Повсякденність Дракули

Андрій розплющив очі. Над ним майоріла біла стеля. Поруч - такі самі білі стіни. Це була лікарняна палата. Його встигли врятувати і зашити. Мабуть, хтось викликав швидку допомогу там у парку.

Він підняв голову. Поруч із ліжком сиділа мама. По ній було не дуже видно, чи вона стурбована, чи зла. Чи... нічого не відчувала.

– Я рада, що тебе вдалося врятувати, – спокійно сказала Єва.

– Це все, що ти можеш сказати? Я ледве не помер.

Ну вона справді виглядала дещо байдужою.

- Я вже відплакала все в коридорі. Більше не можу.

Андрій опустив голову назад на подушку. Дивне почуття. Тіло начебто ослабло, але, на щастя, болю не залишилось. І в цю мить, він різко згадав про Герберта.

- А де Герберт? Його також врятували?

– Що? - здивувалась Єва. - Він був із тобою?

- Так!

- Ні, його ніде не було. Тебе знайшли випадкові перехожі та викликали швидку. Ти там лежав сам.

Його забрали ті хлопці. Але хто вони такі і чому були такими сильними - на це хлопець відповісти не міг. Весь попередній вечір здавався йому сном під гарячкою.

– Він врятував мене, – сказав Андрій. - Коли ті гопники напали на мене, він заступився. Мене вдарили чимось гострим, я знепритомнів і не пам'ятаю, що було далі.

- Знаєш, - задумалась Єва, - місце, де тебе знайшли виглядало дивно.

- Що ти маєш на увазі?

- Розламаний асфальт, дерево лежить на землі, повсюду якісь бризки схожі на кров. Хоча наші експерти сказали, що це точно не вона... Безумство, не інакше.

- Так, - Андрій відвернувся до вікна.

Він перебирав у голові спогади. Можливо там загубилося щось важливе із того фатального вечора. Марно. Все як у тумані. Згадався лише ріжучий болю в животі та почуття повного оніміння.

- Знайдіть Герберта, - попросив він матір. - Не можна його кидати. Ці мудзвони повинні поплатитися за те, що зробили!

- Ми обов'язково знайдемо його, - кивнула Єва.

У палату увійшов Наскіс. На його обличчі була посмішка та наснага.

- О-о, наш малюк живий! Та ти сильний як бик. Пережити такі рани... Я, мабуть, уже загнувся б.

- Потрібно просто менше бухати, - сказав Андрій.

- Вибач, боєць, але без цього нікуди. Краще я помру, ніж стану непитущим.

Що ж, як ви зрозуміли, хлопчику вдалося врятуватися. Але що сталося з Гербертом? Ну... нічого хорошого. Вампіри вирішили забрати його із собою, щоб показати Блоу Джобу. Він знав всіх вампірів у місті, і міг впізнати Герберта. Ну, це хлопці так вважали. А на ділі, все не так.

Якраз на випадок індивідуальних зустрічей, Блоу Джоб мав невелику фермерську ділянку за містом. Далі від сторонніх очей. Дорога крізь поле пшениці вела прямо до двоповерхового будинку.

- Я відчуваю себе нікчемою, - бубонів Блоу Джоб, лежачи в будинку на килимі з ведмежої шкіри.

Він ніжився на шерсті, обтираючись щокою об м'яке коричневе хутро, що пропахло сигаретами наскрізь. Блоу Джобу було байдуже на сморід. Запахи він відчував паршиво, бо кілька разів ламав вампірський ніс.

- Незабаром приїдуть ці дауни. Що вони наробили? Кого там збираються приволокти? Ех... треба взяти себе в руки. Адже я тут головний! Я тут усім керую! Я!

Він дав собі смачного ляпаса і впевнено підірвався на ноги. Повірте, у цього хлопця були свої "заскоки". Нариклад, в нього на голові трималась дерев'яна перука, мало схожа на справжню зачіску. А ще сальна гавайська сорочка криво поєднувалася з камуфляжними шортами.

Блоу Джоб натягнув на себе сонцезахисні окуляри, підняв з підлоги пляшку пива і пішов зустрічати гостей.

Чорний катафалк зупинився біля будинку. Двигун затих. Кірвент сидів за кермом та зустрів поглядом боса. Потім він відчинив двері і першим вийшов до нього.

- Ах-ах, добрий день, мудаки! - розкрив руки Блоу Джоб. - Що за метушня вас змусила притягнути мене сюди?

- Ви можете поводитися серйозно? - спитав Кірвент. - У нас тут із собою якийсь старий вампір. Напав на нас увечері. Може, ви знаєте, хто це?

