Повсякденність Дракули

Минуло шість років. Діти Алукарда подорослішали. Доктор Ганс Кардіометріні не став забирати Кольта до себе, а сам переїхав в їхнє місто, щоб спостерігати за всією сім'єю Алукарда разом. Пояснив це тим, що тут просто краще живеться, приховуючи свої справжні наміри.

Запальний малюк Марвін став уже статним двадцятирічним вампіром, який поодинці виходив боротися з усіма, хто стане на шляху. І не важливо скільки їх. Один чи сотня. Розліталися всі. Алукард дуже пишався своїм старшим сином.

Саме через це Алеса, яка молодша лише на рік, сильно його ненавиділа. Вона вважала, що брат просто самозакоханий покидьок і варто його покарати. Та й батько зовсім не поважав Алесу, що тільки сильніше підігрівало її гнів.

- Гей, подай мені мотузку! - крикнув матрос, що спустився з причалу на човен.

- Зараз кину, - сказав його напарник.

Минуло десять секунд. Двадцять. Жодна мотузка нікуди не опустилася. Зовні вже були сутінки, тому моряк, що сидів внизу, погано що міг роздивитися нагорі.

- Ти там не заснув? - вирішив він перепитати.

Нарешті до нього в човен полетів моток мотузки. Ну, це так спочатку здалося. Насправді, це була відірвана людська рука.

- Що за справи? - скрикнув матрос.

Його напарника вбили. Не гаючи жодної секунди часу, він кинувся в крижану воду і почав гребти.

- Ідіот, що ти робиш? – сказав жіночий голос у нього за спиною. - Ти ж там замерзнеш.

Здається, вбивця вже була у човні. Матрос почав гребти сильніше, але було вже надто пізно. Сильна рука схопила його за комір і затягла назад у човен. То була Алеса. Вона вирішила вгамувати свій гнів вечірнім полюванням на людей.

- Ти вампір! - перелякано сказав матрос.

- Так, і зараз я з тобою розправлюсь.

Алеса випростала руку і та пройшла тіло бідолахи наскрізь. Моряк помер та швидко обм'як.

- Це можна робити і менш галасливо, - сказав суворий чоловічий голос на пристані.

То був Ганс Кардіометріні. Він за нею таємно спостерігав. Його тонка постать звисала над дівчиною.

- Що ви тут робите? - розсердилась Алеса.

- Хочу, щоб ти не наробила чогось зайвого. Стільки заворушень. Незабаром усе це рибальське містечко на вуха встане. Буде дуже паршиво, якщо нас розкусять. Алукарду зовсім непросто далося укласти союз із місцевим мером.

- Та мені начхати на нього. Як і йому на мене. Роблю що хочу.

Ганс розім'яв кулаки і випростав спину. Стало ясно, що просто словами дівчину не заспокоїш.

- Тоді я також буду робити, що захочу.

Він накинувся на Алесу і кількома влучними ударами звалив її з ніг. Вона одразу втратила свідомість. Завдяки своєму віку він був значно сильнішим за неї. Обернувшись на всі боки, Ганс переконався, що навколо нікого не було. Свідки - це вічна проблема вампірів.

Він склав обидва тіла моряків у човен і сильно його відштовхнув обома ногами. Наче моторний катер, він помчав далеко у захід сонця. Потім Ганс закинув Алесу на плече та стрімко покинув це місце, поки не з'явились небажані роззяви.

Того вечора Ганс опинився там не просто так. Це була маленька угода. Таріна сама попросила його простежити за Алессою. Вона дуже переживала за свою дочку і хотіла, щоб та не накликала на себе неприємності. Мати справедливо переймалась, але не до кінця розуміла всю вагу наслідків.

Ганс залишив Алессу на дивані вдома у батьків і сказав:

- Я думаю, вам варто з нею поговорити серйозно.

Дурні слова. Настільки, що Алукарду було їх мерзенно чути. Алеса найслабша і найнікчемніша дочка, за результатами тесту. У ній не було навіть якоїсь кумедної особливості, як у Кольта чи Лари. У кращому разі, батько міг просто її ігнорувати, але, на жаль, вона постійно привертала до себе увагу дикими витівками. Пора вже покласти цьому кінець.

- Мені це вже набридло, - сказав Алукард.

