Повсякденність Дракули

Далі в цій історії найближчі кілька місяців пройшли спокійно, без ексцесів. Канігсбург пізнав умиротворення, яке не так часто до нього приходило.

Як ми можемо зрозуміти, таке для цього міста просто не могло тривати надто довго. Рано чи пізно мала статися подія, яка порушила б загальний баланс, яка зламала б плани наших героїв.

Чорний байкерський мотоцикл в'їхав у межі міста. Його "вершник" був одягнений у щільний шкіряний костюм і плащ, а обличчя приховано за протигазом. На спині висів рюкзак, з якого виглядала блискуча срібна сокира і дробовик.

Так, як можна здогадатися, це був мисливець на вампірів. Його псевдонім Містер Грім. Він не слухався наказів голови ордена і особисто роз'їжджав містами, щоб вершити своє правосуддя. Неслухняний хрестоносець.

- Синку, дай мені ключ, - сказав батько, лежачи під машиною.

Чоловік займався ремонтом біля свого будинку, коли почувся рев мотора. Його дев'ятирічний рудоволосий син Занторій напружився.

- Тату, хтось до нас їде.

- Якийсь ідіот просто бензин спалює, не звертай уваги. Краще дай мені ключ.

Мотоцикл наблизився до двору та різко зупинився. Містер Грім зробив потужний видих, лінзи його протигазу запітніли. Він встав зі свого залізного коня і попрямував до батька з хлопчиком.

- Я заберу твою дитину, - сказав Містер Грім.

Такі різкі слова напружили чоловіка і той одразу спробував вилізти з-під машини. Що ж, то була погана ідея. Містер Грім різко настав йому чоботом на пах. Чоловік голосно закричав.

- Досить кричати, я не люблю гучних звуків, - гаркнув мисливець.

- Відпусти мого тата! - вигукнув Занторій.

- Іди сюди.

Містер Грім схопив хлопчика за волосся і почав тягти за собою до мотоцикла, ігноруючи його спроби відбитися. Занторій брикався, смикався, чинив опір, але потужна рука намертво вчепилася в його шевелюру.

Прийшовши до тями, батько швидко підвівся на ноги. Біль все ще різав його. Він притримував обома руками промежину і спробував зупинити викрадача.

- Гей, мудаче! Відпусти сина або тобі не поздоровиться!

Він вихопив гайковий ключ і підняв над головою мисливця. Містер Грім повернувся і подивився йому в очі крізь лінзи протигазу.

- Можеш ударити, - сказав мисливець. - Я дозволяю.

Батько заїхав йому в обличчя, що є сили. Він був у неймовірному гніві від нахабства цього виродка. Не стримуючи себе, чоловік ще раз ударив викрадача. І ще раз. Ліва лінза луснула, уламки встромилися мисливцю в око. Кров виплеснулася назовні з протигазу.

Містер Грім вкрив обличчя долонею і впав на землю, зображуючи смерть.

- Тату, що ти наробив? – злякано кинув син.

- Я... я просто боронив тебе.

Бідолашні не зрозуміли, з ким зв'язалися. Жорстокий мисливець просто бавився з ними. Поки батько з сином почали активно сперечатися про те, що трапилося, він повитягав з ока уламки битого товстого пластику.

Містер Грім підвівся на ноги і став за спиною батька. Один влучний удар сокирою звалив чоловіка намертво. Лезо увійшло у потилицю.

- Мій кращий удар, - сказав містер Грім.

Занторій заплакав і кинувся на землю до тіла свого батька. Його тремтячі руки смикали його, але той лежав абсолютно нерухомо. На несамовиті крики стали виходити сусіди. Містер Грім сердито озирнувся і сказав:

- Так, годі займатися хернею. нам час їхати.

Він вирубав хлопчика одним ударом кулака. Швидко відтяг його до мотоцикла і кинувся геть, поки його не наздогнала решта мешканців.

Як ви могли помітити, Містер Грім зовсім не такий, як інші мисливці. Він не нехтував забруднити руки, досягаючи своїх цілей. Спокійно міг вбити людину. Щоб шукати вампірів, йому доводилось викрадати дітей прямо з вулиці.

Жодна дитина з ордену не погоджувалась до нього приєднатися через те, що дикий вбивця вже звів трьох до могили. Бідні діти іноді виявлялися як жертвами рук вампірів, так і його власних. Тепер йому знову довелося особисто шукати собі "вампірського індикатора". Цього разу дуже не пощастило хлопчику Занторію.

Мотоцикл заїхав на територію занедбаного старого стадіону. Містер Грім прогнав місцевих волоцюг і розбив ночівлю в одному з численних спортзалів, покритих пилом та павутинням.

Гасова лампа висвітлювала великі порожнечі. Містер Грім сів під стіною і зняв протигаз. На плечі зістрибнуло темне кучеряве волосся. Обличчя мисливця все було вкрите потворними шрамами, які він уперто намагався приховати щетиною. Ці травми ніяк не могли затягнутися через те, що отримав він їх ще до посвяти у мисливці.

