Розділ 1.1. Цей жорстокий чарівний світ
/Зі щоденника Аріни Керейри/
Як ти посмів? Я не дитина! Знаю, за все треба платити і мій час настав, але сьогодні у мене день народження! Мені вдалося прикинутись щасливою і майже повірити в казку. Навіщо ти нагадав про обов’язок? Навіщо?!
Третє січня… Проект «Опальна принцеса» готовий до запуску, і всі ніби сказились. Мені виповнилося вісімнадцять, а їх більше турбує «варіант номер сім». Як там її? Ася? Без різниці. Ненавиджу двоногих піддослідних мишей, хоча… Це може бути цікаво. От би пролізти в систему і повеселитися наостанок!
Сподіваюсь, вдасться. «Сімка» приречена, а я хочу знайти відповідь на питання, яке не дає спати ночами.
Про кохання, звичайно ж. Про те кохання, що народжується із ненависті.
Чи не народжується?
Я теж лабораторна миша… Цінна і безправна.
Даремно ви дивитесь на мене з погордою. Я швидко вчуся. Ще трохи – і почну перегризати горлянки.
Вирішено: влаштую собі святкову «вечірку». Гарантую, вона запам’ятається всім. Особливо тобі, татусю. Хочеш підкорити чужий світ? Вперед, не зупиняйся, але краще викресли зі своїх планів мене. Я – твоя кров, не раджу підставляти мені спину.
***
/Долінея/
Це був найдивніший сон у моєму житті – чудернацький, лякаючий, схожий на захоплюючий фільм, де я грала головну роль.
Величезний зал, мерехтіння свічок, тиха музика і приглушені голоси… Чужі безсоромні погляди обпалювали, змушували ніяковіти і червоніти. Я не звикла до такої відвертої уваги. Точніше, особисто я не вважала її неприємною, проте героїню мого сновидіння вона дратувала. Для неї, дочки збіднілого дворянина, звані вечері були рідкістю. Їх із сестрою нечасто виводили в світ, а в столицю вона потрапила вперше за вісімнадцять років свого життя.
Її хвилювало абсолютно все: і новомодні ліхтарі, і регулювальники дорожнього руху, і кровожерливий Дракон-засновник, і якась Душогубка, і сукні без корсетів, і…
Цей список не мав кінця.
– Леді Керейро, дозвольте запросити вас на танець.
Я здригнулась. За роздумами про минуле наївної дівчини, чий світогляд викликав розчулення, із голови зовсім вилетіло сьогодення, але високий статний чоловік років п’ятдесяти, який з легкою усмішкою істинного серцеїда запропонував мені руку, нагадав про те, що відбувається довкола.
– Із задоволенням, лорде Рендале.
Звідки я знала його ім’я? І чому воно спричиняло огиду? Цей чоловік був привабливим, люб’язним і, мабуть, старомодним. Він поводився гідно і не нервував недоречними залицяннями.
«Нехай буде «леді Керейра», – мене бавила фантазія, навіяна або якимось фентезійним романом, або переглянутим перед сном історичним фільмом.
Айра Керейра… Ні, я! Навіщо противитися сновидінню? Роль юної дворянки, що потрапила на порочне торжище, дуже цікава. Минулої ночі мені снилось, що я – самотній марсіанський коник, і це було відверто сумно, тому Айра та її пригоди – цілком гарне «кіно». Тим паче, його можна припинити будь-якої миті. Як закоренілий борець із кошмарами (стаж – років п’ять, не менше), я вміла змушувати себе прокидатись. А поки… Дивимось і беремо участь у міру сил і фантазії.
Отже, Айра… дідько, знову забула. Я. Еге ж, я – головна дійова особа. Аристократка, вісімнадцять років, боязкість, покірність, жертовність і присмак м’ятної цукерки в роті додаються. Треба запам’ятати і не псувати картинку недоречними ремарками.
Я сміялася з власної вигадки, бал тривав, Айра…
Ні, це просто нестерпно! Кажуть, іноді люди примудряються ототожнювати себе з персонажами книг, але мені не вдавалося «влізти в шкуру» навіть своєї героїні. Та не біда, з часом все прийде. Марсіанський коник теж підкорився не одразу.
Я (Айра Керейра, поки що пам’ятаю) ще не навчилася стримувати емоції, і лорд Рендал напевно помітив, що згода далась мені нелегко. Однак таких, як він, це не хвилювало. На сьогоднішньому святі я – лишень розмінна монета без прав і бажань.
Лилася музика, шаруділи бальні сукні, мій кавалер, сміючись, кружляв мене в танці… Я мріяла, щоб час або зупинився, або біг швидше. Хотілося кричати і плакати, обурюватись і благати про пощаду!
Ні, я не була примхливою самовпевненою дурепою і не збиралася влаштовувати скандал. У моєї сім’ї такі борги, що не розплатитися довіку. Цей вечір – наша остання надія вилізти зі злиднів. Я мушу пожертвувати собою, бо більше нікому захистити моїх близьких. Есмеральда, не замислюючись, зробила б те ж саме… Сестричка! Мені так її бракувало!
– Дякую за танець, леді.
Чуттєві губи лорда Рендала торкнулися моєї руки, і я не змогла стримати зітхання. Щось у цьому чоловікові видавало закоренілого власника. Він ніби вже вважав мене своєю здобиччю! А я його ненавиділа. Чому?!
Відверто кажучи, майже ніхто з присутніх не здавався монстром. До півночі оточуючі залишаться людьми. Деяких із них я вже зустрічала, про інших чула, про кількох знатних панів читала в газетах. На перший погляд в них не було нічого зловісного.
