24.2
Розповісти я могла багато що, але Валері визнала саме цей момент слушним для того, щоб впасти на коліна і заридати. Вона закрила обличчя руками, розмазуючи чужу кров, і розгойдувалася туди-сюди, тихенько вила. Її яскраво-руде волосся розтріпалося, доладна шпилька-метелик відлетіла до казенних черевиків Орлиного Носа, бретелька впала з плеча, відкривши смужку незасмаглої шкіри. Довгі доглянуті нігті залишали помітні сліди на щоках, туфелька з високим підбором лежала під стегном, напевно завдаючи сильного болю, але Валері немов не помічала, що калічить себе.
– Це не я… – стогнала вона на одній ноті. – Не я…
Кано вийшов з-за столу, легко торкнувся її плеча.
– Це зробили не ви. Я вам вірю. Заспокойтеся, Валері. Ви маєте опанувати себе і допомогти спіймати тих негідників, які змушують вас жити в кошмарі. Дихайте глибоко, гаразд? Вдих, видих… Ну що, полегшало? Сходіть умийтеся, з’їжте що-небудь і повертайтеся. Кажуть, солодке піднімає настрій. Вам пощастило – з вашою чудовою фігурою не треба рахувати калорії. Ну ж бо, сміливіше! Сьогодні в їдальні є смачний шоколадний торт. Але не затримуйтеся, домовились? Ваша допомога може врятувати Долінею.
«Шоколадний торт? А мені ви пропонували тільки зелені яблука», – я провела Валері поглядом і здригнулася, коли за нею зачинилися двері.
Виникло непереборне бажання вискочити слідом і перевірити, чи дійсно подружку шаєра після нападу на людину відпустили під чесне слово на всі чотири сторони, проте дізнавач уже дивився на мене.
– Впевнений, вам не треба пояснювати, що тут сталося, Аню? – запитав неквапливо, ніби натякаючи на необхідність розгорнутої відповіді. – Ви розумієте, що трапилось? – Його очі стежили за кимось за моєю спиною.
– Ластонці влізли Валері у голову і змусили її вбити Макалістера. – Я сподівалася, що правильно зрозуміла його натяк. – Мерзенне відчуття, скажу я вам… Власні думки плутаються з чужими, і незрозуміло, які з них справжні. Тіло не слухається, у голові абсолютний безлад… Ця технологія вражає. Чесно. Кажу як піддослідна миша. Одне дивно…
Кано ледь помітно напружився:
– Що, Аню?
– Чому саме Валері? На місці ластонців я б використала Жако Лей. Вона тренованіша і досвідченіша, у неї Патрік гарантовано відправився б на той світ.
Жаклін охнула.
Губи дізнавача сіпнулися в подобі посмішки. Схоже, щось таке він і очікував. Я ж, на його думку, не могла знати про відмінності імплантів у агентів і «варіантів».
– Ігнатьєва! Та як ти смієш?! Я… Я не… Не маріонетка!
Я подумки закотила очі й повернулась до Жаклін:
– Ви погодилися на безмежний контроль Керейри в обмін на… Нагадайте-но? Угу, вас вабило безсмертя! Що, практика поганіша за теорію, правда? А відчуття ще гірші, скоро переконаєтесь на власній шкурі. Валері тепер під наглядом, тому ваша черга прибирати за ластонцями. Не хвилюйтеся, самовбитись вам поки не накажуть. Патрік, бідолаха, ще живий, тому у вас є додаткове завдання. І… Ой!
Вона кинулася на мене, розмахуючи кулаками як розсерджена школярка. Квадратна Щелепа перехопив її за пів метра і міцно стиснув, даючи змогу лише слабко брикатися. Потім досить грубо жбурнув у крісло і пригрозив наручниками.
– Це ти! – Жаклін вказала на мене пальцем. – Ти за всім стоїш! Ігнатьєва! Ти керувала цією дурепою! Причаїлася серед поліцейських і наказала їй вбити людину! Ха! А я тобі не по зубах!
Я глянула на Кано. Навряд чи він це планував, коли дозволив залишитися в кабінеті, але мені хотілося скористатися ситуацією.
Дізнавач повільно заплющив і розплющив очі. Сподіваюся, його жест означав згоду, інакше я ризикувала обзавестися дірками від куль.
– Без образ, Жаклін, але мені по зубах усе.
Троє здорованів відреагували на мою заяву дружним покладанням рук на руків’я пістолетів, що виглядали з їхніх кобур.
– Я від початку знала, що ти у всьому винна, Ігнатьєва! – надривалася Жаклін. – Про тебе немає інформації! Змова – твоя затія? Твоя, чия ж іще? Чого тобі не вистачало?! Керейра ставив вас із Андрєєвим вище за інших! Чому ти його зрадила?
