Повсякденність Дракули

Ось цей день і настав. Якби я міг відчувати страх, я б сказав, що мені страшно. Але я відчуваю лише важке віддалене коливання тривоги, яке не може зрозуміти жодна людина. Дуже непросто вічно спостерігати за подіями, на які не можеш ніяк вплинути.

З-за рогу виїхав чорний "Aston Martin Rapide" та повільно зупинився біля заваленого старими меблями заднього подвір'я будинку, з якого щойно вибрались Олена з Наскісом. Це був Герберт. Він не став глушити мотор. Натиснув на кнопку і задні двері самі відчинились.

- Очманіти, - сказав Наскіс. - Мені страшно своїми брудними штанями сідати в таку тачку.

- Не переймайся, - відмахнувся старий. - У Істрана, після підвищення, автопарк почав рости як на дріжджах. В нього таких ще штук шість.

Втікачі не стали довго вагатись і одразу заскочили всередину. Натуральна шкіра затерлась брудними розводами з темного підвалу. Клімат-контроль в салоні різко освіжив забитий перегаром ніс Наскіса.

Герберт натиснув на газ та миттєво розігнав автівку до ста кілометрів на годину. Пасажири втиснулись в сидіння. Двигун гудів м'яко, волокнисто, навіть дещо розбещено, на фоні виснажених людей всередині. Істранівський кітч тут виглядав як випадкове знущання.

- Розказуйте, - поглянув у дзеркало заднього виду Герберт. - Що там у вас сталось?

- Федерали знайшли мій притулок, - насупився Наскіс. - Суки... все через того пихатого мудака, Лунко Бомбу. Досі не можу прийняти, що смердючий вампір керує копами!

- В житті багато несправедливості, - сказав старий вампір. - Я знаю, про що кажу.

Олена нахилилась вперед, до його вуха.

- Зможеш знайти нам безпечне місце?

- Так. Мій дім.

- Ні, ні, ні! - покрутив головою детектив. - Не можна. Якщо федерали знайшли цю діру, то і твою, і Оленину квартиру, ймовірно, вони також вислідили.

- Це лише припущення, - сказала вона.

- Останнє, що я хочу зараз, це безглуздо ризикувати. Я без п'яти хвилин інвалід. Зараз я сама беззахисна людина в цій автівці. Мені потрібне точно безпечне місце, де я зможу відновитись.

Герберт тихо зітхнув. Весь день до цього він мріяв про зустріч з доктором Кардіометріні, а тепер вимушений вплутуватись в якісь божевільні інтриги, які йому зовсім не подобались. З іншого боку, Наскіс та Олена для нього не останні люди, про них потрібно було попіклуватись. В першу чергу, для свого ментального стану.

- Ох... є в мене одне місце.

- Правда? - підняв брови Наскіс.

- Так, я відвезу вас до моєї сестри. Вона добра людина, зможе про вас попіклуватись.

- Не знала, що в тебе є сестра, - вражено відреагувала Олена.

- Ми не бачились багато років. Тільки нещодавно відновили зв'язок.

- Ну... круто, напевно.

Впершись лобом в бокове скло, Наскіс додав:

- Сподіваюсь, Містер Секс там не хернею займається.

- Хто?! - обернувся Герберт.

- Не питай. Це один з мисливців на вампірів. Пішов особисто валити Лунко.

А ось це вже було не дуже добре. Старий не був готовий до таких неочікуваних перепон на своєму шляху. Йому вистачило Містера Грома, ще один мисливець міг встати поперек горла. Особливо в місії, яка стосувалась зіткнення з його босом, Гансом Кардіометріні.

Але потім Герберт ще трішки поміркував, склавши в голові пару нових логічних, з його точки зору, висновків. Якщо ватажок мисливців відправився в Канігсбург, то очевидно, що він прибуде не сам. Потрібно було готуватись до цілої навали мисливців. В цьому питанні Герберт розраховував лише на удачу.

- Гей, там хтось несеться збоку, - підмітила Олена.

- Де? - спитав Герберт.

