Повсякденність Дракули

А чи можна справді їх зловити? Цих виродків? Гарне питання. Це серйозні хлопці, а Герберт навіть гадки не мав, де їх шукати. А битися з ними як? Навіть один вампір – це серйозний виклик для старенького Герберта. Блоу Джоба він переміг лише через вдалий збіг обставин.

Він відставив чашку кави і почухав бороду. Мисленнєвий процес намагався виявити якусь лазівку, щоб вийти на ворожу зграю.

- Про що замислився? - зайшов на кухню Істран.

Нині він поки пересувався на милицях. Товстенний гіпс на ногах перетворював їх на дві великі білі колоди.

- Про те, як розриватиму на шматки тих покидьків, що знищили наш будинок.

- Хех, це звичайно круто звучить, але я думаю, ти не в тому стані

- Ну... зізнаюсь, так і є, - погодився Герберт. - Вони мене розкатають конкретно, якщо полізу.

Істран сів за стіл, кістки хруснули. Схоже, той гіпс не так вже й добре сидів.

- От якби був хтось, хто міг би їх усіх прижучити. Хтось сильний, – припустив він.

У цей момент Герберт згадав про мисливців на вампірів. Ті люди справді дуже небезпечні. Якщо вони дізнаються про існування зграї Блоу Джоба, то від цих невдах залишиться лише мокре місце.

- Здається, настав час трохи розкритись, - усміхнувся Герберт. - Ризиковано, але спробувати варто.

Щоб привернути увагу мисливців, Герберт вирішив влаштувати невеличкий безлад у місті. Вчинити злочин, який дуже характерний саме для вампірів. Потрібно випити у когось кров і залишити докази.

Самотня дівчина йшла, озираючись, по вулиці. Напружені страхом пальці стискали сумочку. Позаду наближались два лисих мордовороти. Ґвалтівники. Ця ситуація саме те, що потрібно.

- Гей, дівчинко, не хочеш здобути перелом ноги? - глузливо спитав мужик.

Вона прискорилася, намагаючись ігнорувати ці слова.

– А перелом руки? - заговорив другий.

Сильна паніка її тіло. Позбутися від них самотужки було неможливо. Покидьки налаштовані серйозно. Їхні примітивні дикі жарти не припинялись.

– Не бійся нас. Ми охоронці. Якраз захищатимемо тебе від переломів рук і ніг.

- Так, тільки не безкоштовно. За захист треба платити, - від них лунав сміх.

Раптом один із мужиків відчув біль. Різкий удар по спині. Ґвалтівник опустив голову і зрозумів, що його розрубали навпіл. Ноги відвалилися від тулуба. Спустошене обличчя прилипло до бетону грубим падінням.

За його спиною стояв Герберт, замотавши голову в рване простирадло, щоб приховати обличчя. Ці злочинці були для нього як те кошеня для бродячих собак.

– Я вампір! Робитиму вампірські речі!

Він підняв убитого хлопця над головою і почав трясти його, виливаючи кров собі до рота. Другий ґвалтівник сторопів від такої дії і машинально вихопив ніж. Лезо тряслось в затиснутій намертво руці.

- Відпусти його, мудаче!

Він ударив Герберта в живіт, але клинок ножа дзвінко тріснув, наче зіткнувшись із каменем. Уламки леза посипались на тротуар.

- Тепер твоя черга! - загарчав Герберт.

Його потужні руки обхопили голову ґвалтівника. Череп луснув як повітряна кулька, забризкавши кров'ю Герберта. Як бачете, сили в нього ще було достатньо. Тим паче, з людьми битися набагато легше, ніж з іншими вампірами.

- Тепер моя черга? - перелякано спитала дівчина.

- Ні, мені просто треба показати, що я вампір. Для цього довелося випатрати цих двох придурків.

Не встиг він моргнути, як їдкий спрей полетів йому в очі прямо з перцевого балончика. Дівчина цілилася влучно. Біль він, звичайно, не відчув, але липка рідина повністю затягла поле зору. Нічого не видно.

- О ні, перестань!

Герберт підстрибнув на кілька метрів вгору, відштовхнувся ногою від ліхтарного стовпа і запустив себе на дах. Що ж, вийшло усе так сабі. Могло бути краще. Хоча в ідеалі навіть цього буде достатньо, щоб притягнути в місто мисливців на вампірів.

- Ну як воно пройшло? – поцікавився Істран, коли Герберт повернувся додому.

- У мене в голові це виглядало краще. Мужики порвалися ніби паперові, у мене аж всередині все стислося від цієї жесті. Іноді я сам себе лякаю.

Герберт нахилив голову в раковину і спробував змити кров прямо там. Струмінь води побіг по потилиці.

– Головне, щоб Олена це не помітила. А то ми ночуватимемо у мене в машині.

– Ні, головне, щоб план спрацював, – сказав Істран. - Не хотілося б, щоб все це було марно. Я вже казав, мене напружує, коли ти вкотре наважуєшся на вбивство. Якщо вже щось таке робиш, то хай від цього хоч якась користь буде.

