Розділ 158.
Ігор не стримувався у виразах. Лише іноді робив паузу, ловлячись за груди.
- Срань Господня! – завершив. – То Арсен Гнів так і залишився непокараним?
- Мені перестрибнути у розповіді?
Попри нас пройшов лікар з двома інтернами. Старий, сивий, з вусами та два високі молоді хлопці. Мабуть, вони не хотіли тут бути, бо їхні одногрупники потрапили в лікарні на другій сірій. А щасливчики на С3. Зате ніде вони не наберуться стільки досвіду, як тут. Тут хірурги без роботи не сиділи. І не сидітимуть. Ніколи.
Ми почекали, доки вони пройдуть, тоді я продовжив.
- На допиті нас тримали до наступного ранку. Спочатку хотіли допитати дотиком, прямо там, проте, один з медиків заборонив. Сказав, що в такому стані ми не витримаємо і відкинемо копита раніше, ніж ті бодай щось дізнаються. Ще Василь Грім нагадав, як сильно б розлютився мер, якби два герої, котрих з нас збирались зробити, потрапили на зелену зону не сповна розуму. Це б вдарило по патріотизму мешканців.
- Люди люблять символізм, – погодився Ігор. – У них має бути символ свободи. Символ того, що чудовиськ можна і треба бити.
- Люди ідіоти, – криво всміхнувся. — І чудовиська там теж ідіоти. Земля заселена ордою дебілів з автоматами чи пазурами.
- Але це наші дебіли, — впевнено сказав Ігор. — Їх треба боронити. Від монстрів, від самих себе. Але однаково треба.
Він придивився до мене уважніше.
- Оресте, я тебе не впізнаю, – він нарешті зрозумів. – На третій сірій ти був без половини вуха та з роздертим лицем. А зараз...
Я торкнувся пришитого шматка вуха. Все ще не відчував. Як і частини лиця там, де були рубці. Хоч обіцяли дещо інше...
***
Коли відпускає адреналін 200 – настає втома та сонливість. Дія його недовга, всього кілька годин. В нормальному стані добу потрібно відходити.
Коли моє тіло справилось з адреналіном 700 – я відчув, що таке абстинентний синдром наркомана.
Потім вже мені пояснив батько, що адреналін 700 і адреналін, котрий виробляє людське тіло – окрім назви не мають нічого спільного. Зате багато спільного з делірієм – наркотиком, котрий вбивав не гірше, ніж кулі. А бувало й частіше.
Адреналін 700 робився на його основі. Вавилон вивів з мене багато чого тоді, в мед блоці. Він спробував дати мені час та сили пробиватись крізь орду фалмерів. І це спрацювало тоді. Але він не був лікарем і про багато чого просто забув. Наприклад про ломку.
Руки були прив‘язані до ліжка. Як виявилось, ноги теж. Останнє, що пам‘ятав, як у мене брали аналізи в лікарні. І ось я тут. Але де, тут?
- Він прокинувся!
Голос грубо врізався в мізки й катком проїхався по нервах. Мене аж засмикало!
- Швидше, бо знову впаде в безумство!
До мене хтось підбіг. У ліктьову ямку вставили шприц...
Наступного разу прокидатись було легше. З силою розплющив залиплі очі. Біла стеля і все. Не знаю, скільки я пролежав, аж ось до мене долинув звук клямки й двері відчинились.
- Як наш герой?! – цього разу каток їхав по нервах повільніше.
- Його стан стабільний, пане мер.
До мене хтось підійшов. У очах плило, та контури обличчя Платона Сірого я впізнав.
- Оресте Лютий! – я знову заплющив очі від гучного звуку. – Ти врятував мешканців Еліоса. Ми перед тобою в боргу. Ти дав нам шанс і чітке розуміння, що будь-яка загроза життю та добробуту людей може бути знищена. Як тільки ти одужаєш, отримаєш нагороду за заслуги. І, пан Книжник теж її отримає...
- Де я, трясця, знаходжусь?
- Вважай, що ти вдома, герою! Що ж, час бігти. Ти виконав свій обов‘язок – я повинен виконувати свій. Артур розповість тобі решту.
- Залюбки, пане мер, – звідкись долинув інший голос. – Орест отримає всі відповіді.
- Сподіватимусь на це.
Тоді мій стан не дозволяв вловлювати відтінки інтонацій. До мене наблизилась ще одна постать. Теж обриси, але Артура Гордого я впізнав без проблем.
- Пан мер мудрий і не скаже цього, – почав той. – Але ти такого гівна натворив, що довго не розгребемо.
- Не розумію, про що ти.
- Зараз я тобі вірю. Ти не вдаєш. Ти дійсно ідіот. Але ідіот корисний. І люди тебе люблять. Орест Лютий, рятівник Еліоса. Самотужки розправляється з чудовиськами. Гроза нелюдей. Ти знав, що молодь з інших мегаполісів тепер робить татуювання мисливських мечів та револьверів? Хоча, звідки тобі це знати? А от пан мер знає все. І розуміє все краще за мене. Тому поясню так просто, щоб дійшло навіть до тебе. Ти тепер наш, Оресте Лютий. І оператор твій теж...
- Він не погодиться, — всміхнувся лише кутиком губ.
- Зате ти погодишся, — чомусь мені здалось, що Артур так само криво всміхнувся. — А він змириться, бо хто він без тебе...
***
Ігор злісно захихотів, притримуючи себе за сонячне сплетіння. Я розумів причину такого сміху. Артур гадки не мав, ЯК він помилявся.
***
- Одне твоє "так", Оресте, допоможе Валерію протягнути на кілька десятків років довше. Його серце не зупиниться вдруге. Лікарі на третій сірій знають свою роботу. Твоє "так" вилікує тебе самого. Ти б зараз бачив себе — не думав, що можна виглядати гірше за гівно. Ми підлатаємо тебе та Валерія, варто тобі лише погодитись. Ти отримаєш всю любов та підтримку Еліоса. Варто лише сказати: так.
- Що буде потім?
- Все просто. Твоя скромна персона отримає всі лаври, котрих тобі так хотілось. Нагорода за численні заслуги перед Еліосом, кілька благодійних вечорів з твоєю участю. Ти отримаєш всю славу, котрої прагнув. Канал Стрімер продовжить наповнюватись контентом з правильними цінностями...
- Правильними, це якими?
- Людськими, Оресте. Тебе готували захищати Еліос від чудовиськ. Так захищай. Роби майже все те, що й до цього. Виходь на першу сіру, купуй в Наґу набої і вперед. Головне не забувай, заради чого ти все це робиш...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!