Бронемашина нацгвардції влетіла в бік Астон Мартіна, ледь не розколовши його навпіл. Автівка збила ліхтар. Іскри вибухом розсипались по асфальту. Але сила потягла її ще далі, впечатавши в стіну офісу випадкового нотаріуса. Це була засідка.

Удар був болючим. Дуже. Але не менше болю відчув Андрій, побачивши, як куля влучила його дівчині в обличчя. Куля, випущена його матір'ю.

В ту мить Єва діяла рішуче. Не вагалась, не боялась. Вона просто була шокована тим, що побачила. І спробувала захистити свого сина. Аліну не вбила куля. Срібного напилення на головці виявилось недостатньо. Її лоб розбило, вона втратила свідомість, але вижила. Кров стікала про скроням та розмішувалась із заплутаним волоссям.

- Я їду у відділок, - почала підходити Єва. - І ти їдеш також.

Андрій не міг нічого відповісти. Його трясло та морозило, але він не зрушував з місця до тих пір, поки матір не схопила його за руку.

- Зараз сюди збіжиться купа людей. Озброєних і випадкових роззяв, - продовжила вона. - Я покажу їм своє посвідчення, опишу ситуацію. Потім... нас посадять в машину і заберуть звідси. Можеш поки нічого не говорити, просто слухайся.

Все це пролітало мимо вух хлопця. Він продовжував розгублено дивитись на нерухоме тіло Аліни. Його матір знову грубо старалась відновити контроль, перетворювала кожне рішення на інструкцію. Це вже не дивувало. Йому лише дуже боляче від того, що він не зміг врятувати Аліну від "рішень" своєї мами. Було вже пізно. Все згоріло на очах.

- Ти мене чуєш? - перепитала Єва.

Андрій повільно перевів погляд на неї.

- Ага...

Через секунд п'ятнадцять на шум пострілу реально збіглись гвардійці. Побачили тіло свого товариша та підстрелену дівчинку на траві. Єва все їм пояснила, а потім вони перепровірили її слова через власний ДНК-тестер. Так, перед ними була мала вампірка і так, вона вбила двометрового солдата одним ударом.

Аліну не добили. Її зв'язали срібними хомутами та погрузили в автозак, накинувши на голову чорний мішок. Єву з Андрієм забрали також, але як свідків та жертв. Вона готова була зустрітись зі своїм начальником прямо сьогодні. Вона збиралась розповісти Ордону Степаненко всю правду.

І це все поки за два квартала від самого відділку, Містер Секс готував свою атаку на Лунко Бомбу. М'який запах свіжої кави та випічки заповнював приміщення. Мисливець сидів за круглим столиком та попивав ароматний напій. Це була ділова зустріч у самому непримітному місці для осередку насильства - хіпстерському кафетерії.

Навпроти нього сидів якийсь сивий вояка, старий ветеран у потертій камуфляжній куртці. Розклав на столі схему поліцейського відділку Канігсбургу. Він працював завжди через підпілля і за круглу суму готовий був спокійно дістати будь-яку конфіденційну інформацію. Містер Секс, як і інші його колеги, був навчений шукати таких людей у будь-якому місті будь-якої країни. Бо коли ти полюєш на монстрів, дуже важливо вміти знаходити їхні нори.

- Через чорний хід не здумай лізти, - говорив ветеран-технік, - вони там приварили нещодавно якусь балку до воріт, скреплять на всю вулицю. Привернеш лише зайву увагу. З боків також не рекомендую заходити, вулиця там відкрита, добре проглядається.

- Які в мене взагалі є варіанти? - спитав мисливець.

- Бачиш ось за східним крилом стоїть крита парковка? Вона йде на стик з будівлею, а на горі стоять їхні дисипатори від кондиціонерів. І двері для слюсарів там же. Якщо якимось чином залізеш на дах, двері ті вибити можна навіть черевиком.

Містер Секс нахмурився.

- А вікна над дахом парковки? Мене буде видно?

- Останній місяць в тій секції сидять півтора бухгалтера, наскільки мені відомо. І у них сьогодні вихідний. Можеш не перейматись.

