Зміст
  • Розділ 1.1. Цей жорстокий чарівний світ
  • 1.2
  • 1.3
  • Розділ 2.1. Правда, що не має значення
  • 2.2
  • 2.3
  • Розділ 3.1. Без шансу на порозуміння
  • 3.2
  • 3.3
  • Розділ 4.1. Нові слова і старі обличчя
  • 4.2
  • 4.3
  • Розділ 5.1. Провал на всіх фронтах
  • 5.2
  • 5.3
  • Розділ 6.1, Знайомий незнайомець
  • 6.2
  • 6.3
  • Розділ 7.1. Через ліжко до знань
  • 7.2
  • 7.3
  • Розділ 8.1. Що не вбиває, робить дивнішим
  • 8.2
  • 8.3
  • Розділ 9.1. Гра на роздягання
  • 9.3
  • 9.2
  • Розділ 10.1. Доросле кіно
  • 10.2
  • 10.3
  • Розділ 11.1. Обіцяна принцу
  • 11.2
  • 11.3
  • Розділ 12.1. Грізний і закоханий
  • 12.2
  • 12.3
  • Розділ 13.1. Знайомство з батьками
  • 13.2
  • 13.3
  • Розділ 14.1. Ще один монстр
  • 14.2
  • 14.3
  • Розділ 15.1. Ідеальний чоловік
  • 15.2
  • 15.3
  • Розділ 16.1. Неприємні питання, марні відповіді
  • 16.2
  • 16.3
  • Розділ 17.1. Обійми великої політики
  • 17.2
  • 17.3
  • Розділ 18.1. Влада, кохання і розплата
  • 18.2
  • 18.3
  • Розділ 19.1. Свобода вибору
  • 19.2
  • 19.3
  • Розділ 20.1. Мрія
  • 20.2
  • 20.3
  • Розділ 21.1. Торг без права на помилку
  • 21.2
  • 21.3
  • Розділ 22.1. Принади дикої природи
  • 22.2
  • 22.3
  • Розділ 23.1. Батьки, діти й помилки
  • 23.2
  • 23.3
  • Розділ 24.1. Брехня заради правди
  • 24.2
  • 24.3
  • Розділ 25.1. Дурість ціною в життя
  • 25.2
  • 25.3
  • Розділ 26.1. Урок історії для юної леді
  • 26.2
  • 26.3
  • Розділ 27.1. Чудеса і сумніви
  • 27.2
  • 27.3
  • Розділ 28.1. Прості радощі складних людей
  • 28.2
  • 28.3
  • Розділ 29.1. Обов’язки, можливості і бажання
  • 29.2
  • 29.3
  • Розділ 22.1. Принади дикої природи

    /Зі щоденника Аріни Керейри/

    Навіщо я це зробила?! Чому не придивилася до нього? Ми могли б зрозуміти одне одного, але я злякалась і все зіпсувала!

    Це точно був він! Той самий принц, що вподобав «варіант номер сім». Зі мною він поводився по-іншому. Не погрожував, не розмахував нагайкою і не розпускав руки. Може, я йому по-справжньому сподобалась?

    Дурна! Запанікувала і проґавила свій шанс! Цей принц набагато кращий, ніж уготована улюбленим татусем доля. Він нормальний! Не чудовисько! Тобто не знаю, який він у повсякденному житті, але він хоча б не дракон. І чому я така невезуча?!

    Пробач, Патріку… Я кохаю тебе, але мені треба думати і про себе.

    ***

    /Долінея/

    «Шаєрон чи його співрозмовник?» – я кинулась до потерпілого, в глибині душі вже знаючи відповідь.

    Незважаючи на наші з Ендером суперечки (і це м’яко кажучи!), бачити його з проломленою головою не хотілося. Він був не найгіршим представником Долінеї – принаймні лорд Рендал точно його випереджав. А ще шаєрон – брат Ріка… Того самого Ріка, який захопив усі мої думки і з яким я, якщо пощастить, невдовзі розпрощаюсь навіки. Еге ж, якщо пощастить… Ну чому життя таке складне?!

    Ендер лежав на спині. З-під його притиснутих до грудей пальців текла кров, забруднюючи білу сорочку. Шия була вивернута – хоч і не під смертельним кутом, але в моєму розумінні вимагала обов’язкової уваги лікарів. На обличчя впали густі золоті кучері. Від Ендера відчутно несло сіркою – як від мене того дня, коли я отримала дозу драконівської отрути від Семена Андрєєва.

    – Сіре? – Я схилилася до нього. – Ви мене чуєте?

    Потім відскочила з переляку – на мою увінчану короною голову спланувала відірвана фіранка. На щастя, без карниза.

    Рука шаєрона ворухнулася.

    «Живий!» – зраділа я, намагаючись зірвати тонку напівпрозору тканину.

    Вона накололась на гострі зубці, зачепилася за лусочки і перетворила мене на дуже роздратовану примару.

    – Не рухайтеся, сіре! Я допоможу вам!

    Угу, звичайно. Я наступила на край фіранки і впала на коліна за кілька сантиметрів від Ендера. Пораділа тому, що не прибила його остаточно, почала підводитись, знову впала вниз… Ні, не через власну незграбність – мене відчутно смикнув сам шаєрон.

    – Айвіє… Ти прекрасна, як квітка, що дала тобі ім’я, – промовив він, чіпляючись за тканину.

    Я подумки перебрала всі визначення, якими мене нагородила Долінея, і не знайшла серед них назви квітки. «Леді Айра», крихітка-кішечка, поріддя Ньепи, шпигунка-вбивця – це я, хто б сумнівався. Айвія – явно з іншої опери.

