10.2
***
Відео починалося з витонченого татуювання на жіночій руці, що рухалась перед об’єктивом. Кілька секунд – і вона зникла. Трохи ривків, скрипіння, шурхоту – і фотоапарат знайшов стійке положення.
Жінка відсунулась, повернулася спиною. Коротка напівпрозора сорочка не приховувала темних малюнків на її лопатці і попереку. Дракон і якісь ієрогліфи… Не сказала б, що розбираюся в східних письменах, але приблизно уявляю, які вони на вигляд. Це точно були слова з мого світу.
Жаклін (я вже не сумнівалася, що дивлюсь на Жаклін Сон) зникла з поля зору, дозволивши розглянути кімнату, де вона господарювала. Переді мною відкрилося просторе приміщення з мінімумом усюдисущої мозаїки і великою кількістю освітлювальних приладів.
У фокусі камери була зім’ята постіль. На ній, оточений розкиданими подушками, обличчям униз лежав чоловік. Начебто спав… Принаймні дихав він рівно і ніяких ран у нього я не помітила.
Жаклін повернулася, тримаючи невеликий шприц з янтарно-жовтою рідиною. Вона уникала дивитися в об’єктив, але я сумнівалася, що в Долінеї є ще одна короткострижена татуйована жінка.
Голка встромилася в шию чоловіка. Він сіпнувся і різко перевернувся. Підвівся, схопив Жаклін за руку…
І обм’як, наче безвольна лялька.
– Спокійно, дурнику. Не смикайся, і все буде відмінно. За годину ти й не згадаєш про цей маленький інцидент.
Його почала бити дрож. Мене теж – я лише зараз зрозуміла, що дивлюся на розпатланого шаєрона Вікарда.
– Тс-с… Без паніки. Дихай глибоко і повільно. Не вистачало ще, щоб ти здох, коли всі знають, що я у тебе.
Жаклін грубо штовхнула його в груди, змусивши відкинутися на спинку ліжка. Притиснула два пальці до ямки на шиї, перевіряючи пульс, і насупилася:
– Не будь ганчіркою, здоров’я у твоєї сімейки бичаче. Ну, готовий поговорити?
– Іди до демонів… – прохрипів шаєрон, слабо відмахуючись. – Зі мною ці фокуси не спрацюють.
Вона недобре оскалилась і сіла на ліжко, повернувшись до камери впівоберта:
– Почекай дві хвилини. Можеш рахувати вголос.
Очі Вікарда заплющилися через сорок секунд.
– Отже, приступимо. – Жаклін закинула ноги на ліжко і тицьнула шаєрона ступнею у підборіддя. – Питання перше, воно ж контрольне. Назви моє ім’я.
По обличчю Вікарда пройшла судома. Здавалося, він бореться з собою – і безнадійно програє.
– Жаклін Сон, – прозвучало з придихом.
– Слухняний хлопчик! А ваша розвідка не дрімає. Я вже боялася, що залишуся для тебе Жако до кінця своїх днів. Що ще ти про мене знаєш?
– Ти брехливе стерво.
Жаклін штовхнула його знову:
– Теж правда. Але досі це не заважало тобі зі мною спати. Навпаки, додавало почуттям гостроти… Хочеш щось сказати? Ну ж бо, не соромся!
– Я уявляв замість тебе ту покоївку з півдня, що одного разу назвала тебе тітонькою. Було цілком терпимо.
Вона здригнулася всім тілом:
– Що?!
– І блондинку з довгою шиєю. Племінницю Кано чи щось таке. Ну, пухкеньку таку, в окулярах, що вічно з паперами носиться.
– Ти знущаєшся?! – Жаклін зіскочила з ліжка і, не думаючи про задерту сорочку, почала щось шукати в одязі, розкиданому по підлозі.
На чітко окреслених губах шаєрона майнула посмішка:
– Ні. Сама знаєш, я кажу правду. Що ти мені вколола?
