Повсякденність Дракули

Кольт і Роберт мирно розмовляли, проходячи безлюдною вулицею покинутого передмістя. За їх просуванням спостерігали голодні очі. Вони дивилися крізь зазори в дошках із забитого вікна. Пазурі постукали по тихо по стіні.

- Хто це тут у нас гуляє? - прошепотів спостерігач. - Людина і вампір... дивно. Може це пастка для того старого? Хлопець заманює його у безлюдне місце, щоб прикінчити. Так... швидше за все так і є.

Кольт повернув голову і голосно сказав:

- Хто це там бурмоче? Я все чую!

Спостерігач замахнувся кулаком і цегляна стіна розлетілася на шматки. Коли пил осів, перед Кольтом і Робертом з'явився широкий силует здорового вампіра.

- А, це ти Дарло, - усміхнувся Кольт. - Не чекав на тебе тут зустріти.

Дарло здивовано підтиснув губи і підняв ліву брову. Здорованем реально виявився його брат. Вони розгублено дивились один на одного, і хоч пройшло не настільки багато часу, впізнали не одразу.

- Ніфіга собі. Оце зустріч.

Здоровань ударив брата кулаком під груди, а коли той зігнувся і закашляв – міцно його обійняв. Це перша їхня зустріч через два роки. Дарло сам уже тривалий час жив окремо від сім'ї, тому зовсім не в курсі дій доктора Кардіометріні.

- Хех, радий, що ти не загнувся, - сказав Дарло.

- Вибач, брате, але зараз зовсім не час для жартів. Нам необхідно терміново вирушити додому.

Кольт розповів йому все, що знав. Про експерименти, про безсмертних мисливців і про те, як доктор абсурдно зрадив його. Дарло був обурений самим фактом того, що його брат жив і працював з тим шаленим мужиком, але врешті-решт, все ж таки змирився з цим. Все-таки тепер були справи важливіші, ніж потенційна образа.

- Що ж, це все на твоїй совісті, - сказав Дарло. - Треба було загнати цього покидька в діру і завалити за першої ж нагоди.

- Я вже зрозумів... - насупився Кольт. - Просто... мені хотілося зробити щось важливе для світу, розумієш? Ганс підкупив мене своїм невичерпним ентузіазмом.

Дарло покрутив головою.

- Ех... ти так і не подорослішав. Поки ти мовчав у дитинстві, я думав, що ти тямущий хлопець.

- Ну який є.

Роберт спостерігав за радісною вампірською розмовою і не міг повірити в те, наскільки людяні ці істоти. На перший погляд, їх навіть не можна було ніяк відрізнити від звичайних людей.

- Це так дивно, - сказав він, - я не вірю в те, що бачу.

- Схоже у твого друга вже деменція почалась, - обернувся Дарло. - Дивується від звичайної розмови.

- Та ні, - відмахнувся старий. - Я просто відчуваю, наскільки моє життя стало яскравішим, коли я закинув рідну хату.

Кольт поклав їм обом руки на плечі. Потрібно було нарешті діяти.

- Ну що, мужики, пора розбити кабіну нахабному доктору, - посмішка охопила його обличчя.

Насправді, він навіть гадки не мав, куди все це мало прийти. Який результат у цього "походу", окрім помсти за необдуману зраду? Ніякої власної цілі у Кольта так і не з'явилось. Безглуздість його існування лише тимчасово прикрилась вимушеною пригодою.

Тим часом, в домі Нірванів все змінилось. Залишки Алкарда спалили на багатті прямо в дворі. Після жорстокого вбивства чоловіка, Таріна зачинилась в своїй кімнаті та не виходила звідти кілька днів. Нічого не їла, ні з ким не розмовляла.

Лара, дізнавшись про все, що сталось була обурена. Хоч вона й не сильно любила батька, але таке брутальне самоуправство її також не залишило байдужою. Доктор Ганс Кардіометріні залишився жити в маєтку Нірванів, просто щоб насолодитись перемогою.

Він розлігся в кріслі, звісивши одну ногу на підлокітнику та попивав вино. Навпроти нього сидів Містер Вовк.

- Чому ви не вбили Лару з Таріною? - спитав мисливець. - Ці сучки ще можуть вам ножа в спину встромити. А ви, між іншим, не безсмертний.

- Ахах, та просто... - недолуга посмішка прослизнула на лиці доктора, - знаєш я... ніколи не займався чимось таким. Я не бандит, не вбивця. Мені потрібна була справедливість. І я її отримав. Я вбив негідника.

