Зміст
  • Частина 1. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12
  • Розділ 13.
  • Частина 2. Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Частина 3. Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Частина 4. Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Частина 5. Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Частина 6. Розділ 66.
  • Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Частина 7. Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Частина 8. Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 98.
  • Розділ 99.
  • Частина 9. Розділ 100.
  • Розділ 101.
  • Розділ 102.
  • Розділ 103.
  • Розділ 104.
  • Розділ 105.
  • Розділ 106.
  • Розділ 107.
  • Розділ 108.
  • Розділ 109.
  • Розділ 110.
  • Розділ 111.
  • Розділ 112.
  • Частина 10. Розділ 113.
  • Розділ 114.
  • Розділ 115.
  • Розділ 116.
  • Розділ 117.
  • Розділ 118.
  • Розділ 119.
  • Розділ 120.
  • Розділ 121.
  • Розділ 122.
  • Розділ 123.
  • Розділ 124.
  • Розділ 125.
  • Розділ 126.
  • Частина 11. Розділ 127.
  • Розділ 128.
  • Розділ 129.
  • Розділ 130.
  • Розділ 131.
  • Розділ 132.
  • Розділ 133.
  • Розділ 134.
  • Розділ 135.
  • Розділ 136.
  • Розділ 137.
  • Розділ 138.
  • Розділ 139.
  • Розділ 140.
  • Розділ 141.
  • Частина 12. Розділ 142.
  • Розділ 143.
  • Розділ 144.
  • Розділ 145.
  • Розділ 146.
  • Розділ 147.
  • Розділ 148.
  • Розділ 149.
  • Розділ 150.
  • Розділ 151.
  • Розділ 152.
  • Розділ 153.
  • Розділ 154.
  • Розділ 155.
  • Частина 13. Розділ 156.
  • Розділ 157.
  • Розділ 158.
  • Розділ 159.
  • Розділ 160.
  • Розділ 161.
  • Розділ 162.
  • Розділ 163.
  • Розділ 164.
  • Розділ 165.
  • Розділ 166.
  • Розділ 167.
  • Розділ 168.
  • Розділ 169.
  • Розділ 170.
  • Розділ 171.
  • Частина 14. Розділ 172.
  • Розділ 173.
  • Розділ 174.
  • Розділ 175.
  • Розділ 176.
  • Розділ 177.
  • Розділ 178.
  • Розділ 179.
  • Розділ 180.
  • Розділ 181.
  • Розділ 182.
  • Розділ 183.
  • Розділ 184.
  • Розділ 185.
  • Розділ 186.
  • Епілог
  • Від Автора.
  • Розділ 139.

    Ворота були незачиненими. Обережно штовхнувши їх, по одному пройшли всередину. Жодної живої душі.

    Валерій вперто відмовився бути тягарем всередині. Тому з зітханнями та лайкою ми залишили його на одній зі сторожових веж. Підіймався він довго, але робити нічого — довелось чекати. Сигнал тут ловив, тож Валерій вирішив виконувати роль спостерігача. Попередить, якщо щось насуватиметься і сидітиме тихо. А як не вийде то має обріз та коробку з набоями.

    - Ми всі знали, що йдемо на ризик, — тихо сказав він.

    З якогось часу він лише шепотом і говорив.

    - Я принесу тобі ліків, — пообіцяв. — Ти тільки побудь тут.

    Він слабко всміхнувся. Не вірив.

    Справедливо визначивши, що раз ловить сигнал, а застава мовчить — значить нікого там вже немає. По доброму, варто було б забиратись звідси, але варто знати, що саме сталось. Ще, десь всередині міг бути Ігор. Якщо на долю Ігнація спокійно вдавалось закрити очі, то кидати свого товариша я не збирався. Занадто багато пройдено разом.

    Основний вхід теж виявився відкритим. Вавилон попереду, я за ним. Колись тут був металургійний завод. Ще на підході ми помітили колії для монорельсів. Але війна внесла свої корективи й замість величезного заводу в кілька кілометрів, ми бачили майже все в руїнах. А що не було в руїнах швидко оточили кулеметними гніздами та бетонним парканом з колючим дротом згори. Кілька десятків досвідчених мисливців несли тут варту. Перший рубіж, котрий мав попереджати про будь-що потенційно небезпечне для Еліосу. Де вони тепер?

    В коридорах ми помітили мішки з піском та столи попри стіни, котрі можна було використати, як барикади при спробі штурму. Та спроб захисту не було. Ми поволі крокували по сірій бетонній підлозі між вузьких стін. У світлі ліхтарів вони були темно зеленого кольору. Вавилон зупинився. Посвітив на стіну.

    - Діри від куль. — констатував очевидне.

    Пішли далі. Крок за кроком всередині наростало напруження. Більше ніж десять мисливців не давались про себе знати.

    Просто в один момент застава замовкла. І жодний патруль не дістався до неї. Тепер тут ми. А ще десь Ігор, Ігнацій та супровід з варгів. І ми мали їх знайти. Знайти так, щоб те щось не знайшло нас. Рації ми не перевіряли, оскільки Вавилон розсудив, що режим радіомовчання буде більш розумним кроком. Хтось міг чути, коли Вавилон зв'язувався з мисливцями. Тепер ми ризикували видати себе всередині. Вавилон обережно виглянув за кут. І одразу ж назад. Ми припали до стіни.