Вона випросталася, стискаючи той самий апарат, з яким приходила до мене.
– Нічого, що могла б виявити ваша примітивна лабораторія, – відповіла сухо. – Гаразд, продовжимо. Хм… А мені здавалося, ти хочеш цих зустрічей.
– Хочу. Мені блондинка подобається, але з іншими жінками немає сенсу її уявляти. Тільки з тобою.
Жаклін заліпила йому ляпаса:
– Я викладалася повністю!
– Шість із десяти. Можу накинути пів бала за розкутість.
Від злості вона покрилася червоними плямами. Притиснула до плеча Вікарда ластонський пристрій і прошипіла:
– Зробимо перерву? Дуже довгу і дуже болісну перерву, га? Чи ти припиниш блазнювати?
– Щось не так? Ти справді вірила, що можеш здивувати шаєрона своїми акробатичними трюками? Яка наївність…
Палець Жаклін тремтів на кнопці, але вона не поспішала вмикати прилад.
– Дякую за правду, – видавила, прибираючи руку.
– Сподіваюся, ти ще прийдеш до мене. У мене залишилися фантазії щодо блондинки.
Її плювок розплився на світлому килимі неохайною плямою:
– Досить!
– Ну ні. Твоя хімія не дозволяє брехати, тому слухай чисту правду.
– Я не собака, щоб терпіти образи!
– До речі, в собачій по…
Жаклін затиснула шаєрону рота долонею і замолотила кулаком у груди:
– Досить! Мене це не цікавить! Мені потрібні відповіді на інші запитання! Розкажи про Дракона-засновника. Кажи!
Вікард мляво хитнув головою, намагаючись скинути її кисть.
– Не смій ухилятися! Говори тільки про Дракона!
Він кивнув, і її рука пересунулася на його шию.
– Говори!
– Дракон-засновник, він же Дракон Нордес, серед долінейців відомий як шаєр Рікадор ріє Нордес, народився в сто сьомому році від відкриття Нової Землі. Його батько, великий полководець Вікард Нордес, очолював третю і єдину успішну експедицію вглиб Нової Землі і був першим намісником колонії, яка згодом стала незалежною державою Долінея. Мати, Аполіна Нордес, заснувала Академію цілителів і домоглася для жінок права голосу років на триста раніше, ніж це почали обговорювати на Старому Материку.
Жаклін скрипнула зубами і без попередження вдарила Вікарда в сонячне сплетіння.
– Я можу прочитати довідник з історії в будь-який момент! Не тягни час! Розповідай тільки про Дракона!
Він закашлявся, слабо спробував її відштовхнути.
– Не викручуйся!
– Дракон був ученим, багато подорожував по Новій Землі, відкрив кілька раніше невідомих видів, які назвали його ім’ям.
– Дракон був могутньою потворою, яка знайшла секрет безсмертя і живе дотепер! Ти знаєш, де він. Ти поясниш, як його знайти. Чуєш?! Ти віддаси його нам!
Шаєрон глумливо посміхнувся:
– Ну-ну, мрій. І навіщо Ластонії міфічний предок мого роду, якщо не секрет?
– Навіщо людині безсмертя і надзвичайні здібності? Та ти дурніший, ніж я думала. Слухай уважно. Я ставитиму конкретні питання. Не смій ухилятися!
– Зрозуміло. – Вікард дивився прямо на Жаклін, а тим часом його пальці схопили зронений нею ластонський пристрій.
Вона якимось дивом вловила рух і відскочила подалі:
– Вважаєш себе найрозумнішим, так?! – крикнула злякано.
– Вважаю. До речі, мій секретар прийде через десять хвилин. Не намагайся втекти, це марно. А всі ці дикі питання залиш для сусідів по камері.
Шаєрон приставив апарат до своєї долоні і натиснув на кнопку. Обм’як, заплющив очі…
Жаклін вилаялася. Забрала пристрій і відключила фотоапарат.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!