не було. Дивне відчуття спокою виникло з появою в тунелі чорного вовка. Він вселяв впевненість. Показував дорогу...

    Постріл...

    Ехо долинуло звідусіль. Вовк зупинився. Принюхався. Я теж зупинився. Він обернувся, і коротку мить уважно спостерігав за мною. А тоді кинувся геть. Я хотів побігти за ним, але зрозумів: не встигну.

    - Оресте?! — знову голос ехом рознісся по тунелю. — Чувак, отямся!

    Вовк зник у тунелі. Не сьогодні.

    Розплющив очі. Валерій тряс лежачого мене за барки. По щоках текли сльози. Весь брудний, в пилюці та слизі, у тріснутих окулярах, він намагався витрясти з мене душу.

    - О, кліпаєш! Чудово! Ось так, зараз прикладу щоб зупинити кров з носа! Дихай! Дихай! Ні, ні! Не засинай!

    Я повернув голову набік. Труп банші лежав поруч. Але лисої голови на плечах не було. Тільки залишки нижньої щелепи з уламками зубів.

    - Хто це зробив? — сівшим голосом запитав у нього.

    - Я зробив! Ти живий!

    - Як бачиш, живий. І барабанні перетинки цілі. Тільки очі болять.

    - Вона тобі в лице кричала, і ти втратив свідомість! — Валерій шмигнув носом і витер сльози з очей. — Ти йти можеш?

    - Якщо допоможеш піднятись...

    Йти міг. Правда, перед тим мене добряче знудило. Проте пересувався я на своїх двох. Вавилон так і не прийшов до тями.

    Позбиравши розкидану зброю, ми схопили його попід руки й понесли. Добре, що тунель йшов прямо. Йти було важко, непритомний Вавилон серйозно нас сповільнював.

    Але ми не зупинялись. Банші рідко мешкали групами. І взагалі, зустріти банші — вже само по собі велика рідкість. Та не з нашим щастям...

    Камера у Валерія працювала, тож він не втрачав можливості знімати усе під ряд. Автомат Вавилона довелось нести мені. Валерій міг би замість камери взяти обріз, але я нічого не казав. Якби не він, від нас залишились лише обглодані кістки. А банші й далі вбивала кожного, хто наблизився б до її лігва.

    - Не можу повірити, що я її завалив. Це ж банші! Про них стільки страшних історій ходить. Ти бачив їх колись?

    - Хіба на картинках. І в університеті Хельсінга є забальзамований труп. Вони рідкість серед своїх.

    - А якщо доставити потім її тіло? — поцікавився Валерій, кривлячись під вагою Вавилона.

    - Ти їй голову зніс. Толку з неї тепер комусь? Встиг зняти розправу?

    - Та де там! — Валерій вже й сам жалів про це. — Не було часу думати про таке.

    Вавилон застогнав. Голова опущена вниз, на груди. Ох і болітиме його, коли прокинеться. Ми йшли далі. Я сподівався, що нічого страшнішого за ягу нас вже не зустрінеться. Але ми йшли на третю сіру. Тунель поки був найбезпечнішим місцем.

    Врешті за поворотом з'явилось світло. Валерій зрадів, але я лише шикнув на нього. Невідомо, що там. Стрільба та крики могли привабити когось звідти. Нарешті ми вийшли з тунелю. Поклали Вавилона біля стіни. Валерій залишився чатувати з обрізами та моїм револьвером. Я ж озброївся Грозою і поволі пішов на вихід. Зняв запобіжник, готовий відкрити вогонь. Йшов обережно, намагаючись не шуміти.

    Ще трішки і я побачу те місце, куди бояться лізти люди та чудовиська. З краєзнавчого музею колись відкривався вид на мінні поля, котрими пройшов Ігнацій. Але решту приховував туман...

    Зупинився перед виходом. Вдих. Видих. Швидко вийшов, направивши автомат на потенційного супротивника...

    Не було нічого. Жодної загрози. Було тихо. Очі засліпило, від світанкового сонця, довелось примружитись. Але ось очі звикли. І переді мною відкрилась дивовижна картина. І добре, що відкрилась вчасно. Тунель виходив у провалля.

    Третя сіра зона починалась великим кратером. Я обережно поглянув униз. До протилежного боку було з кілометр. Але я міг і помилятись. По краях серпантином йшла дорога. В стінах продовбані тунелі. Ми були майже на горі. Через кратер проходив старий залізничний міст. Поглянув униз. Я наче знаходився всередині мурашника. Всюди тунелі, переважно зроблені людьми. На самому дні, в тіні була вода. Її поверхня почорніла від того, що сонце ніяк не потрапляло вниз.

    Позаду долинули кроки. Повернувся, готовий відкрити вогонь... Вавилон йшов сам, але Валерій підстраховував збоку. Відомий мисливець був блідим.

    - Ти автомат опусти, — шепотом сказав він.

    - Радий, що ти живий, — виконав команду.

    Хотів віддати йому автомат, але Вавилон жестом показав, що непотрібно. Стрілець з нього зараз далеко не найкращий. Він поволі вийшов з тунелю, прикриваючись рукою від світла. Валерій замінив батарейки в камері та поспішив за ним.

    - Дорогі підписники! — захоплено звертався він. — Це вперше ви бачите кадри прямісінько з третьої сірої зони. Ну що я можу сказати...

    - Трясця його матері! — вилаявся Вавилон.

    Валерій обурено глянув на нього. Вавилон підніс долоню до губ, мовляв: вибачте, не спеціально.

    - В чому проблема? — тихо поцікавився в нього. — Ми ж на третій сірій, вірно?

    - Вірно, — Вавилон оглядав кар'єр. — І вийшли якраз там, де виходити було не потрібно. Ми прямісінько в могильнику.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.