Зміст
  • Частина 1. Розділ 1.
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12
  • Розділ 13.
  • Частина 2. Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Частина 3. Розділ 24.
  • Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Частина 4. Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Частина 5. Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Частина 6. Розділ 66.
  • Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Частина 7. Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Розділ 82.
  • Розділ 83.
  • Розділ 84.
  • Розділ 85.
  • Розділ 86.
  • Розділ 87.
  • Розділ 88.
  • Розділ 89.
  • Частина 8. Розділ 90.
  • Розділ 91.
  • Розділ 92.
  • Розділ 93.
  • Розділ 94.
  • Розділ 95.
  • Розділ 96.
  • Розділ 97.
  • Розділ 98.
  • Розділ 99.
  • Частина 9. Розділ 100.
  • Розділ 101.
  • Розділ 102.
  • Розділ 103.
  • Розділ 104.
  • Розділ 105.
  • Розділ 106.
  • Розділ 107.
  • Розділ 108.
  • Розділ 109.
  • Розділ 110.
  • Розділ 111.
  • Розділ 112.
  • Частина 10. Розділ 113.
  • Розділ 114.
  • Розділ 115.
  • Розділ 116.
  • Розділ 117.
  • Розділ 118.
  • Розділ 119.
  • Розділ 120.
  • Розділ 121.
  • Розділ 122.
  • Розділ 123.
  • Розділ 124.
  • Розділ 125.
  • Розділ 126.
  • Частина 11. Розділ 127.
  • Розділ 128.
  • Розділ 129.
  • Розділ 130.
  • Розділ 131.
  • Розділ 132.
  • Розділ 133.
  • Розділ 134.
  • Розділ 135.
  • Розділ 136.
  • Розділ 137.
  • Розділ 138.
  • Розділ 139.
  • Розділ 140.
  • Розділ 141.
  • Частина 12. Розділ 142.
  • Розділ 143.
  • Розділ 144.
  • Розділ 145.
  • Розділ 146.
  • Розділ 147.
  • Розділ 148.
  • Розділ 149.
  • Розділ 150.
  • Розділ 151.
  • Розділ 152.
  • Розділ 153.
  • Розділ 154.
  • Розділ 155.
  • Частина 13. Розділ 156.
  • Розділ 157.
  • Розділ 158.
  • Розділ 159.
  • Розділ 160.
  • Розділ 161.
  • Розділ 162.
  • Розділ 163.
  • Розділ 164.
  • Розділ 165.
  • Розділ 166.
  • Розділ 167.
  • Розділ 168.
  • Розділ 169.
  • Розділ 170.
  • Розділ 171.
  • Частина 14. Розділ 172.
  • Розділ 173.
  • Розділ 174.
  • Розділ 175.
  • Розділ 176.
  • Розділ 177.
  • Розділ 178.
  • Розділ 179.
  • Розділ 180.
  • Розділ 181.
  • Розділ 182.
  • Розділ 183.
  • Розділ 184.
  • Розділ 185.
  • Розділ 186.
  • Епілог
  • Від Автора.
  • Розділ 158.

    Ігор не стримувався у виразах. Лише іноді робив паузу, ловлячись за груди.

    - Срань Господня! – завершив. – То Арсен Гнів так і залишився непокараним?

    - Мені перестрибнути у розповіді?

    Попри нас пройшов лікар з двома інтернами. Старий, сивий, з вусами та два високі молоді хлопці. Мабуть, вони не хотіли тут бути, бо їхні одногрупники потрапили в лікарні на другій сірій. А щасливчики на С3. Зате ніде вони не наберуться стільки досвіду, як тут. Тут хірурги без роботи не сиділи. І не сидітимуть. Ніколи.

    Ми почекали, доки вони пройдуть, тоді я продовжив.

    - На допиті нас тримали до наступного ранку. Спочатку хотіли допитати дотиком, прямо там, проте, один з медиків заборонив. Сказав, що в такому стані ми не витримаємо і відкинемо копита раніше, ніж ті бодай щось дізнаються. Ще Василь Грім нагадав, як сильно б розлютився мер, якби два герої, котрих з нас збирались зробити, потрапили на зелену зону не сповна розуму. Це б вдарило по патріотизму мешканців.

    - Люди люблять символізм, – погодився Ігор. – У них має бути символ свободи. Символ того, що чудовиськ можна і треба бити.

    - Люди ідіоти, – криво всміхнувся. — І чудовиська там теж ідіоти. Земля заселена ордою дебілів з автоматами чи пазурами.

    - Але це наші дебіли, — впевнено сказав Ігор. — Їх треба боронити. Від монстрів, від самих себе. Але однаково треба.

    Він придивився до мене уважніше.

    - Оресте, я тебе не впізнаю, – він нарешті зрозумів. – На третій сірій ти був без половини вуха та з роздертим лицем. А зараз...

