Зміст
  • Частина 1. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12
  • Розділ 13.
  • Частина 2. Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Частина 3. Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Частина 4. Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Частина 5. Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Частина 6. Розділ 66.
  • Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Частина 7. Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Частина 8. Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 98.
  • Розділ 99.
  • Частина 9. Розділ 100.
  • Розділ 101.
  • Розділ 102.
  • Розділ 103.
  • Розділ 104.
  • Розділ 105.
  • Розділ 106.
  • Розділ 107.
  • Розділ 108.
  • Розділ 109.
  • Розділ 110.
  • Розділ 111.
  • Розділ 112.
  • Частина 10. Розділ 113.
  • Розділ 114.
  • Розділ 115.
  • Розділ 116.
  • Розділ 117.
  • Розділ 118.
  • Розділ 119.
  • Розділ 120.
  • Розділ 121.
  • Розділ 122.
  • Розділ 123.
  • Розділ 124.
  • Розділ 125.
  • Розділ 126.
  • Частина 11. Розділ 127.
  • Розділ 128.
  • Розділ 129.
  • Розділ 130.
  • Розділ 131.
  • Розділ 132.
  • Розділ 133.
  • Розділ 134.
  • Розділ 135.
  • Розділ 136.
  • Розділ 137.
  • Розділ 138.
  • Розділ 139.
  • Розділ 140.
  • Розділ 141.
  • Частина 12. Розділ 142.
  • Розділ 143.
  • Розділ 144.
  • Розділ 145.
  • Розділ 146.
  • Розділ 147.
  • Розділ 148.
  • Розділ 149.
  • Розділ 150.
  • Розділ 151.
  • Розділ 152.
  • Розділ 153.
  • Розділ 154.
  • Розділ 155.
  • Частина 13. Розділ 156.
  • Розділ 157.
  • Розділ 158.
  • Розділ 159.
  • Розділ 160.
  • Розділ 161.
  • Розділ 162.
  • Розділ 163.
  • Розділ 164.
  • Розділ 165.
  • Розділ 166.
  • Розділ 167.
  • Розділ 168.
  • Розділ 169.
  • Розділ 170.
  • Розділ 171.
  • Частина 14. Розділ 172.
  • Розділ 173.
  • Розділ 174.
  • Розділ 175.
  • Розділ 176.
  • Розділ 177.
  • Розділ 178.
  • Розділ 179.
  • Розділ 180.
  • Розділ 181.
  • Розділ 182.
  • Розділ 183.
  • Розділ 184.
  • Розділ 185.
  • Розділ 186.
  • Епілог
  • Від Автора.
  • Частина 12. Розділ 142.

    Розплющив очі. Підняв голову. Лежав на каталці, де раніше був Валерій. Інквізитор лежав поряд. Його вже накрили. Він тихо дихав. Пальці на руках смикались. Значить ще живий.

    Але то ненадовго. Як пояснив Ігор: на них напали мерці в перемішку з фалмерами, очолювані кощієм. Ігор пропонував тікати, проте інквізитор вирішив прийняти бій. Двоє варгів загинули. Одного зарізали фалмери, майже одразу. Інший прорвався до кощія, але помер. Як саме, Ігор не бачив — відбивався від мерців, доки Гера прострілювала дорогу. Це все сталось, доки ми троє пробирались між привидів у окопах. Інквізитор вклав з десяток ворогів сам.

    Але кощій виявився сильнішим. І хитрішим. Ігнацій опинився між ним і фалмерами. В результаті, кощій, як все, відступив, а Ігорю з Герою, довелось тягнути пошматованого інквізитора геть, тікаючи від навали чудовиськ. Пощастило дістатись до мед блоку...

    Тепер була ніч. Годинник показав близько півночі. Світло ніхто не вимикав. Темрява — друг сліпих фалмерів, значить світло – наш. Іронічно.