- Навіщо ти викрав мене? - сумно запитав Занторій, що сидів поруч у кайданках.

- Ти будеш інструментом у моїх руках.

- Що це означає? Я не розумію.

- Я займаюся полюванням на наймерзенніших виродків у цьому світі. Ти мені в цьому допомагатимеш.

Хлопчик насупився.

- Ти що полюватимеш сам на себе?

Містер Грім сердито захрипів.

– Слухай, не треба мене провокувати. Я можу обрубати тобі руки та ноги. Мені все одно потрібно лише щоб ти розмовляв.

- Чому я?

- Я вбиваю вампірів. Діти можуть їх бачити. Ти просто вказуватимеш на людей, від яких відчуєш внутрішній дискомфорт.

Хлопчик зірвався з місця і почав бити мисливця по голові. Дитячі кулачки не завдавали ніякої шкоди дорослому чоловікові.

- Ти вбив мого тата! Ти сволота!

- Хах, це ти дарма, - стиснув кулаки Містер Грім.

Занторій схопив лампу та з розмаху розбив її об голову мисливця. Скло розлетілося довкола. Плащ Містера Грома відразу спалахнув. Вогонь швидко дістався обличчя. Мисливець закричав від болю і почав судомно крутитись по підлозі.

Скориставшись моментом, хлопчик почав тікати. Він щодуху помчав геть. Навколо було темно, але Занторій намагався орієнтуватися по пам'яті. Кілька разів довелося зіткнутися з ящиками, пляшками та одвірками. Декілька разів довелося впасти. Але щоразу він вставав і продовжував тікати.

Попереду почали розглядатися два силуети. Люди. Занторій зрадів і почав прискорюватись.

- Гей, допоможіть! Врятуйте! Мене викрали!

Силуети повернулися. Це були чоловік та жінка. Добігши до них, хлопчик зупинився.

- З тобою все добре? - запитав чоловік.

– Ми тобі допоможемо, – додала жінка.

Занторій радісно кинувся обіймати їх. Через сильний стрес, він навіть не намагався проаналізувати, що можуть робити люди вночі в покинутій будівлі. До того ж, вони стояли в повній темряві. Лише тьмяне світло ледве долинало всередину від вуличних ліхтарів.

- Він іде за мною!

Чоловік нахилився до хлопчика.

- Ох, тебе напевно спіймав якийсь маніяк.

- Так, він божевільний! Він...

Як тільки Занторій подивився в обличчя цьому чоловікові, його тіло пробило холодом жаху. Мурашки побігли спиною. Він не відчував нічого подібного навіть поряд із Містером Громом. Звісно, ​​це були вампіри.

– А хто ви такі? - насторожено спитав Занторій, намагаючись зробити крок назад.

Не вийшло. Чоловік міцно тримав його за плече.

- Ну, - посміхнулася жінка, - принаймні ми точно не маніяки. Ми просто голодна подружня пара.

- Але... тут нема чого їсти, - промовив хлопчик.

Чоловік тицьнув у нього пальцем.

– Ти.

- Мене не можна їсти.

Занторій намагався звільнитися, але хватка була дуже міцною. Вампіри нависли над його головою.

- Пробач нас, - сказала жінка, - ти дуже милий хлопчик, я б хотіла, щоб у нас була така сама дитина. Але, на жаль, ми безплідні.

- Так, - кивнув чоловік, - і голодні. Ти нам хоч і подобаєшся, але все ж таки ми вампіри. Нам доведеться випити усю твою кров.

Хлопчик покірно опустив голову і заплакав. Його огорнуло повне спустошення. Страх відійшов назад. Занторій повільно змирився з тим, що відбувалось.

- Робіть що хочете. У мене нікого більше немає. Я краще помру.

Вампіри ласкаво обійняли дитину. Їхні тіла були дещо прохолодними, але Занторій все одно відчув тепло. Він заплющив очі, чекаючи на свою смерть.

- Ми запам'ятаємо тебе, хлопче, - сказала жінка, оголюючи ікла.

Вампіри почали опускати свої голови на плечі Занторія, збираючись прокусити артерії. Ви ж не думали, що у них реально це вийде? Срібна сокира перелетіла з іншої частини кімнати і зі свистом зрубала дві вампірські голови. Кровопивці розклались у різні боки, звільнивши хлопчика від своїх рук.

- Ні, що ти наробив!? - скрикнув Занторій. – Я хотів померти!

Містер Грім схопив його за комір і притяг до себе.

- Тобі не можна вмирати. У цьому світі всі мають знати своє місце.

- Пішов ти!

Містер Грім насупився і опустив своє потворне обличчя ближче до хлопчика.

- Моє місце - над цими тваринами. Місце цих тварин - у могилі. А твоє місце - у моїх руках. Подобається тобі це чи ні, але інакше не може бути.

Ця людина була рішуче налаштована навести порядки в Канігсбурзі. Його перший день виявився дуже плідним.