Повсякденність Дракули

Отже, ми вже підходимо до того моменту, де більшість розсипаних деталей зібралися навколо Герберта. Одна випадкова слабкість, у вигляді вбивства електриків, запустила великий ланцюг подій. Ланцюг, який збирався закувати його у своїх холодних сталевих обіймах.

Детектив Наскіс Пласкіс зібрав усі докази у справі вбивці електриків, включаючи свідчення ув'язненого злочинця. Він розклав їх на підлозі свого кабінету і сподівався знайти якусь зачіпку, або приховане протиріччя, яке допомогло б просунути його версію. Ну або хоча б відкрило дорогу для нових ідей.

- Маю підозри, - міркував він уголос, - що постріл танка в будинок Герберта, у цьому якось замішаний.

Він подивився на знімок з камер спостереження, на якому, ймовірно, відображений Блоу Джоб, що виглядав з башти танку. Знову все розмите і в дуже поганій якості.

- Коли вже ці срані камери почнуть знімати у full HD, хоча б?

Наскіс вважав, що танкова атака та вбивство електриків якось замішані між собою. Як мінімум, цей похмурий Блоу Джоб міг явно їх об'єднувати.

- От би на тебе вийти... клоун. Де ж ти ховаєшся?

Уся ця детективна робота втомила його. Він сів у крісло і відкинувся на спинці. Так-то він не дуже хороший детектив, сам по собі. Єва часто виявлялась кращою, але вона чомусь зовсім не хотіла займатися цією справою. Наскіса це пригнічувало, адже самотужки він не настільки ефективний.

Попрацювавши зовсім трохи, вже примудрився втомитися. Захотілося йому дещо попрокрастинувати. Наскіс вийшов у місцеву курилку, щоб розвіятись у сигаретному диму.

Там якраз стояв один із агентів, які розслідували вибух у квартирі Герберта. Він був його добрим давнім знайомим.

- О, Наскісе, привіт, - усміхнувся той, простягаючи руку. - Давно не бачились.

- Звичайно, Леонарде, після того, як ти покинув нашу ділянку заради високої зарплати у федеральному бюро, ми й перестали бачитися. На мою думку, тут все очевидно.

- Та годітобі, не приколюйся. Я просто завжди був кращим детективом, ніж ти.

Наскіс засмучено зітхнув.

- Ну... що є, то є.

- Та не хвилюйся ти. Не всім же в цьому світі бути найкращими.

Леонард дружньо поплескав його по плечу. Це була ніби підтримка, але Наскіс сприйняв її як знущання і роздратовано хмикнув.

- Гаразд, не будемо про це, - сказав Наскіс. – Як там ваше розслідування?

- О, до речі, я хотів з тобою його обговорити.

- Потрібна професійна порада?

Леонард засміявся.

- Ну ні, від твоїх порад я утримаюсь. Не хочу втратити роботу. Справа не в цьому. Ти ж знайомий із тим мужиком, якому підірвали будинок?

- Так, трохи спілкувався.

Леонард розкрив папку і показав фотографію напівобгорілого шланга, знайденого в будинку Герберта.

- Це ми знайшли у його квартирі.

Наскіс уважно придивився. Перед його очима виявився суперважливий доказ. Те, що постійно залишалося за кадром. Це саме та деталь, яка могла пролити більше світла на його розслідування.

- Як гадаєш, - вирішив запитати Леонард, - господар будинку міг якось бути причетний до вбивства електриків?

- Ну, навряд, - сказав Наскіс, - у його віці не до злочинів. Мені здається, він старший за нас двох разом узятих. Скоріше тут можуть бути якось замішані його мешканці.

Леонард задумливо кивнув головою.

– А, так. У нашій доповіді є інформація про це. У цій квартирі був справжній притон. Купа наркоманів.

- Як я зрозумів, старий так компенсував свою самотність. Знаєш, різне лайно в житті трапляється, я не хочу його звинувачувати у цьому. Хоч він мені й не подобається.