Ось тільки після дванадцятої почнуться торги. З ким я покину цей зал? З юним баронетом із далеких південних земель? Зі старим графом із західної провінції? Може, з люб’язним лордом Рендалом? Або, якщо боги розгніваються, з наслідним принцом, якому кортить підшукати нову «іграшку»?
Стрілки годинника невблаганно наближалися до півночі. У натовпі не вистачало кисню, і я спробувала, відвернувшись до стіни, зняти намисто, що давило на шию. Помітила поруч кирпату дочку віконта Ронка, яка старанно відтягувала ліф униз, із розуміння відвела очі.
Еге ж, це мені не варто турбуватися про найближче майбутнє. Моє свіже личко і розвинена не по роках фігура вже запали в душу не одному власнику товстого гаманця. Я знала собі ціну. Тобто підслухала оцінювача, що домовлявся з сім’єю.
Виявляється, в Долінеї зелені очі – рідкість, золотисте волосся – цінність, а їхнє поєднання – небачена удача. Інші мої достоїнства: дворянське походження і виховання в кращому пансіонаті Ластонії. Як на мене, плюси так собі. Честь дворянки я заплямувала тої миті, коли погодилась на роль утриманки, ну а виховання в нинішніх умовах вистачить ненадовго.
Боюсь, остання думка точно не належала жертовній бідоласі Айрі.
– Скучили, леді?
Я поспішно забрала руки від шиї.
– Прекрасний вечір, сіре, – прошепотіла, ховаючи погляд. – Дякую вам за гостинність.
Він стояв поруч – високий, плечистий, із розкішними світлими кучерями, яскраво-синіми очима і легковажною посмішкою. Зразковий чоловік, як його називали газети. Принц Ендер власною персоною. Той, чиєї уваги я хотіла уникнути будь-якими способами, помітив мене серед десятків виставлених на продаж знатних невдах і удостоїв бесіди.
– Дозвольте поділитися маленьким секретом, леді. – Він схилився до мене, відгороджуючи собою від залу. – Ви прекрасні, незважаючи на це потворне плаття.
Його тонкий палець пройшовся по вишивці на моєму комірі, зрідка торкаючись шкіри і пасем волосся на потилиці, що вилізли із високої зачіски. Прикрашена рубіном запонка зачепилась за нитку фальшивих перлів, яка служила мені імпровізованою «шпилькою».
Принц різко відсмикнув руку, видер пучок блондинистої шевелюри Айри з корінням.
Тобто моєї.
Важко не забувати, що зараз вона – це я, коли нас роздирали протилежні почуття. Їй хотілося стримати сльози, мені – послати Ендера якнайдалі і прокинутись.
Айра завме… Я завмерла, не в змозі поворухнутися.
«Ти – товар», – нагадала собі, зціпивши зуби.
Через якихось пів години хтось із присутніх панів отримає мене в своє повне розпорядження. Треба звикати, тому що дуже скоро я втрачу право обурюватися такому поводженню.
– Яка слухняна кішечка, – пробурмотів принц здивовано. – І як далеко ви готові зайти, леді? – Він поманив людину, що розносила келихи з вином. – Киць-киць-киць, солоденька моя… Зараз ми перевіримо, наскільки ти дика.
Легкий, майже невідчутний дотик до губ ніби вдарив струмом. Я не витримала. Та ніхто б не витримав такого нахабства!
І ніхто б не заліпив Ендеру ляпаса на очах у свідків.
Ого! У Айри, виявляється, є характер! Чи це я так на неї вплинула? Все можливо. Іноді мені запросто вдається управляти снами. Щоправда, конкретно в цьому випадку я, навпаки, намагалась бути спостерігачкою і дотримуватися сюжету. Хтозна, що її… тобто мене, спровокувало? Навряд чи той дитячий поцілунок. Певно, оточення і наближення півночі.
Я відсахнулась, сама не розуміючи, як так вийшло. Обіцяла ж скоритися долі! Але було пізно каятись. Усі бачили мій удар! Навіть якби я впала на коліна, репутацію принца це не відновило б. Тепер шлях один – до в’язниці або на шибеницю. Напад на члена королівської сім’ї карається смертю. Судячи з розлюченого обличчя Ендера, він подбає, щоб мені дісталась якісна мотузка.
– Кицю-кицюню, тобі потрібен повідець.
Що?!
Я наважилася підняти очі. Принц не поспішав кликати варту – навпаки, розглядав мене з цікавістю.
– Хочу приручити тебе, кішечко, – розтягуючи слова, вимовив він. – Помахай подругам на прощання.
Мене затрясло. Це було значно гірше за публічні приниження! Ті, на кого задивлявся Ендер, перетворювались на бліді тіні і зникали з його життя безслідно. Я погодилася б стати наложницею будь-якого варвара, але тільки не наслідного принца.
Втім, моєї думки ніхто не питав.
– Страшно, леді? – Він відверто насміхався. – Це тільки початок… Повір на слово, кицю: я навчу тебе покірності.
Айра Керейра спробувала зомліти від страху, а я вирішила, що пора прокидатися. Досить, надивилась. Перша серія вийшла вельми атмосферною, а ось анонс другої мені зовсім не сподобався.
Я – за мирні стосунки, що ґрунтуються на довірі, повазі, коханні, пристрасті, дружбі, домовленості, нехай навіть грошах… За добровільні зв’язки всіх видів, якщо точніше. Ну а Ендер, схоже, належить до іншого табору. Мерзенний тип.
Отже, прокидаємось! Один, два…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!