Зміст
  • Розділ 1.1. Цей жорстокий чарівний світ
  • 1.2
  • 1.3
  • Розділ 2.1. Правда, що не має значення
  • 2.2
  • 2.3
  • Розділ 3.1. Без шансу на порозуміння
  • 3.2
  • 3.3
  • Розділ 4.1. Нові слова і старі обличчя
  • 4.2
  • 4.3
  • Розділ 5.1. Провал на всіх фронтах
  • 5.2
  • 5.3
  • Розділ 6.1, Знайомий незнайомець
  • 6.2
  • 6.3
  • Розділ 7.1. Через ліжко до знань
  • 7.2
  • 7.3
  • Розділ 8.1. Що не вбиває, робить дивнішим
  • 8.2
  • 8.3
  • Розділ 9.1. Гра на роздягання
  • 9.3
  • 9.2
  • Розділ 10.1. Доросле кіно
  • 10.2
  • 10.3
  • Розділ 11.1. Обіцяна принцу
  • 11.2
  • 11.3
  • Розділ 12.1. Грізний і закоханий
  • 12.2
  • 12.3
  • Розділ 13.1. Знайомство з батьками
  • 13.2
  • 13.3
  • Розділ 14.1. Ще один монстр
  • 14.2
  • 14.3
  • Розділ 15.1. Ідеальний чоловік
  • 15.2
  • 15.3
  • Розділ 16.1. Неприємні питання, марні відповіді
  • 16.2
  • 16.3
  • Розділ 17.1. Обійми великої політики
  • 17.2
  • 17.3
  • Розділ 18.1. Влада, кохання і розплата
  • 18.2
  • 18.3
  • Розділ 19.1. Свобода вибору
  • 19.2
  • 19.3
  • Розділ 20.1. Мрія
  • 20.2
  • 20.3
  • Розділ 21.1. Торг без права на помилку
  • 21.2
  • 21.3
  • Розділ 22.1. Принади дикої природи
  • 22.2
  • 22.3
  • Розділ 23.1. Батьки, діти й помилки
  • 23.2
  • 23.3
  • Розділ 24.1. Брехня заради правди
  • 24.2
  • 24.3
  • Розділ 25.1. Дурість ціною в життя
  • 25.2
  • 25.3
  • Розділ 26.1. Урок історії для юної леді
  • 26.2
  • 26.3
  • Розділ 27.1. Чудеса і сумніви
  • 27.2
  • 27.3
  • Розділ 28.1. Прості радощі складних людей
  • 28.2
  • 28.3
  • Розділ 29.1. Обов’язки, можливості і бажання
  • 29.2
  • 29.3
  • 25.2

    ***

    Полудень минув, і я почала перетворюватися на принцесу. Не без допомоги незвично розпатланого шаєра, еге ж, – віднедавна без його здібностей переодягнутись я не могла. Всі твердили, що незабаром у мене вийде свідомо позбуватися луски, але поки доводилося використовувати інші методи.

    Він сидів у моїй вітальні й через кожні пів хвилини нагадував: годинник цокає. До півночі залишилося пів дня, за цей час треба викрити змову, спекатися Ластонії і врятувати Вікарда, можна в зворотному порядку. Я копирсалась у шафі і кричала, що нічого, схожого на вбрання Ньепи, там немає.

    – Ну як же нема?! – лютував Рікадор. – Твій одяг шили за описами з книг Валері. Вона ототожнювала Ньепу з героїнями романтичного фентезі.

    – Шили? І ту, що «Зроблено в Китаї»?

    Ні, за одяг із мого світу відповідав шаєрон Ендер. Такі речі, бачте, йому подобаються. Дуже прогресивні.

    І так, він зізнався, що планував одружитися з донькою Керейри в обмін на допомогу в політичній кар’єрі. Ластонці – вісники прогресу, тому весь світ заздрить Долінеї. Той, хто з ними на короткій нозі, володіє майбутнім і серцями звичайних людей. Із самим Мануелем шаєрон не зустрічався, переговори йшли через лорда Рендала.

    Ендер поклявся, що не збирався силою захоплювати трон, а лише боровся за незалежність і право визначати свою долю. За його словами, вимушений шлюб з Аріною – зовсім не те, що нав’язаний суспільством Долінеї союз. Шаєрон погодився на нього за власним бажанням, а не тому, що інакше піддався б гонінням як тітонька Роксінель. Це був його особистий вибір. Ну і схожа на Ньепу вісімнадцятирічна красуня-іносвітянка зіграла свою роль. Для Ендера зовнішність мала значення.

    Але перша зустріч «суджених» пройшла геть погано. Аріна заявила, що кохає іншого, і угода зірвалася. Шаєрон, виявляється, дуже уважний до бажань дівчат. Він досі звинувачує себе в смерті Айвії – свого першого кохання, хоча всі знають: її довели до Далайни не їхні стосунки.

