25.2
***
Полудень минув, і я почала перетворюватися на принцесу. Не без допомоги незвично розпатланого шаєра, еге ж, – віднедавна без його здібностей переодягнутись я не могла. Всі твердили, що незабаром у мене вийде свідомо позбуватися луски, але поки доводилося використовувати інші методи.
Він сидів у моїй вітальні й через кожні пів хвилини нагадував: годинник цокає. До півночі залишилося пів дня, за цей час треба викрити змову, спекатися Ластонії і врятувати Вікарда, можна в зворотному порядку. Я копирсалась у шафі і кричала, що нічого, схожого на вбрання Ньепи, там немає.
– Ну як же нема?! – лютував Рікадор. – Твій одяг шили за описами з книг Валері. Вона ототожнювала Ньепу з героїнями романтичного фентезі.
– Шили? І ту, що «Зроблено в Китаї»?
Ні, за одяг із мого світу відповідав шаєрон Ендер. Такі речі, бачте, йому подобаються. Дуже прогресивні.
І так, він зізнався, що планував одружитися з донькою Керейри в обмін на допомогу в політичній кар’єрі. Ластонці – вісники прогресу, тому весь світ заздрить Долінеї. Той, хто з ними на короткій нозі, володіє майбутнім і серцями звичайних людей. Із самим Мануелем шаєрон не зустрічався, переговори йшли через лорда Рендала.
Ендер поклявся, що не збирався силою захоплювати трон, а лише боровся за незалежність і право визначати свою долю. За його словами, вимушений шлюб з Аріною – зовсім не те, що нав’язаний суспільством Долінеї союз. Шаєрон погодився на нього за власним бажанням, а не тому, що інакше піддався б гонінням як тітонька Роксінель. Це був його особистий вибір. Ну і схожа на Ньепу вісімнадцятирічна красуня-іносвітянка зіграла свою роль. Для Ендера зовнішність мала значення.
Але перша зустріч «суджених» пройшла геть погано. Аріна заявила, що кохає іншого, і угода зірвалася. Шаєрон, виявляється, дуже уважний до бажань дівчат. Він досі звинувачує себе в смерті Айвії – свого першого кохання, хоча всі знають: її довели до Далайни не їхні стосунки.
Важко судити, навіщо шаєр ділився думками про брата. Я не замислювалась про це. Може, йому хотілося виговоритись, а, може, він готував якусь пастку… Неважливо. Я раділа хвилинам перемир’я і не шукала підступу.
– Ще довго, Аню?
Я вийшла до нього в тому, що найбільше відповідало образу Ньепи з мозаїк на тему «Спокуса Дракона». Короткі шкіряні шорти і топ з бахромою. В жодному підручнику історії таку картинку точно не надрукували б, але Рікадор, прокашлявшись, сказав, що все дуже достовірно. Щоправда, для жертвопринесення попросив вибрати що-небудь скромніше.
– Навіщо? Навіть якщо туди пролізуть журналісти, в газетах зацензурять усе зайве, – заперечила я.
– Ти не покинеш цю кімнату в такому вигляді, – гаркнув він. – Це… це…
– Ображає ваше почуття пристойності?
– Ображає почуття тих, хто шанує історичну спадщину Долінеї!
– Ви це тільки що придумали, хіба ні? В чому річ? Валері гуляла по палацу в купальнику, але ніхто не ображався.
На обличчі шаєра промайнуло невдоволення і майже відразу ж змінилося удаваною байдужістю:
– Валері – ластонка, а ти збираєшся втілити реальну історичну особистість Долінеї.
– Перед ластонцями! Забули?! Вони вірять, що Дракон Нордес ось-ось повстане з могили! Їм потрібна Ньепа з картин, а не з літописів! Опальна принцеса! Героїня!
Рікадор плеснув у долоні.
– Точно! – вигукнув з азартом. – Ти одягнеш обладунки.
Прихід Роксі врятував нас від безглуздої сварки. Опухле від сліз обличчя колишньої шаєрони і її недбалий робочий одяг нагадали шаєру: на кону - життя брата. Він припинив пручатись і погодився, що якщо мене не бентежить непристойність вбрання, то все гаразд. Щоправда, шорти довелося взяти довші.
Роксі принесла прикраси – копії викрадених із музею Ньепи. Розкішну діадему з рубінами, великі сережки, важку підвіску, широкі браслети з химерним гравіюванням, жменю перснів, масивну шпильку і розшитий золотом пояс. Якщо вірити хроніками, ці речі Ньепа носила щодня. Бідолаха… Мені вистачило п’яти хвилин, щоб відчути себе новорічною ялинкою.
– Не боїтеся, Аню?
«У мене є право на страх?» – могла б відповісти питанням на питання я, але засмучувати Роксінель ще більше не хотілося.
– Боюся. Коли корона повернеться, діадема і шпилька точно впадуть, щодо іншого не впевнена. Може, обійдемося без мішури?
– Ви так і не навчилися це контролювати? О-ох…
«Коли? За минулі пів дня? Ваші співвітчизники від народження тренуються, але й у них трапляються невдачі. Рік теж ходить у лусці. Ластонців лякає, легенди примножує… Забули?» – промайнуло в голові.
Роксі знову залилася сльозами і почала сліпо нишпорити по стіні вітальні в пошуках важеля. Я збиралася підказати, що він лівіше і вище, але двері відчинили з коридору.
– Крихітко-кішко, де твої кігтики? Р-р-р… Кицю, так би й з’їв тебе! Ой-є!
Біда з шаєроном Вікардом значно вплинула на настрій Рікадора. Він без особливих церемоній втягнув Ендера разом з усім його золотим шиттям у кімнату. Люди в формі, що спостерігали за цим свавіллям, відвели очі, а потім Роксі покинула вітальню і двері повернулись на місце, відгородивши нас від зовнішнього світу.