Брови його зійшлися як розвідний міст, зображуючи суворий батьківський гнів. Тільки через дружину він терпів витівки доньки. І ось тепер його терпець урвався. Він захотів показати Алесі, що її життя нічого для нього не варте.

Чесно кажучи, мені хотілося б вірити, що я не був би таким поганим батьком. Але, на жаль, зі свого положення я не можу сказати впевнено. Легко щось оцінювати зі сторони. Особливо, коли ти вже мертвий.

Очі Алесси розплющились і вона побачила велику шорстку долоню батька, готову зімкнутися на її горлянці.

- Алукарде, стій! - закричала Таріна.

Мати хотіла заступитися за свою дитину.

- Навіщо? - прогарчав Алукард. - Я вб'ю цю тварину. Вона мені не потрібна! Вона нікому не потрібна!

Він стиснув пальці і дівчина закряхтіла від жахливого болю. Її шийні м'язи ніби вдавлювалися в хребет і стискали дихальні шляхи. Алесса намагалася бити у відповідь батька, але ці жалюгідні потуги не давали жодного ефекту. Дівчачі кулачки незграбно ковзали по могутній грудині.

Втрутилася мати. Таріна хотіла врятувати доньку, але лише міцно отримала в обличчя тильною стороною долоні від чоловіка. Алукард розумів її почуття, але йому було начхати на них. Він ставився до вбивства дочки як до вирішення безглуздої проблеми. Як до лікування нежиті.

- Стійте, - раптово, але спокійно і виважено заступився доктор Ганс.

– Що? - здивувався Алукард.

- Вона сердиться на вас, бо ви її ігноруєте і вважаєте за слабку. Але навіть я сьогодні переконався, що вона сильна.

- Це дрібниці, друже мій. Я просто хочу її вбити. Її спроби мене вразити - це дурний дитсадок. Я займався масовими вбивствами вже майже з пелюшок.

Лікар відкашлявся в кулак і зробив крок уперед. Йому було важливо переконати свого наймача не вбивати дочку. Він щиро хотів їй допомогти. Хоч і коріння цього бажання було зовсім іншим, ніж у матері.

- У мене є спосіб зробити її такою ж сильною, як і Марвін.

Хватка Алукарда послабшала. Він відпустив Алесу і вирішив уважно послухати Ганса. Вирішив дати йому шанс висловитись. Все ж таки, подібне твердження звучало дуже привабливо. Сильне потомство для нього було першому місці.

- Я готовий дати їй свою любов, тільки якщо воно перестане бути такою слабкою потворою.

- І я зможу це організувати, - обережно посміхнувся Ганс. – Ваші діти всі унікальні. І я зможу змусити вас повірити мені.

- Пусті слова. Я хочу побачити результати.

– Результати будуть.

Якщо вже виявилося, що Алукарда настільки втомила власна дочка, що він вирішується на вбивство, то Ганс міг спокійно провести на ній експеримент. У будь-якому випадку, доля її вирішена наперед. Якщо мікстура лікаря вб'є її, то не страшно, вона б і так померла від рук батька. Звичайно, наш дорогий доктор врятував її не з теплих почуттів, а через тягу до науки. Хоча варто уточнити, що Ганс не був злим. Просто його прагматизм часто переважував емпатію.

У своїй лабораторії він глибоко досліджував дивну кров Кольта. Виявилося, що при контакті з кров'ю інших вампірів, вона може викликати несподівані реакції. Деякі розчини робили піддослідних вампірів сильніше, деяких - швидше. Іноді виринали різні побочки, але Ганс не переймався через них.

Одну з цих настоянок він і вирішив перевірити на Алесі. Зібравши всю сім'ю Алукарда в одному залі, він дістав довгий шприц і зробив велику ін'єкцію в Алесине плече.

- І що має статися? - запитав Алукард. - Як ми дізнаємося, що вона більше не безглуздий шматок лайна?

- Все дуже просто, - хитро посміхнувся Ганс. – Ми проведемо наш звичайний тест. Але треба почекати, поки препарат засвоється.

- Мені здається, ти пудриш мені мізки, лисий. Занадто багато мудруєш.

- Я сподіваюся, ви заберете свої слова назад, коли побачите результат.

Десь за хвилину тіло Алеси раптово вигнулося в дивній позі. Кістки прохрустіли, а очні білки наповнились темно-фіолетовим кольором. Коли цей дикий ефект минув, вона випрямилася і заговорила:

- Здається, я почуваюся краще.

