Зміст
  • Розділ 1.1. Цей жорстокий чарівний світ
  • 1.2
  • 1.3
  • Розділ 2.1. Правда, що не має значення
  • 2.2
  • 2.3
  • Розділ 3.1. Без шансу на порозуміння
  • 3.2
  • 3.3
  • Розділ 4.1. Нові слова і старі обличчя
  • 4.2
  • 4.3
  • Розділ 5.1. Провал на всіх фронтах
  • 5.2
  • 5.3
  • Розділ 6.1, Знайомий незнайомець
  • 6.2
  • 6.3
  • Розділ 7.1. Через ліжко до знань
  • 7.2
  • 7.3
  • Розділ 8.1. Що не вбиває, робить дивнішим
  • 8.2
  • 8.3
  • Розділ 9.1. Гра на роздягання
  • 9.3
  • 9.2
  • Розділ 10.1. Доросле кіно
  • 10.2
  • 10.3
  • Розділ 11.1. Обіцяна принцу
  • 11.2
  • 11.3
  • Розділ 12.1. Грізний і закоханий
  • 12.2
  • 12.3
  • Розділ 13.1. Знайомство з батьками
  • 13.2
  • 13.3
  • Розділ 14.1. Ще один монстр
  • 14.2
  • 14.3
  • Розділ 15.1. Ідеальний чоловік
  • 15.2
  • 15.3
  • Розділ 16.1. Неприємні питання, марні відповіді
  • 16.2
  • 16.3
  • Розділ 17.1. Обійми великої політики
  • 17.2
  • 17.3
  • Розділ 18.1. Влада, кохання і розплата
  • 18.2
  • 18.3
  • Розділ 19.1. Свобода вибору
  • 19.2
  • 19.3
  • Розділ 20.1. Мрія
  • 20.2
  • 20.3
  • Розділ 21.1. Торг без права на помилку
  • 21.2
  • 21.3
  • Розділ 22.1. Принади дикої природи
  • 22.2
  • 22.3
  • Розділ 23.1. Батьки, діти й помилки
  • 23.2
  • 23.3
  • Розділ 24.1. Брехня заради правди
  • 24.2
  • 24.3
  • Розділ 25.1. Дурість ціною в життя
  • 25.2
  • 25.3
  • Розділ 26.1. Урок історії для юної леді
  • 26.2
  • 26.3
  • Розділ 27.1. Чудеса і сумніви
  • 27.2
  • 27.3
  • Розділ 28.1. Прості радощі складних людей
  • 28.2
  • 28.3
  • Розділ 29.1. Обов’язки, можливості і бажання
  • 29.2
  • 29.3
  • Розділ 16.1. Неприємні питання, марні відповіді

    /Зі щоденника Аріни Керейри/

    Мене поведуть на оглядини. До принца. Він, бачте, уперся і не бажає купувати кота в мішку. Гвинт проговорився, що мій суджений надто переймається ставленням до жінок. Договірний шлюб для нього норма, вимушений – мерзота.

    Я повинна поводитись тихо, привітно і ввічливо. Треба переконати татусевого партнера, що він – моя мрія. Потерпіти до весілля, а потім… Керейра впевнений, що після дня Х принц ходитиме на задніх лапках, причому без імпланта.

    У чому ж секрет? У магії?! Але я – звичайна! Навіть додому повернутися не можу! У мене немає здібностей!

    Щоправда, безмозка погань у фартуху одного разу сказала, наче я – втілення Ньепи. Це щось на кшталт місцевого злого духа, який полює на королів. Не розумію… Татусь думає, що коли-небудь я вб’ю принца?

    ***

    /Долінея/

    Шаєр стукнув кулаком по столу, змусивши папки підстрибнути, а аркуші – розлетітися.

    – Прошу вибачення, сіре, – дізнавач не здригнувся, – але це мало статися рано чи пізно.

    – Це катастрофа.

    – Ні, сіре. Це непорозуміння, яке ми використаємо для підняття вашого авторитету.

    – Кано, якщо цей знімок щось десь і підніме, то точно не мою репутацію, – процідив крізь зуби Рікадор. – Усе вийшло з-під контролю. Цього разу тихо зам’яти події не вдасться.

    Зам’яти?! Я стрепенулася, ледь не відрубавши шаєру пів обличчя. Вони вдають, ніби Ріка взагалі не існує? Яке нахабство! Він реальний! Реальніший, ніж усі в цьому бісовому палаці! У нього є серце і почуття, а не тільки обов’язок перед суспільством. Можу поклястися, він був найкращим шаєром!

    – Тоді влаштуємо шоу. – Дізнавач і не подивився на мене, зосередившись на Рікадорі. – Все підтвердимо, а коли скандал вщухне, покаємося. Так робили і до вас, сіре. Завжди спрацьовувало.

    Боюся, після цієї поради я трішечки сказилась. У чому вони збиралися каятись? У чому, чорт забирай?!

    – Ви вбили Ріка? – Я схопила шаєра за лацкани і смикнула щосили. – Це правда? Він мертвий?! Через якусь безглузду фотографію?.. Та я… Та мені… Клянуся, ви заплатите за це!