Рука мисливця витягла з кишені запаковану стопку купюр та просунула під столом техніку.

- Дякую за допомогу, - сказав Містер Секс.

- Дякую за гроші, - сказав старий ветеран.

План був готовий. Добивати Лунко Бомбу потрібно було негайно. Покинувши кафетерій, Містер Секс відправився провулками до поліцейського відділку. Зробив майже все, як сказали. Піднявся на дах парковки пожежною драбиною, обдивився вікна, підійшов до дверей та вивернув їх ломом - виявились тоненькими.

Всередині було тихо. Видно, на третій поверх цього крила не часто піднімались. Як було вказано в схемі, кабінет агента Бомби знаходився в західному крилі на другому поверсі. Потрібно перетнути майже всю будівлю непоміченим, щоб дістатись до того міцного увальня.

Містеру Сексу не можна було вбивати звичайних людей. На відміну від Містера Грома, він цінував правила ордену. І саме через це його просування дуже сповільнилось. Доводилось постійно переховуватись в туалетних кабінках, коморах прибиральників та задимлених курилках, щоб не потрапити на очі невинним поліцейським.

І це була виправдана тактика. Бо цього дня у відділку нарощувалась напруга. Агент Лунко Бомба сидів у своєму кабінеті та зі склянкою віскі в руці розглядав рапорти підлеглих. А потім з посмішкою рвав найбільш незручні та компрометуючі у смітник. Все, що могло підставити його, або інших привладних вампірів миттєво знищувалось. Для цього він і сидів у цьому місті вже більше місяця.

В кабінет зайшов комісар Степаненко. Його важкий подих чувся за кілька метрів.

- Від штурмової бригади прийшло повідомлення, - заговорив він. - Вони кажуть, що знайшли таємну квартиру Наскіса Пласкіса, але там нікого не було.

Лунко відклав папери та зневажливо поглянув на співрозмовника.

- Не думайте, що це щось змінює для вас. Я обов'язково спіймаю та знищу Наскіса. Спочатку офіційно, на паперах, а потім і фізично... своїми руками. Краще думайте, як вам зберегти свою посаду.

- Я... - розгублено почав Ордон, - готовий виступити на суді проти Наскіса. Ця робота для мене дуже важлива.

- А що ви ще готові зробити за цю посаду? - підступна посмішка вилізла на обличчі агента. - Готові взяти в рота мого болтяру?

Комісар зам'явся на місці. Він не очікував такої грубості.

- Пробачте, але це... Непрофесійно так казати.

Лунко засміявся на весь кабінет, закинувши руки за голову. І хоч він сидів за столом, а комісар стояв, його погляд все одно був направлений згори вниз. Ментально, а не фізично.

- Та я просто жартую. Розслабтесь, комісаре, я просто хотів розрядити обстановку.

- Я не готовий до таких жартів, - відвернувся Ордон.

- Можу капнути вам віскаря. Знаю, ви скажете, що зараз у нас робочий час, але насрати на все це. Ми тут начальники! Це для лохів за дверима правила існують, а не для нас.

Від диспетчера різко прийшло повідомлення на службову рацію комісара:

- Наскіса Пласкіса спіймали! Ми перехопили чорний "Aston Martin" взявши його на таран.

Агент Бомба підскочив з місця, підійшов до Ордона та вирвав рацію з його рук. Злісна радість охопила його.

- Ого, - почав він, - ні хріна собі тачки у втікачів.

- Ні, з ним були поплічники, двоє. Якийсь старий дід та жінка середнього віку. Ми захопили усіх. Схоже, це їхня автівка.

- Тягніть їх сюди. У нас буде жорстка розмова.

Так і вийшло. Через двадцять хвилин, їх усіх нарешті доставили у відділок. Олені з Наскісом було важче всього, вони отримали ще більше травм від зіткнення. Герберту, як вампіру, дісталась лише пара синців... пара синців отриманих всередині зім'ятої в трубочку машини. Але тут була інша проблема, від сильного удару його запалення знову нагадало про себе і він втратив свідомість від головного болю.