    Я торкнувся пришитого шматка вуха. Все ще не відчував. Як і частини лиця там, де були рубці. Хоч обіцяли дещо інше...

    ***

    Коли відпускає адреналін 200 – настає втома та сонливість. Дія його недовга, всього кілька годин. В нормальному стані добу потрібно відходити.

    Коли моє тіло справилось з адреналіном 700 – я відчув, що таке абстинентний синдром наркомана.

    Потім вже мені пояснив батько, що адреналін 700 і адреналін, котрий виробляє людське тіло – окрім назви не мають нічого спільного. Зате багато спільного з делірієм – наркотиком, котрий вбивав не гірше, ніж кулі. А бувало й частіше.

    Адреналін 700 робився на його основі. Вавилон вивів з мене багато чого тоді, в мед блоці. Він спробував дати мені час та сили пробиватись крізь орду фалмерів. І це спрацювало тоді. Але він не був лікарем і про багато чого просто забув. Наприклад про ломку.

    Руки були прив‘язані до ліжка. Як виявилось, ноги теж. Останнє, що пам‘ятав, як у мене брали аналізи в лікарні. І ось я тут. Але де, тут?

    - Він прокинувся!

    Голос грубо врізався в мізки й катком проїхався по нервах. Мене аж засмикало!

    - Швидше, бо знову впаде в безумство!

    До мене хтось підбіг. У ліктьову ямку вставили шприц...

    Наступного разу прокидатись було легше. З силою розплющив залиплі очі. Біла стеля і все. Не знаю, скільки я пролежав, аж ось до мене долинув звук клямки й двері відчинились.

    - Як наш герой?! – цього разу каток їхав по нервах повільніше.

    - Його стан стабільний, пане мер.

    До мене хтось підійшов. У очах плило, та контури обличчя Платона Сірого я впізнав.

    - Оресте Лютий! – я знову заплющив очі від гучного звуку. – Ти врятував мешканців Еліоса. Ми перед тобою в боргу. Ти дав нам шанс і чітке розуміння, що будь-яка загроза життю та добробуту людей може бути знищена. Як тільки ти одужаєш, отримаєш нагороду за заслуги. І, пан Книжник теж її отримає...

    - Де я, трясця, знаходжусь?

    - Вважай, що ти вдома, герою! Що ж, час бігти. Ти виконав свій обов‘язок – я повинен виконувати свій. Артур розповість тобі решту.

    - Залюбки, пане мер, – звідкись долинув інший голос. – Орест отримає всі відповіді.

    - Сподіватимусь на це.

    Тоді мій стан не дозволяв вловлювати відтінки інтонацій. До мене наблизилась ще одна постать. Теж обриси, але Артура Гордого я впізнав без проблем.

    - Пан мер мудрий і не скаже цього, – почав той. – Але ти такого гівна натворив, що довго не розгребемо.

    - Не розумію, про що ти.

    - Зараз я тобі вірю. Ти не вдаєш. Ти дійсно ідіот. Але ідіот корисний. І люди тебе люблять. Орест Лютий, рятівник Еліоса. Самотужки розправляється з чудовиськами. Гроза нелюдей. Ти знав, що молодь з інших мегаполісів тепер робить татуювання мисливських мечів та револьверів? Хоча, звідки тобі це знати? А от пан мер знає все. І розуміє все краще за мене. Тому поясню так просто, щоб дійшло навіть до тебе. Ти тепер наш, Оресте Лютий. І оператор твій теж...

    - Він не погодиться, — всміхнувся лише кутиком губ.

    - Зате ти погодишся, — чомусь мені здалось, що Артур так само криво всміхнувся. — А він змириться, бо хто він без тебе...

    ***

    Ігор злісно захихотів, притримуючи себе за сонячне сплетіння. Я розумів причину такого сміху. Артур гадки не мав, ЯК він помилявся.

    ***

    - Одне твоє "так", Оресте, допоможе Валерію протягнути на кілька десятків років довше. Його серце не зупиниться вдруге. Лікарі на третій сірій знають свою роботу. Твоє "так" вилікує тебе самого. Ти б зараз бачив себе — не думав, що можна виглядати гірше за гівно. Ми підлатаємо тебе та Валерія, варто тобі лише погодитись. Ти отримаєш всю любов та підтримку Еліоса. Варто лише сказати: так.

    - Що буде потім?

    - Все просто. Твоя скромна персона отримає всі лаври, котрих тобі так хотілось. Нагорода за численні заслуги перед Еліосом, кілька благодійних вечорів з твоєю участю. Ти отримаєш всю славу, котрої прагнув. Канал Стрімер продовжить наповнюватись контентом з правильними цінностями...

    - Правильними, це якими?

    - Людськими, Оресте. Тебе готували захищати Еліос від чудовиськ. Так захищай. Роби майже все те, що й до цього. Виходь на першу сіру, купуй в Наґу набої і вперед. Головне не забувай, заради чого ти все це робиш...

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.