Стрімер

Я не знаю, що саме нам приніс офіціант асура, але нутрощі аж обпекло. Федот пообіцяв сказати лише після того, як вип'ємо. Ще хитро так дивився, ану чи злякаємось?

Ми стукнулись стопками та одночасно перехилили. Чи довіряв я своїм супутникам? Швидше так, ніж ні. Федот з Цепешем могли б залишити мене помирати, якби хотіли здихатись. Достатньо було б просто не відчинити ворота і все. Після заходу сонця вони б просто знайшли мій труп. Але цього не сталось.

Я гримнув кулаком по столу і голосно прокашлявся. Цепеш закрив вуста кулаком. Федот аж вийшов з образу інфанта.

- Міцна, зараза, — прогарчав Цепеш. — Що це?

- Абсент на демонію, — Федот стримав обіцянку. — Він скосить вас після п'ятої чарки. Після сьомої не будете нічого пам'ятати. Але завтра не буде похмілля. Якщо ви зупинитесь, звісно.

Ми з Цепешом переглянулись.

- Тоді три й досить? — запропонував.

- Три й досить, — підтримав Влад.

Нутрощі аж обпікало. Я до цього не часто взагалі щось вживав. Все-таки двадцять один мені виповнився лише кілька місяців тому. В зелених зонах з цим суворо. А на сірих зонах я не ризикував. До цього дня.

- Так який в тебе план, Оресте? — запитав Цепеш.

- Я йду далі на третю сіру.

- Але ти можеш просто повернутись, — здивувався вампір. — Пройдеш собі по тунелях до першої сірої, а там додому. Валерій то вже зачекався, мабуть.

- Не знаю, не питав. А тут не ловить.

- То чому тобі туди? — Федот знову розлив рідину по склянках.

- Не хочу бути дезертиром і зрадником.

Знову стукнулись і перехилили. В мене аж сльози пішли. В якийсь момент я подумав, що розучився дихати. Повітря вперто не заходило в легені. Федот плеснув мене по спині. Він вже не міг тримати образ інфанта. Його хвіст безсило опустився на землю.

В закладі було людно, левова частка чудовиськ була біля барної стійки. Стояв шум. Наш стіл був у найтемнішому куті. За іншими столами сиділи великі компанії та різались у карти. А може не карти — але азарту в чудовиськ було не забрати. Іноді на навчанні старий професор любив говорити, що азарт робить чудовиськ слабшими. Азарт не дає їм думати стратегічно, змушуючи піддатись решті інстинктів. І ось, за сусіднім столиком лунали безперервні потоки лайки. Але Федот спокійно все пояснив: власник закладу старий носферату, котрий просто розірве на шматки будь-якого задиру. Тож обмежувались лише криками та відбірною лайкою.

- Це єдина причина? — Федот почекав, доки я відкашляюсь. — Це те, заради чого ти пхатимеш голову в петлю?

- Я хочу потрапити туди й крапка. Мені варто побачити все на власні очі.

- Там війна, — видав Цепеш. — Навіть тутешні рідко лізуть туди. Там не вийде домовитись.

- Я знаю. Але я все ж піду туди.

- Мисливець шукає війни?

- Мисливець шукає істину.

Знову випили. Цього разу мене аж нахилило до столу. Зловився рукою, щоб не впасти. Я поклав чоло на долоню і широко відкрив рот, щоб вдихнути.

Підвів голову. Цепеш аж за ікла схопився. Федот почав змінювати образи один за іншим.

- Не р-роби так, бо мене п-починає нудити, — в Цепеша почав заплітатись язик.

- Це не завжди від мене залежить, — Федот прийняв справжню подобу. — Оресте, ми тебе перебили.

- Ні, все в порядку.

- Не в порядку. Мені стало цікаво послухати, як твій похід самогубця наблизить тебе до істини. Дивне людське слово: істина.

- Людські слова завжди дивні, — підтримав Цепеш. — Але мови людей поволі... ух, все ще дере горло, зараза... поволі монополізують і поглинають нас. Тож звикай, що і серед наших видів знаходитимуться дурники, котрі шукатимуть істину.

- Смійтесь на здоров'я.

- Ніхто не сміється, Оресте, — заперечив Федот. — Це цікава тема для розмови. Навіщо тобі туди? Ось уяви, що один з останніх перелесників не чув про істину. Поясни, описуючи, а не називаючи.

- Я хочу знати, що там. Нас лякають, що там страшна війна, але її відголосу не видно. Я б подумав, що то міф, але ви, монстри, говорите так само. Туди ніхто не лізе. Чому? Що знаходиться за третьою сірою?

