Стрімер

Сирін вдалось прогнати під вечір. Побита, поранена, її луска вкрила кілька дахів. Але вона відновиться.

Коли я дістався до стіни, Василь Грім вже давав інтерв'ю, де повідомив, що вона вилікується за місяць. А значить — чекай її в гості знову. Ще кілька дахів та стіни кількох будинків пам'ятали її кігті. Стрільці на стінах відпрацювали на совість. Люди на вулицях раділи. Сьогоднішня перемога пройшла без крові.

Майже...

Демонстрантів на другій зеленій зоні розігнали. І це переросло в сутички. Еліос для людей, чи Еліос для всіх — неважливо. Що тих, що тих не влаштовувала влада. Тепер дві групи демонстрантів стали однією і протистояли муніципальній варті та охоронним компаніям.

Мисливці на стіні крутили пальцями біля скроні. Вони щойно позбавились від ворога, котрий наступного разу винищить весь район. А цим все одно.

Валерій бродив вуличками першої зеленої. Дрони літали між будинками, знімаючи все під ряд. Матеріал для каналу буде прекрасним. Він був одним з небагатьох, хто зміг дістатись до першої зеленої та встигнув усе зафільмувати. На Стрімері з'явиться ексклюзивний контент.

Мені дозволили піднятись на стіну. Разом з Ігорем ми зайшли в непомітні двері всередині великого й товстого муру. Піднялись по сходах. Мур стіни був метрів п'ять товщиною. Кам'яні мури, захищали мисливців від вогню з обох боків. По стінах носились мисливці. Лише замість зброї в них тепер були гайкові ключі викрутки та багато іншого приладдя. В бік сірої зони були виставлені зенітні гармати та кулемети.

Стіна складалась з невеликих бастіонів, де й були гнізда. В пустих бастіонах, під навісами з брезенту було багато зелених та сірих дерев'яних ящиків, з числами та абревіатурами. Набоїв у мисливців було вдосталь.

Батька я зустрів у компанії інквізитора Ігнація тоді, коли до них вже йшов Платон Сірий, мер Еліосу, в супроводі свого помічника Артура Гордого.

- Чому не стріляли?! — мер втратив самовладання вже на підступах. — Якого чорта ви пропустили її за стіну?!

Батько переглянувся з інквізитором і дістав цигарку. Я не став ховатись і наблизився до них.

- Що сказав новий червоний уряд? — запитав батько.

- До сирін не мають відношення, — відповів Артур. — Збіг обставин...

- Переговори залиште нам! — розлютився мер. — Чому не стріляли?!

- Вікторе, — Артур не дав меру договорити. — Що сталось?

- Срака сталась, — пробурчав мій батько. — Ніхто не бачив її. А коли побачили, вона вже була занадто близько. Сиреною привернули її увагу, щоб не летіла далеко.

- Чому не стріляли одразу ж?!

- Я пояснив уже все інквізитору. Зараз прийде Грім, пояснить все те, що й журналістам.

- А перед тим, як він пояснить, — мер взяв себе в руки. — Поясни нам, Вікторе Лютий.

- Тобі теж пояснити, Оресте? — інквізитор помітив мене першим.

Батько холодно поглянув на мене, але не сказав нічого.

- А ось і Стрімер, — Артур Гордий видавив з себе посмішку. — Хіба ти не мав бути в ордені, приймати присягу?

Я промовчав. Але, раз таки помітили, підійшов до них.

Батько тим часом підійшов до однієї з зенітних гармат, котрі дивились на території сірих зон. І з силою копнув її протезом.

- Ось в чому причина, — сказав, дивлячись меру у вічі. — Цей раритет прикручений, і не розвертається назад.

- Це ще чому?

- Щоб не було диверсії, якщо стіна не встоїть. Тож нам довелось швидко демонтовувати гармату звідти, — показав на один з пустих бастіонів, — і монтувати її туди. Встигли лише з двома. Третю домонтували, коли та крилата наволоч врешті полетіла. Ми не стали стріляти, бо вона залетіла нам в сліпі зони.

Все стало на свої місця. Зброю монтували лише в бік монстрів на сірих зонах. Не було жодних летючих особин там, за стіною. До цього моменту. Все що залишалось, це перемонтовувати гармату на інший бік. І мабуть дуже поспішали, тому сирін легко зірвала одну з них. Добре, що вціліла інша, а то сирін перетворила б усе на пил.

- Ви уявляєте собі ціну такої халатності? — подав голос інквізитор Ігнацій. — Така тактична помилка могла коштувати нам всім життя.

- Мене більше цікавить, чому не було даних з застави на третій сірій? — батько вирішив не відмовчуватись. — Розвідка то парафія інквізиторів, хіба ні? А тут ми дізнаємось про сирін вже коли вона перелетіла кордон. Ви уявляєте собі ціну халатності?

Артур Гордий про всяк став між ними, але необхідності в цьому не було. Я думав що бліда шкіра не блідне. Помилився. Ігнацій мужньо витримав удар. Жодний мускул на його лиці не сіпнувся, хоч по очах було видно, що батько завдав нищівного удару його гордості.

Платон Сірий не виказав жодних емоцій, але по очах стало видно, що ситуація його веселить. Як я вже згадував, цей день багато чого вирішив у моєму житті.

- Ми встановимо причину, виславши туди експедицію, — поволі сказав Ігнацій. — Я сам відправлюсь туди.

Його очі глянули на мене. Я зустрівся поглядом з батьком. По тому, як розширились його зіниці, я зрозумів, що зараз буде.

- Як інквізитор, я маю право рекрутувати всі необхідні ресурси, коли справа отримує критичний пріоритет!

- Це правда, — прошепотів Артур меру.

- Тож, я користуюсь цим правом задля експедиції на третю сіру.

Він повернувся до мене і спробував мило всміхнутись. Але посмішка вийшла на рідкість паскудна.

- Оресте Лютий, вас мобілізовано заради безпеки Еліосу...

- Це безглуздо! — видав батько.

- Виступаємо після завтра. Готуйтесь, мисливцю. І вас, пане Лім, теж рекрутовано!

Я розвернувся і помітив ошелешеного Ігоря позаду. Батько стримував емоції. Думаю, його переймало те, як сприйме це мама. Мер здивовано глянув на мене. Інквізитор легко вклонив голову.

- Потрібно готуватись до експедиції та здалось би набрати ще кількох людей. Василь Грім жалівся, що в нього нестача кадрів. Тож візьму лише цих двох, — він глянув на батька і пошепки додав. — Тих, кого не шкода.