"Опальна принцеса". В пошуках Дракона

– Спасибі! – подякувала Ендерові, на радощах ледь не кинувшись йому на шию, і зашелестіла аркушами.

Це були звіти «МАКІС» – зібрання всього підряд аж до переказу місцевих легенд і рахунків за комплектуючі для комп’ютерів. Лише завдяки скрупульозно проставленим датам я могла простежити за розвитком долінейської кампанії. Не сказала б, що в цих записах знайшлося щось особливо сенсаційне, але вони підтверджували багато здогадок і припущень.

– Вголос, кицю, – нагадав шаєрон.

Я відвернулась від нього і занурилася в папери.

Перша згадка про «МАКІС» з’явилася років п’ять тому. До неї входили Петро Мак, він же Патрік Макалістер; Семен Андрєєв, він же Уштер Отт; Мануель Керейра, він же Ронс Рендал; Аліса Ігнатьєва, вона ж Валері Айронс; Жаклін Сон, вона ж Жако Лей. Початкова мета організації – дослідження паранормальних явищ Долінеї, але останні три роки агентів цікавив винятково Дракон-засновник.

Андрєєв займався переважно дипломатією і до магії ставився з відвертим скептицизмом. Підписані ним донесення свідчили про те, що свою роботу він сприймав серйозно, до того ж прагнув оприлюднити досягнення «МАКІС» у рідному світі й почати експансію у Долінею на урядовому рівні.

Жаклін теж трудилася у сфері дипломатії, однак гаряче вірила у надприродне і вважала Андрєєва старим дурнем, нездатним бачити далі свого носа.

Ігнатьєва отримувала платню як наукова співробітниця і відповідала за «варіанти». Жодного документа її авторства я не знайшла.

Керейра смикав за ниточки здаля. Вважалося, що він уникає Долінеї і майже постійно перебуває в нашому світі. Ха-ха! Ронс Рендал і накопичені ним за десятиліття долінейского життя родичі могли б із цим посперечатися.

Патрік підтримував зв’язок між керівниками «МАКІС». Він єдиний знав, під якою личиною місцевим відомий Керейра, і тільки він зустрічався з Ігнатьєвою.

– Крихітко-кішко, – завуркотів над моїм вухом Ендер. – Не наглій. У чому полягав план завоювання світу, га?

– Ви мені скажіть, сіре, – пробурмотіла я, поглинена читанням особистих характеристик ластонської п’ятірки і тих, хто з ними співпрацював на добровільних засадах. – Керейра пише, що ви або найрозумніша людина в уряді, або найдурніша. Він схилявся до другого варіанту, але я з ним не згодна.

– Що?! – Шаєрон вирвав папку, проте я встигла схопити кілька аркушів і відскочити. – Обережніше, кицько!

– Облиш, Енді. – Вікард встав між нами. – Леді має рацію. Ти прекрасно зображаєш ідіота, але завжди залишаєшся у виграші. Уже всі знають про твій договір із ластонцями. Ти, прямий нащадок Дракона Нордеса, погодився в потрібний день надіти його корону, щоб стати вмістилищем відродженої душі і зробити Айру Керейру володаркою Долінеї і всього нашого нещасного світу, а Мануель Керейра зобов’язався посадити тебе на трон будь-якими способами. Бідолаха… Мені його навіть шкода, брате. Він використовував ластонців, обіцяючи їм вічне життя, і вважав, що використовує тебе. Але ти в ці ігри граєш з пелюшок. У нього не було шансів.

Ендер жбурнув папку на капот, різко втративши до неї цікавість.

– Я ж вибачився!

– Угу. І втратив право голосу на десять років, не забувай. Що, леді? Здивовані, що цього мерзотника не розстріляли на місці? Шаєр занадто м’якосердий. Але висікли мого братика старанно, надовго запам’ятає.

– Чиста брехня!

Вікард недобре посміхнувся і ривком відірвав відвислий пластир зі щоки.

– Спробуй довести інше, Енді. Чутки вже пройшли, їх не зупинити… Хіба що відправиш у газети знімок своєї дупи. А що, досвід у тебе є. Вчорашній злив інформації – твоїх рук справа, чи не так?

– Ні! – гаркнув Ендер. – Я не підставляю дівчат! Не тямиш? Це такі милі створіння, з якими ти напевно вже стикався. Приблизно як твоя Жаклін, але без маніакальної жаги безсмертя. О, Олієтт! Чи не могли б ви повернутися? Дякую. Віку, це – дівчина. Вродлива, тендітна і чутлива. Її не можна ображати, засмучувати або…

– Але з кочергою за нею ганятися можна. – Я забрала папку і потихеньку відійшла до дізнавача. – Головне, ввічливо, без грубощів і без свідків. Кано, як там Валері та Керейра? Не прочухалися?

– Навіщо вам це, Аню?

Я зітхнула і глянула на Ріка, все ще зайнятого телефонною розмовою.

– Хочу зрозуміти, чому саме я? Щодо імплантів мені вже багато роз’яснили…

– А мені ні. – Кано відвів мене вбік. – Не поділитеся знаннями?

Чом би й ні? Тим паче, сьогодні у нього буде час на допит технічного персоналу Ластонії і він сам про все дізнається.