    Важко судити, навіщо шаєр ділився думками про брата. Я не замислювалась про це. Може, йому хотілося виговоритись, а, може, він готував якусь пастку… Неважливо. Я раділа хвилинам перемир’я і не шукала підступу.

    – Ще довго, Аню?

    Я вийшла до нього в тому, що найбільше відповідало образу Ньепи з мозаїк на тему «Спокуса Дракона». Короткі шкіряні шорти і топ з бахромою. В жодному підручнику історії таку картинку точно не надрукували б, але Рікадор, прокашлявшись, сказав, що все дуже достовірно. Щоправда, для жертвопринесення попросив вибрати що-небудь скромніше.

    – Навіщо? Навіть якщо туди пролізуть журналісти, в газетах зацензурять усе зайве, – заперечила я.

    – Ти не покинеш цю кімнату в такому вигляді, – гаркнув він. – Це… це…

    – Ображає ваше почуття пристойності?

    – Ображає почуття тих, хто шанує історичну спадщину Долінеї!

    – Ви це тільки що придумали, хіба ні? В чому річ? Валері гуляла по палацу в купальнику, але ніхто не ображався.

    На обличчі шаєра промайнуло невдоволення і майже відразу ж змінилося удаваною байдужістю:

    – Валері – ластонка, а ти збираєшся втілити реальну історичну особистість Долінеї.

    – Перед ластонцями! Забули?! Вони вірять, що Дракон Нордес ось-ось повстане з могили! Їм потрібна Ньепа з картин, а не з літописів! Опальна принцеса! Героїня!

    Рікадор плеснув у долоні.

    – Точно! – вигукнув з азартом. – Ти одягнеш обладунки.

    Прихід Роксі врятував нас від безглуздої сварки. Опухле від сліз обличчя колишньої шаєрони і її недбалий робочий одяг нагадали шаєру: на кону - життя брата. Він припинив пручатись і погодився, що якщо мене не бентежить непристойність вбрання, то все гаразд. Щоправда, шорти довелося взяти довші.

    Роксі принесла прикраси – копії викрадених із музею Ньепи. Розкішну діадему з рубінами, великі сережки, важку підвіску, широкі браслети з химерним гравіюванням, жменю перснів, масивну шпильку і розшитий золотом пояс. Якщо вірити хроніками, ці речі Ньепа носила щодня. Бідолаха… Мені вистачило п’яти хвилин, щоб відчути себе новорічною ялинкою.

    – Не боїтеся, Аню?

    «У мене є право на страх?» – могла б відповісти питанням на питання я, але засмучувати Роксінель ще більше не хотілося.

    – Боюся. Коли корона повернеться, діадема і шпилька точно впадуть, щодо іншого не впевнена. Може, обійдемося без мішури?

    – Ви так і не навчилися це контролювати? О-ох…

    «Коли? За минулі пів дня? Ваші співвітчизники від народження тренуються, але й у них трапляються невдачі. Рік теж ходить у лусці. Ластонців лякає, легенди примножує… Забули?» – промайнуло в голові.

    Роксі знову залилася сльозами і почала сліпо нишпорити по стіні вітальні в пошуках важеля. Я збиралася підказати, що він лівіше і вище, але двері відчинили з коридору.

    – Крихітко-кішко, де твої кігтики? Р-р-р… Кицю, так би й з’їв тебе! Ой-є!

    Біда з шаєроном Вікардом значно вплинула на настрій Рікадора. Він без особливих церемоній втягнув Ендера разом з усім його золотим шиттям у кімнату. Люди в формі, що спостерігали за цим свавіллям, відвели очі, а потім Роксі покинула вітальню і двері повернулись на місце, відгородивши нас від зовнішнього світу.

    – У тебе вистачає совісті тут з'являтися? – Шаєр обома руками тримав шаєрона за прикрашений хитромудрою вишивкою комір.

    – Спокійно, сіре. Без нервів. Я йшов до тебе, до речі. Кицю, не залишиш нас?

    – Ні! – Що б не намічалося, добровільно я це пропускати не збиралася.

    – Ну й добре. – Ендер не засмутився. – Шаї рено сі лом ті дике. Му крате з ним не раз і не два. Це було дуже давно, але батько впевнений: Керейра не з тих, хто експериментуватиме на собі. Якщо управління людьми через імплант загрожує несподіванками, він нізащо не ризикне. Може, спочатку він і контролював Валері, але випадок із твоєю ластонською лялечкою напевно змусив його позбутися власного імпланта.

