Повсякденність Дракули

У квартирі Герберта було напрочуд тихо. П'яна компанія тихенько розмовляла у вітальні. Лише Істран почував себе неспокійно.

Він сидів на підвіконні та підпалював сірники. Одного за одним, дивлячись на крихітне полум'я. Чому вогонь його так лякав? Але не весь. Коли він маленький, то все ж таки не лякав. Тоді чому лякав великий? Тому що у ньому можна згоріти. Але він боявся його навіть коли не було ніякої пожежі. Сам факт того, що він міг раптово спалахнути, вже сам по собі жахав.

- Ні, ти лише нікчемна дрібниця. Це я тобі наказую, сраний вогнику. Я тебе не боюсь!

Сірник, що догорав у руці, обпік Істрану палець і він нажаханий зіскочив з підвіконня. Приземлившись прямо в кутку кімнати він помітив пістолет, що спокійно валявся на підлозі.

- Гей, що за фігня?

Це виявилася табельна зброя копа Сергія. Від тіла позбулися, а пістолет пропустили. Істран підняв його і оглянув. Ця штука могла виявитися непоганим засобом самооборони. Не викидати ж його.

- Викинь його! - сердито сказав Герберт, коли повернувся додому.

- Гей, а раптом ті вампіри вирішать з тобою поквитатися? Мені ж треба якось за себе постояти.

- Пістолет – це зайве. Я і є твій гарант безпеки.

Істран засунув його за пояс.

– А якщо тебе не буде? Я все одно залишу його, про всяк випадок.

- Ну, якщо мене не буде, - посміхнувся Герберт, - то ця пукалка тебе точно не врятує.

- Краще ніж нічого. Просто... все це безумство навколо і так відбувається через тебе. Дай мені хоч можливість вибирати, як себе захистити. Тим більше, якщо пістолет викинути, то він може стати небезпечним доказом у руках поліції.

Герберт замислився. Ну, у цьому був сенс. Але просто так цю зброю використати не можна. Це також могло викликати додаткові проблеми.

- Як думаєш, - сказав Герберт, - по ньому можна якось на нас вийти?

- Я не знаю, - почухав потилицю Істран. - Технології начебто поки що не настільки розвинені, щоб відстежувати людей по зброї.

- Я маю на увазі серійні номери і все таке.

Істран пробіг поглядом по корпусу. Так, на зброї є якісь вигравірувані маркери. Що вони означали, ніхто із присутніх не знав.

— Оце, мабуть, щось подібне, — показав він пальцем.

Герберт придивився. Нічого не розібрати. Картинка розмита.

- Ех, - зітхнув він, - старість - не радість. Зір вже нікуди не годиться. У тебе є окуляри?

– Ні. Звідки? Тут ні в кого немає окулярів. Навіть Іван без них обходиться, хоч людей не розрізняє.

- Гаразд, дай сюди.

Герберт вихопив у нього з рук пістолет і притяг до зубів.

- Я, - відкрив він рота, - сточу зараз цей номер своїм іклом.

Ікло раптово подовжилося, вилазячи з ясен. Істран здивовано відійшов назад. Раніше він нічого подібного ніколи не бачив.

- Ого, вони рухливі! Яка жесть. Бридко.

- Так, ми можемо ховати їх у роті. Як і пазурі всередині пальців. Інакше нас швидко могли б вистежити.

Герберт почав активно шкрябати іклом по корпусу пістолета. Робити це потрібно було обережно, щоб випадково не зламати його. Така зброя виявлялась дуже тендітною в руках могутнього вампіра.

Полетіли іскри, Герберт дуже старався. Він був трохи нервовим зараз. Зустріч із психотерапевтом дещо його підкосила. Як виявилось, старий був не таким вже й морально стійким.

- Гей, обережніше, - сказав Істран, - не розламай його.

- Все, - Герберт вручив назад зброю. - Сподіватимемося, що це допоможе.

- Так, було б непогано.

Після того Герберт вирішив випити трохи кави з кров'ю. Йому дуже сподобався цей напій. Хоча, раніше він ним нехтував. Все-таки, у звичайний час, не дуже хотілось змішувати кров з алкоголем. Краще щось стриманіше. Кава - якраз чудовий варіант.

Він зробив лише один ковток і відчув різкий зубний біль у тому самому іклі, яким підточував пістолет.

- Ох, що за лайно? - схопився він за рота.

– Що там? - підбіг Істран. - У тебе все окей?

- Ні! Боже... як же боляче.

Немає нічого страшнішого для вампіра, ніж зубний біль. Все-таки зуби – це дуже розвинена і складна частина тіла цих істот. Вона потребувала додаткового догляду. Яким, очевидно, Герберт сильно знехтував, останнім часом.

- А-ну, дай подивлюся, - прибирав його руку Істран.

- Ти що фахівець із зубів? З глузду з'їхав? Не чіпай мене!

- У нас тут сольові постійно зуби собі псують. Я трохи в цьому шарю.

Істран заглянув Герберту до рота. Все одразу стало ясно. Висунуте ікло чітко дало зрозуміти, у чому причина.

