Повсякденність Дракули

Матвій Карський дещо недооцінив наслідки свого рішення. Не до кінця зібрав в голові пазл того, до чого могло привести розкриття правди про існування вампірів. Він багато романтизував у голові тріумф, але мало думав, як усе це могло ударити по ньому самому.

Після того злощасного ефіру, його на дванадцять годин закрили в слідчому ізоляторі. Забрали телефон та гаманець, пригрозили в'язницею. Зі столиці навіть приїхали федеральні агенти. Спілкувалось із ним жорстко.

- Ти гадки не маєш, що наробив! - ляпас прилетів Матвію в щоку.

Він не міг рухатись. Чорні гумові шнурки туго замотали зап'ястя за спинкою стільця. Кварцова лампа скреготіла над спітнілою маківкою.

Довгий чоловік у чорному плащі не скупився на щедрі удари. Іноді курив, дивлячись в очі Матвію. Виглядав істерично, вічно сякав у платок нескінченні соплі.

- У моє матері стався інсульт, коли вона дізналась, що я працюю з вампірами, - зробив тягу агент. - Та боже, бляха, вся верхівка світу з ними працювала. Ніхто не мав про це дізнатись.

- Хтось мав зруйнувати ваш кривавий кооператив, - спокійно сказав Матвій.

Йому було боляче від ударів, але холодний розум пропускав повз агресивні сигнали нервової системи. Біль нічого не значив на фоні плану. Для Матвія головне було, на цьому етапі, перетерпіти всі наслідки на собі, а потім вже рухатись далі. На критичний випадок він беріг так званий "Аварійний план", але щиро сподівався, що до нього не дійде.

Агент гепнув кулаком по столу та схилився до побитого бідолахи обличчям впритул. Майже вперся йому в ніс. Його тютюновий подих був терпким та в'їдливим.

- Тупий жиробас, - прошепотів федерал. - Тепер через тебе почнеться сучасна "охота на відьом". Наші союзники-вампіри будуть вимушені переховуватись.

- Хай переховуються. Рано чи пізно, всі помруть.

- Який ти у нас розумник. Треба скинути тебе на дно річки, щоб менше пищав зайвого.

Матвій усміхнувся, зіткнувшись поглядом з агентом. Цей гонор його зовсім не бентежив, навіть трішки веселив.

- Цього не буде. Я розкрив правду публічно. Якщо ви мене вб'єте, суспільство першим на вас накинеться.

Агент відсторонився та підпалив нову цигарку. Курив напористо, до половини за одну тягу. Мужик зовсім не жалів свої і без того хворенькі легені.

- Хай кидається. Ми покараємо парочку самих тупих кровопивць для показухи і на цьому шум трохи вляжеться.

- Удачі вам.

Федерал підійшов до краю кімнати, витяг з коробка чорний мішок та накинув його на голову Матвію.

- Тобі також, - сказав він та заїхав Карському кулаком по ребрах.

Його грубо схопили під руки та поволокли пустим коридором до задньої парковки, щоб заштовхати в брудний багажник кросоверу без номерів.

Як ви можете зрозуміти, реакція світу на існування вампірів була дуже складною та не односторонньою. Справа в тому, що та угода, про яку казав агент, була не у всіх урядах та не у всіх органах. Різні країни по-своєму вибудовували стосунки з вампірами. Багато хто навіть реально не знав про них. Інші ж працювали з мисливцями на вампірів.

Саме це породжувало суворий казус, через який жодна силова структура не могла прямо і чітко відреагувати в перші дні. Одні інстанції працювали з таємними вампірськими послами. Інші - з бюро мисливців. Треті - взагалі не розуміли, що навколо відбувається.

В першу добу кожна структура спробувала потягнути ковдру на себе, щоб відновити контроль, але це було неможливо. Всі протиріччя одразу полізли на поверхню.

Десь вампір-чиновник зустрівся з мисливцем-чиновником і через їхню битву встала робота всієї служби. Десь миттєво зникли десятки важливих робітників, та ще й так капітально, що від них жодних документів не залишилось - всі архіви прочистились до блиску. Десь високопосадовці, коменданти, комісари та інші уповноважені особи почали перекидатись то звинуваченнями, то виправданнями, то і тим, і тим одночасно, в рамках однієї промови.

Інтернет гудів від скандалів. Нові конспірологічні теорії з'являлись щогодини. Вже через вісімнадцять годин світовий ринок обвалився. Великі корпорації закривались так швидко, що люди не встигали зрозуміти, що залишились банкрутами без домівок. Виганяли "на мороз" навіть самих авторитетних підприємців, щойно поруч пролітали дивні підозри.

Особливо криміногенні міста накрило анархією. Вулиці заповнило бандитами. Вітрини горіли, торгові центри спустошувались повністю, навіть проводку виривали зі стін. Великі транспортні вузли охопив колапс, через часті озброєні штурми невідомих осіб.

Ніхто не знав, що з цим робити. В ту мить настав момент, коли цивілізація встала на паузу та ледь не розвалилась.

І очевидно, ті, хто служив букві закону, серед наших героїв, також не могли ухилитись від наслідків. Детективів Наскіса Пласкіса та Єву Карт викликали на термінову нараду у головний відділок разом із іншими поліцейськими Канігсбургу.

Всіх загнали в жарку тіснувату залу для прес-конференцій. Майже вісімсот чоловік ледве поміщались в приміщенні, де давно повиймали всі кондиціонери. Так, надворі все ще була весна, але спітнілий натовп генерував спеку за лічені на пальцях хвилини.

