Повсякденність Дракули

Що якщо я скажу вам, що час почав звужуватись? Події все швидше стікаються в одну точку. Я буду прямим, але скажу, що мій син гадки не має, на що він себе прирік. Всі ці витівки - це не ігри. Розрізнені сторони конфлікту сходяться разом саме у ці важкі дні. І зараз я можу лише пожаліти Герберта.

Хоча конкретно в цю мить, не про нього. Нам потрібно зазирнути у інше місце. Навпроти будинку Єви Карт стояла непримітна сіра автівка, прихована за контейнерами для сміття. Два федеральних агенти досиджували нічну зміну прослуховування її дому та чекали на ротацію від напарників, які вже другу годину затримувались десь біля вокзальної чебуречної.

- У мене так скоро геморой вилізе, - сказав один, допиваючи банку енергетику.

- Якщо буде боляче, у мене в сумці завалялась пачка свіжих свічок, - заговорив другий агент.

- Та я гоню. Не сприймай все так серйозно.

- Здоров'я це не жарти. Після тридцяти треба активно слідкувати за перистальтикою кишки.

Перший викинув банку у вікно, поціливши в сміттєвий контейнер.

- Після тридцяти треба активно слідкувати за своїм сраним язиком, - невдоволено гримнув він.

Єва дивилась на них через жалюзі вікна у кімнаті сина. За останні три дні вона вже пристосувалась до невпинного слідкування. Спілкується зі всіма оточуючими загальними фразами, їздить тільки на роботу, в магазин і додому. Довелось, звичайно, трішки побрехати на допиті, але тут як з уколами в школі - три хвилини сліз і можна йти.

- Вони там? - спитав Андрій.

- Вже майже заснули, - відлипла від вікна мати. - Їхні братани ніяк не приїдуть.

- Чому ти їх не проженеш? Це стеження незаконне!

Єва помотала головою.

- Не зовсім. Воно законне заднім числом. По документах, вони взагалі слідкують за Наскісом та його потенційними притулками, а не за мною.

- Скоти! Я повірити не можу, що вони могли так підставити дядька Наскіса.

Їй нічим було заперечити. Вона сама була обурена, коли дізналась, що сталось. Лунко Бомба - вампір, але з великою владою у відділку поліції. Якщо його привселюдно звинуватити, можна миттєво померти. Єва не могла собі дозволити такий ризик. Вона виношувала в голові план, зустрістись зі своїм босом Ордоном Степаненко та все йому розповісти. Так, Єва гадки не мала, що він також вампір.

- Ми відновимо справедливість, - сказала вона.

- Але як? - спитав Андрій.

- Мій керівник може мені допомогти. Але я не можу просто взяти і подзвонити. Сволоти слухають кожну секунду.

Хлопець сперся ліктем на стіл, сидячи на комп'ютерному кріслі.

- Добре, що хоч той мікрофон, що вони у вітальні встромили не дістає сюди.

- Вони навіть туалет наш прослуховують. І я не можу нікому на це поскаржитись, - Єва була дуже зла, через все, що відбувалось. Це забирало в неї відчуття контролю. І дуже сильно.

Потім вона знову виглянула у вікно. Примружила очі. Голови агентів позакидались назад - вони нарешті заснули. Їхнє хропіння долітало аж до будинку.

- Нарешті можна розслабитись, - сказала Єва.

- Сплять?

- Ага.

Андрій встав з крісла.

- Ну і добре. Можу спокійно піти до Аліни.

Матір обернулась до нього.

- Ти казав, що був у неї вдома та бачився з її батьками. Хто вони?

- Та... звичайні люди. Не можу нічого такого сказати. Батько там... трішки з приколом, але взагалі, нормально все. Це не бандити і не наркомани.

- Добре, - кивнула Єва. - Мене це влаштовує. Тільки будь обережним, як будеш йти до Аліни. Не хочу, щоб її сім'ю також втягнули в це абсурдне переслідування.