- Ох, якщо мисливці прийдуть у місто, цим мудакам доведеться не солодко! Ох, не солодко!

Істран почухав потилицю. Він гадки не мав, чому Герберт з таким подихом розповідав про тих мисливців. Це звичайні люди? Чи ні? Хто вони? Навколо них було багато таємничої містифікації.

– А що за чуваки? Вони, типу, жорсткі? Я просто не вкурюю, через що стільки галасу.

- Як сказати... - підняв голову Герберт, - жорсткі - не те слово.

- Ніколи не подумав би, що люди можуть нарівні махатися з вампірами.

Герберт зрозумів, що його співрозмовник все-таки точно не вкурював, про кого йшлося. Не уявляв, наскільки серйозно, коли в справу втручаються мисливці на вампірів.

– Це не звичайні люди. Будь ти хоч тричі найпотужнішим вампіром, ти не зможеш їх вбити. Вони безсмертні, якщо не знаєш справжнього імені.

- Що це означає? – присів на стілець Істран.

- Це означає, що всі вони приховують свою особистість під псевдонімами. Якщо ти дізнаєшся справжнє ім'я мисливця і проговориш його вслух – для тебе він відразу стає смертним. Але до цього... боже, краще не потрапляти їм на очі. Битись марно.

Істран засміявся.

- Якась срань. Як це має працювати?

- Та хрін його знає. Я сам не в темі. Ця техніка дуже секретна. Принаймні для нас, вампірів. Або я просто забув. Блін...

Тепер поглянемо, що ж там у інших вампірів. Як сьогоднішня витівка вплинула на них.

Настав вечір. У таємному підпільному вампірському клубі якраз вирувала дика рейв-тусовка. Ритмічна гучна музика ехом розносилася по залі. П'яні вампіри, що змішували кров із алкоголем, відривалися на танцполі.

Кірвент сидів за столиком у кутку і спідлоба спостерігав за незграбними танцями. Поруч із ним на дивані розклався Лассард. Той самий вампір-задрот, що не вилазив із телефону.

- Гей, Кірвенте, - заговорив він.

– Що там?

- У нашому чаті пишуть, що якийсь психований напав на людей серед вулиці і сказав, що він вампір.

Кірвент хмикнув.

- Напевно, якийсь клоун.

- На жаль, але походу - ні, - напружився Лассард. - Кажуть, він убив двох за лічені секунди. Мисливці на вампірів надішлють кількох хрестоносців.

Ось тепер Кірвентові було не до жартів. Хрестоносці у Каннігсбурзі – це проблема неймовірних масштабів. Він кілька днів детально обмусолював у голові план повалення Блоу Джоба, а тут такі повороти. Як дощ на суху голову.

Але раптом його осінило - можна якраз і направити тих мисливців на Блоу Джоба. Це буде дуже вдалий зручний хід. І руки бруднити не доведеться. Лиш би потім самим не померти від їхніх рук.

- Нехай ідуть, - відкинувся в кріслі Кірвент. - Чекатимемо їх з розпростертими руками.

- Воу, - здивувався Лассард, - я, звичайно, знав, що ти хлопець із яйцями, але це навіть для мене занадто.

- Не парься. Все схоплено.

Що ж, поки що все складалося цілком вдало. Герберт і Кірвент ніби наосліп один одному підігрували, щоб подолати спільного ворога. Може навіть здатися, що все бездоганно, але на жаль, ще одна проблема з'явилася, звідки не чекали. До цього просто треба звикнути.

Поки працівники екстреної служби розбирали завали у квартирі Герберта, двоє федеральних агентів проводили там розслідування. Вони сподівалися знайти щось, що проллє світло на причини танкової атаки на, здавалося б, звичайний непримітний будинок.

- Це безглуздо, - сказав один. - Тут все перетворилося на попіл. Я краще пива поп'ю і відпочиватиму перед телевізором. Зарплата буде такою ж.

Але другий був не таким легковажним. Він щиро хотів щось знайти. Вірив, що є якийсь доказ.

- Слухай, помовч і не дій мені на нерви. Я за такі слова я б тебе покалічив, але на жаль, це заборонено.

- Мені просто здається, що ти безглуздо марнуєш час. Я на такі вибухи вже добряче надивився. Немає тут нічого цікавого.

– Цікаве є завжди, – вдумливо сказав агент. - Треба просто це відчувати.

Його рука відкинула невелику обвуглену балку. Прямо за нею виявився майже цілий шланг, забруднений у крові. Це той шланг електриків, яким користувався Герберт. Збоку на його поверхні виднівся логотип фірми.

– Що це таке? - нарешті здивувався нудьгуючий агент.

- Пам'ятаєш ту справу про вбивство електриків, яке крутили по всім новинам? Їм там наче кров викачували через груди.

- Так, було таке.

Агент підняв шланг і уважно його оглянув.

– Кров. А ще... – він придивився, – так, я правильно подумав. Тут логотип тієї фірми, де працювали вбиті хлопці.

У другого агента раптово спалахнув ентузіазм.

– Терміново його на експертизу! На ньому можуть залишитися відбитки та ДНК.