28.2
Що зі мною не так?! Я хотіла додому! Ще й як хотіла! І сьогоднішній день ідеально підходив для повернення. Якщо не проговорюся, ніхто з сім’ї і знайомих навіть не зрозуміє, що я провела два тижні не на гірському курорті, як погрожувала всім. Та й у Долінеї без мене стане спокійніше. Газети хоча б відчепляться від шаєра!
Але… Одвічне «але» заважало з радісними криками сприйняти оптимальний варіант розвитку подій. Полягало воно в тому, що мене зацікавила Долінея. І її жителі, куди ж без цього… Один принаймні. Щоправда, для нього я завжди буду джерелом проблем… І я поки дуже сильно на нього злюся!
Чи не злюся?
У будь-якому разі я його розумію. Рік, який шаєр, не говорив правду, бо не вважав мене гідною уваги. Рік, який Рік, соромився дій Ріка-шаєра.
Що він міг сказати? «Знаєш, Аню, коли я одягнений у діловий костюм, то поводжусь у кращому випадку як сноб. Не звертай уваги, це тимчасово», – чи як?
Зізнаюся чесно: я б не зуміла втямити «синдром Дракона» і поводилася б із ними обома однаково. Навряд чи це закінчилося б розстрілом, але з долінейськими в’язницями Рікадор мене точно б познайомив. Воно мені треба?
Все, що трапляється, на краще. Рік став для мене надією. Якби я позбулася єдиної дружньої і неупередженої істоти в цьому світі, що б зі мною було? Боюсь, я б повторила долю Аріни. Або Валері.
– Гей, Віку, досить дражнити мою дику кішечку! – Ендер штовхнув Вікарда в плече і зашипів, коли його кулак натрапив на жовтувату пластину, що з’явилася на мить. – Ну що ж ти як не рідний?.. А ти, кицю, – це вже до мене, – дивись на світ простіше. По-перше, поки ти не розібралася зі своєю біологією, додому тобі не можна, інакше станеш гарненькою лабораторною кроличкою. По-друге, управляти «Ластонією» здатен тільки Керейра, а він поки поза грою і не факт, що повернеться у стрій. До того ж дещо з вчорашнього просочилося в пресу… – Погляд шаєрона метнувся до складеної газети, що лежала на приладовій панелі автомобіля. – Не можна ігнорувати громадську думку. Зараз не можна.
Я нахилилася до прочиненого віконця і майже схопила газету.
– Ні! – вигук Роксі пройшовся по нервах. – Не дивіться! – Вона схопила мене за плечі й потягла геть, не помічаючи, що рве моє волосся. – Ви не зрозумієте!.. – відкинула газету. – Відійдіть!
Шаєрони і Кано потупились, але змовчали.
– Якщо ви про той знімок, то він мене не шокує, – зауважила я.
– Який ще знімок?!
Отже, проблема у статтях… Читати я поки не навчилася, тому марно колишня шаєрона сполошилась.
– Я букв не знаю, – прозвучало як зізнання першокласниці. – А що пишуть?
Роксі помітно розслабилась і навіть посміхнулася:
– Та дурниці всякі. Преса обожнює сенсації – і справжні, і вигадані. Вам воно треба? Сьогодні чудовий день! Прогуляйтеся на вашу «Ластонію», відпочиньте… Невдовзі про вас забудуть. І… Е… Гарна сорочка. Дірки на спині – дуже оригінально.
Ендер пирхнув, проте його тітка якраз міцно мене обняла і не помітила глузування.
– Дякую, – прошепотіла схвильовано. – Я вам дуже вдячна за Ріка. Він – найкращий із шаєрів Долінеї, і ви допомогли йому це зрозуміти.
«Шокотерапія в дії», – промайнула приправлена гіркотою думка.
Гадаю, коли дізнавач відправляв мене «струснути Валері», то більше розраховував на «струс» шаєра, що заплутався в особистих переживаннях. Що ж, хоч один із планів Кано спрацював нормально. Не варто зациклюватися на минулому. Нехай мені й відводилася роль стресового чинника, це дало результат. Вважатиму, що мета виправдовувала засоби, і не накручуватиму себе.
– Завжди будь ласка, – пробурмотіла я, обережно вивільняючись із обіймів. – Звертайтесь іще. Як там ваш роман?
– Тс-с… – Роксі притулила палець до губ. – Це неофіційно. Джель занадто старомодний, та й…
– Роман про жінку-дізнавача, – уточнила я. – Яку назву ви вибрали?
Вона скривилась і роздратовано фиркнула:
– Видавець забракував варіант «Генію зла, я знищу тебе!». Каже, «Наречена для шаєра» набагато привабливіша для широкої аудиторії.
