16.2
– Не придумуйте брехню, – я вирішила полегшити завдання. – Шаєрона Вікарда мої… е-е-е… силові поля шокували, шаєрон Ендер отетерів настільки, що кинувся на мене з кочергою. Для них я не була звичайною людиною. А ким? Міфічним кодлом Ньепи? Але у вас же прогрес мчить уперед!
Шаєр задумливо провів рукою по моєму волоссю, навіть нахилився, щоб розглянути його ближче. Мене аж пересмикнуло від думки про те, що трапиться, якщо корона повернися в цю мить. Бр-р-р… Він не знав, що таке небезпека. Чи дійсно міг «вимикати» чужий захист?
– Фарбовані, так. – Я відсунулась, видерши з корінням волосинку, що зачепилася за ґудзик на його рукаві. – Уже починають відростати. Це проблема?
– Неприродно чисті, – вліз із поясненнями Кано. – Без пилу і трісок, які посипалися на вас під час недавнього непорозуміння. Як ви, можливо, помітили, ваше силове поле відрізняється від звичних у Долінеї. Тобто принцип роботи один, а ось особливості не ідентичні.
– Вважаєте, мене викрали в дитинстві з цього світу, модифікували і повернули назад? Яка нісенітниця!
«Взагалі-то мені двадцять три, і ластонці прийшли в Долінею двадцять три роки тому», – абсурдна ідея міцно засіла в голові.
– Абсолютна нісенітниця, – з жахом підтвердив Рікадор. – У вас дуже буйна фантазія.
– Ну то звідкіля ж я з’явилася?!
Він із незалежним виглядом відійшов до вікна і втупився вдалину, схрестивши руки за спиною.
– Якщо бажаєте, Роксінель прочитає вам лекцію зі статевого виховання, – зауважив рівним тоном.
Я вирішила, що це жарт, і видала саркастичне:
– Ха-ха.
Поки ми грали в мовчанку, Кано почав незграбно збирати аркуші, що розлетілися. Я відчула незручність і присіла, щоб йому допомогти. Погляд одразу натрапив на шматок картону з кириличними буквами.
«Опальна принцеса» – цей напис я пам’ятала навіть на дотик.
– Звідки це?
Дізнавач випростався і поклав підібрані записи назад у папку.
– Звідти, звідки й усе інше. З Ластонії.
– Але чому саме принцеса? Опальна принцеса? Рік казав, принцеса – це аліє, а не шаєрона. У вас уже немає принцес. У чому сенс? Ой!
Я і не помітила, коли шаєр опинився поруч. Його беззвучне переміщення мене налякало. Ех, з нервами треба терміново щось робити…
– Сенс у тому, що за часів Дракона-засновника принцес вистачало, – промовив він, вивчаючи картонку. – А наші ластонські друзі занадто багато уваги приділяють історії та легендам. До речі, щодо легенд… Ходімо, Анню. В одній із них ви візьмете участь.
Я здригнулася. Що ще за новини? Мене збираються принести в жертву в ім’я Дракона Нордеса і славного долінейського минулого? Чомусь нічого доброго повідомлення Рікадора не обіцяло.
Але він прямував не в катівню і навіть не в лабораторію.
***
– Це ж мій поверх, – зауважила я, вийшовши з ліфта.
– І ваші кімнати. – Шаєр підійшов до «Спокуси Дракона» і натиснув на руку Ньепи. – Покваптеся. Для вашого підвиду силового поля нормальний одяг не згодиться, тож виберіть максимально обтисле закрите вбрання.
«Трико в моєму гардеробі немає», – але я вловила напрям його думок і пройшла в прохід, що відкрився.
– Ви дійсно здатні прибирати цю невидиму штуку? – Не те щоб мені не вірилося в надздібності шаєра, але одна справа – будувати десятки теорій, і інша – почути підтвердження або спростування однієї з них.
– А у вас проблеми з логікою? – буркнув він. – На вашому місці будь-хто б здогадався.
«Покажіть мені хоч кого-небудь, хто побував на моєму місці!» – ледь не огризнулася я.
Але реагувати на бездушний характер Рікадора не мало сенсу. Тим паче, я обіцяла поводитись чемно. Заради Ріка. Мого Ріка. Того самого Ріка, що затулив мене від кулі. Який цінує мою компанію. Для якого значення маю я, а не вигода для Долінеї/Ластонії.