- Що ж, сподіваюся, це правда, - недовірливо відреагував батько, схрестивши руки.

- Зараз ми переконаємося в цьому, - сказав Ганс.

Він узяв крапельку крові у Алеси та провів тест. Перший рівень. Як у Марвіна. Найбільший. Навіть трохи вище, адже кров продовжувала горіти, навіть коли весь пісок висипався вниз. Очі Алукарда широко розплющилися, він справді не очікував цього.

- Очманіти, - сказав він. – Це неймовірно!

- Може, тепер ти звернеш на мене увагу і не вважатимеш лайном? - уїдливо сказала Алеса.

- У мене з'явилася ідея, - Алукард проігнорував її і подивився на Ганса. - Чи можна покращити таким чином здібності Марвіна? Якщо мій найкращий син стане ЩЕ сильнішим, я буду у нестямі від щастя.

- Ну... - задумався Ганс, - я думаю, це цілком можливо.

Алукард обернувся до сина і покликав його рукою. Марвін відчув себе трохи ніяково, але все ж таки послухався батька. Йому здавалося, що ці уколи до добра не доведуть. Було якесь дивне, майже невловиме передчуття.

- Гей, я стала кращою за Марвіна, навіщо тобі це? - спитала різко Алеса.

- Замовкни, - поки що чемно сказав батько. - Я тебе пробачив, тепер дай мені зайнятися справді важливими речами.

- Тату, це все круто, - сказав Марвін, - але мені трохи страшно.

– Я не вірю, що ти це сказав. Страху немає. Забудь про це. Гансе, зроби йому укол.

Лікар відчув себе трохи невпевнено. Поведінка Адукарда виглядала як божевілля, але суперечити йому було не можна. Він був набагато сильніший за всіх разом узятих у цій кімнаті. Ганс підійшов до Марвіна і зробив йому укол, як і попросили. З ним пройшло все те саме, що і з Алессою. М'язи налились свіжою силою.

- Ого, це правда круто, - здивувався Марвін. - Я став реально могутнішим.

Він розмахнувся кулаком і одним ударом зламав кам'яну колону два метри діаметром із залізною серцевиною. Шматки каміння покотились по підлозі.

- Те, що потрібно, - посміхнувся Алукард.

Раптом у Алеси запаморочилося в голові. Мікстура дала свої побічні ефекти. Дівчина впала на коліна і стала рясно блювати кров'ю. Бура рідина невпинно вивалювалося в неї із рота разом зі шматочками плоті. Тіло скрутив потужний спазм.

- Врятуйте... - простогнала вона, - допоможіть... будь ласка...

Таріна голосно закричала і побігла до дочки, але було запізно. Очі дівчини вилізли з очних ямок, а язик виповз назовні разом з зубами, які одразу ж посипались. Тіло Алеси почало розвалюватися на частини. Тріщини лініями полізли по шкірі дівчини.

- Ні! Ні-ні-ні! - Таріна взяла на руки Алессу, але та вже майже перетворилася на безформну масу.

Дивлячись на все це безумство, Марвін схопився за голову. Ін'єкція глибоко проникла у його тіло. Руки затряслись.

- Я не хочу вмирати! - заволав він. - Тату! Врятуй мене!

З його вух різко почала вистрілювати кров. Марвін зігнувся від пекельного ріжучого болю і теж почав блювати. Килим залило червоною рідиною. Обличчя хлопця стало синім.

- Ти вбиваєш моїх дітей! - впав у гнів Алукард і накинувся на Ганса.

Доктор не встиг навіть ніяк зреагувати. Потужний стусан відправив його в стіну. Своєю спиною він проламав метровий шар цегли. Сила була неймовірною. Ганс спробував зробити вдих, але Алукард одразу до нього підскочив і зарядив кулаком в обличчя. Праве око Ганса миттю відскочило вбік разом зі шматком черепа. Удар знову відправив його в політ.

Все його тіло закинуло далеко у двір. Якось підвівшись на ноги, лікар почав тікати. Він не дивився ні вперед, ні назад. Рвався щосили, намагаючись врятуватися. В голові не було ні думок про невдалий експеримент, ні бажання дати здачу. Тільки жага врятувати себе від гніву Алукарда і більше нічого.

- Наздоженіть його! – кричав слідом Алукард. - Покарайте зрадника! Він убив моїх дітей!