- Хах, та в тебе карієс, друже, - сказав Істран. - До того ж, сильно занедбаний. Тобі б до лікаря.

- От дідько! - опустив голову Герберт.

Останній стоматолог, з яким він працював, був вампіром і знав, що потрібно робити в таких випадках. На жаль, той хлопець вже дуже давно мертвий і звернутися до нього за допомогою не вийде. Того майстра знищили жорстокі мисливці на вампірів.

Довелось їхати до звичайного стоматолога, людського. У цього рішення було куча очевидних проблем. Але навіть так, не факт, що це дуже б допомогло. На жаль, біль все сильніше почав дошкуляти Герберту, тому тут без варіантів. Він поїхав..

- Ох... - зітхнув лікар, заглядаючи до рота, - я навіть не знаю, як це описати.

- Я житиму? - тривожно спитав Герберт.

- Так, звичайно. Але повозитися доведеться. Я часто стикаюся з тим, що люди похилого віку нехтують здоров'ям зубів. А дарма!

- Мені дуже шкода.

- Ну, так чи інакше, сьогодні тут буде спекотно.

Лікар дістав бормашинку і обережно просунув її до ротової порожнини пацієнта. Свердло з тріском торкнулося зуба. Його грані просто сточувались об твердь вампірського ікла. Очі лікаря збільшилися від такого видовища.

- Що за срань? Хворий зуб, а міцний, як гранітний!

- Я їм багато кальцію, - нервово сказав Герберт, міцно вчепившись у підлокітники.

Стоматолог повернувся до шухлядки, поставив свердло міцніше і збільшив оберти. Марно, результат той самий. Інструмент ламався як соломинка, не зробивши навіть маленького отвору.

- Слухайте, як вас лікували до цього? - збентежено спитав лікар.

- Мій минулий стоматолог, зазвичай, використовував дриль.

- Господи, тому "лікарю" місце у в'язниці. Це ж якийсь садист!

- Ну, ви ж бачите, нічого не допомагає. Тому так і працювали.

Лікар спантеличено почухав підборіддя. Хворий зуб міцний, як сталь. Важко, але кидати роботу не хотілось. Це був неймовірний медичний виклик.

- Гаразд, розберемося, - почав він. – А потім, ми обов'язково зробимо рентген вашої щелепи. Я просто зобов'язаний написати по всьому цьому божевіллю повноцінну дисертацію!

- Ну... можливо. Подивимося.

У жодному разі Герберт не повинен дати йому зробити рентген щелепи. Не можна взагалі жодних аналізів здавати. Це легко призвело б до жахливих наслідків.

Стоматолог зафіксував щелепу Герберта розширювачем рота і, з вогнем у власних очах, поліз боротися з підлим зубом. Операція тривала півтори години. У якийсь момент лікар все ж таки здався і вирішив використати справжній дриль. По нього довелось сходити через дорогу на СТО.

Після довгої і втомливої ​​метушні, він таки зміг поставити пломбу. Тепер Герберту краще бути обережнішим із цим іклом. Людська пломба навіть поруч не стояла по міцності з оригінальним вампірським дентином.

- Фух, оце операція, - лікар пішов до раковини вмивати руки та обличчя. - Вперше за всю кар'єру такі жорсткі зуби попались. Феноменально.

- Дуже дякую, - підвівся з крісла Герберт. – Ви мені дуже допомогли.

- Це все фігня. Віддячити ви мені зможете обстеженням таких дивовижних щелеп та зубів.

Герберт насупився.

- А це вже зайве.

Він розмахнувся кулаком і спритно вирубав лікаря, вибивши йому зуба. Той перекинувся через стіл і впав обличчям на підлогу.

- Зуб за зуб, як кажуть. Ця фраза має інший сенс, але сюди ніби трохи підходить.

Герберт дістав кілька купюр і засунув лікареві в кишеню.

– Це плата за послуги. Тут навіть більше, ніж треба. Можете вважати, що це компенсація за отримані збитки.

Лікар взагалі не відповідав. Його розпухла щока поступово набувала синього відтінку. Що ж, можу сказати, що операція пройшла нормально. Вона могла закінчитися і гірше, я запевняю вас.

На виході із клініки Герберту зателефонував телефон. Це була Єва.

- Так, щось трапилося?

- Привіт, Гербе, - сказала вона. - Пам'ятаєш, я говорила про вечірку?

- Щось таке згадую, - розминав щелепу Герберт.

- Так ось, ми збираємось завтра ввечері у мене вдома. Ви будете з Істраном? Мені на вас чекати?

Герберт подумав, а чому б і ні. Непогана ідея. Це могло допомогти йому відволікти думки від проблем, що постійно лізли в його побут. Тим більше, якщо він уже почувався краще, це піде тільки на користь.

- Так, звичайно, ми будемо. Я б нізащо від такого не відмовився.

- Добре, тоді до завтра!

Герберт засунув телефон у кишеню. Він радісно відчинив двері клініки, але перед ним опинився той, на кого він точно не чекав. Біля входу стояв Блоу Джоб поряд зі своєю машиною.

- Як справи, покидьку? - посміхнувся той, стискаючи кулаки.