Ганс вже був доволі п'яним. Думки плутались. Пішовши шляхом помсти, він дістався до країв своєї особистості, до яких не був готовий. Він не знав, кого зустрів у собі. Його план бездоганно спрацював. Могутній Алукард виявився таким крихким та слабким перед його новими здібностями.

Доктор розумів, що міг тепер хоч цілу армію наробити таких "Містерів" та "Міс", і вони будуть робити для нього все, що завгодно. Вибравшись із безглуздих експериментів у тісному підвалі, Ганс отримав справжню владу. Отримав те, чого ніколи не заслуговував.

- А далі, що ми будемо робити? - спитав Містер Вовк.

Пляшка вислизнула з руки та розлила вино на килим. Доктор підвівся.

- Ми поставимо всіх вампірів на коліна, - сказав він.

- Так ви теж вампір.

Ганс подивився на свої долоні.

- Це тимчасово. Я... себе також зміню. Ми будемо краще за них. Краще за людей, за кровопивць, за всіх. Ха-ха, - єдине око помутніло від сп'яніння, з повіка звісилась сльоза.

- Круто! Блін, ви реально крутий мужик! - радісно стиснув кулаки мисливець. - Я таке чудить почну, всі будуть в шоці.

Доктор встав з крісла та поглянув йому в очі.

- Тримай себе в руках. Про нашу силу не повинні знати всі пересічні. Інакше, вони вигадають, як нас зупинити. Ми зробимо все тихо. Будемо накопичувати силу до тих пір... поки нас стане нереально зупинити.

Містер Вовк стукнув його кулачком в плече.

- Та ви довбаний геній!

- Я знаю, друже, я знаю.

Після цієї розмови, Ганс пішов у туалет. Роздивляючись струю сечі, він думав про те, яку безглузду маячну він наговорив. Все це не мало ніякого сенсу. Яка сила, яке протистояння? Вигадував усе на ходу.

Йому справді хотілось довести іншим, що він чогось вартий, але імпульсивні плани тільки плутали думки.

Він зітхнув. Постукав у двері. Це була спальня Таріни. Ці двері давно не відчинялись, але Ганс щодня до них ходив. Йому було непросто залишати дружину заклятого ворога в такому розбитому стані. Якась дивна сентиментальність гризла його.

- Таріно... я думаю, ми скоро підемо. Ти зможеш вийти звідси. Ти рада?

Мовчання. Жінка нічого не відповіла.

- Не будеш же сидіти тут вічно.

- А якщо буду? - пролунав голос за дверима.

- Ого, ти все-таки жива? - м'яко посміхнувся Ганс.

- Можеш мене добити.

- Та годі тобі. Алукард був сволотою. Ти сама від нього настраждалась.

Голос Таріни був роздратований. Злий. Їй було неприємно розмовляти з доктором. Але вона сподівалась, що якщо буде відповідати, ця розмова швидше закінчиться.

- Це правда, - сказала вона, - але на ньому трималась вся наша сім'я. Після твого вчинку, у нас більше нічого немає, ми втратили все. Наші імена нічого не значать. Інші вампіри будуть сторонитись нас.

Це було так дивно, але в цю мить Ганс відчув якусь злість. Його дратували всі ці соплі. Дратувало невдоволення. Він все життя шукав компроміси, а зараз усвідомив, що сам може диктувати правила. Більше ніяких компромісів. І сліз. Він буде робити все по-своєму. Миролюбиві правила його наставника остаточно втратили сенс.

- Ну і хрін з тобою, - сказав доктор. - Я прямо зараз вирішу твою проблему.

- Ти про що? - напружилась Таріна.

Удар кулаком вибив сталеві двері разом зі шматком стіни. Ганс зайшов всередину кімнати.

- Сама сказала, що можу тебе добити. Без проблем.

Таріна закричала. Доктор висмикнув з-за спини довгий срібний меч. Ні про що не думав. Замахнувся один раз. Метал розрізав плоть. Тіло жінки розпалось навпіл. Миттєво померла.

Це було так легко, що Ганс навіть не знав, як на це реагувати. Він впав на коліна та почав тяжко дихати. Його плечі почали трястись. Потім сміх став хаотично вириватись з грудей. Доктор задрав голову та засміявся як навіжений. Все було так легко. Можна не перейматись ні про що.