- Все буде добре. Я обіцяю.

Очевидно, що Єва не могла просто поскаржитись своєму керівництву на це стеження. Їй потрібно було щось, із чим потенційно можна звернутись до суду. Саме тому вона, кожні п'ять годин робила фотознімки усіх автомобілів, що слідкували за нею вдома та їздили хвостом.

Цього разу вона також вийшла з дому та сфотографувала машину зі сплячими агентами. Але тепер зробила це з більш близької відстані, щоб зафіксувати їхнє "ставлення до роботи". Такий знімок можна буде потім пред'явити вже не в суд, а безпосередню босу цих клоунів. Подвійна вигода, можна боротись в різні боки.

- Що ти робиш? - схопив її за руку син, вискочивши з дому.

- Компромат, Андрію. Роблю компромат.

Від цих балачок федерали попрокидались. Почали гучно сопіти та протирати пальцями залиплі очі. Гойдались від втоми як маятники.

- Що за хрінь? - спитав один із них, той що грубий.

- Можете далі спати, - сказала їм Єва. - Я не буду заважати.

- Скигліть скільки хочете, - додав другий. - Вам від правосуддя не втекти.

Вони завели автівку та поїхали геть. Їм було заборонено потрапляти на очі об'єкту спостереження.

А тепер можна і до Герберта повернутись. Тим паче, він все-таки почав активно діяти. Його план з приманкою Ганса в Канігсбург справді був нетривіальним, і я не можу це проігнорувати. Він використовує мене, як гачок для старого ворога. Як я й казав, Герберт гадки не має, в яку гру вплутується, але це його рішення. Мені можна лише його коментувати та описувати. Впливати я не можу.

- Ну що, ти задоволений? - нахмурився Містер Грім, сидячи біля радіоприймача. - Я сказав все, що ти хотів. Поверни мені кінцівки.

- Навіщо? Щоб ти роздер мене на шмаття? - хмикнув старий. - Твій шлях закінчений. Ти непотрібен цій історії, ким би ти там себе не вважав.

Мисливець розлютився.

- Таких як ти, я сотнями поклав в могилу.

- Так, разом з десятками звичайних людей. Від тебе більше проблем, ніж користі.

- Я обов'язково завалю тебе, Гер...

Не встиг договорити Містер Грім. Герберт відірвав йому голову та викинув її в урну. Крок був зроблений, тепер залишилось дочекатись прибуття доктора Кардіометріні. Він точно знав, що той прибуде. Можна навіть не знати, коли саме та куди, той псих сам себе видасть.

- Окей, я зрозумів, - зайшов на кухню Істран, - але куди тепер дівати цього випатраного лося?

Герберт поглянув на тулуб мисливця.

- В ідеалі, треба б якось дізнатись його справжнє ім'я. Бо це так можна безкінечно рвати його на шматки, він ніколи не помре.

- Але в цьому домі його більше не тримай. Мені від нього моторошно.

- Мені також, - погодився старий. - Треба запхати його в якусь трубу. В каналізації йому буде спокійніше. Головне, щоб частини тіла були в різних місцях.

Із сусідньої кімнати прорвався телефонний дзвінок. Він здавався якимось неприродно нав'язливим, різким. Герберт розвернувся та вийшов з кухні - це йому дзвонили. Виклик надходив від Олени, що було незвично. Вони давно не дзвонили одне одному. Він хутко підійшов до телефону та зняв слухавку.

І що ж це був за дзвінок? У нього був жахливий контекст. Мені треба ґрунтовно пояснити, що його спричинило. Спочатку ситуація була спокійною. Після того, як Містер Секс пішов на полювання, Олена не відходила ні на метр від Наскіса. Вони добре проводили час і навіть все-таки дістались до тих проклятих шахів.

Наскіс грав слабенько, три партії провалив перед Оленою.

- Це все через освітлення, - пояснив він. - Тут темно як у труні. Мені складно оцінювати поле.

- Ага, ага, - саркастично посміхнулась Олена.