- Гаразд, побачимо. Не парьтесь.

Лассард відчинив багажник. Усередині лежала закрита забита труна. Жодного звуку звідти не лізло.

- Ми заховали його туди, щоб не викликати підозри, - пояснив він.

- Розкривай, - наказав Блоу Джоб.

Кірвент із Лассардом підсадили кришку ломами та розкрили труну. Побитий Герберт валявся непритомний. Блоу Джоб уважно його оглянув. Він не впізнав його, хоча сам дзвонив йому нещодавно. Просто тоді його люди не показали обличчя Герберта.

- Напевно, якийсь приїжджий недоумок, - припустив Блоу Джоб, попиваючи пиво. – Не знає наших правил.

- І що будемо з ним робити? - запитав Кірвент.

- До нього ми ще дійдемо.

Блоу Джоб раптово насупився. Здавалось, він злий. Дуже злий.

- Якого біса ви вийшли вночі на полювання?! Я заборонив усім це робити! Хто вас потяг туди? Кажіть, чи каратиму всіх.

- Авель, - тихо відповів Лассард.

Блоу Джоб вирвав двері машини і міцно схопив Авеля, який сидів там, за руку. Пальці вп'ялися під шкіру. Так він показував свій авторитет.

- Гей, якого...

Не встиг той навіть домоговорити, як його рука відірвалася по саме плече. Блоу Джоб був рішучим. Не вагаючись, він викинув висмикнуту кінцівку в кущі. Скалічений вампір закричав, впершись лобом в бардачок.

- Цього достатньо, - добродушно посміхнувся він, дивлячись, як Авель скиглив від пекельного болю. - Більше не викаблучуйтесь. Ви ж знаєте, що я вас люблю і не сильно каратиму.

Авель випав з машини обличчям у траву і почав пускати слину. Що ж, він одержав покарання. Блоу Джоб не дуже любив таке витворяти, але через те, що його посіпаки часто починали ігнорувати авторитет боса, доводилось вживати таких виховних заходів.

Герберта ж затягли в будинок і посадили на диван. Він все ще був непритомним. Блоу Джобу це не подобалось.

- Розбудіть його якось! Мені здається, що він просто кайфує, лежачи на моєму улюбленому дивані.

Герберт розплющив очі. Поруч горів камін. Жаркувато для такої пори. Повільно оглянувшись, він помітив таксидермовані фігурки тварин. Виглядало як безглузде живодерство і несмак.

- Я й сам можу прокинутися, - схопився старий за голову. - Ох, як же ниє. Це жерсть.

- Сам винен, - сказав Блоу Джоб. - Не треба було лізти у бійку проти трьох. Хоча, як вони кажуть, ти непогано тримався.

- Ех, якби не вік, я б вас усіх тут розкидав.

Вампіри засміялися. Ці погрози для них звучали безглуздо, у його становищі. Якийсь пенсіонер, що збожеволів, сидів та в'яло погрожував, сидячи в полоні.

- Звідки ти взявся такий молодець? - запитав Блоу Джоб. - Я знаю всіх вампірів у цьому місті, але тебе чомусь раптом не знаю.

– Я живу тут уже давно. Це ви для мене новачки. Сосунки, прийшли тут шикувати старше покоління. Та я вас усіх, нахрін, переживу.

- Гаразд, посидь поки що тут. Нам треба дещо обговорити.

Блоу Джоб відвів своїх товаришів убік. Йому не хотілося безглуздо плямувати руки, тим більше він вже сьогодні покалічив Авеля. Кровопролиття достатньо. Потрібно ухвалити якесь більш виважене рішення.

- Чесно кажучи, мені насрати, що ви там вирішите, - обурено сказав Авель. - Мені руку відірвали ні за що, я не сподіваюся на справедливість!

- Ну пробач, будь ласка, Авелюшечко, - погладив його по плечу Блоу Джоб. - Це сталося випадково. Я трохи розлютився і покарав тебе трохи жорсткіше, ніж ти заслужив.

- Все, я образився. Більше не візьму нікого на вилазки.

Лассард просто відвернувся і почав грати у телефон, як завжди. Він зрозумів, що попити людську кров йому більше не світить, а те, що йло далі - це дурна метушня.

- Думаєте, з ним можна домовитись? - спитав Кірвент. - Я дуже в цьому сумніваюсь. Дід наглухо відбитий, порвав мою улюблену сорочку. І куртку.

- Хочеш свою дам? - запропонував Блоу Джоб.