- Боюсь... гик... на останнє з-запитання тобі ніхто не дасть відповіді, — спокійно, наскільки дозволяв його стан, відповів Цепеш. — Ніхто не повертався, п-пішовши на край.

Четвертий раз я боявся пити, але напій пішов на диво легко. Горло не обпалене, лише очі трішки засльозились, наче різав цибулю. Цепеш якось дивно зблід. Хвіст Федота махав, наче переді мною сидів цуцик, а не страшний та рідкісний перелесник.

- Колись я запитав у одного носферату, — я продовжив розповідати. — Хто був тут до розлому? Чи перетинались монстри та люди раніше? Хто кого впустив у чию площину реальності?

- Не пам'ятаю, щоб носферату цікавились квантовою фізикою, — встряв Федот.

- Той цікавився, — Цепеш теж не став називати ім'я Ілая Третинного. — Повір, товаришу перелеснику, той дійсно міг знати. Але забрав таки свої секрети в могилу, сучий син...

- Він мені відповів. Сказав, що я знайду відповіді на свої запитання, дійшовши до кінця третьої сірої. Я тоді подумав, що він просто насміхається. Але що, як ні? Що, як відповіді дійсно там?

Влад з Федотом переглянулись. Я думав, вони знову сміятимуться, але вони сприйняли мої слова серйозно. Федот мовчки налив, попередивши, що це вже п'ятий. А ми з Цепешом домовились зупинитись дві стопки тому. Переглянулись, стукнулись та перехилили. Гуляти так гуляти.

Цепеш впав зі стільця, викликавши погляди з-за сусідніх столів. Але вони швидко повернулись до своїх справ, котрі змушували їх здіймати ще більше шуму. Я поклав руки на стіл і безсило опустив голову. Горло обпекло, проте це було терпимо. Зате прийшла дивна важкість, наче я перетворився на суцільний шматок вати. Аж тепер я помітив, що в улюблений заклад Федота, заходило ще більше натовпу. Приємно знати, що я був не єдиним представником своєї раси.

- Еліос для всіх, чи Еліос для людей? — Федот прослідкував за моїм поглядом.

- Еліос для переможця, — голос був немов не мій. Але слова належали мені.

- Ти ж розумієш, що цього не станеться? – Федот зазирнув мені в очі. – Жодна сторона не переможе остаточно.

- В цьому вся суть.

- А тепер я не розумію.

- Не страшно, — Цепеш таки спромігся встати, але дуже невпевнено сів за стілець. — Бачиш, Орест у нас сповідує теорію про виживання сильнішого. Але з поправкою, що слабкий не загине остаточно. В цьому вся суть, мисливцю?

- Можна і так сказати, — я оглянувся довкола. – перемога монстрів неможлива. Вас роз’їдає розбрат. Ви не можете стати єдиною силою. Так само неможлива перемога людей. У нас швидко забувають, що таке війна. Людський мозок викреслює це з пам’яті людей, щоб зберегти від передчасного старіння. І перемир‘я теж не можливе. Нехай ми й забули страх війни, проте не можливо забути нанесені образи.

- Мир нікому не вигідний, – підтвердив Цепеш.

- Тому його ніколи й не буде. Але проблема не лише у цьому. Мир між двома сторонами неодмінно приведе до змішань. Люди житимуть обабіч перевертнів. Вампіри з тими кого самі не люблять. Мир покладе край на установленому порядку. Вампіри втратять свої традиції панівних кланів. Люди втратять відчуття спокою. Інфанти не зможуть змивати образи кров‘ю. Мир не вигідний особистостям, бо кладе хрест на їх очікуваннях.

- І мир не вигідний сторонам, оскільки одна зжере іншу, – додав Цепеш.

- А як щодо сірих зон? – запитав Федот.

- Їх розділять. Або відгородяться максимально. Підземні тунелі завалять з усіх боків, крім третьої сірої. Угрупування С2 стануть розмінними монетами задля уникнення кровопролиття. Цей Еліос для всіх принесе більше горя, ніж зараз. Але дурники цього не розуміють.

- То виходить, що те, як є зараз – найкраще?

- Так. Жодна сторона не зможе виграти, але будуть великі жертви. Але установлення миру принесе ще більші жертви з часом. Тому так: пакт Великої рівноваги, коли нам не можна на територію одне одного, а сірі зони це так: територія для відведення вогню – найкращий варіант. Або найменше зло, як тобі буде завгодно...

Цепеш заснув. Федот дослухав. Його хвіст тепер не хитався з боку в бік. Він задумливо налив собі ще одну склянку.

- Сильні слова, Оресте. Іноді залишити все, як воно є, таки найкращий варіант.

Я хотів щось відповісти, але мене теж похилило на сон.