    Я нашорошила вуха. Але ж точно: як тільки виявилося, що імплант Аріни збоїть, з’явилися медики і повезли її в операційну. Вважаю, на видалення. Нерозумно припускати, що Керейра залишив у своїй голові таку небезпечну штуку. Він же очільник «МАКІС», на ньому тримається вся організація!

    – Хочете сказати, Валері зробила це свідомо? – я й не помітила, як влізла у чужу розмову. – Вбила людину на очах у дізнавача? На що вона сподівалась?!

    Ендер вилаявся.

    – Чому ти мене розумієш, кішко? – гаркнув невдоволено.

    – Тому що ти бовдур. – Шаєр відпустив його і витер руки. – Аня – як ми. Їй не потрібна допомога в розумінні, тому що вона сама з цим справляється. Звикай. То що ще батько зволив розповісти про свого друга Керейру?

    Шаєрон зло засопів і покрутив у пальцях надірваний ґудзик на комірі:

    – Обережніше, сіре. Те, що в дитинстві наш батько зустрічався з Мануелем, не робить його злочинцем.

    – А те, що він потурав твоїм заграванням із ластонцямі? І досить мені викати, ми не на публіці!

    – Що?!

    Ендер відсахнувся, ніби чогось злякавшись. Потім подався вперед, вдивляючись у обличчя Рікадора. Навіть його щоки торкнувся! Широко усміхнувся і зненацька міцно обійняв шаєра.

    – Брате… Нарешті ти став нормальним! Я вже думав, ніколи не дочекаюся цього моменту!

    Я ледь не розплакалася, спостерігаючи за показовою сімейною сценкою, але Рікадор грубувато відштовхнув шаєрона і світ повернувся до реальності.

    – Не підлизуйся, Енді. Ви з батьком напартачили, а відбувати за вас, як завжди, залишився Вікард.

    – Батько тут ні до чого!

    – Добре, нехай так. Ще щось корисне?

    Ендер похитав головою:

    – Просто повір: Керейра не змушував Валері вбивати Макалістера або стріляти в неї, – кивок у мій бік, – і точно не посилав вбивць до самої Валері. Ця руда крихітка каламутить воду краще, ніж інші ластонці разом узяті.

    – Як щодо того, про що я ще не знаю? – зітхнув шаєр. – Валері під наглядом з тої секунди, коли вона з’явилася в палаці і попросила прихистку.

    – Тобто як – під наглядом? – не втрималась я. – І як же цей нагляд дав їй змогу пройти у вежу Страждань із гвинтівкою на плечі?!

    – У всіх бувають помилки. – Рікадор натиснув на важіль, і двері за спиною шаєрона відчинилися. – Людський чинник ніхто не відміняв. Ходімо, час спливає.

    Я спіткнулась об складку килима і забарилася.

    – Людський чинник? – перепитала похмуро. – Ну добре. А мотив? Ластонці не хотіли вбивати мене здалеку!

    Ендер вийшов у коридор і озирнувся:

    – Часом ти буваєш надто наївною, крихітко-кішечко. Ластонцям потрібен твій імплант, а Валері – твоя смерть. Що незрозуміло?

    – Все незрозуміло! – Терпіння остаточно мене покинуло. – Навіщо? У Валері все було прекрасно! Їй вірили, її опікали, вона навіть байдужому шаєру подобалася! Вибачте, сіре! То який сенс ризикувати легендою заради мого нікому не потрібного вбивства?

    Шаєрон закотив очі:

    – Ну ти й… Дитячий садок якийсь. Це ж елементарно!

    Добре, що поблизу були сторонні люди. Я стрималась і вберегла психіку Ендера від свого гніву.

    – Коли з’явилася ти, шанси Валері отримати його, – шаєрон штовхнув Рікадора в плече, – з близьких до нуля стали від'ємними. Дивні ви люди… одна політика на умі. Хіба вона рухає світом? Біологія жорстокіша.

    Ну і… Це називається відповідь?

    – Моя смерть зашкодила б Ластоніі, – повільно, немов звертаючись до дитини, пояснила я. – Навіщо Валері влаштовувати саботаж власної організації? Тим паче, вона не снайпер! Тобто… Вона снайпер?

    Ендер у перебільшеному розпачі вдарив себе по лобі:

    – Мене на стрільбищі крихітка Валері долала за дві секунди. Кицю, ти по-справжньому відірвана від життя. Ластонія – дітище Керейри, який вірить у магію і безсмертя. Валері зовсім інша. Їй потрібна реальна влада. Шаєр, наприклад, або роль у тіньовому уряді. Вона грала на два фронти. З шаєром не вийшло, і руда лялька згадала про вірність Керейрі. Це називається тримати ніс за вітром, кошенятку. Навіть не намагайся, тобі таке не під силу.

    Нарешті я була з ним абсолютно згодна.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.