Стрімер

- Вам потрібно буде заночувати, – батько не відривав очі від карти. – Можна буде спуститись у фавели...

- Вночі там упирі та вампіри, — я вирішив забракувати ідею. — Або люди приймуть Ігнація за вампіра.

- А сучий син таки схожий, — батько всміхнувся кутиками губ. — Ще й блідий такий... Так, ночівля у фавелах відпадає. Хіба склади перевірити. Але це може бути ще гіршою ідеєю. Ти ж не знаєш, хто може бути там у сплячці.

- Тоді спатимемо просто неба. Можна спробувати вилізти на дах, котрогось складу.

- Так буде безпечніше.

- Лишень би дощ не пішов...

- Не думаю, — батько почухав потилицю. — Прогнозували хорошу погоду.

***

Злива почалась, коли сонце зайшло за обрій. Інквізитор категорично відмовився мокнути й залишатись без даху над головою.

- То ви й перевіряйте склад! — обурився Ігор. — Ми з вами на третю сіру дійти повинні. А не няньчитись тут!

Ігнацій не відповів. Просто просвердлив нас холодними блакитними очима і зайшов всередину маленького складу.

- Сподіваюсь, його з'їдять, — прошепотів Ігор.

Я реготнув. Ох, було б непогано. Проте інквізитори не пальцем роблені. Там ціле кубло чудовиськ має бути, щоб він не справився.

- Чисто! — донеслось зсередини.

Небо прошила блискавка, а слідом за нею заревів грім.

- Ну, хоч не під дощем спати, — востаннє глянув униз на фавели й поспішив усередину.

Склад виявився пустим всередині. Жодних металевих контейнерів, верстаків, чи будь-чого, що могло б вказати: що тут колись було. Просто сірий брудний бетон та колони, що тримали стелю. В деяких місцях даху не було, тож злива була й тут.

Ввімкнув ліхтар. Ігор зробив те саме. Не те, щоб я не довіряв інквізитору, проте ми вирішили пройтись променями світла по всіх темних закутках. А раптом що?

Нічого не було. Розмістились ми так, щоб бачити вхід, але так, щоб не бачили нас. Вогнищ не палили. Не було чим і не було потреби. Вечеряли мовчки. Ігнацій не справляв враження компанійської людини. Батько попереджав, що інквізитори не бувають приємними людьми. Молодий інквізитор міг зламати життя будь-якому мисливцю ветерану. За це їх не любили ще більше.

- Спілкуєтесь з ріднею в Батурині? — поцікавився Ігнацій в Ігоря.

Я ледь не подавився консервою. Ігор втримав кам'яне лице. Новий Батурин був на іншому кінці континенту. Один з найбільших мегаполісів у світі. Там людство виграло війну за територію. Там жили у світі без чудовиськ...

- Чи ви не розповіли їм, що стали мисливцем на іншому краю світу? — спокійно продовжив Ігнацій. — Там це ганьба для сім'ї, вірно?

- Вірно, — крізь зуби пробурчав Ігор.

- То як, вони вже змирились?

Ігор промовчав. Його мрія: бути мисливцем, привела його на інший край світу. Цивілізованого світу, маю на увазі.

Більшість планети в руїнах. Більшість старих міст — незаселені. А може й заселені, але про це невідомо. Інтернет про це мовчить. Новин звідти немає і, навряд чи, будуть. Хтозна, як воно, на іншому кінці світу?

- Не питав, — коротко відповів Ігор.

- Жаль.

Інквізитор спорожнив консерву, обережно поклав пусту банку біля себе.

Викидати її було зась. Бляха при падінні на бетон зробить відлуння та зайвий шум, котрий аж ніяк не був потрібним. На місці бойових дій, ще й вночі, потрібна подвійна обережність. Батько розповідав, що деякі чудовиська полюбляли палити цигарки. Вночі це просто подарунок для снайперів. Чудовиська навіть прикривали цигарки долонями. Думали, що то допоможе...

Не допомагало.

- У тебе питання, пане Лютий, — поцікавився він, глянувши на мене. — Бачу по тобі. Ти знаєш відповідь, але вагаєшся: повірити чи ні? Можеш спробувати запитати мене.

***

Батько врешті кивнув, вислухавши мій план. Зізнаюсь, після його змін, мені стало спокійніше. Він був в курсі всіх деталей.

Знав, що Федот відкриє нам ворота при потребі та проведе до третьої сірої. Ще він знав, що Цепеш чекатиме на підземному ринку, якщо раптом буде потрібна допомога когось з чудовиськ. Аніка чітко дала зрозуміти, що на неї більше не варто розраховувати. Хоч Мерея нещодавно написала мені. Знову пророкувала нові смерті, кров та бійню. Але я не зважав. Не можна...

- Єдине невідоме, це поведінка Пророка, — врешті сказав він. — В інквізитора будуть папери й на тебе. Цього може бути достатньо для Арсена, але не для Пророка.

- Та хто він такий, взагалі?! Як в нього вдається переконувати людей, я вже знаю. Але, як він примудрився перемогти носферату?!

- Це мене не дивує, — спокійно сказав батько. — І краще б мені помилитись, але все вказує на те, що він...

***

- ...інквізитор, — спокійно відповів Ігнацій.

Ігор аж про злість на нього забув. Він перестав жувати, переводячи погляд то на мене, то на Ігнація.

- Так, панове, – продовжив, смакуючи виразами наших облич. – Згідно з ознаками він точно був інквізитором. І досить сильним, якщо зміг перемогти самого Ілая Третього.

