Зміст
  • Розділ 1.1. Цей жорстокий чарівний світ
  • 1.2
  • 1.3
  • Розділ 2.1. Правда, що не має значення
  • 2.2
  • 2.3
  • Розділ 3.1. Без шансу на порозуміння
  • 3.2
  • 3.3
  • Розділ 4.1. Нові слова і старі обличчя
  • 4.2
  • 4.3
  • Розділ 5.1. Провал на всіх фронтах
  • 5.2
  • 5.3
  • Розділ 6.1, Знайомий незнайомець
  • 6.2
  • 6.3
  • Розділ 7.1. Через ліжко до знань
  • 7.2
  • 7.3
  • Розділ 8.1. Що не вбиває, робить дивнішим
  • 8.2
  • 8.3
  • Розділ 9.1. Гра на роздягання
  • 9.3
  • 9.2
  • Розділ 10.1. Доросле кіно
  • 10.2
  • 10.3
  • Розділ 11.1. Обіцяна принцу
  • 11.2
  • 11.3
  • Розділ 12.1. Грізний і закоханий
  • 12.2
  • 12.3
  • Розділ 13.1. Знайомство з батьками
  • 13.2
  • 13.3
  • Розділ 14.1. Ще один монстр
  • 14.2
  • 14.3
  • Розділ 15.1. Ідеальний чоловік
  • 15.2
  • 15.3
  • Розділ 16.1. Неприємні питання, марні відповіді
  • 16.2
  • 16.3
  • Розділ 17.1. Обійми великої політики
  • 17.2
  • 17.3
  • Розділ 18.1. Влада, кохання і розплата
  • 18.2
  • 18.3
  • Розділ 19.1. Свобода вибору
  • 19.2
  • 19.3
  • Розділ 20.1. Мрія
  • 20.2
  • 20.3
  • Розділ 21.1. Торг без права на помилку
  • 21.2
  • 21.3
  • Розділ 22.1. Принади дикої природи
  • 22.2
  • 22.3
  • Розділ 23.1. Батьки, діти й помилки
  • 23.2
  • 23.3
  • Розділ 24.1. Брехня заради правди
  • 24.2
  • 24.3
  • Розділ 25.1. Дурість ціною в життя
  • 25.2
  • 25.3
  • Розділ 26.1. Урок історії для юної леді
  • 26.2
  • 26.3
  • Розділ 27.1. Чудеса і сумніви
  • 27.2
  • 27.3
  • Розділ 28.1. Прості радощі складних людей
  • 28.2
  • 28.3
  • Розділ 29.1. Обов’язки, можливості і бажання
  • 29.2
  • 29.3
  • Розділ 6.1, Знайомий незнайомець

    /Зі щоденника Аріни Керейри/

    Проклинаю тебе, татусю, разом з твоїми обіцянками і планами!

    Відходжу від анестезії. Череп тріщить, думки плутаються… Кажеш, я – найцінніше, що у тебе є? Брехня! Твої божевільні плани – єдине, про що ти дбаєш. Навіть «МАКІС» зі мною згодні. Гвинт сказав, вони були проти моєї участі в проекті. Вони були проти! Чужі жорстокі люди. Справжні вбивці. А ти запхав мені в голову імплант-недоробок за пів мільйона!

    Так-так, щоб я звикала до управління, пам’ятаю. Я ж твоя донька! Спадкоємиця імперії, яку ти ще не створив.

    І що тепер? Даєш задній хід, так? «Варіанту номер сім» кінець, звичайно ж. А що з іншим оператором? З тією, кому ти довіряєш більше за життя? Їй ви імплант теж видалите? Чи вона поки працює?

    Співчуваю, татусю. Рано чи пізно ця стерва тебе ошукає. Думаєш, у вас кохання? Вона ж використовує тебе, як ти – мене!

    ***

    /Долінея/

    Реальність повернулася. Зі свідомості зникли чужі думки і почуття, перед очима вже не стояла лабораторія, сирени замовкли після ледь чутного клацання.

    Під час спостереження за Аріною я знала, що перебуваю в Долінеї, і знала, що якщо мене застукають у стані «відключки», проблем побільшає. Але картинка перервалася на найцікавішому місці, і мені хотілося провести з леді Айрою ще кілька хвилин.

    Мене помітили… І як, га? Під час першого «сеансу» я припустила, що дивлюся на побут Аріни через якусь камеру, розташовану у верхньому правому кутку приміщення. Може, цей дивний Гвинт зауважив, що якась камера в лабораторії позапланово включилася? Хтозна…

    Айру відвезли на операцію. Чи означало це, що після вилучення (або заміни?) її імпланта зв’язок між нами урветься назавжди? Найімовірніше.

