Зміст
  • Розділ 1.1. Цей жорстокий чарівний світ
  • 1.2
  • 1.3
  • Розділ 2.1. Правда, що не має значення
  • 2.2
  • 2.3
  • Розділ 3.1. Без шансу на порозуміння
  • 3.2
  • 3.3
  • Розділ 4.1. Нові слова і старі обличчя
  • 4.2
  • 4.3
  • Розділ 5.1. Провал на всіх фронтах
  • 5.2
  • 5.3
  • Розділ 6.1, Знайомий незнайомець
  • 6.2
  • 6.3
  • Розділ 7.1. Через ліжко до знань
  • 7.2
  • 7.3
  • Розділ 8.1. Що не вбиває, робить дивнішим
  • 8.2
  • 8.3
  • Розділ 9.1. Гра на роздягання
  • 9.3
  • 9.2
  • Розділ 10.1. Доросле кіно
  • 10.2
  • 10.3
  • Розділ 11.1. Обіцяна принцу
  • 11.2
  • 11.3
  • Розділ 12.1. Грізний і закоханий
  • 12.2
  • 12.3
  • Розділ 13.1. Знайомство з батьками
  • 13.2
  • 13.3
  • Розділ 14.1. Ще один монстр
  • 14.2
  • 14.3
  • Розділ 15.1. Ідеальний чоловік
  • 15.2
  • 15.3
  • Розділ 16.1. Неприємні питання, марні відповіді
  • 16.2
  • 16.3
  • Розділ 17.1. Обійми великої політики
  • 17.2
  • 17.3
  • Розділ 18.1. Влада, кохання і розплата
  • 18.2
  • 18.3
  • Розділ 19.1. Свобода вибору
  • 19.2
  • 19.3
  • Розділ 20.1. Мрія
  • 20.2
  • 20.3
  • Розділ 21.1. Торг без права на помилку
  • 21.2
  • 21.3
  • Розділ 22.1. Принади дикої природи
  • 22.2
  • 22.3
  • Розділ 23.1. Батьки, діти й помилки
  • 23.2
  • 23.3
  • Розділ 24.1. Брехня заради правди
  • 24.2
  • 24.3
  • Розділ 25.1. Дурість ціною в життя
  • 25.2
  • 25.3
  • Розділ 26.1. Урок історії для юної леді
  • 26.2
  • 26.3
  • Розділ 27.1. Чудеса і сумніви
  • 27.2
  • 27.3
  • Розділ 28.1. Прості радощі складних людей
  • 28.2
  • 28.3
  • Розділ 29.1. Обов’язки, можливості і бажання
  • 29.2
  • 29.3
  • Розділ 9.1. Гра на роздягання

    /Зі щоденника Аріни Керейри/

    Тупа фанатичка знову мене повчала. Розповідала про моє чудове майбутнє, розхвалювала мерзенного принца… І де її знайшли? Вона вірить, що Керейра всесильний. Всерйоз вважає, що одного разу він подарує їй вічне життя. Їй! Ну чому марні люди думають про себе казна-що?! Ця дурепа навіть скаржиться, що мій татусь управляє нею як «варіантами». Знала б вона, скільки коштує та технологія…

    Та начхати. Керейра відмінно задурює голову. Треба мовчати, щоб не підставити його перед своїми, і вчитися. Не можна дрібно пакостити. Він має втратити все і відразу.

    У сторони Х є магія. Я сама бачила драконів і їхніх повелителів. Може, татусь і відродить легенду… Але він не поділиться цим ні з ким із «МАКІС»! Тільки зі мною.

    Щоб ти здох! Робиш все заради мене, так? І я зроблю тобі подарунок. Я вб’ю тебе. Чекай.

    ***

    /Долінея/

    Незнайомець дивився на шаєрона Ендера, Ендер – на мене, я – на них обох і на двері, що зачинилися між ними.

    – Кицю, в тебе є подруга? Мені вона не до вподоби, але якщо тобі хочеться різноманітності…

    Подруга?! Я проігнорувала багатозначну паузу і придивилася до невідомого.

    Тобто…

    До невідомої!

    Його високість, чи як там звертаються до шаєронів, з першого погляду визначив, що невисокий азіат зі стрижкою їжачком і татуюванням на скроні – жінка. Вона носила мішкуватий коричневий костюм, який приховував фігуру, і говорила хрипким шепотом. Мабуть, про її статеву належність я здогадалася б під час бесіди, але тої миті це стало сюрпризом. А ось досвідчене око Ендера вловило суть відразу ж.

    – Мовчите, леді Айро? – Шаєрона не влаштовувала тиша. – Ну ж бо, сміливіше! Будьте люб’язні, відрекомендуйте мене своїй партнерці. – Він задер підборіддя і засунув руки в кишені білих штанів. – Я чув про таке, але, зізнаюся, брати участь у нетрадиційних забавах мені не доводилося. Чи не заповните мій пробіл у знаннях? Не сумнівайтесь, я дуже швидко збагну ази сучасних…

    Договорити Ендеру не вдалося, тому що «партнерка» тінню метнулася до нього і встромила щось у плече прямо крізь легку батистову сорочку. Він важко осів на підлогу, з його розтиснутих пальців випав пристрій, схожий на рацію.

    – Не турбуйтесь, Анно, – тепер незнайомка не шепотіла. – Цей хитрий лис вміє заговорювати зуби, але він не встиг підняти тривогу. Допоможіть його перемістити.

    – Він помер?!

    Чесне слово, шаєрон не належав до моїх друзів, і я охоче прописала б йому гарну прочуханку або психотерапевта, але смерть цієї людини мене б не порадувала.

