"Опальна принцеса". В пошуках Дракона

– Керейра керувався легендою, – кинула вона уривчасто. – Там сказано, що в день весілля ревнива перша дружина Дракона дізналася, що Ньепа вагітна, і всадила їй у живіт ніж. Це було тут, – Аріна вказала на замок, – у підземній галереї.

«А нічого, що і цю споруду, і галерею побудували кілька сотень років тому?» – розгубилась я.

Потім згадала, що замок – точна копія іншого, більш давнього, розташованого посеред річки. Тамтешні руїни погано підходять для містичних ритуалів, а тут атмосфера просто ідеальна.

– Ньепа вмирала, але весільні подарунки Дракона, наповнені його любов’ю, повернули її до життя, – продовжувала Аріна, з кожним словом заспокоюючись усе більше. – Коли вона одужала, то зрозуміла, що має над ним владу, адже він передав їй частинку своєї безсмертної душі. Це щира правда! Після цього поруч із Ньепою Дракон був беззахисний. Ну і… Вона його вбила. Помстилася за роки знущань і зневаги!

– Він же безсмертний, – не витримала я.

– Так! Але Ньепа розбила його серце, і він покинув цей світ! Коли Ньепа покається і попросить пробачення, Дракон-засновник повернеться! Настане їхній час! Вони разом правитимуть Долінеєю!

Рік зітхнув і похитав головою.

– А нинішній уряд куди дінеться? Почне вишивати хрестиком?

– Ви ідіоти?! – Аріна все ж випала з кузова прямо на руки охоронців і заборсалася, заплутавшись у довгій пишній сукні. – Який уряд?! Коли випливе правда про короля, його миттю приберуть! А на його місце прийде Дракон! Той самий древній Дракон!

– Ну гаразд. – Рік виявляв чудеса терпіння. – І в чому ж ваша вигода, якщо Долінею очолить Дракон-засновник? Дружина йому не потрібна, у нього ж буде Ньепа. Та й сумніваюся, що в шлюбі у вас був би на нього вплив.

– Ти!.. Ви!.. Я не хочу заміж за Дракона! Я хочу керувати Драконом! Я можу керувати ким завгодно! – В голосі Аріни вчувалася невпевненість. – Наші технології сильніші за магію! Коли проблемного короля проженуть, ми з Драконом правитимемо вічно! Тобто… Не знаю! Нічого не знаю! З принцом усе було просто і зрозуміло, а тепер навіть Керейра заплутався у своєму божевіллі! Навіщо він продовжив це? Без принца все втратило сенс! Нерозумно сподіватися на імпланти! Вони навіть на людях не працюють!

– Якщо з королем щось трапиться, трон перейде шаєрону… принцу Вікарду, – нейтрально нагадала я. – Або принцу Ендеру. Інших варіантів немає.

Аріна рвонулась із рук, що її утримували, і необережно заліпила ліктем у металеву заклепку на борту. Закричала, почала голосити, видала багато загроз і лайки…

– Ви спочатку знайдіть свого загубленого принца! Його вже зжерли черв’яки! Або ящірки!

– Ну, в нас ще один є, – несподівано посміхнувся Рік. – Ендер. Той, хто мав стати вашим чоловіком.

– Він сказав, я йому не потрібна! Він єдиний тут нормальний! Він був би добрим королем навіть із Драконом у мізках!

Кумедно… З усіх моїх знайомих лише Аріна вважала Ендера гарною кандидатурою на трон. Ну і шаєрон Елідій, але він же його батько, йому треба вірити в сина за будь-яких обставин.

– Згоден, – серйозно промовив Рик, чим невимовно мене здивував. – Ендер дуже розумний. Дякую за інформацію, Аріно.

Він круто розвернувся і поспішив до Кано. Я кілька секунд поспостерігала за тим, як оскаженілу доньку Керейри запихають назад у автомобіль, і вирішила, що зі своїми осяяннями мій лускатий друг впорається сам.

