Повсякденність Дракули

Різкий, колючий промінь сонця врізався у відкриті очі Герберта. Огидне світло заповзало під повіки, висушуючи рогівку. Зіниці звузилися. Рука неохоче відлипла від підлоги і прикрила обличчя. Герберт полегшено моргнув.

- Ох, як важко, - підвівся він на лікоть. - Що сталося?

- О, ти вже прокинувся! – сказав Істран.

Він сидів перед телевізором і грав у консоль. Мабуть уже відійшов від вчорашнього. Весь такий збадьорілий, посвіжілий. Інші хлопці все ще валялися навколо на підлозі і спали.

- Ти відпив мою кров учора ввечері, - продовжив Істран. - Навіщо?

- Ем.. трапилися неприємні речі. Мені треба було терміново з тобою поговорити. Хоча, тепер я відчуваю, що все-таки трохи поспішив. Все виявилося не так погано. Я просто запанікував.

Герберт підвівся на ноги. На душі була легкість від того, що він не встиг натворити чогось погірше. Все ж, ті поліцейські не мали жодних конкретних зачіпок, щоб вийти на нього. Не треба було так через них лякатись.

- Ой, щось мене нудить, - заговорив коп, приходячи до тями.

- А це що за хрін? - насторожився Герберт. - Він не схожий на твоїх друзів.

- Це якийсь чоловік з автобуса, - сказав Істран. - Він прикинувся копом, але насправді виявився звичайним торчком.

Старий засумнівався. Чоловік був накачаним, за поясом пістолет, а з кишені виглядав значок. Не схожий на торчка. Однозначно. Якщо тільки він не поєднував голку зі спортом. Суперечлива особистість.

- Вибач, друже, хто ти такий? - прямо запитав Герберт.

- Е-е... - коп впав у ступор.

Він збирався розкрити злочинну схему, прикинувшись наркоманом, але все пішло не за планом. М'яко кажучи. Тепер треба якось викручуватись.

- Гаразд, жарти скінчилися, - він дістав пістолет. - Ви заарештовані. Усі разом!

Герберт гордовито позіхнув. Пістолет – це абсолютно несерйозно. Звичайні кулі не брали вампірів. Максимум, залишали дрібні синці.

- Опусти зброю та вали додому, ніби нічого й не було.

- Дідусю, краще помовч і простягни свої рученята, щоб я міг надіти на тебе наручники.

- Гей, з ним краще не жартувати, - сказав Істран, опускаючи контроллер.

Зовні почувся звук двигуна. Хтось під'їхав до двору. Зупинились зовсім неподалік. Герберт краєм ока визирнув у вікно. З машини вийшли двоє. Це ті детективи з Макдональдса, які розслідували зникнення електриків. Вони спіймали слід. Ну чи просто наблизились до нього..

– Що там таке? - запитав коп, підходячи до вікна.

Герберт вирішив діяти. Усього за секунду він максимально скоротив дистанцію до мужика і врізав по ребрах. Тяжкий удар відкинув копа в іншу кімнату. Бідолашний знепритомнів від больового шоку.

- Гей, що ти твориш? – злякався Істран.

- Заходи безпеки, не хвилюйся. Я просто не можу допустити, щоб одразу три копи були у свідомості, у моїй присутності.

- Три? Ти про що?

- У нас гості, Істране, - стиснув кулаки Герберт.

Детективи Єва Карт та Наскіс Пласкіс – чудова, злагоджена команда, яка не перший рік ловила злочинців. Єва - одинока мати з прагматичним характером. Наскіс – бабій-алкоголік із менш прагматичним характером. Майже ходячі архетипи, але не варто недооцінювати їхню індивідуальність.

- Думаєш, ми щось знайдемо? - вдягнув темні окуляри Наскіс. - Якщо ні, то я збираюся на пляж. Сьогодні чудова погодка.

- Я думаю, ми можемо знайти якісь зачіпки. Востаннє бригада електриків була помічена тут, – сказала Єва.

- Якщо позавчора їх вбили тут, то буде проблематично щось виявити. Майже всі тоді були на святі міста, тому на свідків я не розраховую. Дуже епічна двіжуха була. Шкода, що тебе там не було.

- Мені не цікаві такі заходи, ти ж знаєш.

Вони увійшли до під'їзду.

– Що ж, спробуємо опитати мешканців, – запропонувала Єва. - Може, хтось щось бачив.

Через шум у квартирі прокинувся Іван. Йому також було не дуже добре після вчорашнього. Почалося гниття правої руки. Хоча він вважав, що на це можна заплющити очі і це не страшно. В нашому світі все гниє, це природній процес.

- Хлопці, хто тут хто? Я вас не розрізняю.

- Іване, помовчи, - підійшов до нього Істран. - Зараз краще не галасувати. Допоможи мені зв'язати того чоловіка.

Він вказав на копа, що валявся скручений наче баранячий ріг. У будь-який момент той міг прийти до тями і наробити проблем.

- Ну гаразд, мені якраз треба розім'ятися.

– Тільки тихо. Нам у жодному разі не можна шуміти!

Вони схопили копа і спробували його підняти. Це виявилося не таким простим завданням. Руки бідолах тримтіли, вчепившись у одяг.

- Ого, оце кнуряка! Що він жере? - Зігнувся Іван.