- Мені більше подобалось, коли ми цілувались. Ця задротська муть мене не цікавить.

- Хорошого потрошку.

З-під вхідних дверей промайнуло дві полоски тіні. Чиїсь ноги зупинились по той бік.

- Це господар, напевно, - обернулась Олена.

- Цигарок я йому не дам. Остання пачка на вагу золота.

Але двері відчинятись не спішили. Наскіс добре запам'ятав поведінку господаря, він ніколи зайвий раз не топтався під дверима. Завжди заходив одразу, напористо. А тут... навіть замок не клацав. Ноги продовжували нерухомо стояти.

- Щось мені це не подобається, - сказав Наскіс. - Подай мій пістолет.

Олена хутко передала йому зброю. Тим часом, під дверима почали рухатись ще кілька тіней. Там була точно не одна людина. І ці незвані гості чомусь не шуміли, мовчали, наче старались приховати свою присутність.

- Тут є якийсь таємний вихід? - спитала Олена.

- Ну... за унітазом Містер Секс випиляв виямку в санвузол. Звідти можна провалитись в підвал. За інших обставин це було б попередженням.

Жінка зітхнула.

- Схоже, нам доведеться туди лізти.

Двері затряслись від удару, але старенький замок втримав їх. Алюміній зігнувся та луснув, вивільнивши поролоновий утеплювач. Потім невідомій вдарили ще раз, нарешті розломивши той нещасний замок. Це виявилась штурмова бригада федеральної служби. Шість озброєних спецназівців забігли в квартиру, освітлюючи все ліхтариками, але все, що вони побачили - це брудний матрац та перекинутий самовар, що залив водою всю підлогу.

Наскіс з Оленою встигли пролізти в санвузол та проповзти поза-стіною до підвалу. Опускались вони грубо, дряпаючись та розриваючи одяг, обмотуючись павутиною. Пліснява прилипала до шкіри, волосся заплутувалось та чіплялось за краї вкручених шурупів.

Врешті-решт, і Олена, і Наскіс провалились за гіпсокартонову перегородку та вивалились в підвалі. Рана детектива знову розкрилась та почала кровоточити. Він застогнав, зціпивши зуби та впершись обличчям в плече Олени.

- Тримайся, - сказала вона, - зараз я викличу нам допомогу.

- Кого? Єва не зможе сюди приїхати.

- У нас ще є надійні люди, - відповіла Олена, набираючи номер Герберта.

Далі нам треба змінити ще раз вектор нашої уваги. Тут усе справдн непросто, не можна втрачати важливі деталі. Пішовши з дому, Андрій уважно оглянувся, чи не було за ним стеження. Його самого вже стала поступово охоплювати паранойя.

Життя хлопця всього за кілька місяців перевернулось догори дриґом і це залишало свої відбитки. Він дізнався не тільки про існування вампірів, а й про те, що вони довгий час жили в його оточенні. А потім збожеволів увесь світ і тепер небезпечно навіть вулицями пересуватись. Найдивнішим для Андрія було те, що небезпека йшла від людей, а прихистку він шукав у своєї дівчини-вампірки.

Аліна зустріла його біля міської набережної, неподалік від центра міста.

- Як там у вас, все нормально? - спитала дівчинка, обійнявши свого хлопця.

- Мені здається, мама вже божеволіє від цих покидьків, - сказав Андрій. - Уявляєш, вони навіть наш туалет прослуховують!

- Ох... люди такі збоченці. Краще бути вампіром.

Андрій зазирнув за спину Аліни. Побачив чоловіка у формі. Він підходив до перехожих з кишеньковим ДНК-тестером. Поруч з ним стояли ще двоє з автоматами, явно зарядженими сріблом. Перевіряли якихось велосипедистів.

- Давай краще підемо кудись в інше місце, - сказав хлопець.

- Гадаєш, ті бугаї підійдуть до нас? Я вже з ними балакала, не переймайся, вони мене не підозрюють.

