Стрімер

Ми з Ігорем повертались назад, коли подзвонив телефон. Я глянув на дисплей. Не Валерій, не Аніка і не батьки. Значить проігнорую. Ігор чекав, коли я розповім всю історію.

***

Здавалось, Василь Грім ніколи не спить. З самого ранку він сидів у кабінеті з горами паперів, деякі з котрих він мнув у нерівні кулі й викидав у напрямку смітника. Я перед тим постукав, зайшов, але він не звернув на мене жодної уваги. Вдавано прокашлявся. Знову жодної реакції. Ну, ні то, ні.

Зібрався йти геть.

- Ти натворив дуже багато лайна, Оресте, — сказав Грім, не відволікаючись від паперів. — Неймовірно багато. По доброму тебе б до стінки за таке, або на виправні роботи у в'язницю років на двадцять.

Він нарешті глянув мені у вічі. Я мовчав. Час, коли бовкав дурниці, щоб його розізлити, минув. Він підняв кілька аркушів, щось там знайшов і кинув мені. Рука відчула холодний дотик металу. Придивився на маленьку стальну пластину в долоні.

- Це твій іменний жетон. Вітаю в ордені.

- Я не розумію...

- Бачу, що не розумієш. Ти тепер один з нас. А своїх я не кидаю.

- А Ігор?

- В Ігоря буде така сама, коли вийде з лікарні. Щоб там між нами не було — залишимо це в минулому. Повторю: ти тепер один з нас. Більше тебе не зватимуть оцим огидним словом: фрілансер. Мисливець ти вже офіційно. Задокументовано, так би мовити.

- Тепер ви не відправите мене на можливу смерть? — уїдливо посміхнувся.

- Не факт. Але тепер, Оресте Лютий, прийми мої вибачення за все, що було між нами в минулому.

Один з аркушів він розвернув і підсунув на край столу. Я підійшов, придивився.

- Договір про послуги підрядника на п'ять місяців з можливістю продовження на більший термін. Офіційна зарплатня, але без офіційного уставу. Бачиш, мисливцю, ти не підпорядковуєшся мені в плані: принеси, подай, пішов у сраку, не заважай. Обов'язки твої перелічені тут. Підпиши тут і тут, а я розповім на ходу.

Я не зрушив з місця. Навіть не поворухнувся. Очі Василя Грома небезпечно блиснули, проте він швидко взяв себе в руки.

- Знаю, Оресте, в тебе багато приводів недовіряти мені. Але не цього разу. Багато хороших хлопців на стіні загинули, якби не ти. На тебе точать ікла виродки з червоної зони, у твою голову хочуть пролізти інквізитори. Це, — постукав пальцями по аркуші паперу, — твій бронежилет.

Шрифт був мілким, але термін її дії правдивим. Знайшов очима пункт про розірвання. Таки не збрехав, я міг піти через п'ять місяців. З рештою розбиратимусь потім...

***

Ігор глянув на мене зі співчуттям. Це була патова ситуація. Ті, хто говорить нам про вибір, забувають один момент: поганий вибір іноді не вибір взагалі. Я не міг тоді відмовитись. Один підпис і я нарешті міг забирати всю славу, котра, начебто, лише чекала того моменту, щоб звалитись на мої плечі.

- Грім хитрий гівнюк, — сказав мені. — Але він любить Еліос. Дивна суміш безжальної хитрості та відданості.

- Батько теж казав, що Грім потрібний людям Еліоса, — неохоче погодився. — Пам'ятаю, як він сміливо дивився у вічі Пророку. Тому, хто в ближньому бою переміг носферату. А Грім навіть не кліпнув. Я боявся Пророка до срачки. Зараз боюсь, що мені немає чого протиставити, колишньому інквізитору, якби дійшло до сутички. А Грім не боявся ні секунди.

Може я помилявся весь час, стосовно нього? Навіть попри його хитрість, коли я підписав той документ?

- Ну, — Ігор почухав голову. — В тому, що він таки хитрий шматок лайна, ти не помилився.

***

Два підписи на папері. Поклав ручку на стіл.

- Що за посада? — запитав його.

- Деякі пункти потрібно проговорити, — Василь Грім поклав аркуш в стіл. — Робота на мисливців за контрактом передбачає відмову відвідувати територію сірих зон...

- Що?!

- Ти підписав це щойно, — спокійно відповів Грім. — Піар-менеджери нашого любого мера все думали: як би то не дати тобі вийти за межі зеленої зони. Біда в тому, що ти наробив собі цілий ліс ворогів там. Тебе бояться. Канал Стрімер вселяє жах і захоплення. Не всіх це влаштовує, проте твоя смерть зараз непотрібна. Тому наступних п'ять місяців тобі дозволено дивитись на першу сіру зону зі стіни. Але ні метром далі.

Він спокійно спостерігав, як я багровію.

- Твої батьки теж зрадіють. Всі лише в плюсі.

- А Валерія ви як зупините?

- Валерій без тебе нікуди не піде. Двох зайців, так би мовити. Знімайте собі відео тут, збирайте натовпи фанатів, ніхто не проти.

- І говорити потрібні слова?

- Ідеологічна робота не зовсім мій профіль, Оресте. Говори, що хочеш. Або, що хоче Валерій.

***

- Дарма він це сказав, — злісно захихотів Ігор. — Валерія вічно недооцінюють.

- Банши в тунелях недооцінила, — погодився з ним. — А він виніс їй мозок з обрізу.

- І то правда. Очевидно, що він не сидів, склавши руки. Але ми відволіклись. Неприємності для тебе не закінчились, правда?

***

- Чим я буду займатись? — похмуро запитав його.

- О, повір, розчарованим не будеш, — всміхнувся Василь Грім. — Ти пережив зустріч з кощієм, сирін та перетнув поле аномалій. За короткий час ти здобув неоціненний досвід третьої сірої. Не гоже, щоб такі знання пропали дарма. Ти займеш місце твого колишнього наставника. Тренуватимеш кількох молодих мисливців. І не лише...

Він замовк, коли у двері постукали. Без дозволу вони відчинились. Спочатку я побачив руку з телефоном. Той, хто увійшов, направив дисплей на себе і красивим тембром спілкувався з кимось. Я знову поглянув на Василя Грома.

- Та ви знущаєтесь!

- Значить знайомити вас не треба. Вітаю, Марк Рейдж. Я знайшов тобі нового наставника...