    До речі, щодо зв’язку… Аріна Керейра – дочка великої шишки, а не піддослідна миша. Навіщо їй навушник, який впливає на мізки? Я могла припустити, що до мого вона підключилася власними силами, але в те, що ця вісімнадцятирічна хамка самостійно запхала собі в голову зразок передової технології, якось не вірилось.

    Хай там як, донька Мануеля Керейри, чиє ім’я мені нічого не говорило, по ту сторону барикад. Вона з тих, хто транслює свою свідомість, а я (і, гадаю, дівчата з програми) маємо підкорятися сторонній волі.

    Це ж щастя, що мій імплант почав збоїти! Спасибі охороні, яка після інциденту з принцом Ендером транспортувала мене до місця ув’язнення настільки завзято, що я стукнулась головою і порушила зв’язок, і спасибі шокерам, після яких Айра зникла остаточно. Ну а кіно, що вмикається в невідповідний момент, – найменша з бід доти, доки в головній ролі не я.

    – Кхе-кхе.

    Покашлювання за спиною було не тактовним, а надзвичайно зловісним. Так привертають до себе увагу кіношні лиходії. Не здивуюсь, якщо цю модель поведінки сценаристи взяли з життя справжніх душогубів.

    «Зараз мене поведуть до короля», – я постаралася заспокоїтись і запевнила себе, що найближчим часом нічого поганого не трапиться.

    Не допомогло. Просторий кабінет раптом здався затхлою комірчиною, декоративні решітки на вікнах визвірилися колючками, стіл із темного дерева нагадав труну. Глибоке коричневе крісло в кутку стало інструментом тортур, однотонний килим не відрізнявся від сипучих пісків, статуї воїнів, що цілилися в мене з пістолетів, заворушилися. Навіть світлі обкладинки книг на полицях видавались зубами гігантського равлика, який повільно, але невідворотно підповзав до мене.

    Я повернулась, щосили зображуючи статечність і неквапливість.

    – Рік! – вигукнула, перш ніж зрозуміла: відбувається щось не те. – Рік?..

    Безсумнівно, це був він: Рікадор ріє Нордес власною персоною. Чи то матеріальний привид, чи то унікум, здатний проходити крізь стіни. Мене це мало хвилювало. Головне – Рік належав до категорії дружніх істот. Після деяких роздумів я вирішила, що за корону треба дякувати ластонцям, а не йому. Ще б навчитися розуміти мову, якою він розмовляв, не на рівні здогадок, і жити стало б легше.

    – Ти не в обладунках? – Момент радості минув, його змінило недобре передчуття.

    Ми з Ріком, який «шаєр» і який «ріє Нордес», зустрічалися двічі. Він завжди носив приголомшливі лускаті обладунки та рукавички з моторошними лезами. Бачити його одягненим у звичайний костюм-трійку синяво-чорного кольору було дивно. До того ж я пам’ятала, як Рікадор дивився на мене. Його очі усміхалися, хоч обличчя і зберігало серйозний вираз. А чоловік, що стояв переді мною, нагадував живу статую. Ні натяку на емоції, нехай і негативні. Лід у погляді і байдужість у рухах. Для нього я значила не більше ніж килимок під ногами. Деталь інтер’єру, та й годі.

    – Ріку, це ти? – Я почала відверто панікувати. Досі допомога шаєра здавалася цілком очевидною, але ситуація змінилася не на мою користь. – Чи твій злий брат-близнюк?

    Він оглянув мене з усією безпристрасністю, на яку здатен олюднений робот, і підійшов ближче.

    – Злий?.. – запитав рівно.

    «Не Рік», – я розуміла його, отже він – не нічний гість, та й голос відрізнявся. Чи тон? З переляку важко визначити.

    – Не знаю. Дивлячись хто ви. Якщо Рікадор ріє Нордес, то ні.

    Відповідь йому не сподобалася.

    – Кано, – прозвучало неголосно, проте двері відразу відчинилися, пропускаючи дізнавача.

    – Слухаю, сіре?.. – Він схилив голову в легкому поклоні.

    – Ви стверджуєте, що це, – псевдоРік вказав на мене, – агентка Ластонії?

    – Ні, сіре. Вона біженка. Просить притулку і обіцяє поділитися своїми знаннями про Ластонію.

    Біженка? Що ще за новини?! Я не збиралася затримуватись у Долінеї довше необхідного. Точніше, довше того моменту, коли зрозумію, як повернутися додому! Про що балакав Кано? Натякав, що якщо я цілком і повністю не продамся місцевій владі, то і допомоги не дочекаюся?!