– Гвинт сказав, що імпланти – план Б по захопленню Долінеї. Їх розробляли в якомусь НДІ, але визнали пшиком і заморозили проєкт. Керейрі втюхали цю технологію на «чорному ринку» як надсекретний військовий продукт, ще й детонаторів бонусом підкинули, і він охоче клюнув на приманку. Я була експериментом. Мене підсунули шаєрону Ендеру, щоб перевірити схему в польових умовах. Цей телеп… Шаєрон полюбляє зеленооких блондинок, ось Керейра і постарався. Мною мала управляти Валері, а в майбутньому – Аріна. Імплант Аріни не підключали, але вона сама залізла в систему і все заплуталося. На щастя. Якби тестування пройшло успішно, ластонці налагодили б конвеєр. Не здивуюсь, якщо вони ще й «відродженій Ньепі» планували влізти в голову. І, впевнена, Дракону.

– Ви порушили схему, – зауважив дізнавач.

– Не порушила. – Не хотілося приписувати собі уявні заслуги. – Схема від початку не працювала як треба. Моя доля – звичайний баг у системі. Приблизно як «запобіжники», яких боїться Жаклін.

Фізіономія Кано стала ще зморщенішою від невдоволення.

– Не ятріть душу, Аню. Ми допустили смерть Уштера Отта, і це не робить нам честі.

– Зате Жаклін жива і в безпеці.

– І в тюрмі, – похмуро додав дізнавач. – До речі, у Патріка теж був «запобіжник». У Валері, Аріни і Керейри – ні. У обох Керейр навіть імпланта не було. Мануелю його взагалі не встановлювали, Аріну позбавили пристрою відразу ж, коли виникли проблеми. Мабуть, Керейра цінував дочку… По-своєму, зрозуміло.

Я відвернулася, щоб приховати емоції. Цінував, хм… Нехай з погляду Керейри Аріну чекала доля не просто королеви – майбутньої володарки світу, та мені не хотілося б зайняти її місце.

«Не факт, що відроджений Дракон-засновник кинувся б завойовувати світ. Може, він гаяв би час на фотополюванні, риболовлі або в кабаре», – нашептав внутрішній голос.

Слухавка телефону опустилася зі стуком, чим відвернула мене від сумних думок. Я усміхнулася Ріку і здригнулась, коли телефон задзвонив знову.

– Що відбувається, Кано? – запитала з фальшивою недбалістю.

– Уявлення не маю, – голос дізнавача звучав надто байдуже як для правди. – У нас з’явилися зайві кілька хвилин… Чули новини? Елідій ріє Нордес скасував весілля з Маріанією діа Отірс, нібито сестрою Ронса Рендала. До речі, Валері швидко… Кхм… Відновлюється. Пише мемуари в картинках. Розповідає, як використовувала могутнього, але забобонного старого коханця, щоб підібратися до холостого шаєра, і як крутила молодим коханцем, щоб позбутися першого і убезпечити трон. Нацьковувати Аріну на батька – її ідея. Якщо про це дізнаються журналісти, сенсаціями Долінея буде забезпечена надовго.

Я не втрималася від сміху:

– Сподіваюся, талант до малювання у неї не менший, ніж до маніпуляцій. Ой, а це що? Аріна?!

До нас дійсно вели її – злу, незадоволену, роздратовану, з презирливо скривленими губами. У простій спідниці нижче коліна і стриманій блузці «леді Айра» мала вигляд звичайної вісімнадцятирічної долінейської дівчини, яка вийшла на прогулянку під наглядом батьків – у нашому випадку двох поліцейських.

– Просвіта, – неохоче пояснив дізнавач. – Усі знання Аріни про наш світ помилкові, тому шаєрон Ендер висловив бажання допомогти їй із адаптацією.

– Він пам’ятає, що вчора вона намагалася вбити людину? Що втратила коханого, хай він і був справжнім негідником? Що звинувачує у всьому Долінею і не шкодує про смерть долінейської служниці? Що ненавидить принців і драконів?

– Не мені вказувати шаєрону, Аню, – зітхнув Кано. – На жаль… Зате я можу дещо порадити вам. Запитайте, що пишуть у газетах. Просто запитайте. Ні, не мене. – Він помітив, що я відкрила рот для питання. – Це має сказати шаєр. Дайте йому привід для відвертості.

Цікавість розгорілася. Навряд чи ЗМІ погрожують розпорошити мене на атоми через сплюндровані пристойності. Дізнавач не ховав би усмішку. Тоді в чому річ?!

Я підійшла до телефонної будки і постукала в скло. Рік повернувся на звук, але слухавку не кинув. Ну й добре!

Рука зручно лягла на тонкий дріт. Я зосередилась, уявляючи, що прибираю сміття. Совість почала шпиняти щодо того, що переривати чужу розмову – верх егоїзму, а потім…

Ех, потім мене торохнуло струмом, тому що цей провід був електричним. Але увагу шаєра я привернула, ще б пак! І ми вирушили в Ластонію. Без шаєронів, Кано, Аріни… Щоправда, з охороною. Але вони так нарочито мене ігнорували, що це лише скрасило шлях.