Зовнішність Герберта грала йому на руку. Ніхто навіть не підозрював його у темних справах. Хоча ми-то знаємо всю правду, чи не так? Хехе.

- Правда... від цих наркоманів залишилось саме вугілля, - сказав Леонард. – Допитати ми їх не зможемо.

- Так один ще залишився живим. Істран його начебто звуть. Він якраз зараз живе з господарем.

- Блін, а ти маєш рацію. Треба його захапати. Він повинен щось знати!

Так агенти й вийшли на Істрана. Все завдяки Наскісу. Але поки вони займались своїми справами, у голові Наскіса почав збиратися пазл. Якщо вбивця сховав доказ прямо в будинку Герберта, значить, він міг бути з ним знайомий. Ну, такий собі логічний ланцюжок, але інший не склався.

Наскіс швидко набрав Єву.

- Слухай, привіт, ти не зайнята?

- Зайнята, - відповіла вона. - Ти ж знаєш, що я взяла відгул, щоби провести час із сином.

- Тут просто така справа... здається, Герберт може бути якось пов'язаний із убивством електриків.

Єва обурилася.

- Боже, як ти до цього взагалі прийшов?

- Ну, не буквально пов'язаний. Просто у його квартирі знайшли шланг електриків, яким їх і знекровили. У його будинку жила купа наркоманів, ось я й вирішив, що хтось із угруповання Блоу Джоба міг там бути. Може не на постійній основі, але рано чи пізно, він міг там з'явитися.

Єва перестала обурюватись. Його докази здалися їй розумними. Тепер його версія виглядала їй життєздатною.

- Гаразд, я зрозуміла. У цьому справді є сенс.

- Дай мені номер Герберта, - сказав Наскіс. – Я хочу з ним це обговорити.

- Добре, звісно. Більше того, я зараз сама до тебе приїду.

- А як же Андрій?

- Розберемося, не хвилюйся.

Єва поклала слухавку. У цей момент вона катала коляску з Андрієм по парку. Вони гуляли на свіжому повітрі. Хлопець одразу зрозумів, що мати захотіла злиняти. В черговий раз вона не розуміла його вразливі підліткові почуття.

- Із чим розберемося? - сердито запитав син.

- Вибач, любий, але мені потрібно на роботу.

- Гей, ти ж не працюєш сьогодні. Ти обіцяла, що ми проведемо цей день разом.

Єва погладила його по голові, сподіваючись, що це хоч якось заспокоїть підлітка.

– Сьогодні інший випадок. Я відвезу тебе додому. Ми обов'язково погуляємо іншим разом.

Андрія залишили самого. Знову. Сидіти одному в порожньому будинку нудно. Навіть відеоігри вже не розважали. Особливо, коли останні кілька днів ти з них не вилазив. Мало чим можна себе зайняти, якщо навіть нормально ходити не можеш.

Схопившись за телефон, він вирішив написати Аліні. А раптом вона прийде. Було б непогано. Може, навіть випаде шанс розповісти їй про свої почуття. Потрібно скористатися цим моментом.

Андрій почав набирати повідомлення: "Привіт, не хочеш зайти до мене? У мене якраз удома зараз нікого немає". За кілька секунд над її іконкою з'явився значок "онлайн".

Аліна набирала відповідь. Три крапки гойдались знизу чату всього пару секунд. Повідомлення прийшло: "Так, але тільки ненадовго. У мене сьогодні є справи".

Начебто й добре, але що за справи такі? Андрія це мучило. Він дуже ревнував. Раптом її справи – це побачення з Ангердом. Андрій помотав головою. Ні, треба гнати від себе такі думки. "Я просто себе накручую," - подумав він.

За кілька хвилин Аліна прийшла. Точніше, пролізла через вікно.

- Ой, привіт, - заговорила вона. - Я просто подумала, що тобі буде важко добиратися до дверей, тож знову вирішила залізти у вікно.

- Нічого страшного, - зніяковіло посміхнувся Андрій, - я вже скоро звикну.