Я знизала плечима:
– Може, йому видніше?
– Головна героїня вже двадцять років заміжня і має шістьох дітей, а шаєр епізодично з'являється лише в першому, шостому та одинадцятому розділах!
Оглушливий звук гудка змусив мене підскочити, сонячний зайчик, що пробіг по обличчю, спричинив різь у очах.
– Я б хотів отримати книгу вашого авторства, тітонько, – оголосив Ендер, ворушачи бічне дзеркало автомобіля. – Мемуари, наприклад. Цікаво дізнатися, що ви думаєте про нас усіх. А «Наречену для шаєра» краще перейменувати, ця назва вже зайнята. Лікар каже, Валері погодилася на арт-терапію і почала малювати роман у картинках. Уявляєш, кицю, вона – талант. Стиль «ню» вдається їй особливо добре. Щоправда, з математикою у неї поганенько… У всіх головних героїв зайві кубики преса. Зате героїня настільки щедро обдарована природою, що хочеться її оживити й… Тітко!
Роксі підняла газету і ляснула його по зап’ястку, проганяючи від машини. Побажала мені гарного дня і пішла, усміхаючись і бурмочучи щось на кшталт: «Шаєр для генія зла», «Геній зла для нареченої» і «Геніальна наречена проти злого шаєра».
– Може, у вас і справді вселився дух Ньепи, леді? – озвався Вікард. – Сьогодні ви напрочуд небагатослівні.
Я бездумно тицьнула у нього пальцем і здригнулася – ніякої луски не з’явилося, під рукою було звичайне плече. І пристойна дірка в сорочці, до речі. Даремно він не стримався з Ендером. Це мої щити прилягають до тіла нещільно і не псують одяг, а ріє Нордесам доводиться стежити за собою.
– Варіанту «просто запитати» у вашому характері не закладено? – Шаєрон поправив пластир, що відклеївся від щоки, і неквапливо закатав рукава. – Це не так працює, леді. Якби я хотів вас покалічити, то взяв би сокиру. – Він підчепив носком начищеного до блиску черевика камінчик і відправив його у напрямку телефонної будки. – А, ледь не забув. Загляньте коли-небудь до Жаклін і переконайте її, що ніхто і ніколи їй у голову не залазив. Її імплант – простенький вибуховий радіокерований пристрій без додаткових функцій. Керейра справді міг її вбити, але не скорити своїй волі.
– Навряд чи вона мені повірить, – із сумнівом заперечила я.
– Відразу не повірить, але задумається. – Вікард відвів погляд. – Важко визнавати, що творив мерзоти з власної волі, а не під нацьковування Керейри.
Пам’ять безчесно підкинула відео з фотоапарата Жако Лей. Я глянула на племінницю Кано, що скромно притихла осторонь, і неймовірним зусиллям волі прикусила язика.
– Не одна Жаклін робила неприємні речі заради вищої мети, – сказала без зловтіхи. – Всі ми люди.
– Не хотілося б руйнувати ваші ілюзії, леді, але в чужому ліжку вищі цілі шукала тільки Жаклін.
– У вашому ліжку! – не витримала я. – Сила в деталях.
Шаєрон з викликом посміхнувся, і це нагадало про нашу першу зустріч:
– Світ простіший, ніж ви думаєте. Деякі, включно зі мною, шукають приємну компанію на кілька годин. Чи не так, Енді? Енді! Кано, навіщо ви йому це дали?
«Опальна принцеса», – оголошувала назва папки, яку Ендер тримав настільки неприродно, що будь-хто зрозумів би: він демонструє кирилицю саме мені.
Я неохоче відкинула спогади про Вікарда, що раніше завзято виправдовував Жаклін саме «голосом у голові», і перемкнулася на справи насущні. Можливо, шаєрону простіше прикинутися байдужим самцем, ніж визнати, що його використовували. Нехай так. Він швидко знайде втіху якщо не в стосунках, то в політиці. Рік казав, що Вікард – перший претендент на місце шаєра. Хандрити йому ніколи.
– На що ви намагаєтеся натякнути, сіре? – звернулась я до Ендера.
Він широко усміхнувся і тицьнув мені папку:
– Крихітко, порадуй нас цікавою історією. Лінь чекати, поки це перекладуть. Читай вголос і з інтонаціями.
– Не вмію читати! – Крик сполохав зграйку горобців, які купалися в піску біля огорожі. – Це треба повторити всім окремо?!
– Р-р-р, дика кішечко! А в твоєму досьє написано, що ти університет закінчуєш. Хто ж тебе, безграмотну, туди взяв?
Я схопила папку, не вірячи своєму щастю. Літери! Рідні! Зрозумілі! Я немов повернулася до лав людей, які здатні не тільки розглядати картинки.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!