Їх тягли коридором як мішки з картоплею. Краплі крові залишались на підлозі. Пересічні офіцери постійно озирались, вони бачили, що цим людям потрібна була медична допомога. Але мовчали, бо керівництво хотіло отримати їх такими, які вони є - побитими та знесиленими.

Лунко з Ордоном зустріли їх прямо там, посеред насиченого людьми холу.

- Прекрасний улов, - заговорив агент. - Прокляті злочинці зіткнулись із правосуддям. Так і буває, коли порушуєш закон.

Наскіс, крізь біль, підняв розбиту голову. Кров заливала його лоб, губи та підборіддя. Губи повністю розтріскались.

- Пішов наху... - не договорив він, отримав міцного ляпаса від Лунко, який ледь не зірвав усю шкіру з голови.

Посмішка зникла з лиця федерала. Тепер він був злий.

- Тебе ждуть ґрати. І... твоїх спільників також. Хто вони?

Спецназівці підняли з підлоги ледве притомну Олену та поставили на коліна. Витягли з її кишені документи.

- У неї лікарське посвідчення, - сказав боєць. - Олена Брауз - лікар-психотерапевт.

- Цікаво. А це, що за хрін сивий?

Всі поглянули на Герберта. Той потроху почав приходити у свідомість. Його тримали за одне плече, а іншою рукою він спирався на підлогу. Головний біль свердлив потилицю, але більше його дратувало не це, а вся ця дика нахабність федерала, з яким він навіть до цього не стикався ні разу.

- Може вам усім тут писки порозбивати? - старий поглянув на агента. - Не дають нормально пожити на пенсії.

- Він якийсь дуже цілий, як для того, хто пережив ДТП, - підмітив Лунко. - Перевірте його на тестері.

Ось це вже було дуже погано. Герберта грубо штовхнули опустивши на коліна. Один із оперативників потягнувся за пояс та витягнув свій тестер. Силою запхав в рота старому та зачерпнув якомога більше слини. Герберт хотів перекусити пристрій, але не встиг. Лампочка загорілась червоним.

Наскіс захрипів від шоку. Його друг, якому він довіряв, весь цей час був вампіром. Його брови затремтіли, зуби стиснулись.

- Цього не може бути, - тихо сказав він.

Лунко Бомба посміхнувся та підійшов до Герберта.

- Цікава виходить ситуація. І хто ж ти такий?

- Все просто, я Дракула - головний вампір. Можете робити зі мною, що захочите, але знайте... я звідси виберусь.

Пуста бравада, але мій син зараз готовий на що завгодно, лиш би вирватись із цієї ситуації. Він у відчаї, і я можу його зрозуміти. Лунко Бомба просто засміявся йому в лице.

- А-а-а, так це ти розламав нашу лабораторію? Старий мудак. Тебе також не омине вогонь інквізиції. Виходить, що Наскіс Пласкіс не тільки незаконно слідкував за мною та готував замах, а ще й працював у змові з вампірами. На таке наше суспільство не закриє очі.

Як би сильно зараз Наскіс не був шокований правдою про Герберта, але Лунко дратував його набагато сильніше. Він щиро ненавидів цього покидька.

- Ти сам вампір! Перевірте вашим сраним тестером і його! Будете дуже здивовані.

Лунко вражено підняв брови, але все ще єхидно посміхався.

- Добре, я готовий. Давайте. Я - чесний громадянин і мені не складно розвіяти ваші сумніви на місці.

Офіцер підніс тестер до рота агента. І ось тут був захований хитрий трюк. Лунко натиснув язиком на заготовлений мішечок, що був пришитий зсередини до щоки та сплюнув людську слину. Лампочка загорілась зеленим.

- Ні... цього... не може бути, - втратив контроль Наскіс. Він програв, не знав, що йому далі робити.

- Добро завжди перемагає, пробач, - розвів руки агент.

В цю мить до відділку приїхав автозак з Євою, Аліною та Андрієм. Вампірку першою винесли на носилках та потягли до головного входу. Єва з сином йшли слідом. Жінка не могла чекати, їй хотілось якомога скоріше розказати усю правду. Її серце розривалось від нестримності.