    – Вам не можна ворушитися, сіре. – Фіранка майже піддалась, і я змогла виплутати хоча б руку. – Будь ласка, відпустіть. Я перев’яжу вашу рану і покличу когось на допомогу.

    Шаєрон немов не чув. Безладно хапався за тканину і розмовляв бозна з ким.

    – Навіщо ти це зробила, Айвіє? – його голос нагадував стогін. – Ми були щасливі, правда? Я подобався тобі, ти сама говорила… А потім пішла… Навіщо?! Що я зробив не так?! Я ніколи не ображав тебе… Ніколи, Айвіє! Я поважав твої почуття, я був терплячим, я обіцяв чекати скільки треба… Навіщо? Скажи, навіщо ти так вчинила?! Через ту ніч?!

    «Замовкни! Є речі, які я не хочу знати!» – я рвонула фіранку, і вона впала до ніг купою ганчір’я.

    – Ти сама прийшла до мене, Айвіє! – Ендер сліпо замахав руками у повітрі, шукаючи, за що б зачепитися. – Забула? Я ж відмовляв тебе! Говорив, що ти не готова до дорослих стосунків! Клявся, що не покину! Не піду в ліжко до іншої! Не дорікну! Я ж любив по-справжньому! Обіцяв одружитися! Чому ти не повірила? Навіщо побігла до Далайни? Моє слово нічого не для тебе не значило?!

    Ось і джерело страшилки, якою лякала мене Рола…

    «Дівчата шаєрона топляться в річці, не витримавши його збочених забав», – запевняла вона.

    Фантазія людей часом нестримна. Якщо Ендер не грає, щоб підкорити свою крихітку-кішку тугою сумного романтика, я готова була йому поспівчувати. Його батько згадував про «трагедію юності»… Мабуть, варто сприйняти шаєрона всерйоз.

    – Що з вами сталося, сіре? – Мені вдалось оглянути глибокий поріз на його грудях і навіть притиснути до нього залишки фіранки. – Тримайте міцно, гаразд? Руки-ноги у вас ворушаться, і це чудова новина. Як гадаєте, встати зможете? Ні-ні, не підводьтесь! Я тільки запитала! Та щоб вас!..

    Ендер встав, перш ніж я зрозуміла, що бовкнула зайвого. Відкинув закривавлені ганчірки, розплився в усмішці і… Погнався за мною. Як похмільний зомбі, але, запевняю, мені було не до сміху.

    – Ти повернулася, Айвіє? Ти пробачила мені? За що? Прошу, дай відповідь! Що я зробив не так?!

    «А що мені робити?!» – я не уявляла, як повернути його в реальність.

    – Сіре! – прокричала, відгородившись кущем. – Зупиніться! Будь ласка!

    Як не дивно, він завмер на місці.

    – Знову покидаєш мене, Айвіє? – промовив з гіркотою. – Чому? Скажи хоч цього разу!

    Шаєрон стояв у плямі світла, і я мала непогану можливість розглянути його рани. Довгий поріз на грудях, обдерта щока, розпухле зап’ястя лівої руки… І шприц. Невеликий, схожий на ті, якими дітям роблять щеплення. Він заплутався у волоссі Ендера і висів над плечем.

    – Що вам вкололи? Якийсь наркотик? Але ж на вас ластонські препарати довго не діють! Після уколу Жаклін ви прочухалися дуже швидко! Та й ваш брат майже не відреагував на її сироватку правди! Сіре?.. По-моєму, ви зараз… Обережно!

    Шаєрон впав навзнак, давши мені шанс перев’язати його рану. Шансом я не скористалася, бо на мій крик підоспіли військові. Стан Ендера справив на них сильне враження. Його запхали в один автомобіль, мене провели до іншого. Притон оточили, піднялася паніка… Але подробиць штурму я не бачила – нас із шаєроном одразу відправили додому.

    Ми встигли проїхати з пів кілометра, коли перший позашляховик на щось натрапив і звернув із дороги. Я почула лайку свого водія, схопилася за спинку переднього крісла і ледь не осліпла від яскравого спалаху, що осяяв ліс. Шофер різко вивернув кермо, і наш автомобіль пішов за попереднім, причому не загальмував у чагарнику, а на повному ходу врізався в дерево.

    Щоправда, пристойною швидкістю долінейські засоби пересування похвалитися не могли. Нас добряче труснуло. Водій тріснувся лобом у вітрове скло, я, дякувати короні, застрягла в обшивці і зрозуміла, що відчуває олень із гіллястими рогами в густому лісі.

    Грюкнули двері, й я здогадалась, що мій супутник цілком дієздатний.

    – Не допоможете? – попросила неголосно. – Хоча б морально…

    Ні словечка у відповідь.

    Зі стогоном і скреготом вдалося звільнитись. Я помилувалася на порожнє крісло водія і вибралась назовні.

    Ніч була пізньою і безмісячною, спалахів більше не помічалося, вогні особняка лорда Рендала зникли за деревами. З чотирьох наших фар горіла тільки одна. В її світлі кружляли нічні метелики і крихітні жуки, схожі на дорогоцінне каміння. Пом’яті колесами пишні квіти нагадували плями розлитих чорнил, зламані гілки чагарнику неприємно скалились білими зрізами.

    Хтось голосно і нерівно дихав. Цей звук накладався на бурчання двигунів, перетворюючись на загрозливий хрип. Я зіщулилася, на мить уявивши, що чую не плід своїх страхів, а реального монстра, й поспішила до першої машини. Біля неї порались обидва водії – намагалися звільнити шаєрона Ендера від полону крісел і обшивки.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.