Я мріяла обійняти його і розуміла, що цього ніколи не станеться. На відміну від «ідеального чоловіка», який був фантомом, Рік справжній, але наша «біологія» не залишала надії на стосунки. Хіба що тримати біля себе шаєра… Ха-ха. Рікадор не оцінить цю ідею.
«І з Ріком ти не побачишся. Він заважає владі, його існування – загроза для нинішнього правителя. Тобі можуть обіцяти що завгодно, це нічого не означає», – мугикнув внутрішній голос.
Він у мене реаліст. Ріже правду без жалю. Ненавиджу його!
– На якій відстані це працює?
Рікадор відірвався від споглядання стіни:
– Ви ще тут? Невже слово «покваптеся» занадто складне для вашого сприйняття?
– Пригнічення силового поля! Як воно працює?! На якій відстані від об’єкта?
Він знизав плечима:
– Через дві хвилини я піду, і ви перевірите це експериментально. Коли повернуся через тиждень, поділитеся спостереженнями. Доти будете замкнені тут. Півтори хвилини, до речі.
Я зачинила двері в спальню і кинулася до шафи. Шкіряні штани, джинси чи дещо в стилі вісімдесятих? Усе інше – або широке, або вище коліна. Навіть спідниці лише міні! Ну який ідіот збирав цю колекцію?! Поправка: який ідіот вважав цю колекцію придатною для Долінеї?
З верхньою частиною вбрання теж біда: три чверті речей якщо не «бронеліфчики», то всілякі топи. З більш-менш стриманого – чорна майка, світло-блакитна сорочка і тонка літня блузка з рюшами.
– Тридцять секунд, – долинуло з вітальні.
Я вибрала джинси і сорочку. Найнейтральніше, хіба ні? Повсякденне, ніяких яскравих кольорів і спірних деталей, нічого прозорого і двозначного.
– Ви гарні, Анню, – охарактеризував мій зовнішній вигляд шаєр.
– Справді? – Я не повірила йому ні на мить.
– Звісно. Та й нічого кращого Долінея запропонувати не може. Хіба що циркове трико, проте пресі це не припаде до смаку. Краще вам прославитись ексцентричною і безсоромною, аніж ненормальною.
«А наші думки часом збігаються», – зауважила я.
Рікадор оглянув мене з ніг до голови.
– Вам точно це подобається? – уточнив прискіпливо. – Ви не вважаєте цей одяг мерзенним?
– Боїтеся, що моя підсвідомість сприйме його за сміття і знищить прямо перед камерами? – Завдяки Ріку я більш-менш розуміла, як діє силове, щоб його, поле. – Мене попередили про ризики. Не хвилюйтеся, вас не зганьблю. Білизна з мене точно не зникне. Гарантую. Вона супер, претензій ніяких.
Нащо я уточнила? Фізіономія шаєра не здригнулаь, але можу заприсягтися: Рікадор подумки схопився за голову і роздумує, чи не обійтись у своїх невідомих планах без моєї участі.
– Мовчатиму, – пообіцяла я. – Чесно.
Він ледь помітно поморщився і попрямував до дверей.
– Ходімо, Анню. – Натиснув на важіль. – Кано пояснить, що від вас вимагається.
Я рвонула за ним надто жваво. Носок туфлі зачепився за складку на килимі, і мене понесло вперед, прямо на шаєра.
Ми зіткнулися з витонченістю бегемотів, що послизнулись у грязюці. Він похитнувся, зачепив стіну. Його зуби клацнули, потилиця пройшлась по мозаїці, з губ зірвалося шипіння. Я повисла на ньому, не в змозі виплутати ногу з довгого ворсу килима. Мимоволі подумала, що покоївка, яка йшла коридором, витріщається на нас надто пильно, потім відчула під ребрами щось тверде і зраділа.
Це був мій день! Я покаянно глянула Рікадору в очі, забурмотіла зворушливі вибачення і спробувала непомітно витягнути з його кишені фотоапарат Жаклін Сон.
Покоївка пискнула, спіткнулась і розтягнулася на підлозі. Відмінно! Шаєр не міг не звернути увагу на її крики.
Мої пальці повільно рушили по піджаку. Великий ґудзик, шов… Нарешті!
Я схопила…
Чорт!
Я схопила руку Рікадора.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!