20.2
– Патрік Макалістер? – питальним тоном зреагував шаєрон Вікард. – Як ви могли помітити, Долінея не… Ох ти ж! Гей, хлопці! Сюди!
Ні, Патрік не кинувся на нас із криком: «Життя віддам за Ластонію!» Він знепритомнів. Упав на жорстку траву нерухомою колодою. Зомлів як трепетна панянка!
Щоправда, не через каяття. Принаймні його останні слова звучали не як: «Пробач, Аню, я зробив жахливу помилку», а як: «Дракон-засновник! Це не легенда!»
Під Драконом-засновником мався на увазі, ясна річ, Рік. Його золотиста луска-«обладунки» справила на Патріка незабутнє враження. Підозрюю, зустрічі з повністю лускатим Елідієм Мандрівником Макалістер не пережив би.
І цю людину я вважала ідеальним чоловіком… Яка ганьба!
Потім підбігли люди у формі і медики, почали повертати ластонця до тями.
– Петро? – глузливо промовив шаєрон. – Старий знайомий? Красунчик… Вічне кохання чи просто інтрижка?
– Пів побачення, – відрізала я. – Цього достатньо, щоб побачити душу чоловіка.
– Еге ж, достатньо, – реготав Вікард. – Особливо коли друга половина побачення перетворюється на аукціон ексклюзивних повій.
– Ти переходиш межу, – спинив його Рік. – Раджу вибачитися.
Грубувата фізіономія шаєрона зобразила удаваний переляк:
– Щось не так, леді? Хіба ви не з тих правдолюбок, які називають речі своїми іменами?
– Віку, охолонь!
Я заспокійливо поплескала Ріка по спині. Цілком безпечний жест, якщо стежити за напрямком лусочок. Головне – не забутися і не погладити «проти шерсті».
– Ви, як завжди, маєте рацію, сіре – Я посміхнулась шаєрону. – Будьте люб’язні, задовольніть мою цікавість. Про обставини моєї появи в Долінеї вам розповів ваш начальник дізнавач Кано? Дуже тямущий фахівець. Ви могли б багато чому в нього навчитися, якби хоч трохи приструнили своє его.
Вікард ледь не вибухнув від злості:
– Знайте своє місце, леді! Ви нічого не розумієте в нашій роботі!
– Точно. Зате я добре розбираюся в зарозумілості та егоїзмі. Бажаєте проконсультуватись із цього приводу?
«Що ти верзеш? Тобі ж потрібна підтримка, а не ворожнеча. Вони з Кано самі розберуться. Дізнавач – не дитина, його захищати не треба», – як завжди, внутрішній голос давав правильні настанови.
На щастя, Патрік очуняв якраз вчасно, щоб конфлікт згас сам собою.
Шаєрон просвітив Макалістера щодо претензій Долінеї і зажадав зустрічі з головним. Ні, не з маріонетками на кшталт Уштера Отта – з самим Мануелем Керейрою. Ластонець одразу ж поклявся, нібито ніякого Керейри знати не знає, і запевнив, що має всі повноваження для переговорів.
– Макалістер? – Я схилялась до того, що це правда відсотків на тридцять. – Макалістер, Андрєєв, Керейра, Ігнатьєва, Сон… «МАКІС». Керейра головний, і його ім’я в центрі. Андрєєва він цінував більше, ніж Жаклін… Андрєєв навіть вважав себе досить важливим, щоб уникнути вибухового імпланта. Жаклін – ні. А ти, Петре? В ієрархії «МАКІС» ти на одному рівні з Жако Лей. Не боїшся, що одного разу прокинешся з діркою в голові? О, пробач. Правильно буде – не прокинешся через дірку в голові.
Другої непритомності Патрік не продемонстрував, і то добре. Зблід, затремтів, позадкував до дверей… Уперся спиною в кам’яну стіну і начебто віднайшов стійкість.
– Чому ви… Чому… – Він усе ще не міг дивитися на Ріка без здригання, хоч йому й пояснили, що перед ним не стародавнє чудовисько, а його нащадок. – Ластонії відомо про гени Дракона. Багато ваших правителів мали деякі… е… здібності. Але у всіх легендах золота луска – ознака тільки Дракона-засновника!
– Гаразд, – легко погодився Рік. – Вважайте мене Драконом Нордесом, якщо вам стане легше. Але нас сюди привели не легенди, а реальність. Ластонія повинна відповісти за свої злочини.
– Андрєєв… Тобто Уштер Отт мертвий?
Шаєрон показав кольоровий знімок – той самий, що підкинули Жаклін Сон.
– Не впізнаєте манеру фотографа?
Патрік закотив очі і здався. Як на мене, занадто легко, але Вікард сприйняв це як особисту перемогу і не відчув каверзи.
Кваплива промова Макалістера зводилась до того, що він ні про що не знав, але підозрював: відбувається щось погане. З Керейрою особисто не зустрічався, імплант сприймає як технічну підмогу для зв’язку з колегами, про бомбу ніколи не чув.
Усе це вимовлялося з таким чесним обличчям, що мене занудило. Він брехав настільки щиро, що іншим часом я б повірила! Я й повірила, до речі. В своєму минулому житті, нехай тільки у слова про те, що я йому подобаюсь… Покидьок!
– Ви не зустрічалися з Керейрою? – перервав його просторікування Рік. – З Мануелем чи з Айрою? Вибачте, з Аріною?
Патріка понесло в інший бік. Він завів примітивну пісеньку про дружбу і кохання, про підступи долі, про злого батька і слухняну доньку… Жалюгідне патякання. Навіть Вікард миттю зрозумів, що нам замилюють очі.
– Хм… А я сподівавсь із вами порозумітися, – гримнув похмуро. – Нічого, в наших катівнях у вас швидко розв’яжеться язик. Леді Анна може це підтвердити.
– Гарантую. – Я згадала музей. – Інструментів у них достатньо, збереглися з часів Дракона-засновника. І… Стривайте-но! – Разом із думкою про палац мені спала нова ідея. – У вашому посольстві майже немає вікон!
Вікард хмикнув, але вікнами не зацікавився – натомість повернуся до погроз. Маю визнати, йому чудово вдавалось виводити людей із рівноваги. На той час, коли я визначилася з метою, Патрік перейшов до третьої версії ластонських подій. Звучала вона відверто надумано і ґрунтувалася на місцевих легендах про безсмертного Дракона. Мовляв, Керейра жадає вічного життя і готується укласти угоду з Драконом-засновником. Решта членів «МАКІС» працюють на чистому ентузіазмі. Навіть на імплант погодилися заради безсмертя! На «запобіжник від зради». Ну хіба не маячня?
– Можна мені туди? – Я вказала на замок. – Просто подивитись. Самі ж говорили, що військові усе перевірили, небезпеки немає.
Шаєрон питання проігнорував. Рік із сумнівом похитав головою, але причин заперечувати не знайшов.
– Ти щось задумала?
Я кивнула:
– Ходімо зі мною. Впевнена, вона була тут. У нас під носом!
– Айра Керейра? – Він уважно оглянув масивну споруду, що ніби нависала над Далайною. – Під час обшуку не знайшли жодної жіночої речі.
– Вона жила в Долінеї, але не на підводному човні. Які ще варіанти?
– В будинку майбутнього чоловіка?
– З лабораторією в підвалі? Та ще й Патрік приходив у гості? Сумніваюся.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!