- Та по-любому комбікорм.

Тяжкість була величезною. Чоловік відгодував себе як слід. Але справа була не лише в цьому. Хлопці просто не помітили одну маленьку деталь - двадцятикілограмовий бронежилет під сорочкою, який був злегка вм'ятий всередину через удар Герберта.

Істран скинув майку. Дуже жарко тягати такі тяжкості.

- Стривайте, що ви робите? - здивувався Герберт.

- Піднімаємо його.

- Навіщо? Вам потрібно просто його зв'язати. Склали руки вдвоє і обмотали ганчіркою. Для чого все ускладнювати?

- Блін, точно, - почухав потилицю Іван, опустивши назад копа, - я якось навіть не подумав про це.

Пролунав дверний дзвінок. З'явилися "гості". Детектив Єва Карт наполегливо тиснула на кнопку, бо ця квартира видалася їй підозрілою. Брови жінки хмурились в нетерплячому очікуванні.

- Відчиняйте двері! Що там у вас за шум? На весь будинок гуркотить!

- Та годі тобі, Єво, - підкурив цигарку Наскіс, - може це діти буянять. Вони нині такі неспокійні. Сама знаєш.

- Нехай і так, але я все одно хочу перевірити.

Герберт відчинив двері.

- Доброго ранку. Вас щось цікавить?

- Мене звуть Єва Карт, а це Наскіс Пласкіс. Ми з поліції.

- Герберт. Ем... Герберт Аристархус. Моє ім'я.

Єва зазирнула йому через плече. До очей з носом хутко кинулись: обдерті шпалери, дивні люди, розкидані на підлозі і стійкий запах перегару. Виглядало, м'яко кажучи, не чисто. В обох сенсах.

- Боже, ну й кубло - скривилася Єва. - Думаю, варто викликати соціальну службу.

- Не треба, - зупинив її Герберт. - У цих людей зараз тяжкий період в житті. Мені на старості років нема чим зайнятися, от я й прихистив їх у себе. Це щось подібне до притулку для безпритульних. Нехай відпочивають, не треба їх турбувати.

Крок зроблено - виставити себе жалісливим волонтером. Чи спрацює?

- Слухай, добрий самаритянине, - погасив цигарку Наскіс, - чого в тебе там такий смітничара? Краще вже на вулиці спати, ніж у цій вигрібній ямі.

- Гей, не треба мені грубити! - розлютився Герберт. – Ми робимо ремонт. Так, від цього у квартирі може утворитися безлад. Ми у процесі. Власне тому і шуму так багато. Робота вирує.

- Гаразд, вибач. Я не зі зла. Іноді я буваю трохи різким.

Єва сунула руку в кишеню і дістала телефон. Відкривши програму "Диктофон", вона увімкнула запис, щоб задокументувати розмову.

- Що ж, тоді давайте перейдемо до справи, - відкашлявшись, вона продовжила: - Ви не бачили нічого підозрілого позавчора увечері?

Герберт зрозумів - це був шанс. Шанс відвести підозри поліції якнайдалі. Залишилось лише навішати соковитої локшини на вуха.

- Так, бригада електриків пиляла дуб, прямо навпроти моєї квартири. Я тоді тільки прибув додому. Ліг відпочити.

- Щось підозріле відбувалося?

- Ну... здається, між ними почалася якась сварка. Я не почув, про що вони там говорили. В якийсь момент, вони просто почали кричати. А потім... поїхали. Це все, що пам'ятаю.

Детективи пильно подивилися на Герберта. Вони почали свердлити його поглядом, намагаючись зрозуміти, чи брехав він. Чи переживав він. Чи відчував сумніви. Дуже спірний метод, який працював лише на слабких характером людей. У старого він не був слабким, він був неадекватним.

– Так і було? – перепитала Єва.

- Так і було, - чітко відповів Герберт.

Після ще невеликої низки питань, ця розмова закінчилася. Здавалось, Герберту дивом вдалося викрутитись. Начебто ніяких серйозних підозр він не викликав. Та і хто взагалі повірив би, що цей смішний дід здатен вбити цілу купу міцних чоловіків? Це абсурд!

Детективи ввічливо попрощалися та пішли. Герберт зачинив двері і, зітхаючи, сповз на підлогу. Долоні почали тремтіти. І напрочуд сильно. Але це не через страх. Йому просто було важко спілкуватись із людьми більше кількох хвилин. Мертві йому подобались набагато більше.

- Ох, начебто пронесло! Можна розслабитись.

Ні, розслабитися не можна було. Пов'язаний коп, як на зло, отямився. Упершись в стіну, він став на ноги і перевалився головою через підвіконня. Третій поверх нікого не шкодує. Плечо мужика виламало убік внаслідок болючого приземлення. В останню мить, той встиг відхилити голову, щоб не розбити з дуру череп.

Наскіс підійшов до машини і відчинив двері, збираючись сідати.

- Єво, я все розумію, ремонт ремонтом, але ти відчула цей перегар? Господи, мені аж нежить пробило. Все ж таки, у цих хлопців є проблеми.

- Врятуйте! Допоможіть! - почулося за будинком.

Зв'язаний коп почав кричати. Болючий голос миттєво привернув до себе увагу. Детективи вихопили табельну зброю і кинулися на допомогу.