– Це правда, що тільки Мануель Керейра міг керувати переходом між світами? – запитала, сподіваючись, що рівний тон не спровокує черговий скандал.

Дівчина відповіла брудною лайкою і подряпала хлопцеві у формі обличчя:

– Хіба я б тут сиділа, якби могла повернутися?! Мене не зупинили б його приручені мавпи!

Я залишила її заспокоюватися в компанії військових і пообіцяла прислати аптечку. Чесно кажучи, обіцянку виконати не вийшло – цікавість прокинулась. Дізнавач надто жестикулював, Рік махав на схід, автомобілі заводилися один за іншим… Я не втерпіла – помчала в центр подій. Мене не прогнали – лиш попросили або не лізти зі своїми «щитами» в гущу людей, або бути поблизу яскравого «вимикача».

Активна нарада закінчилася швидко і незрозуміло. Частина службовців поїхала на схід, частина, включно зі мною, Кано і Ріком, – у напрямку палацу.

– А як же шаєрон Вікард? – Я сиділа на задньому сидінні і не розуміла, чому все затихло.

– Його шукають професіонали. – Дізнавач дивився перед собою і говорив незвично стримано. – Ми б їм тільки заважали.

– Але де? Звідки ви дізналися, де його тримають?! – Від надмірного ентузіазму я смикнула спинку переднього крісла, змусивши Кано схопитися за ручку на дверях. – Що я пропустила?

– Нічого. – Рік сидів біля мене і мав пригнічений вигляд. – Аріна сказала, що Вікард був перешкодою, а не метою. Найімовірніше, його вбили у заповіднику цієї ночі.

– Або залишили на милість ящірок… Тобто гірських драконів, – пригадала я. – Але… Ти впевнений? Аріна – ненадійне джерело.

Він знизав плечима, знявши шматок оббивки, і відвернувся до вікна. За наполовину опущеним склом щосили гуляв вітер, піднімаючи вихори пилу і приносячи в салон сморід вихлопних газів. Судячи з пониклого листя придорожніх лопухів, стояла нестерпна спека, хоча ніяких погодних незручностей я не відчувала. Може, щит рятував від післяполудневого сонця, а, може, мені просто було не до того.

– Вона – наше єдине джерело, – різкувато заговорив Рік. – Керейра в комі, його посіпаки мертві, Валері не при тямі, Жаклін у тюрмі. Тим паче, все сходиться. Якщо Керейра зробив ставку на цей варіант легенди, то приносити в жертву прямого нащадка Дракона-засновника не мало сенсу. Не тямиш? Вони взяли зеленооку блондинку, обвішали її історичними реліквіями з нібито магічною силою і зібралися переграти останній день Ньепи. Вона б відродилася…

– Вона б померла! – не стрималась я. – У страшних муках!

– Вона б повернулася з небуття, – з притиском продовжив Рік. – Побачила б, що справи кепські, і почала б благати Дракона про прощення і допомогу. Дракон розчулився б і помчав назад у наш світ – в тіло, на якому є його знаки влади і корона. На цю роль погодився Ендер. Він знав, що затія з відродженням – дурість повна. За минулі століття наші співвітчизники випробували десятки варіантів ритуалу. Але забобони ластонців були йому вигідні.

– А відмова від весілля? – нагадала я. – Це перекреслило всі плани.

– Не зовсім. Ендер уперся і дістав порцію дурманливої погані, тому що до ритуалу залишалося менше доби і готувати іншого «принца» не було часу. Його б протримали непритомним до самого весілля і благополучно одружили б, але він вискочив у вікно. Поріз на його грудях від скла, а не від сталі. Приблизно в той же час Вік втрапив у халепу, і ластонці поспішили позбутися нього, не знаючи, що Ендер теж поза грою. Керейра в одну мить втратив обох кандидатів на відродження. Гадаю, він почав ритуал просто з упертості в надії, що Дракон вселиться в останнього свого прямого нащадка – чинного шаєра.