- Сильнішим за вас? – я таки не втримав язика за зубами.

- Не берусь сказати на сто відсотків.

- Я думав, інквізитори не можуть займатись подібними речами! — Ігор не міг перебороти здивування.

- Як бачиш, можуть, — я відповів замість Ігнація. — Звідки він взявся?

***

- Навряд чи він скаже, — говорив батько. — Та і для тебе це різниця не велика. Він точно не звідси. Думаю, він з одного із мегаполісів, що тепер не існує. Може й з Рагнароку.

- То невже на нього нічого немає? Взагалі?

- Взагалі. Ти шукав?

- Не дуже. І не те, щоб я...

Цепеш колись питав про Пророка. А я не мав, що відповісти. Я однаково не став би розповідати, але й розповідати просто не було чого. Як я сам не додумався до цього? Це ж логічно!

Ось, чому Лука захотів, щоб я привів Берегиню. Хто ще, крім неї, може справитись з Пророком, якщо й Ілай не зміг?

Але чи варто з ним справлятись? Особливо тепер, коли над нами висить загроза червоної зони. Пророк і його фанатики зможуть відтягнути частину сил на себе, щоб вистояла стіна...

***

Моє запитання Ігнацій, прогнозовано, пропустив крізь вуха. Але я і не потребував відповіді.

- Це тому ви не заарештували мене? — запитав, не відводячи погляду від інквізитора. — Думали, що Цепеш через мене хоче довідатись, хто такий Пророк?

- Що!? — Ігор перестав розуміти, але мене то мало хвилювало.

- Чи може ви думали, що Пророк має зв'язок з міфрилом? А може з самими хранителями розлому?

Ігор пирснув. Еліос повнився легендами та казками. Якщо в людей був міфрил: надлюди, що все ще вели війну — то монстри розповідали казки про хранителів розлому — богоподібних створінь, що не дозволяли війні продовжуватись. Вони сприяли теперішній ситуації.

Я не винив їх. Людям та чудовиськам потрібно в щось вірити. Потрібна оця віра, що в їхніх бідах та невмінні ні домовитись, ні виграти — винен хтось крім них. Так легше.

Так можна перекласти відповідальність за своє життя. Можна віддатись власній безсилі та неспроможності зробити будь-що. Я розумів це, оскільки мисливці не вірили ні у що. Ні в Бога, ні в таємні секти. Ми покладались на власні сили. І я покладався.

Чи думав я, що стану учасником та свідком стількох подій? Ні. Я не знав, скільки всього доведеться пережити. Я не розумів того, що розумію зараз. Не дарма батько називав мене тупим тоді. Не дарма називає й зараз. Я й справді ідіот.

Інквізитор не зводив з мене погляду. Його очі, здавалось, читали мене наче книгу. То й нехай читає.

- Ви не стали ламати мене при затриманні, — продовжив, дивлячись йому у вічі. — Не хотіли втратити можливого шпигуна, яким мене вважали. Коли я перестав ним бути? Чи не перестав і досі?

Ігор переводив погляд з мене на нього. Ігнацій, мабуть, пожалів, що не тримав язика за зубами. Сидів би мовчки, жував би м'ясо з консерви, то й не посипались би на нього запитання. Але було пізно.

- Ти дивний мисливець, Оресте Лютий, — він не став уникати запитання. — Холоднокровно винищуєш чудовиськ. Але торгуєш з ними. Захищаєш людство, але вирізаєш людей Пророка заради одного чудовиська. Так, Ігорю, — глянув у вирячені очі того. — Орест Лютий доволі нестабільний елемент захисту Еліосу. Настільки нестабільний, що може зарізати будь-кого, не розбираючись.

Я навмисне не дивився Ігорю у вічі. Навмисне уникав дивитись тоді. Інквізитор продовжив:

- Ти загубив свої орієнтири, Стрімер. Таке собі перекотиполе. І нашим, і вашим. Визнаю, ми довго не розуміли, на чиєму боці ти граєш. Твій батько був ревним захисником Еліосу. Але не ти. Винищуєш одних вампірів, змовляючись з іншим. Намагаєшся тримати нейтралітет, а в результаті змінюєш баланс сил на другій сірій. По справжньому я придивився до тебе, коли Лука дав отруту тому перевертню.

- Чому? — одночасно спитали з Ігорем.

- Тому що Лука хоче балансу і не хоче війни. Він суддя. А ти став заважати балансу, не підтримавши Пророка при тому. Ти хаос, Оресте. І по доброму тебе потрібно було б просто здихатись.

- Але ви не станете цього робити, — спокійно відповів йому. — Інакше я був би мертвим вже. Значить я вам потрібний.

Інквізитор взяв паузу. Я думав, він не відповість. Помилився.

- Іноді така дестабілізація потрібна, мисливцю, — врешті відповів Ігнацій. — А іноді з таких, як ти можуть вийти інквізитори. В тебе є потенціал. Але тобі варто обрати сторону.

- Он як? — я не став приховувати зневагу. — Сторону обрати? Я скажу вам, що я НЕ обираю. Шлях в інквізитори, ось що!

- Оресте... — подав голос Ігор, але замовк, коли я підняв долоню.

- Я іноді думав над цим, — продовжив, відчуваючи, як закипаю всередині. — Думав, до чого призводять мої дії. Хаос, кажете?! Нехай буде хаос! Але якщо одна людина може внести хаос в цей баланс, тоді це не баланс, а лайно собаче!

- Твій вибір, мисливцю, — хитро всміхнувся інквізитор. — Твій вибір...