    – Цікаво. Перебіженка… Звичайна зрадниця, якій золото миліше за клятви. Наскільки важлива її інформація?

    «З огляду на той факт, що я навіть не знаю, що таке Ластонія, розраховувати на ілюзію поваги не варто», – мені раптом захотілося, щоб імплант ожив і вирвав мене з дійсності.

    – Леді Анна готова надати відомості про культуру та традиції своєї Батьківщини. З погляду соціальних наук її допомога безцінна, сіре, – дізнавач говорив безпристрасно, і лише жилка на скроні видавала його хвилювання.

    – Тобто ця юска абсолютно марна.

    «Мене тільки що назвали обірванкою», – як і у випадку з Ріком, на думку спав розпливчастий здогад про значення незнайомого слова.

    – Академія Наук бажає вивчити її доповідь, сіре, – Кано не заперечував прямо, але й не погоджувався беззастережно.

    – Обійдуться. Навіщо досліджувати феномен, який скоро зникне? Нехай витрачають час на щось корисне.

    – Я передам їм, сіре.

    – Як довго ви плануєте вивчати цю… Анню?

    – Аню, – машинально поправила я.

    Ніхто з них і не глянув у мій бік.

    – Декілька днів. – Дізнавач дивився в підлогу.

    – Ви вважаєте її небезпечною?

    Кано зам’явся:

    – Є деякі складнощі, сіре…

    – Ніяких складнощів. Я не питаю, чи є у неї всередині бомба з годинниковим механізмом. Моє питання просте. Особисто ви вважаєте, що ця… Ання… Що вона свідомо нашкодила моїм братам?

    Я поперхнулася повітрям. Братам? Принцу Ендеру, який не факт, що принц (Айрі у визначенні статусів я вже не довіряла), і шаєрону Вікарду? Тобто цей… Нехай буде Рік номер два. Тобто Рік-другий теж ріє Нордес? Чудово. Таке відчуття, ніби в резиденції куди не поткнешся, натрапиш на їхній зарозумілий рід.

    – Ні, сіре, – з повагою відповів дізнавач. – Боюся, шаєрон Вікард трохи поспішив із судженнями.

    – Добре. Нагадати, чому вашим висновкам я довіряю більше, ніж його капризам, Кано? Для вас головне – Долінея, а не ображене самолюбство. Я ціную це.

    – Дякую, сіре.

    – Ви заслужили свою посаду. Не забувайте про це, коли знову зіткнетеся з Вікардом.

    – Не мені заперечувати шаєрону, сіре.

    – А кому? – Рік номер два поправив краватку, і в його рухах на мить промайнула людяність. – Він ваш підлеглий, Кано.

    – Попри всю мою пошану, сіре, насамперед він – шаєрон.

    – Саме тому вам не треба дивитися на його самодіяльність крізь пальці.

    Дізнавач переступив з ноги на ногу. Я подумала, що з його кульгавістю неймовірно важко стояти, не рухаючись, і була вражена витримкою цього чоловіка. Він дотримувався етикету, незважаючи на біль. З тим же завзяттям Кано гнув свою лінію щодо Вікарда. Можливо, його зусилля хоч трохи окупляться і в моєму випадку?

    – Це наказ, сіре?

    – Так. – Рік-другий без особливого успіху зобразив криву посмішку і перевів погляд на мене. – Ання… Чому у неї перев’язані руки і коліна?

    – Силове поле, сіре. Вона не знала про нього і поранилася.

    – Тікаючи з Ластонії?

    – Ні, сіре. Це її особисте силове поле. Біологічного походження.

    «Взагалі чудово. Продовжуйте, зробіть із мене чорнобильського монстра! Чи Андрєєв і його колеги так забили вам баки, що ви вважаєте всіх ластонців надлюдьми?» – я мимоволі потяглася до волосся і відразу ж змусила себе зупинитися.

    Не час перевіряти, чи не підросла корона. Переживу зустріч зі злою копією Ріка – обсиплю невидимі зубці борошном або пудрою (спасибі Джелю за ідею) і перевірю масштаби неприємностей перед дзеркалом.

    – Ви впевнені, Кано?

    – Сканери не вловили техногенних випромінювань, сіре.

    – Ви хочете сказати…

    – Так, сіре.

    – О.

    Важко уявити багатозначніше «О». Воно натякало, що краще б мені виявитися Ньепою або чупакаброю – для них у Ріка номер два знайшлося б більше прихильності, ніж для тієї, про кого навіть не говорять вголос.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.