Кірвент глянув на неї з огидою.

- Ну... тільки якщо її випрати.

– Тоді не дам.

Герберт слухав усю цю розмову збоку і не розумів, що він тут взагалі робить. Спочатку він подумав, що інші вампіри – безстрашні вбивці, але тепер уже в цьому сильно засумнівався. Було б непогано всіх їх перебити, від гріха подалі, але вони все ж таки досить сильні. Це самогубство.

– Що ви вирішили? – схрестив руки Герберт.

- Ти ні в чому не винен, - підійшов до нього Блоу Джоб. - Просто виявився не в тому місці, не в той час. Все через ідіота Авеля. Я попрошу його, нехай він відвезе тебе додому і ми просто забудемо про те, що сталося.

- І це все?

- Так. Все дуже просто.

Авелю дуже, дуже не подобалася ця ідея. Він і так уже був інвалідом - однооким. А тепер, менше ніж за добу, йому зламали ногу і відірвали руку. Повна жесть. Звичайно, сперечатися з Блоу Джобом він не став, щоб випадково не постраждати ще більше. Довелось просто змиритись із цим відверто дурним проханням.

Герберт сів на пасажирське сидіння і Авель повіз його додому. Прямо так і керував автівкою, з поламаною ногою і однією рукою. А єдиним оком слідкував за дорогою. Все було просто - цей чоловік мав набійльший досвід шофера, тому йому і не таке пробачали.

- Слухай, я бачу, що ти сердишся, - сказав Герберт, - але ж ти можеш зрозуміти, я повинен був заступитися за того хлопчика. Його в жодному разі не можна було вбивати.

– Через тебе, ми все одно його залишили. Ти наробив стільки галасу, що звідкись почали збігатися люди. Ти ж розумієш, що нам не можна потрапляти на очі.

Однією рукою крутити кермо так само складно, як і однією ногою натискати на педалі. Окрім цього, все було нормально. Авель впевнено тримав маршрут.

- Так, ти ведеш не туди, - сказав Герберт. – Нам в інший бік.

- Я не відвозитиму тебе додому.

Авель натиснув різко на гальмо і Герберт влетів носом у бардачок. З хрустом, розтрощив його.

- Хах, цей удар мене не вирубить! - вигукнув він.

- Ось цей вирубить.

Авель розмахнувся рукою і в'їхав ліктем у приголомшеного Герберта. Цей удар уже справді його вирубав. Скільки можна? Постійно непритомніти в такому віці дуже шкідливо для здоров'я, навіть якщо ти вампір.

Герберт знову опинився в труні. Авель вирішив поховати його живцем. Він гнав трасою на величезній швидкості очікуючи насолоду від помсти. Закопати подалі від міста, щоб ніхто ніколи не знайшов.

- Ух, бляха, - прокинувся Герберт.

У труні було тісно, а він мав клаустрофобію. Сильна паніка охопила "Дракулу". Він почав істерично волати і брикатися.

Кулак проламав дірку в труні і зачепив ще дещо. Дещо металеве з рідиною всередині. Герберт пробив бензобак. Струмінь бензину полетів у труну, починаючи її заповнювати. Весь одяг миттєво промок. Топливо підіймалось все вижче до носа.

- О, ні-ні-ні! Це дуже хріново!

На превеликий жаль, у багажнику також валялася і запальничка. Вампір, смикавшись, розламав її кулаком і вона вибухнула, підпаливши паливо. Труну охопило полум'я. А слідом, і весь багажник.

- А-а-а! Горить!

Замок розламався і труна вислизнула з автівки на трасу. Герберт покотився стрімголов по асфальту. Дошки з тріском розколювалися і уламками розсипалися вздовж дороги. Машина не зупинилася. Мабуть, Авель вирішив не втручатись і втік. Навколо був надто живий трафік. Само собою, палаюча труна посеред дороги привертала купу зайвої уваги.

Герберт загасив себе ударами об асфальт. Зупинившись, він відчув полегшення. Чисте повітря. Весь покритий сажей, смердів бензином, майже голий.

Попутні автомобілі почали зупинятися, а водії пропонувати свою допомогу.

- Дякую, все добре, - піднявся Герберт. - Я сам впораюся.

Тим часом Блоу Джоб, розслабившись, вийшов на ґанок покурити. Він був дуже радий, що так швидко розрулив пікантну ситуацію. Над полем осів невеликий туман. Вампір почав підкурювати сигарету і раптом до нього дійшло:

- Стривай, це ж був той самий придурок, якого я відмазав від в'язниці!