    Валерій спав біля стіни, пригорнувши до себе Геру. Вавилон похропував у куті. Ігор, хоч мав нести вахту, заснув прямо біля дверей. Це могло вартувати нам усім життя, але я не винив його. Занадто багато сталось за ці дні. Сил не було ні в кого.

    Вавилон зашив рану. Обколов мене, здавалось, усім, що знайшов. Це пришвидшить вироблення еритроцитів. Крапельниця виведе весь непотріб з організму, щоб нирки не відмовили. Це укріпить твій кишківник, щоб ти не обісрався від такої кількості препаратів...

    Всього й не згадати. Сили врешті покинули мене і я від'їхав, коли він зробив останній шов. Тепер лежу тут. Очі злипаються, тіло немов з вати. А сон не йде.

    Спробував піднятись. Німі ноги ледь рухались. Підійшов до дзеркала. На грудях, животі, плечі, зап‘ястках, шиї та щоці виднілись рубці. На ногах ще було кілька. А додати синці, більшість з котрих вже аж пожовтіли...

    Гера прокинулась. Я дивився на неї крізь дзеркало. Вона не зводила з мене погляду. Не знаю, що Валерій у ній знайшов. Може вона й була вродливою, але не в такі моменти, коли її погляд небезпечно просвердлював у мені діру.

    - Не спиться? — запитав її.

    Вона обережно вибралась з обіймів Валерія. Котячою ходою підійшла до мене.

    - То ти злягався з демоном? — запитала вона. — Я чула, як інквізитор назвав її твоєю подругою.

    - Тебе це хвилює!? — мені не сподобалось, як вона назвала Аніку.

    - Мене це обурює, — прошипіла. — Ти спадковий мисливець, як і я. Ми відрізняємось від інших людей. Ми сильніші, витриваліші та швидші. А ти цим знівелював! Так ти дотримуєшся чистоти наших генів!?

    - Валерій не спадковий мисливець, — холодно нагадав їй. — Але я сумніваюсь, що ви обмежувались поцілунками...

    - Це інше. У нас все серйозніше. Мої гени у випадку чого будуть домінантними...

    - Завжди є відсоток, що зіграють саме рецесивні, — перебив її. — Так чому це інше? Бо він людина? Бо у вас любов, а не простий секс? Чи раптом я маю масово давати потомство, бо в мене спадкові гени мисливця?

    - Роби, що хочеш! Але з демоном!? Тобі самому не гидко!? — зневажливо скривилась Аніка.

    Краще з демоном, ніж з тобою. Але вголос казати не став. Не з поваги до неї. Я просто раптом згадав цінність дружби з Валерієм.

    - Ні, — спокійно відповів. — Сказав би, що навпаки сподобалось. І не роби таке лице! Що думаєш, наші мисливці не ґвалтували суккубів ніколи? Чи думаєш монстри гидились наших жінок? Тебе це хвилює, бо вона небезпечна для вашого улюбленого Пророка? Переживаєш, що я буду її захищати знову?

    Вона знала, що я розібрався з фанатиками Пророка. Не могла не знати.

    - А ти будеш? — спитала Гера.

    - А ти б захищала Валерія від Арсена?

    - Це інше!

    - Ти мене задовбала з цим "інше"! Так захищала б, чи ні? Чи від Пророка і його мракобісів ти б захистила мого товариша!?

    Її очі горіли гнівом. Вона спопеляла мене своїм поглядом. Але я не відводив очей. Обійдеться!

    Врешті Гера не витримала. Її очі засльозились. Криця, в котру вона сама вбралась, дала тріщину. Лід розтопився. Дістала з кишені цигарки. Запропонувала мені одну. Що ж, час побути джентльменом.

    - В мене є сестра, — сказала, опершись на один з медичних столів. — Старша. Працює на другій зеленій.

    - Знаю, — сказав. — Мені призначили її психотерапевтом. Тісний світ, еге ж?

    - Тісний, — погодилась Гера.

    Став біля неї. Теж оперся до столу. Затягнувся. Випустив дим. Навпроти нас мирно спав Валерій. Гера з ніжністю глянула на нього.