Вона почала обганяти носилку та забігла першою у відділок. Андрій просто повільно йшов позаду. Йому вже було байдуже. Він нічого не чекав від цього приїзду.

Заскочивши в хол, Єва побачила все: зв'язаного Герберта, непритомну Олена та побитого Наскіса. А ще... оповитого темною радістю Лунко Бомбу, що яскраво розмахував руками поруч із засмученим Ордоном Степаненко. Вона не могла в це повірити. Невже до її друзів дістались першими? Потрібно було негайно все виправляти.

Єва кинулась вперед.

- Стійте, куди ви? - помітив її Лунко.

- Комісаре Степаненко, ваш помічник, агент Лунко Бомба - вампір. Він приховував свою особистість і хотів убити мого напарника, щоб замести сліди.

Вона не знала, не знала, що вже було пізно. Момент був втрачений. Але чи був він взагалі? Це була програшна затія. І вона не вигоріла, як і не повинна була ніколи.

- Заарештуйте цю пані, - спокійно наказав агент Бомба.

Її одразу схопили під руки. Єва почала пручатись.

- Що? Що ви робите?! Зробіть ваш тест! Лунко вампір!

- Він щойно зробив тест, - пояснив один із офіцерів. - Агент Бомба не вампір. Заспокойтесь. Ваша брехня вже нічого не змінить.

- Ви всі збожеволіли!

Наскіс опустив голову. Біль різав його зсередини. Він сплюнув кров на підлогу. Голова паморочилась та гуділа. Після аварії залишився сильний струс мозку.

- Зупинись, Єво. Вони нас перемогли... Все скінчено.

- Ви всі звинувачуєтесь у роботі на вампірів, - заявив Лунко.

- Абсурд! - вигукнула Єва. - Ніхто в це не повірить.

Агент вказав пальцем на Герберта.

- Ми перевірили. Цей старий чоловік точно вампір. Не захищайте його. Вже пізно.

Позаду стояв Андрій. Це було саме те, чого він боявся більше всього на світі. Вся правда виплила. І про Аліну, і про Герберта. Те, що він приховував місяцями стало ножем, що повернувся назад у груди.

І Єві було не легше. Герберт був для неї одним з найближчих людей і тепер все одномоментно зруйнувалось. Все за один день. За одну годину. Це було наче якесь жорстоке прокляття, яке на них накликала кровожерлива доля.

Раптово комісар Степаненко побачив носилку, що заїхала у відділок. Роздивився обличчя у лежачої дівчинки обличчя власної доньки.

- А... що це там у вас? - спитав він, провалившись у звірячий страх.

- Вампірка, яка хотіла вбити мого сина, - пояснила Єва.

Ордон підійшов ближче та завмер, наче вкопаний. Він упізнав її, упізнав Аліну. Його дочка лежала непритомна, наче мертва. І він нічого не міг зробити. Був повністю безсилий.

- Які ж ви всі суки... Це моя донечка.

- Що ти там шепочеш? - здійняв носа Лунко.

- Горіть в пеклі. Я вас ненавиджу.

Комісар опустив голову та заплакав. Йому вже було байдуже і на кар'єру, і на майбутнє. Він вже нічого не приховував, не грався в людину. Гвардійці знали, що дівчинка на носилках вампірка, і саме зараз перед нею плакав чоловік, який називав її своєю донькою. Ордон викрив свою природу легко, відпустивши усе.

Поки гвардійці, патрульні та штурмовики шоковано завмерли на місці, Лунко з насолодою спостерігав за усім цим хаосом. Ще одна ненадійна ланка скоро могла зникнути, самознищитись. Не потрібно було навіть нічого вигадувати. Але ця радість була недовгою.

- Гарного всім дня, паскуди! - пролунав голос Містера Секса.

Широке лезо вирвалось з грудей Лунко Бомби. Мисливець підняв вампіра над підлогою, насаджуючи його на клинок, як на шампур. Ось тепер і почалось справжнє полювання.