– Або в тебе.

Під колеса потрапив камінь, і автомобіль відчутно труснуло. Я схопилася за Ріка, в глибині душі все ще не вірячи, що це безпечно. Він відвернувся від запиленого вікна, спіймав мій погляд …

– Не думаю, що Ендер планував убивство, – сказав глухо. – Ластонія допомагала йому копати під мене. Він знав, що Вікард знову відмовиться від влади. Немає сенсу вбивати брата, який зробить тебе шаєром!

– А для Керейри шаєрон Вікард був перешкодою, – прошепотіла я. – Він не вписувався в сюжет. Якби Ендер дотримав обіцянки і одружився з Аріною, громадськість миттю зажадала б зміни уряду, так? Репутація Вікарда ідеальна. Люди вибрали б його! До речі… Знаєш, що спало мені на думку? Якщо відкинути мішуру з Драконом і магією, Аріна все одно стала б правителькою Долінеї – як дружина Ендера. Хтозна, раптом саме в цьому і полягав план Б?

– А якби магія існувала і ластонці воскресили Дракона-засновника, Аріна довго не прожила б, тому що він – не сучасний шаєр, для якого розлучення рівнозначне відставці і треба терпіти нелюбу дружину до смерті. Дракон Нордес позбавлявся від обридлих жінок, не замислюючись. Про Ньепу він теж забув би, але вона вбила його і увічнила своє ім’я. Історія – кумедна річ, еге ж?

– Так, – погодилась я. – І… Пробач за особисте запитання, Ріку, але чому в схемі Мануеля не знайшлося місця тобі?

Широка долоня Ріка стиснула мою руку. Він нахилився так близько, що пластина, яка приховувала його обличчя, майже торкнулася моєї щоки. Я притулилася до теплого плеча і подумала, що так навіть краще. Всі ці ігри можновладців – суцільний головний біль. Королям невідоме щастя, а мені хотілося, щоб Рік перестав мучити себе через минуле, в чому б воно не полягало.

– Тому що я і є той проблемний шаєр, якого намагається позбутися Ендер, Аню, – його голос звучав тихіше за шепіт. – Ні, у мене не роздвоєння особистості… Це називають синдромом Дракона. Впевнений, у вашому світі теж зустрічається щось схоже. Рік – я справжній. Слабкий, вразливий, останні кілька років не здатний впоратися з власним силовим щитом… А людина, яку ти вважаєш шаєром, – плід моєї підсвідомості. Ідеальний шаєр. Такий, яким я хотів бути, але не міг змусити себе змінитися. Він – тимчасова реакція моєї психіки на нездійсненні зобов’язання, як запевняють лікарі. Маска, яку неможливо зняти самостійно. Завдяки тобі вона зникла. Сподіваюся, назавжди, тому що щит я вже контролюю повністю.

– Шаєр стояв поруч, коли я розмовляла з тобою по телефону!

– Я стояв поруч, коли тобі включили кілька загальних фраз із запису семирічної давності. Пам’ятаєш, я розповідав, що колись брав участь у театральних виставах?

– Тобто коли ти залишив мене в кімнаті Ендера… – договорювати не хотілося.

– Я збирався вправити йому мізки, але змінився і… Мені стало байдуже, Аню. Тоді ти не мала значення для Долінеї, і я просто пішов.

Задуматися про це я не встигла – автомобіль крутнувся вбік і зупинився посеред чагарників. Дзеркало заднього виду запевняло, що позаду нас приземлився пустельний дракон, на спині якого сидів Дракон у світло-жовтій, майже білій лусці.

– Кажете, легенди брешуть? – прошепотіла я.

– Безумовно, – радісно вишкірився Рік і рвонув двері з криком: – Віку! Яке щастя, що ти живий! Ендера на троні Долінея не витримала б!