    - Батьків у нас з сестрою немає, — продовжила вона. — Всіх тою чи іншою мірою забрала війна. В мене не було нікого, крім неї...

    Я не перебивав.

    - Вона прийняла все, як є. А я не змогла. Мисливська кров не давала мені спокою. І я пішла до варгів в чотирнадцять. Арсен віддав мене вчитись на снайпера. Казав, що в жінок зір кращий...

    Це правда. Хоч більшість снайперів чоловіки, але жінки часто небезпечніші за них на полі бою. А Гера була найкращим снайпером, котрого я коли-небудь бачив.

    - З сестрою ми спілкуємось рідко, бо я стала поза законом, як і решта варгів. До бійців Арсена мене ніколи особливо не тягнуло. Бувало, але нікого з тих вже немає серед нас. Давно ти дружиш з Валерієм?

    - Зі школи.

    - Тоді ти любиш його. Як друга маю на увазі.

    - Люблю. В мене немає кращого друга. І, взагалі, крім нього в мене не було друзів.

    - Я теж люблю його, проте не як друга — Гера посміхнулась кутиками губ. — Тож це буде важкий вибір. Він стане на твій захист. Варги — моя сім'я. А його я люблю. Тому не став мене перед вибором своїми діями. Я не пристрелила тебе ще, бо він, — кивнула на сплячого оператора, — мені б не пробачив. Я забуду наказ Арсена про твою ліквідацію. І я б не переживала, якби ти не дістався сюди. Але ти дістався і наказ свого командира я забуду. Тож не давай мені приводу згадувати. Не роби дурниць, бо постраждаєш не лише ти. Якщо з ним щось станеться через тебе — тоді тобі не заховатись від мене...

    - Я тебе почув, — загасив недопалок в стіл. — Ти любиш його. Він дорогий тобі. А мені дорога Аніка...

    - Демониця, — знову гидливо скривилась Гера.

    - Я називатиму її Анікою, — повільно сказав. — Вона так само дорога мені. Я мисливець, вбивця чудовиськ, але вона... Ти розумієш мене. Так вже сталось. Я був і є на боці людей, але не дозволю її образити. Нікому! Якщо буде потрібно, я сам пристрелю Пророка. Ти не відповіла мені, який вибір ти зробиш. Ти знаєш — який. Але боїшся зізнатись сама собі. Так ось: я зроблю свій!

    Думав Гера знову почне закликати до любові до еліосу. Іноді я заздрив такій сліпій вірності. Якби я таки довчився і став би мисливцем, а не блогером — я б хотів думати так само. Я б мав причини для цього.

    Важлива робота, готовність віддати власне життя. Я б не сприймав особистих образ від Цепеша — він був би мені ворогом за замовчуванням. І що смішно, на таких, як Гера й будуватиметься історія. Через кілька сотень років історики та дослідники будуть розповідати, як вони відмовились від всіх благ, як проходили її особисті дев'ять кіл пекла. Як варги страждали та помирали з гідністю. І в цьому буде частина правди.

    А такі, як я...

    Ми блогери одноденки, без жодного бажання залишити після себе бодай щось, крім уподобайок. Цепеш, я, Рейдж — я й не помітив, коли опустився до їхнього рівня. Пам'ятаю, як сама думка про примирення була мені противною. Куди воно все ділось?

    - Зараз ми союзники, Оресте, — Гера уважно глянула мені в очі. — Я прикрию тебе і допоможу в разі потреби. Чи можу я покластись на тебе?

    - Можеш, — чесно відповів їй. — Я не був тобі ворогом, хоч в мене інша точка зору. Я прикрию тебе.

    Хвилину мовчали.

    - Тут простіше, — я першим порушив тишу.

    - Де?

    - На третій сірій. Тут все зрозуміле. Все, що не намагається тебе вбити — твій друг. Все, що намагається — твій ворог.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.