Він вбив невинну жінку і це його забавляло. Дикі думки стали лізти в голову: а що якщо зшити її з іншим вампіром, а що якщо спробувати оживити одну половину, а що якщо зробити з неї вазу для квітів на підвіконні? Перед очима крутились десятки ексцентричних ідей, кожна з яких відтіняла нову маніакальну владу доктора. Він міг робити, що захоче, з ким захоче. Він в це повірив.

Але до маєтку вже підійшов Кольт разом з Дарло і Робертом. Наполовину зруйнований будинок одразу давав зрозуміти, що все погано. Найгірше сталось.

- Ми запізнились, - сказав Кольт.

- Поглянь, - Дарло вказав пальцем на два тіла, що валялись біля входу в двір. - Це наші сусіди. Хтось їх добряче порізав.

- Видно, сюди нікого не впускають.

- Хто б там не був, - насупився Роберт, - я їм репки дам!

Кольт поглянув на старого.

- Всередині, скоріше за все, Доктор Кардіометріні та Містер Вовк. Вони можуть вбити тебе за секунду.

- Та хай хоч сам Цар Соломон, мені байдуже.

- А цей дід з яйцями, - посміхнувся Дарло.

Почулись кроки. Із діри в стіні вийшов Містер Вовк. Він одразу помітив непроханих гостей. Навіть чекав їх. Йому подобалось битись із вампірами. Тих двох бідолах біля входу якраз він і здолав. Кожен новий гість для нього в радість.

- Кольте, це ти? - задрав носа мисливець. - Ти прийшов нас зупинити? Пізно, ми все вже зробили.

- Я знаю.

- Ну... добре. Тоді підійди до мене, я тебе заколю.

- Ідіот, я знаю твоє справжнє ім'я. Ти - Стронг Каттер.

- Ні!

Безсмертя різко спало з мисливця. Він щільніше притиснув меча, націливши лезо на вампірів. Страх охопив його з голови до п'ят. Руки тряслись, зуби клацали. Вся грізна сміливість миттєво розсипалась.

- До побачення, - тихо сказав Дарло і за секунду впритул наблизився до чоловіка.

Кулак пробив груди та вийшов зі спини. Каттер навіть не встиг усвідомити, що сталось. Впав на землю та втратив свідомість. Чудом не помер.

- Ого! - схопився за голову Роберт. - А як... а як це так?

- Ну ми ж вампіри, - сказав Кольт.

- Ви жалюгідні суки, - прорвався ще один голос.

На даху будинку стояв Доктор Кардіометріні. П'яний, захоплений власною могутністю, він вже не бачив жодних перепон в себе на шляху. Не міг реалістично оцінювати ризики. І саме тому був дуже небезпечним.

- Ти сам все це заварив, - сказав Кольт. - Нічого цього могло не статись. Тобі не потрібно було мене бити та ховати в підвалі.

- Начхати. Що сталось, те сталось.

- Я так розумію, ти вбив Алукарда. Ти вбив мого батька.

Ганс покрутив головою.

- Не тільки.

Кольт стиснув кулаки. Він не хотів почути наступні слова.

- Що?

- Мати твоя також під руку потрапила. Не спеціально.

Почув. І розгубився. Не знав, що відчувати, лють чи розпач. Потік вітру ледь не збив його з ніг. Гнів захопив його брата. Дарло підстрибнув високо в повітря та замахнувся пазурями, щоб роздерти доктора.

Ганс чекав цього. Срібний меч відблиснув на мить. Права рука Дарло відділилась від тіла, а він навіть ще не долетів до ворога. Меч блиснув повторно. Живіт здорованя розкрився. Атакувати більше неможливо. Біль охопив його. Міцний великий вампір врізався в землю мов мішок з цементом. І більше не встав.

- Я ж тебе вб'ю, ти знаєш? - хмуро спитав Кольт. Його вампірське серце виривалось з грудей.

- Досить цих балачок. Піду приріжу твою сестру. Вона ще також жива.

Доктор гучно засміявся та ривком перескочив на сусідній дах, потім на ще один. Йому було байдуже на все. Вседозволеність з'їла його з кістками. Він вірив, що керує хаосом і насолоджувався цим.

Залишивши Роберта, Кольт стрибнув на дах сусіднього будинку та рушив навздогін за Гансом. Безумний сміх тягнувся хвостом за доктором. Він нісся дахами, розмахуючи мечами і реготав на все місто. Знав, де живе Лара і збирався з нею розібратись заради забави, щоб затвердити свою силу перед самим собою. Щоб довести собі, що він може тепер робити будь-який бруд безкарно.

