18.2
***
Години летіли, я зображувала безмовну тінь… Не скажу, що це було жахливо, але тримати язик за зубами виявилося важкувато. Особливо в присутності дам, чиї моральні принципи стали жертвами мого одягу, і чоловіків, що норовили поглядами протерти дірку в моїй спині.
Шаєр займався повсякденними справами, і незабаром я почала йому співчувати. Неподалік, у кабінеті дізнавача, творилася історія, а ріє Нордесові доводилось перебирати папірці! Не дивно, що він вічно усім незадоволений. Я б теж не раділа такому життя.
Рутину перервав посланець від Кано, який несміливо повідомив, що кількома поверхами нижче ховається репортер, причому з портативною апаратурою. Виганяти його чи дозволити зняти компромат?
– Дочекайтеся, поки він ступить на закриту територію, і влаштуйте показовий арешт, – розпорядився Рікадор. – Нехай цінність фотографій зросте. Наступних двох теж під замок, а третього зробимо щасливчиком.
Агент зник без уточнень, зате шаєр зволив помітити, що за вікном опускаються сутінки.
– Зголодніла?
Я кивнула.
– Облиш це, Аню. Я заборонив тобі розмовляти не всерйоз.
Угу, звичайно. І олівцем ти в мене кидав заради забави, а не тому, що я занадто голосно дихала. І змінив гнів на милість не через нагадування про журналістів. І ім’я правильно вимовляєш від чудесного осяяння. І тикаєш знову винятково від гарного настрою. Ну хто в таке повірить?!
– Повечеряємо?
Добродушний тон ясніше ясного давав зрозуміти: назрівають неприємності. За стерпне ставлення Рікадора розплачуватись доведеться кров’ю. Сподіваюся, не в буквальному сенсі.
– Із задоволенням прийму вашу пропозицію, сіре.
Він скривився, але швидко себе опанував:
– Ходімо.
Чому б і не піти? У мене з ранку росинки в роті не було, та й підкріпитися перед лякаючою невідомістю не завадить.
Біля дверей шаєр ледь не зіткнувся з дізнавачем.
– Ви занадто невчасно, Кано. Якщо це не терміново…
– Терміново, сіре.
І… Угум, мій статус миттю повернувся до колишнього. Я вирушила до своїх покоїв-клітки, Рікадор – рятувати країну.
«…снайперська гвинтівка… Ендер…» – ось єдине, що пощастило почути, а потім стулки ліфта зачинились і відгородили мене від новин.
І де в цьому житті справедливість? Напевно йшлося про снайпера, який влаштував нам із Ріком незабутню ніч у вежі Самотності. Цілився той лиходій саме в мене! То чому ж я маю йти спати?! Я, між іншим, зацікавлена сторона!
– Де знайшли гвинтівку? На території палацу? У Далайні? В Пониззі? Може, в Душогубці?
На цьому мої знання долінейської географії закінчувалися. Втім, я могла не старатись – кам’яні обличчя охорони не відреагували на жодне слово.
– Снайпера впіймали? Хто він? Ластонець чи найманець?
За ті кілька хвилин, що ми крокували від ліфта до моєї обителі, я встигла вдосталь наговоритися сама з собою. На відміну від помічниці Роксі, вояки вміли тримати язика за зубами – або, можливо, не знали, яка «термінова справа» вимагала участі шаєра.
Невидима луска повернулася незабаром після того, як я залишилась на самоті. На душі було тривожно і моторошно. Звісно, Ріка побачити не вийде. Навіть якщо Рікадор не планував мене обманювати, він надто зайнятий, щоб пам’ятати про обіцянки.
Навмання понажимавши кнопки кухонного ліфта, я отримала морозиво, торт і сир із цвіллю. Не найгірша вечеря у моєму житті…
Потім трохи поекспериментувала з силовим полем – як учив Рік, використала уяву. Зіпсувала диван, разом із пилом знищивши і ворс оббивки, спотворила підлогу… Вирішила, що дрібне шкідництво – це нерозумно, і спробувала продірявити стіну. Зазнала поразки, під час прибирання знову зачепила підлогу… Здалася – судячи з усього, надздібності призначались лише для позбавлення від забруднень і були зовсім слабкими.
Запищав кухонний ліфт. Я глянула на годинник, але до вечері за розкладом залишалося досить довго.
За заслінкою виявився розкішний букет. Айвія – так начебто називав ці великі квіти з солодким ароматом шаєрон Ендер. От же кортить людині… Він боїться мене як вогню, а все одно ніяк не заспокоїться. Ніби причарували його… І коли очікувати неприємний візит?
«Не неприємний, а корисний», – я закрила ліфт.
Хоч хтось із ріє Нордесів жадає моєї компанії. Гріх не скористатися ситуацією.
– Крихітко-кішко, чому ти сидиш у темряві? – долинуло від дверей.
«І який ідіот тебе сюди впустив? Хіба охорона не повинна тримати мене окремо від людей? З іншого боку, Кано правду сказав: шаєрону ніхто не указ», – я начепила усмішку і повернулася до того, хто ввійшов.
– Добрий вечір, сіре. Як справи?
Ендер клацнув вимикачем, і вітальню залило неяскраве жовтувате світло.
– Прекрасно, леді. Готові до спілкування?
Я запевнила себе, що терпіння оцінять на небесах.
– Крихітко-кішечко, та ти не в гуморі? – Граючи незмінною нагайкою, шаєрон підійшов ближче. – Хто образив мою кицю?
Шкіряні штани, розхристана сорочка, втягнутий живіт, розпатлане волосся, нахабна фізіономія – Ендер мав вигляд поганого хлопця і, схоже, вважав себе чарівним. І нехай. Йому потрібне спілкування – він отримає спілкування.
– Мені б не завадило розважитися. Пограємо, сіре?
На його обличчі промайнуло здивування, яке швидко змінилося передчуттям:
– Ви читаєте мої думки, леді. Отже, ваші ідеї?
Я б охоче загнала його в куток і витрусила все про Дракона-засновника, Ньепу і Ластонію, ось тільки шаєр навряд чи схвалив би мою самодіяльність.
– Гра називається «Питання і відповіді». Хочете дізнатися більше про мене, сіре? Охоче надам вам право першого запитання.
Шаєрон невдоволено смикнув куточком рота і клацнув нагайкою в повітрі. Він не був у захваті від моєї пропозиції, проте швидко виявив вигоду для себе.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!