Дівчинка сіла на край ліжка й окинула поглядом кімнату.

- А я ось ніяк не звикну до цих страшних білих стін.

– Ну, це типу мінімалізм, – пояснив Андрій. - Моя мати любить все ускладнювати деталями. Весь будинок завалений картинами, квітами та іншими сувенірами. Мене це бісить і я на зло їй живу ось так.

Аліна грайливо повела бровою.

- То ти у нас маленький панк? Борешся із системою?

- Ну... - почервонів Андрій, - типу того.

Він дістав з-під ліжка пневматичну рушницю. Вирішив трохи похвалитися, а не стріляти. Не подумайте грішного.

- До речі, поглянь, що маю. Це мені дядько Наскіс підігнав. Як наступного разу поїдемо на стрільбище, треба обов'язково її випробувати.

- Хм-м, мила, - сказала Аліна.

- Мила? Не думаю, що зброя може бути милим. Це якось... сентиментально, чи що. Вона має виглядати грізно.

- Ну, це ж не бойова зброя. Тож воно зовсім не грізна.

Андрій розгубився. Він не знав, що на це відповісти. Взагалі, спочатку був план показати себе крутим, але щось він не дуже працював. Ця рушниця недостатньо грізна.

- Гаразд, забудь, - сказала Аліна. - Нормальна рушниця.

– Мамі не подобається. Я вже втомився, що вона мене не розуміє.

- Я взагалі живу із прийомними батьками. У мене ніколи не було з ними спільної мови. Тож можна сказати, що я тебе розумію.

Вона підсіла ближче. Андрій дуже нервував, але намагався триматися. Він простягнув долоню до її руки і обережно торкнувся. У неї дуже ніжна шкіра. Хоча, може Андрій собі це просто вселив через бурхливі гормони. З іншого боку, йому реально хотілося вірити, що перед ним найніжніша істота у всесвіті.

На жаль, все тепло моменту обрушив телефон Аліни. Клацнув короткий звук сповіщення. Хтось написав. Коли вона витягала його із кишені, Андрій помітив нікнейм та аватарку Ангерда. Що він хотів від неї? Навіщо він писав?

– Що там? - спробував ненав'язливо спитати Андрій.

- Здається, мені час іти. Вибач.

То була трагедія. Андрій відчув, що його зрадили і не зміг сказати нічого ділового, крім:

- Ми ще зустрінемося?

Аліна посміхнулася.

- Звичайно, дурнику. Чому ти взагалі це питаєш? Ми ж друзі.

- Ну так... - опустив голову Андрій, - друзі.

Від Ангерда їй надійшло повідомлення: "Ну як, твоя пропозиція ще в силі? Я якраз звільнився, можу зустрітися". Вона наперед запланувала цю зустріч.

Ангерд чекав її на краю передмістя. Це непогане відокремлене місце біля річки. Тут часто проводили час закохані пари. Навколо співали пташки, на сонці поблискували квіти. Суцільна романтика.

- Ти ще тут не заснув? - якраз підійшла Аліна.

- Фух, я думав, ти вже не прийдеш, - сказав Ангерд.

Він простягнув другу руку. Вирішив подарувати їй маленький букет тюльпанів.

– Це тобі. Ти ж будеш моєю дівчиною?

Вирішив піти з козирів, але ще не здогадувався, навіщо цю зустріч взагалі організовано.

- Ні, - суворо сказала Аліна. - Не буду. Мені не потрібні квіти.

- Гей, але ти мені подобаєшся! Я хочу, щоб ми були разом!

- Дурень, взагалі-то я прийшла убити тебе.

Її рука увійшла Ангерду в живіт і пробила наскрізь тіло. Хлопцеві підкосило ноги і він осів підборіддям на плече Аліни.

- Що... що ти робиш? – процідив він.

- Збираюся випити всю твою кров, - злісно посміхнулася Аліна.

Весела доброзичлива дівчинка виявилася жорстоким вампіром. Вона широко розкрила рота і вп'ялася іклами в шию беззахисного хлопчика.