– У тебе вистачає совісті тут з'являтися? – Шаєр обома руками тримав шаєрона за прикрашений хитромудрою вишивкою комір.
– Спокійно, сіре. Без нервів. Я йшов до тебе, до речі. Кицю, не залишиш нас?
– Ні! – Що б не намічалося, добровільно я це пропускати не збиралася.
– Ну й добре. – Ендер не засмутився. – Шаї рено сі лом ті дике. Му крате з ним не раз і не два. Це було дуже давно, але батько впевнений: Керейра не з тих, хто експериментуватиме на собі. Якщо управління людьми через імплант загрожує несподіванками, він нізащо не ризикне. Може, спочатку він і контролював Валері, але випадок із твоєю ластонською лялечкою напевно змусив його позбутися власного імпланта.
Я нашорошила вуха. Але ж точно: як тільки виявилося, що імплант Аріни збоїть, з’явилися медики і повезли її в операційну. Вважаю, на видалення. Нерозумно припускати, що Керейра залишив у своїй голові таку небезпечну штуку. Він же очільник «МАКІС», на ньому тримається вся організація!
– Хочете сказати, Валері зробила це свідомо? – я й не помітила, як влізла у чужу розмову. – Вбила людину на очах у дізнавача? На що вона сподівалась?!
Ендер вилаявся.
– Чому ти мене розумієш, кішко? – гаркнув невдоволено.
– Тому що ти бовдур. – Шаєр відпустив його і витер руки. – Аня – як ми. Їй не потрібна допомога в розумінні, тому що вона сама з цим справляється. Звикай. То що ще батько зволив розповісти про свого друга Керейру?
Шаєрон зло засопів і покрутив у пальцях надірваний ґудзик на комірі:
– Обережніше, сіре. Те, що в дитинстві наш батько зустрічався з Мануелем, не робить його злочинцем.
– А те, що він потурав твоїм заграванням із ластонцямі? І досить мені викати, ми не на публіці!
– Що?!
Ендер відсахнувся, ніби чогось злякавшись. Потім подався вперед, вдивляючись у обличчя Рікадора. Навіть його щоки торкнувся! Широко усміхнувся і зненацька міцно обійняв шаєра.
– Брате… Нарешті ти став нормальним! Я вже думав, ніколи не дочекаюся цього моменту!
Я ледь не розплакалася, спостерігаючи за показовою сімейною сценкою, але Рікадор грубувато відштовхнув шаєрона і світ повернувся до реальності.
– Не підлизуйся, Енді. Ви з батьком напартачили, а відбувати за вас, як завжди, залишився Вікард.
– Батько тут ні до чого!
– Добре, нехай так. Ще щось корисне?
Ендер похитав головою:
– Просто повір: Керейра не змушував Валері вбивати Макалістера або стріляти в неї, – кивок у мій бік, – і точно не посилав вбивць до самої Валері. Ця руда крихітка каламутить воду краще, ніж інші ластонці разом узяті.
– Як щодо того, про що я ще не знаю? – зітхнув шаєр. – Валері під наглядом з тої секунди, коли вона з’явилася в палаці і попросила прихистку.
– Тобто як – під наглядом? – не втрималась я. – І як же цей нагляд дав їй змогу пройти у вежу Страждань із гвинтівкою на плечі?!
– У всіх бувають помилки. – Рікадор натиснув на важіль, і двері за спиною шаєрона відчинилися. – Людський чинник ніхто не відміняв. Ходімо, час спливає.
Я спіткнулась об складку килима і забарилася.
– Людський чинник? – перепитала похмуро. – Ну добре. А мотив? Ластонці не хотіли вбивати мене здалеку!
Ендер вийшов у коридор і озирнувся:
– Часом ти буваєш надто наївною, крихітко-кішечко. Ластонцям потрібен твій імплант, а Валері – твоя смерть. Що незрозуміло?
– Все незрозуміло! – Терпіння остаточно мене покинуло. – Навіщо? У Валері все було прекрасно! Їй вірили, її опікали, вона навіть байдужому шаєру подобалася! Вибачте, сіре! То який сенс ризикувати легендою заради мого нікому не потрібного вбивства?
Шаєрон закотив очі:
– Ну ти й… Дитячий садок якийсь. Це ж елементарно!
Добре, що поблизу були сторонні люди. Я стрималась і вберегла психіку Ендера від свого гніву.
– Коли з’явилася ти, шанси Валері отримати його, – шаєрон штовхнув Рікадора в плече, – з близьких до нуля стали від'ємними. Дивні ви люди… одна політика на умі. Хіба вона рухає світом? Біологія жорстокіша.
Ну і… Це називається відповідь?
– Моя смерть зашкодила б Ластоніі, – повільно, немов звертаючись до дитини, пояснила я. – Навіщо Валері влаштовувати саботаж власної організації? Тим паче, вона не снайпер! Тобто… Вона снайпер?
Ендер у перебільшеному розпачі вдарив себе по лобі:
– Мене на стрільбищі крихітка Валері долала за дві секунди. Кицю, ти по-справжньому відірвана від життя. Ластонія – дітище Керейри, який вірить у магію і безсмертя. Валері зовсім інша. Їй потрібна реальна влада. Шаєр, наприклад, або роль у тіньовому уряді. Вона грала на два фронти. З шаєром не вийшло, і руда лялька згадала про вірність Керейрі. Це називається тримати ніс за вітром, кошенятку. Навіть не намагайся, тобі таке не під силу.
Нарешті я була з ним абсолютно згодна.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!