    – О ні! Він лише спить і бачить дуже… хм… дуже пізнавальні сни. Коли отямиться, його буде легко переконати в тому, що я йому привиділася.

    – Ви – Жако Лей? – Хотілося розібратись у всьому до кінця.

    – Або Жаклін. Обійдемося без прізвищ, якщо ви не проти. Не допоможете?

    Разом ми сяк-так дотягли Ендера до дивана і поспішно розійшлися у різні кутки. Я не прагнула до сусідства з голкою і снодійним, моя співрозмовниця побоювалась корони, що повернулася.

    – Жаклін Сон? – припустила я, не поспішаючи сідати в крісло і розслаблятися.

    – А ви непогано обізнані, Анно.

    Жако Лей вперлася спиною в стіну і, здається, побоювалася мене більше, ніж я її. Чого б це? Через здогадку? Ха-ха! Я пам’ятала передачу про Семена Андрєєва. Там звучало ім’я «Жаклін Сон». Деталей, щоправда, не знаю, тому що документалістика – не моє хобі, проте гріх не скористатися ситуацією.

    – Краще, ніж вам би хотілося, правда ж? Якщо не секрет, чим ви насолили Семену Матвійовичу? Такий приємний був чоловік, а як подумав, що я працюю на вас, відразу ніби з ланцюга зірвався.

    Жаклін скривилася:

    – Він впевнений, що я намагаюся викинути його з гри.

    – Він помиляється?

    Вона зробила невеликий крок вбік і зникла в тіні.

    – Ні, – відповіла зі смішком. – Не помиляється. Він не годиться для цієї роботи. Занадто старий і сентиментальний, не вміє визнавати очевидне… Тьху!

    – Ось тільки Мануель Керейра цінує Семена Матвійовича більше ніж вас. – Я підібралася, готова до того, що співрозмовниця втратить контроль через образливі слова. – Та й мені ваші методи не до душі. Снайпер – це не спортивно, як вважаєте?

    – Зате ефективно.

    – Ах, ефективно…

    Їй сарказм не сподобався:

    – Не треба ходити околяса. Бачу, ви в курсі подій. Якщо вас курирував не Андрєєв, насмілюся припустити, що ви – особиста ініціатива самого Керейри. Маю засмутити: він не збирається вас витягувати. Йому потрібен тільки імплант. Повернення пристрою – моє основне завдання. Переконайте мене, що я маю не тільки вберегти наші технології від сторони Х, але і допомогти вам.

    Від несподіванки я поперхнулася повітрям. Допомогти мені? Серйозно?! Це як же? Відіслати мене додому, щоб я викрила їхню аферу і засадила всю цю ластонську шайку за ґрати? Жаклін вважає мене наївною дитиною?

    «Взагалі-то для неї я – людина Мануеля Керейри», – майнула розумна думка.

    Зрозуміти б ще, добре це чи погано.

    – По-вашому, я потрібна «МАКІС»? – Я сподівалася, що почута в «кіно з Айрою» назва не означала гурток в’язання.

    Жаклін невміло вилаялась.

    – Намагаєтеся показати, що ви не з «варіантів»? – її голос звучав неприязно. – Не старайтеся, це і так очевидно. Але, повторюю, Керейра вас викинув.

    – А ви роздумуєте, чи є сенс мене підбирати? Шкодую, що вашому снайперу не пощастило. Якби він не промазав, сьогоднішній вечір був би вільний.

    Вона голосно скрипнула зубами.

    – У вас стріляли не мої люди, – заявила переконано. – Моє завдання – дістати імплант. Якби вас вбили у вежі, його б виявили, а це те, чого я не можу допустити, розумієте?

    Повірити? Жаклін говорила з упевненістю, але я пам’ятала: Андрєєв, він же Уштер Отт, у в’язниці за замах на мене, а інших ластонських посланців долінейська влада не згадувала.

    – Хто ж тоді натиснув на спуск? Дракон-засновник? Чи прекрасна Ньепа?

    – Саботажник! – ніби виплюнула вона.

    – Ім’я у нього є? Чи він як ті духи, що тягнуть коханок шаєрона Ендера до Душогубки? Зручна відмовка, еге ж?

    Жаклін виметнулася з тіні – на вигляд спокійна і зібрана, але я бачила, що її розбирає злість:

    – Мені теж хотілося б це знати! Хтось прагне зірвати угоду!

    – Угу, ці ваші «хтось» по Долінеї натовпами бігають.

    Вона повільно підійшла до мене.

    – Наших агентів тут небагато, – прошипіла люто. – Вони довели свою відданість і заслужили довіру, але один із них виконує неправильні накази. Важливо не його ім’я, а те, хто ним керує!

    «Андрєєв намагався мене вбити. Його не турбувало, що в моєму трупі знайшли б їхній дорогоцінний імплант. З іншого боку, він міг вірити, що встигне знищити пристрій перед тим, як увірветься охорона», – подумала я, непомітно відступаючи.

    – А як щодо «Опальної принцеси»? – закинула ще одну вудку.

    У відповідь почула довгу іноземну лайку і злісне побажання припиняти цей цирк.

    Жаклін напирала, я, не поспішаючи, рухалася вбік від неї. Ми кружляли кімнатою як заводні фігурки до тих пір, поки вона не наткнулася на руку Ендера, що звисала з дивану, і не отямилась.

    – Могли б одразу відрекомендуватися, – прохрипіла, гидливо відштовхуючи шаєрона. – Не очікувала, чесне слово. Що ж, ось ми й познайомилися, колего. Поважаю ваш вибір. Пластику зробили? Вражає.

    «Тобто про «Опальну принцесу» відомо вузькому колу осіб?» – я невизначено знизала плечима, не уявляючи, що сказати.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.