– Взагалі-то не зраджувала, – я пірнула в безодню брехні. – Все, що відбувається, не суперечить його наказам. Вибач, що розчарувала в кумирі.
– Ти переметнулась до долінейців!
– Тільки в тих питаннях, які Мануель недопрацював. Це ж мережа, подруго. Всі імпланти створюють мережу, і головний у ній той, у кого є коди доступу. Керейра управляє нами всіма. Мною – безпосередньо, вами – через мене. Вважай це кармою.
«Вона не повірить. Теорія шита білими нитками!» – читалося в скептичному погляді дізнавача.
Я й сама розуміла, що пояснення не збігаються. Що вдієш, імпровізація – не моє. Але нерви Жаклін не витримали, і вона проігнорувала неточності.
– На що ти розраховуєш, Ігнатьєва? Нас обох засудять і розстріляють! Думаєш, якщо кохаєшся з шаєром, то отримаєш помилування? Дзуськи!
Орлиний Ніс закашлявся, але потужний стусан Товстуна миттю його зцілив.
Я вимучено розсміялася:
– Суд? Розстріл? Ха-ха-ха! Це вимагає часу, якого у нас із вами немає. Сьогодні Керейра завершить свою оборудку, і ми йому будемо не потрібні. Заздалегідь прощавайте, колего. Ми не доживемо й до ранку.
Жаклін застогнала:
– Брехня! Тобі промили мізки!
– Ой, давайте без теорій змов. Який сенс промивати мізки тому, в кого завтра їх уже не буде?
– Що тобі треба?!
Я безпорадно глянула на Кано. Він відповів легким кивком на стенд із фотографіями.
– Я хочу жити, Жаклін, а для цього необхідно, щоб долінейці мені повірили і зупинили Мануеля, – почала я. – Розкажіть свою історію. Якщо вона не суперечитиме моїй, у нас з’явиться шанс дожити хоча б до суду.
– І в чому ж полягає твоя історія?! – зойкнула ластонка, ще сильніше втискаючись у стіну.
Дізнавач побарабанив пальцями по столу, привертаючи нашу увагу.
– Ви не в тому становищі, щоб щось вимагати, Жако Лей, – сказав сухо.
– Жаклін! Ви знаєте моє ім’я! І знаєте, що я не зраджу «МАКІС»!
От же ж уперта! Невже вона справді вірила обіцянкам Керейри? Дракон-засновник, безсмертя… Це ж абсурд! Впевнена, сам Мануель мав прозаїчнішу мету.
– Чесне слово, я не хочу цього робити, але ви не залишаєте мені вибору, Жаклін. – Я дещо наблизилась до неї. – Зрозумійте ж, ми в одному човні. – Наші погляди зустрілися. – Я хочу вижити! Мені дуже шкода.
«Провал. Вона не повірить. Жако Лей – агентка зі стажем, її не обдурити блефом», – твердив здоровий глузд.
Але збожеволілі очі Жаклін натякали, що шанс є.
– Розкажіть про плани «МАКІС». – Я примружилася, намагаючись створити загрозливий вигляд.
– Ні! Не лізь мені у голову! Кано! Це незаконно! Це не можна пред’явити в суді! Це свавілля!
Дізнавач байдуже знизав плечима:
– Не турбуйтеся про законність розслідування. Леді Анна має рацію, ви навряд чи доживете до суду.
– Ігнатьєва! Щоб ти здохла! Ненавиджу тебе!
Я зменшила дистанцію ще на крок:
– Аналогічно. Що ж, почнемо. Без образ, домовились? Нічого особистого.
Квадратна Щелепа пробурмотів, що це переходить усі межі і він поскаржиться у Комітет із моралі. Жаклін закотила очі, але знепритомніти не змогла, хоч і намагалася. Мене ж навідала нова ідея.
– Кано, не позичите хустинку? Дякую. Жаклін, хочете фокус? Він, щоправда, буде лише у вашому мозку… – Я розгладила хустинку і помахала нею у ластонки перед носом. Потім знизу вгору провела тонкою тканиною по невидимих лусочках на своїх грудях. – Вуаля! – До моїх ніг упала жменя клаптиків. – Вважайте це розминкою.
Тяму Жаклін усе ж втратила. Ненадовго, однак після знайомства з нашатирем її світогляд докорінно змінився. Вона пообіцяла викласти все за умови, що більше ніколи мене не побачить. Я не нагадувала про те, що імплант – дистанційна іграшка, і не сказала, що в неї у вусі вибуховий пристрій. Нехай помучиться в невідомості і зрозуміє, як бути «варіантом» і чи варте цього вічне життя.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!