    Ліхтарі притисли до себе, щоб заглушити світло, але не опинитись в цілковитій темряві.

    - Що там? — беззвучно запитав.

    - Не можу точно сказати, — так само, одними губами відповів Вавилон. — Але щось було. Аж в кінці коридору. Потрібно знайти генератор і ввімкнути світло.

    Рішення виглядало логічним. Однаково ми не одні, то хоч будемо бачити, що нас чекає. Вавилон знову виглянув.

    - Чисто, — прошепотів.

    Зрозуміло, повертати туди не стали. Пішли далі. На щастя, потужність світла в ліхтариках можна було скрутити.

    Вибрали якраз так щоб не відсвічувати далеко. Знову сіра підлога та зелені стіни. Зверху на стелі павутина. Коридори були, як на зло, вузькі. Цікаво, що це саме за будівля. Так легше було б розібратись, куди нам йти. Могли б хоча б пройти туди, де було світло. Але нам не щастило. Що далі йшли, то темніше ставало. Позаду нас нікого не було. Що б не побачив Вавилон, а воно могло піти за нами.

    Знову сліди від куль на стінах. Цей раз точно нові, оскільки пошарпало столи та мішки з піском. Обережно повернули. Сходи вниз на вибитих дверях знак блискавки.

    - Вони знатимуть, що ми тут, якщо ввімкнемо світло, — прошепотів Вавилон.

    - Ми не можемо бути тут вічно, — нагадав йому. — Краще так, ніж напоротись на чудовиськ у темряві.

    Обережно почали спуск вниз. Будемо сподіватись, що можна відновити подачу електроенергії.

    Сходи вивели нас у велику кімнату. Ліхтарі освітило все навколо. Будова була стара, але обладнання стояло нове. Вавилон полегшено видихнув.

    - Зможеш ввімкнути подачу електроенергії?

    - Схрести пальці, малий. А краще, стережи двері, щоб без сюрпризів.

    ***

    Я не знаю, скільки я простояв на сторожі. Вавилон тихо лаявся, бігаючи в різні кінці кімнати та копирсаючись у дротах та схемах. Кілька куль потрапили в обладнання, тож застава залишилась без світла. Вавилон те і діло повертався до рюкзака, порпався у ньому тоді знову до щитків та дротів.

    І знову лаявся.

    Глянув на телефон. Всередині сигнал був слабким. Написав повідомлення Ігорю. Дзвонити не став. Раптом він ще живий, але ховається десь. Можливо поранений. Тільки б відписав!

    - Ще трішки, — сам до себе шипів Вавилон. — зараз тут замотаю і буде готово...

    Світло з'явилось. З тріском та гуркотом запрацювали лампи. А тоді знову до нас донеслось виття.

    - Це пастка, Оресте, — до Вавилона дійшло першим. — Що би то не було, а воно чекало, коли увімкнеться світло. І тепер йде до нас...

    - Зачекаємо його тут, — націлився обрізом в прохід. — Інакше нас переловлять в коридорі...

    Чалапання кроків вже на сходах. Ми завмерли, тримаючи зброю напоготові. Була ще одна причина. Тікаючи, ми могли повести чудовиськ (чомусь я вирішив, що їх більше одного) до Валерія.

    - Вихід лише один, — сказав Вавилону. — Будемо пробиватись.

    - Оресте, в тебе якась дивовижна здатність тягнути на себе різне лайно, — криво всміхнувся той.

    - Сказав той, хто ввімкнув світло...

    На сходах з'явився перший монстр. Згорблене бліде тіло, довгаста голова з тонкими гострими зубами. Очей не було. Я ковтнув слину, згадавши останню зустріч з фалмером...

    Вавилон виявився не схильним до ностальгії. Два коротких постріли. Обидва в голову. Створіння покотилось до нас. Зупинилось, розливаючи під собою чорну кров.

    Двох наступних фалмерів уклав одним пострілом з обрізу. Цього разу сходи та стіна позаду окропились кров'ю та нутрощами. Наґу попереджав про заборону на цей вид дробу. Але мертві скаржитись не будуть...

    Подзвонив телефон. На дисплеї висвітлилось ім'я Ігоря.

    - Ти почав стрілянину?

    - Довелось. Ти в порядку?

    - З горем наполовину.

    - Ми біля електрощитків. Де ти?

    - Ми за чотири повороти від вас. Двічі праворуч, тоді прямо і третій коридор вліво. Нам вдалось відірватись від кощія і забарикадуватись. Розчистите вхід і вибираємось.

    - Що стало з мисливцями? — спитав Вавилон.

    - Краще вам самим побачити. Поспішіть, бо вони знову лізуть...

    В слухавці пролунали постріли з відбірною лайкою. А тоді Ігор вибив. До нас знову нісся фалмер. Ще один постріл з обріза. Кучність дробу не дозволяла йому якимось чином ухилитись.

    Ще один приєднався до невеликої гори тіл.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.