- Мені все одно якось ніяково.

Аліна закотила очі.

- Ой, ну гаразд. Пішли он до фонтану, там лавочки прикольні, з USB зарядками.

Підлітки почали віддалятись від гвардійців. Ті були дуже зайняті десятками велосипедистів, що, через цю перевірку, вже четверту хвилину не могли вирватися біля світлофору.

Зайшовши за фонтан, Андрій сів на лавку. Його ноги тряслись, не могли вже більше тримати бідолаху. Аліна бачила його побоювання, але не підтримувала їх. Вона вірила у власний контроль над положенням. Навколо було тихо, жодної людини.

Сівши поруч, дівчина звернулась до нього:

- Якщо станеться щось дивне, мій тато зможе про нас попіклуватись.

- А хто він такий, взагалі? Де він працює?

- Мій тато...

- Доброго дня, - увірвався чужий голос.

Підлітки обернулись і побачили біля себе ще одного гвардійця. Бородатий чоловік тримав у одній руці тестер, а іншою притримував штурмову гвинтівку. Товстий кевларовий бронежилет робив його торс схожим на діжку.

- Перевірка слини, можете будь-ласка плюнути в ось цю точку? - продовжив він. - Я надовго вас не затримаю.

Андрій напружено поглянув на Аліну, а потім кивнув та заговорив:

- Так, звичайно, - і плюнув у білу шайбочку на краю ДНК-тестера.

Засвітилась зелена лампочка - все нормально. Хлопця визначило як людину. Це було очікувано.

- Тепер ви, юна пані, - повернувся до Аліни солдат. - У вас гарні очі.

- Дякую, - трохи розгубилась вона. Зовсім не була готова до такого, раніше до цього не доходило. Завжди вдавалось якось заговорити усіх їх. - Я вже сьогодні проходила перевірку у ваших товаришів на набережній.

- Не переймайтесь, мені просто потрібна звітність, тому я підхожу до всіх. Пару секунд і я піду. Давайте, як ваш друг... ось в цю точку.

Не вдалось його забалакати. Тривога почала наступати на Аліну. Вона нахилилась над тестером та спробувала сплюнути зовсім малу каплю. Тест раз пікнув.

- Ой, пробачте, мало слини, - сказав гвардієць. - Плюньте нормально, як верблюд. Я розумію, ви соромитесь перед кавалером, але в цьому немає нічого страшного. Всі ми люди.

Шляху назад не було. Аліна плюнула, їй довелось. Крапля впала на тестер. Дівчина затримала подих. Заплющила очі. Не хотіла дивитись. А результат висвітився. І їй довелось на нього поглянути. Вона розплющила назад очі і побачила червону лампочку. Тест показав чітко, що вона вампір.

- От зараза! - солдат перезарядив затвор, але не встиг вистрілити.

Одним ударом Аліна вколотила його кадик глибоко в череп. Гвардієць почав задихатись. Схопився за шию та впав на спину. Важкий бронежилет намертво притиснув його до землі.

- Що ти накоїла?! - підскочив Андрій.

- Він ледь не завалив мене!

Навколо не було перехожих. Ніяких. Окрім одного вимушеного свідка. Самого неприємного свідка, якого тільки можна було зустріти. Ще з самого ранку Єва дуже переймалась за сина і, коли він пішов на побачення, вирішили за ним простежити.

Тепер вона стояла неподалік від Андрія і дивилась на те, як його дівчина одним ударом вбила двометрового чоловіка. Одразу після того, як його тест показав, що вона вампірка. Обличчя Єва закам'яніло. Це був біль, який вона не могла ніяк висловити.

Підлітки помітили її, але було вже пізно.

- Мама... - у Андрія затряслись ноги.

- Ви неправильно все зрозуміли! - підняла руки Аліна.

Єва різко вихопила пістолет та вистрілила їй в голову. Прямо в лоба. Дівчину перекинуло через лавку, головою об землю. Вулиця затихла.