    Мене переповнював відчай. Світ крутився перед очима, в голові панувала надзвичайна легкість, виразних думок не було. Хотілося трощити все навколо і кричати, поки вистачить сил. Рвати папери, штори, Рікадора… Забити його до напівсмерті телефонною слухавкою, притиснути до підлоги і отримати відповідь на елементарне запитання: «Чому?!» Що такого страшного зробив Рік? З’явився на людях? Він жива людина й у нього є права!

    Горло стиснуло, і я хрипко дихала шаєру в обличчя, не в змозі висловити словами те, що вирувало в душі.

    Він повільно відчепив мої руки від свого піджака.

    – Негайно переодягніться, Анню, – його тон був напрочуд збентеженим. – Це наказ.

    – А хрін вам! – Тої миті мене не цікавили пристойності.

    – Я б хотів обійтися без силових методів, – і знову Рікадор проявив чудеса розуміння.

    – Рік теж це говорив? – Під захистом невидимої броні я почувалась носорогом і перла напролом. – І де він тепер? Де?!

    Шаєр зітхнув і подивився на мене з неприхованим сумом.

    – Упевнений, він вічно житиме у ваших спогадах, – повідомив без глузування. – А поки поверніться в реальність. Вам необхідно змінити одяг і…

    І до мене дійшов сенс сказаного.

    – Його справді вбили?! – Я не помічала, що рву аркуш з іспанським текстом. – За що?!

    – Заспокойтеся, Анню.

    Я жбурнула зім’ятий папір Рікадору в фізіономію і пошкодувала, що до прозорих обладунків не додається прозорий автомат.

    – Рік живий і здоровий…

    Мене ледь інфаркт не схопив від полегшення.

    – …доти, доки ви поводитесь пристойно, – продовжував шаєр, криво посміхаючись.

    – Я хочу його побачити!

    – А я хочу зайнятися лижним спортом, але ми обидва – заручники свого становища. Мною керує Долінея, а вами… Ну ж бо, хто керує вами?

    – Той, хто цілиться у Ріка, – похмуро пробурмотіла я.

    Чудово. Бунт придушено ще в зародку. Істерика і сльози скасовуються, тому що зараз вони – розкіш, яку я собі дозволити не можу. Нехай шаєр посміхається скільки влізе. Рік мав для мене значення. Не знаю, яке, але від думки про його смерть розум відмовлявся працювати.

    Рікадор кивнув:

    – Сподіваюся, ми зрозуміли одне одного. Оновіть свій гардероб, Анню.

    – Не вийде, – мстиво відрізала я.

    А що? Силове поле мені не підвладне. Форс-мажорні обставини. Я не винна.

    – Причини?

    Чому б не продемонструвати свої нові здібності? Саме час показати, що щит прогресує. Нехай пояснять, що, на їхню думку, я таке.

    Я підібрала з підлоги зім’ятий аркуш і ефектним рухом провела по лусці від низу до верху.

    – І?..

    І це був провал. Невидимі покриви щезли.

    – Воно зникає у вашій присутності?! – Я не розуміла, що відбувається. – Ви тому і шаєр, що можете прибирати чужий захист?

    Рікадор повернувся до дізнавача.

    – Кано?.. – промовив не стільки питальним, скільки загрозливим тоном.

    – Шаєрон Елідій, сіре. Він провів дуже жорстокий експеримент.

    – Наскільки мені відомо, зараз батько в комі.

    – Так, сіре. Це був невдалий досвід.

    – Тобто вона вже…

    – Так, сіре. Вже.

    – О.

    Знову це багатозначне «О»! Я б віддала річну стипендію, аби дізнатися, що воно означало!

    Шаєр зміряв мене пильним поглядом, ніби вивчаючи під мікроскопом. На його обличчі не відбивалися емоції, однак мені здалося, він відчуває занепокоєння. Потім цей байдужий пень наблизився і ніяково обняв мене, навіть по спині поплескав співчутливим жестом.

    Супер. З іншого боку, я ж не руда Валері, мені високошляхетна увага не надається. Відпрацьована усмішка і показна опіка – ось і все, чого я заслужила.

    Чомусь це ображало. Я не звикла бути для когось порожнім місцем. Втім, раніше серед моїх знайомих бракувало правителів. Не здивуюсь, якщо в їхньому оточенні лицемірство – норма.

    – Судячи з нашої дружньої зустрічі з шаєроном Елідієм, луска у вас в роду трапляється часто? – запитала я, відганяючи неприємні роздуми. – Ви так умієте? А шаєрон Вікард? Щодо Ендера не питаю – він явно не монс… Не обдарований.

    – Не луска, а силове поле біологічного походження, – педантично уточнив Рікадор. – Так званий силовий щит. Ця здатність – не рідкість у роду ріє Нордесів.

    – Хочете сказати, я – ваша родичка?! – злетіло з язика, перш ніж я встигла закрити долонею свій балакучий рот.

    Шаєр відсахнувся.

    – Боронь Єдиний, – пробурмотів вражено. – Ні, Анню, ви не належите до правлячої династії. У третини долінейців тією чи іншою мірою проявляються гени предків. Не настільки сильно, як у мого батька, шаєрона Елідія, але навіть у найвіддаленішому селі можна знайти людину з, як ви висловилися, лускою.

    – Тобто з вашого погляду в мені немає нічого незвичайного?!

    Він вагався. Поглядав на дізнавача і зберігав незворушний вигляд, але я бачила: питання влучило у ціль. Зрозуміти б ще, в яку!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.