Сьогодні тут мала пройти особлива зустріч. Перед поліцейськими виступали: новий комісар поліції Канігсбургу Ордон Степаненко та федеральний агент Лунко Бомба. Сами на їхні плечі скинулась вся брудна та нудна робота.

- Почалось... - тихо сказав Наскіс.

- Так ти все знав? - схилилась до нього Єва. - Чому ти не сказав мені одразу?

- Тоді це звучало як божевілля. Не хотів ризикувати. Тепер божевіллям стало все навколо. Я б зараз напився в дрова.

До мікрофону підійшов комісар. Цей сутулий чоловік явно був не готовий до такої проблеми на новому посту. Його розгублені очі бігали по підлеглих та не могли знайти собі спокою.

- Я знаю, що ви всі спантеличені останніми новинами, - почав Ордон, - але не треба сіяти паніку. Згори прийшло розпорядження, що буде проведена невеличка інспекція у нашому відділку. Нічого страшного не станеться.

Здавалось, він сам не вірив у те, що говорив. Його одразу ж посунув плечем агент Лунко та встав до мікрофону замість нього. Цей чорношкірий довгий мужик з гранітно холодним обличчям був повною протилежністю комісара.

- І так, ваше керівництво дасть пізніше вам чіткі інструкції, - заговорив він. - А зараз вам потрібно зрозуміти, що найближчим часом ваші банківські рахунки будуть заморожені. Виїзд із міста заборонено. Слідкувати за цим буде тридцять перший батальйон Національної Гвардії.

Хтось із поліцейських підняв руку. Йому дали слово:

- Якщо це для того, щоб виявити серед нас тих, так званих, "вампірів", то чому ви так впевнені, що їх немає серед нацгвардійців?

Лунко із розумінням кивнув, хоч і відчув відразу до того, хто висунув це гидке запитання.

- Ми й не впевнені. За гвардійцями також буде наглядати Державний Корпус Внутрішньої Оборони, два полки. А за ними, в свою чергу, будуть спостерігати оперативники зі Служби Зовнішньої Розвідки. Проще кажучи, усі за всіма будуть пильнувати. Поки що це все, що ми можемо зробити.

- Так це абсурд якийсь! - вигукнув інший офіцер.

- Тримайте себе в руках, - втрутився комісар Степаненко.

- У вас є якийсь кращий план, сержанте Волон? - суворо спитав Лунко у обуреного офіцера.

Той не відповів. Усі замовкли. І саме під ці секунди важкого мовчання, коли ніхто не розумів, що станеться завтра, через чорний хід виносили Матвія Карського.

Коли його вивозили за межі міста, він відчував своїми пухлими боками кожну ямку, кожен поворот. Велосипедний насос, гайкові ключі та дві каністри з відпрацьованим мастилом постійно стрибали в нього то на спині, то на животі.

Потім машина зупинились на дві хвилини. Схоже, той знервований агент та його помічники показували документи на КПП Нацгвардії. Розмова була короткою, їх швидко пропустили. Видно, це справді якісь важливі "шишки" в уряді.

Матвію стало нудно. Він розумів, що вони збирались його вбити, навіть не зважаючи на публічну реакцію. Очевидно, розраховували на те, що серед навколишнього хаосу це ніхто не помітить. У всіх будуть серйозніші проблеми.

І це було справді хитро. Матвій навіть замислився над тим, що можливо в нього реально не вийде з ними домовитись та доведеться отримувати кулю в потилицю. Це трохи засмутило його. А план був таким яскравим. Шкода, що реальність любить втручатись туди своїми нахабними лапами та все псувати. Це цікава людина. Мені не дуже подобається Матвій сам по собі, але в нього незвичний спосіб мислення, як для людини.

- Хто це там на дорозі повилазив? - пролунав голос агента. - Хлопці, проженіть їх парой пострілів. Це якісь волоцюги.

Помічники не встигнули вистрілити. Автівку одразу ж перекинуло на дах. Вона прослизнула з десяток метрів по асфальту, висікаючи іскри, потом перекинулась ще три рази, і врешті-решт таки встала назад на колеса. Але тепер вся розбита, зігнута з густими хвостами диму з-під капоту.

Матвія оглушило. Вуха дзвеніли. В очах все оберталось наче в каруселі. Десь зовні вирвались короткі крики і різко затихли. Хтось швидко затулив рота помічникам агента.

Матвій підняв голову та відкрив нею зламану кришку багажнику. Та відірвалась та сповзла на землю. Червоні калюжі всмоктувались в траву навколо. Сутінки не давали все нормально роздивитись.

Щойно Карський обернувся, щоб зазирнути в салон, як дах автівки зірвало одним ударом по самі дверцята. Як виявилось, на машину напали вампіри Кірвента: Клара, Лассард та ще якихось троє кровопивць.

- Кляті упирі! - агент вистрілив у Клару двічі.

Кулі відскочили від її грудей.

- Ти ще живий? - опустилась до нього вона та одним ривком розпорола навпіл. - Так краще.

Вони не жаліли нікого. Діяли швидко та рішуче. Матвій навіть не встиг кліпнути очима, як пальці дівчини стиснулись на його шиї.

- Ти зрадив Кірвента, наволоч! - гримнула Клара. - Ти зрадив нас! І ти поплатишся за це повільно. Не так, як ці невдахи, яких ми щойно розкидали шматками по околиці.

А ось цієї зустрічі точно не було в планах Матвія. Він гадав, що після публічного розголосу, цих жалюгідних вампірських волоцюг переб'ють першими. Помилився.