Кольт мчав слідом. Його м'язи були напружені, одяг ледь не рвався від зустрічного вітру. Він летів наче куля за доктором. Весь абсурд трагедії, що охопила його життя, розчавив Кольта і він не бачив перед очима нічого, окрім люті.

І це було справедливо, бо те, що неслось до будинку його сестри - було чистою катастрофою. Лара Нірван після того як дізналась про все, що сталось, переселилась в інше місце. Вона хотіла забрати з собою матір, але та різко відмовилась, закрившись у тій проклятій спальні.

Лара відрізала себе від своєї сім'ї, як і інші діти Алукарда, але не усвідомлювала, що минуле неслось до неї ураганом. Вікно розлетілось на дрібні шматочки. Розкидаючи слину, Ганс Кардіометріні гарчав. Його худорляве тіло заскочило в будинок як артилерійський снаряд.

- Ось ти, моя радість! - тягнув посмішку божевільний доктор.

Меч здійнявся над головою дівчини. І... зупинився. Слідом у вікно залетів Кольт. Замахнувшись кулаком ще в польоті, він проломив ребра Гансу. Два вампірських тіла розтрощили собою стіну та покотились по підлозі, руйнуючи дім.

Кольт перетворився на звіра. Розлючена рука схопила доктора за волосся та ривком підняла голову. Кулак іншої руки розкришив Гансу щелепу. Він замахнувся знову. Наступний удар вколотив доктора в підлогу. Фундамент здійнявся в повітря разом з цеглою та пилом.

Йому цього було мало. Він хотів розірвати покидька на шматки. Кольт підняв його тіло над головою та закричав на всю вулицю. Губи тріснули. Очі ледь не вибухали від тваринного гніву.

- Зупинись! - пролунав жіночий голос.

Кольт подумав, що це Лара і його жар різко спав, але обернувшись, він побачив Міс Коньяк, що тримала біля себе Роберта. Лезо вже трималось в нього біля горла. Вона наздогнала втікачів. І взяла заручника. Виявилась професіоналом.

Її руки не тремтіли. Погляд був спокійним.

- Відпусти його, - продовжила вона, - а я відпущу цього старигана.

- Як ти можеш захищати цього монстра? - спитав розгублено Кольт, все ще тримаючи над головою непритомного доктора.

- Мені він подобається. Для мене він не монстр. Все просто.

- Вона також прибацана, - сказав Роберт.

- Замовкни? діду. Я пам'ятаю, як ти обманув мене з труною. Я повірила тоді тобі.

- Пробач.

- Не пробачу.

Дивлячись на все це божевілля, Лара не знала, як їй вчинити. Все сталось настільки швидко. Менш ніж за десять секунд, від її будинку залишились майже самі розвалини. Хіба що дах якимось чином ще не обвалився усім їм на голови.

- Я не знаю, що сталось... але давайте заспокоїмось, - заговорила вона.

- Ця сука вбила нашу матір! - крикнув Кольт.

- Що...

- Я не дозволю йому жити!

Мисливиця підняла брову.

- Ти справді хочеш, щоб я вбила цього милого дідуся?

- Я не відпущу Ганса! Ніколи! - гримнув Кольт.

- Почекайте... - хотів сказати Роберт, але його подих перекрив меч, що встромився в шию.

Міс Коньяк не стала зволікати. Діяла рішуче. Відкинувши мертвого старого в сторону, вона продовжила тиснути на Кольта. Полоснула по боку Ларі. Дівчина впала на коліна і мисливиця одразу ж встала в неї за спиною, притуливши вістря до потилиці.

- Це останній шанс, Кольте, - сказала Міс Коньяк.

Його тіло було виснажене. Кістки тремтіли від напруги. В очах темніло. Він втомився від усього цього. Думок в голові не було. Я бачу, що в ту мить сили покинули його. Але не стільки фізично, скільки ментально. Він втратив будь-який сенс діяти далі.

Кольт опустив доктора Кардіометріні на розбиту підлогу. Присів поруч та опустив голову. Міс Коньяк посміхнулась.

- Молодець, - тихо сказала вона та відпустила Лару.

Забрала Ганса та пішла, залишивши залишки сім'ї Нірван в руїнах їхнього життя. Діти Дракули не змогли впоратись із тяжкістю вампірського життя. Воно пролізло в душу кожного і забрало звідти все цінне.

Не цього я хотів, коли мріяв про спадок. Але... схоже нічого іншого статись і не могло. На жаль. Така наша природа.